Действие третье

Явление 1-е

Сцена представляет: полдень. Сельский шинок. Две бочки с горилкою. Шинкарь Харько Дурысвит защелкнул крючком дверь и, выливая в бочку воду из водоносного ведра, говорит.

Хіба ж все старшим тільки й користуваться! Треба ж таки й нашому брату що-небудь собі наверстати! Я вже бачив, що роблять у конторі — чому ж і нам не замишляти як лучче.

(За кулисами стучатся в дверь)

От ще когось нечиста мати несе у сю пору!

(Проворно подбирает ведра, отирает замоченные бочки и закупорив оные).

А хто там так стукотить? Але не дадуть і супочити! /355/

За кулисами отзыв

Та се я, Охрімович! Відщепни лиш, будь ласкав!

Харько

А! се ви, Матвійович!

(Отщепает дверь)

Звольте, пожалуйте, Матвійович! Милості просим! Я оце так за ранок намонявсь; та тільки хотів супочити...

Явление 2-е

Тот же Юрко Палывода с досады запыхаясь.

Дай лиш мені, Харку, чвертку горілки.

Харько

Звольтесь, Юрій Матвійович!

(Отливает водку. Подает)

Юрко

(наливает рюмку, начинает пить)

Здоров був, Харку!

Харько

(кланяется).

На здоров’я та на легке видихання, Матвійовичі

Юрко

(несколько смягчившись)

Я собі на безголов’я, мов зсунувся з глузду, що забув і поздороваться з тобою, ввійшовши до тебе у хату. Просим гніву не положити!

(Пьет водку)

Харько

Ні, в нас, Матвійович, за се гніву нема! Та що у вас за турбація такая, що ви сьогодня мов несамовиті?/356/

Юрко

Але — турбація! Ще й чарівна! Адже ти, благоприятелю, знаєш, що Любка Мирошниківна за мене рушники подавала?

Харько

Як же мені не знати, коли я і горілку туда відміряв і на сватанні був?

Юрко

Еге! так бач же, як вийшло. Се й було на Івана Купала. Буде довго мені впомки! Як згадаю, то й тепер мов хто з волоссям шкуру з голови дере. На острівку тому грали хлопці і дівчата Івана Купала, скакали через вогонь, як водиться здавна. Був і я там з деякими стариками; а більше того, нігде гріха таїти, щоб з Любкою приязніше побалакати. Вона ж чогось там все сумувала, то єсть відчаювалась; а далі я і не зуздрів, де й дівалась. Я пішов з скрипкою на ту юлицю, де її хата. Заграв, заспівав, як мов до своєї. А вона мені як відспівала у вікно, то я мов чемериці понюхав.

Харько

Хіба ж, Матвійович, тільки й світа, що в вікні! Не буде Галя — буде другая. Пожалуйте лиш, вип’єм ще від мене, чи не повеселіша!

(Пьют)

Юрко

Та воно так, благоприятелю! Тільки мені за всіх увірвався Купало.

Харько

Чим же се так, Матвійович?

Юрко

От бач чим: Любка моя на Купала удруге такої ж мені утяла, почитуючи якогось Івана, а мене грець так розмордував, що я, погнавшись за нею, незчувся, як біля вогнища зачепився за поліно та і впав. /357/

Харько

Хіба ж не можна було відчепитися від поліна?

Юрко

Так! відчепишся, коли ж диявольський кагал подоспів: відьма, вовкулака та справжні чортяки мене, як дровеняку, вихають, щоб кинути на вогонь — ну, що б ти сам тоді казав?

Xарько

Вістимо, що видима смерть страшна, та ще й на вогні.

Юрко

Отже-то, вихають над вогнем та кричать: відрікайся Любки, відрікайся Любки, а то спечем, як рака сирого.

Xарько

Що ж ви, Матвійович?

Юрко

Мусив відректись. А тепер, як я розшолопав, так воно вийшло от що: бродяга Іван Коваленко, давно знюхавшись з Любкою, підкупив цигана Гаврила Шмагайла, так той і зробив сю нарядку; Івана зробив Феською-відьмою, сам нарядився вовкулакою, а своє прокляте циганське братерство намуштрував бути чортами, і се так знезнімки скомпонували, що моя Любка з тим бродягою Іваном сьогодні вже повінчалась і вже там у них тепер і весілля.

Xарько

Се справді чудомія! Та хіба ж на них і суду нема?

Юрко

Як же, любезніший! Коли я сам від неї відрікся. Тепер підвели мене, щоб їх путь заклекотіла! Та вип’єм ще абощо!

(Пьют. Юрко задумывается; потом, махнув рукою)

Та що, благоприятелю! Пропало, що з воза впало! Журбою поля не перейдем! Ходім туда! Хоч вип’єм з жалю по чарці — і то з нас! Панько Шереперя мусить /358/ тепер усього постачати, бо знаю, що грошей у нього чортма мені віддати, що позичав у мене. Я його тепер не так зацурую!..

Харько

Та звольтесь, Матвійович! Ідіте ж, а я приберу деяке своє манастаття та й прибуду за вами.

(В сторону)

Тут коли б його скоріше здихаться!

(Юрко уходит).

Явление 3-е

Сцена представляет: деревенский двор, с одной сторони видна изба, с противоположной — домовая постройка. Посреди досчатые запертые ворота. За кулисами слышны три пистолетных выстрела попеременно и топот лошадей, прибывших к воротам. По третьем выстреле из избы выходят к воротам дядько Любки Панько Шереперя с женою своей Хиврею. С ними несколько мужчин и женщин свадебных.

Голос за кулисами

(стуча в ворота)

Відчиняйтеся врата для нашого брата.

Панько Шереперя

(к Явтуху Полыгайлу громким голосом)

Бери, Явтуше, пушку! Підставляй до воріт, заряджай та пали, стріляй! Що оце за татарва до нас набігла!

Явтух

(выкативши из-под сарая разломанное колесо, поставил против ворот, сквозь отверстие его бросает песок и кричит)

Пулі! пулі! пулі!

(После третьего «пули» женщины, стоящие здесь с дядиною Хиврею, поют) /359/

Хор

Ой, на зятя та метіль мете, }

Стій, зятеньку, за воротами! } дважды

Укривайся ти лисицями }

Та чорними та й куницями. } дважды

Голос

(за кулисами)

Та відчиняйте, будьте ласкаві, мерщій ворота! Може, кого вже й піт пройняв, стоячи отут. Ми люди добрі, з хлібом та сіллю ідемо до вас.

Панько

(отворяя ворота)

Коли так, то милості просим до отцевського куреня!

Явление 4-е

Те же и Иван-жених; староста Омелько; подстароста Яриш; дружко цыган Шмагайло — в праздничном наряде, в красных сапогах, с кубышкою в руках; поддружий Вакула; свашка Приська, светилка Стеха с трийцею в руках, т. е. три восковые снизу слепленные свечи и сабля вверх эфесом, обвитым васильками; бояры и другие из поезжан Ивановых — мужчины и женщины — все входят в ворота, сопровождаемые музыкантами, играющими марш. Женщины, взошедши на двор, поют.

Хор

А ми таки крізь метіленьку }

Побачили ясну зіроньку } дважды

Вона у вас та на покутті, }

Для Івана та напохваті! } дважды

Потом староста и подстароста впереди прочих, с палочками в руках, целуются с Шерепериными по три раза, подают каждый от себя ржаные хлебы: староста — Паньку, а подстароста — Хивре, говоря: /360/

Омелько и Яриш

(вместе)

Кланяємось тобі, свату, і тобі, свахо, хлібом-сіллю та низьким поклоном!

(Кланяются в пояс Шерепериным; Шереперины, поцеловавши их хлебы, подают взаимно им свои; те таким же порядком оные принимают).

Панько Шереперя

Милості ж просим у господу, коли справді добрі єсте люди!

Явтух Полигайло

Е, ні, братця, хоч ви й добрі люде, та, як там кажуть, люби боже правду: я за свою працю, що стріляв, та оце нічого й не заробив! Дайте лиш мені хоч свого коня, щоб тут на диво погарцювати.

(Поспешно у старосты Омелька отнимает из рук палку; прокладывает себе между ног, как бы верховой ездок, и поет)

Ну лиш, коню, загарцюй!

Ти, козаче, потанцюй!

За козацьку муштрю

Будеш їсти путрю!

(Потом, на этой палке делает кружки по двору, припевая тот же куплет. Все свадебные, встановившись при воротах, усмехаются)

Панько Шереперя

(к старосте Омельке)

Ну се, свату, веремія, та ще й неабияка. Сей дідько ще коли б безвісти не забіг на твоєму коні. Тоді як ти свого молодого до нашої молодої та покажеш? А вона вже з дружками давно вас в вікно вигляда.

Староста Омелько

Та я, сватку, і сам се розумію, що треба викупати свого коня.

(Обратившись к дружку Шмагайлу и вынувши из-за пазухи деньги) /361/

Дружко цыган

(догоняя кружащегося Явтуха)

Явтуше, Явтуше Мосійовичу, постривай лишень! На тобі на могорич та, будь ласка, верни нашого коня!

(Тот остановился, этот дает ему деньги).

Явтух

(принял, посмотревши)

Е, братко, се дурниця! Хіба тепер такі дівчата так дешеві стали! Постійте ж, поки я нагарцююсь!

(Снова кружится).

Иван-жених

(подозвавши к себе цигана, дает ему деньги и говорит)

Та на ще, цур йому! Доки будуть оці витівки!

Дружко цыган

(встановив снова Явтуха, еще дает ему деньги)

На, братіку, ще тобі, коли тих мало.

Явтух

(принявши деньги и посмотрев на них)

От за се спасибі! Не стільки гроші, як честь дорога — хоч у панів, хоч і у мужиків. Тепер ізвольтеся пожалуйте, як вам завгодно.

(Отдает палку цигану, котрый возвращает оную старосте Омельке)

Панько Шереперя

(взяв за руку Омелька)

От тепер, свату, ходімо у саму господу! Просю бога і вас, вся чесна громада, на хліб, на сіль та й на весілля. А за се, що трохи постояли за конем, будьте ласкаві, гніву не положіте! /362/

Омелько

Та се, сватку, зроду-віку так за хрещеним миром водиться — чого ж гніваться нам!

(Идут в дом со всеми свадебными)

Явление 5-е

Сцена двора переменяется и представляет внутренность деревенского дома в день свадьбы малороссийской. С левой стороны поваренная печь с грубкою, при которой прилавок. Посреди хаты длинный стол. На главном углу (на покути) сидит разряженная невеста Любка; на голове у нее с обоих боков два банта красной ленты. Рядом с нею с одной сторони сидят девушки, ее подруги, а с другой — ее двоюродный тринадцатилетний брат Федько с репейным в руке кийком, или булавою. На столе лежит дивень, или свадебный большой калач, подле него в ржаном хлебе воткнуто гильце, или искусственная цветочная ветвь. Пред невестою на деревянной тарелке лежит шишка, или калач в меньшем виде, и две ложки, связанные красною лентою. По столу разложены шишки и посреди стоит штоф с водкою, украшенный калиновою веткою, перевязанный красною ленточкой. Подле грубки на прилавке сидит Векла Цындря, жеманно вертясь и прихорашиваясь. Дружко и поддружий первые входят в хату, а прочие с женихом остаются в сенях за порогом при растворенной двери. Им подают воду, они умывают руки. Подаются рушники — они, обтерши свои руки, перевязываются теми рушниками. Потом обращаются к жениху, к посаженным и говорят.

Дружко и поддружий

(вместе)

Кланявся сват сватові, сваха свасі, пані молода панові молодому, дружки боярам і просять у господу на хліб та на сіль.

Хор дружек невестиных

Бояри бідкались в дорозі,

Тепер потіють на порозі,

Не будь спесивий, свату,

Проси вже їх у хату. /363/

Явление 6-е

Те же и прочие все поезжане Ивановы входят. Дружко цыган подводит молодого к невесте поближе, чтобы ему сесть подле нее; но брат ее Федько бьет Ивана по голове репейным кийком. Репяхи сыплются ему на голову, вцепливаются в волосы и некоторые падают на землю. Молодой оббирается, а Федько, то же продолжая, говорит.

Федько

Не наближайсь! Не наближайсь! Чи се хапуни, чи що сюди утиралось! Ні! я так сестри своєї не продам!

В это время дружки невесты поют.

Хор дружек

Ти, братіку та сокілчику,

Сиди-таки на ослінчику,

Не продавай своєї сестри

За абиякі від них дари...

Проси-таки та червонного

За сього князя невгомонного.

Иван-жених

(вынув из кармана деньги, дает Федьку)

Та на вже тобі, братіку! Тільки змилуйся та пусти мене на покуті сісти біля своєї молодої.

Федько

(взявши деньги, посмотрел на них)

Хіба так! Оце лучче, що менше змаги. Отепер зводьтесь, господин князю, садовіться біля своєї молодої!

(Встает с места. Дружко цыган подает Ивану полу свого кафтана и заводит его за стол. Иван садится подле невесты. Бояры также садятся на длинной скамье против дружек. Дружко цыган потчевает Шерепериных из своей кубышки водкою, приговаривая).

Дружко

(поднося прежде Паньку)

Отепер, слава господеві, пройшли вогонь і воду і таки добились до нашої молодої. Вип’єм же, сватку, попереду від нас могоричу; ваш нехай ще трохи постоїть.

(Наливает чарку, подносит) /364/

Пан ько

(отклоняя его руку)

Вам же, пане дружку, на здоров’я!

Дружко

(выпив, остатками брызжет вверх, притопнув ногою. Наливает снова, подает Паньку)

Та так же, як я, сватку! Щоб наші молоді уродливі та повнолиці вдалися та вибрикували!

Панько

(так же выпив)

Та вже ж, не як! А втім, як бог дасть!

Дружко

(потчевая Хиврю)

Що ж, свашенько, і ти таки нашу молоду приглядала та кохала. Випий же й ти нашого могоричу.

Хивря

(випивши и отряхнув рюмку, подает)

От тобі, пане дружку, і я зовсім, щоб тут було весело усім!

Между сим потчеваньем невеста притворилась плачущею. Дружки поют.

Хор дружек

Не плач, не плач, небого,

Що йдеш тепер за нього,

Нехай голосить він,

Що дбає лихо в двір!..

Дружко

(ставя кубышку на стол)

Отепер, кому як завгодно! Я, бачся, на почин своє діло зробив. /365/

Векла Цындря

(с прилавка)

Оце так, пане дружку! Чи рівно й зробив!.. Схаменись лишень! Чого ще нема у твого князя молодого? Ке лиш сюди!

Дружко

А! Звиніть, пожалуйста, Пантелеймоновно! Я, далебі, за сією турбацією і забув про те. Звольтесь! Робіть, що треба.

(Подает ей сивую шапку молодого)

Векла

(берет шапку, подходит к невесте, отшпиливает у нее с голови левый бант)

Еге! От бачите, як-таки князеві бути без квітки на шапці!

(Потом, засукавши рукава своей рубашки до локтей, пришпиливает наскоро к шапке невестин бант. Вздевает шапку себе на голову и, сбросивши с ног свои башмаки, босими ногами вскочила на прилавок и танцует, припевая)

Тепер вдарю гопака,

Як годинонька така,

Щоб ручками заробити,

Та душечку прокропити!

Так-так, таки-так,

Та душечку прокропити!

(Плещет в ладони)

Дружко

(из той же кубишки потчевая Веклу).

Та звольтеся ж, пожалуйте! Може, й справді в горлі захарастилось, то промочіть свою душечку.

Когда Векла выпила, то дружко, взявши от нее чарку, ставит с кубышкой на стол. /366/

Векла

(смотря на это)

Та й тільки! Оце, пане дружку, сим хочеш і відбути? Е, ні! Мене відсіль спроста не зведеш! Або коркові чоботи, або ж червоні черевики! Бач, я то за короваєм, то за гільцем, то за шишками тупцюючи обосила. Люби, боже, правду! А то твій князь молодий все-таки останеться без шапки та без квітки. А ти, дружку, коли взявся за гуж, то не кажи, що недуж...

Иван, подозвав к себе дружка, шепнул ему на ухо, — сей подходит к Векле и, вынув из-за пазухи красные башмаки, отдает ей, говоря.

Дружко

Ізвольтеся ж вам, Пантелеймоновна, гостинець від князя молодого, та верніть його княжецьку шапку.

Векла

(принявши башмаки и вздевши на ноги)

От, бач, мов тут були! Чом же попереду об сім не порахубились — все б менше вам хлопіт було!

(Соскочив с прилавка, схватывает с себя шапку молодого вместе с своим очипком. Волоси ее растрепнулись).

Дружко цыган

(вынув из шапки ее очипок, смеется)

А що, пані швачко, довередувалась, поки волосом засвітила! Хверцюй же тепер простоволоса! Я насилу викупив княжецьку шапку! Овва! та ще буду і з баришем!

(Хохочет)

В это время Векла удало подскочив к нему, вырвала из рук его очипок, оправила свою голову.

Векла

(также смеясь)

Еге, хоч з баришем, та ненадовго! Давай лиш, дружку, скоріш свої музики. А я таки в очіпці заробленими черевичками та похверцюю! /367/

Дружко

Нехай же надалі! Музики пообідають. А ми

(к Вакуле поддружему)

ходім справляться з своїм ділом.

Векла

Ну, коли так, то й так. Справляйтесь мерщій!

(Садится на свое место; и дружко и поддружий уходят)

Явление 7-е

Те же и дружко, поддружий и Хивря.

Дружко на викове, т. е. на крышке хлебной дежи, несет коровай, т. е. большой свадебный калач, покрытый двумя рушниками.

Дружко

(стоя у порога)

Старосто! Пане підстаросто!

Староста Омелько

Ми раді слухати ваше добре слово. Що мовите нам?

Дружко

Благословіте нам у сьому чесному домі та сей чесний хліб розділити.

Староста

Бог благословить — і ми благословимо.

Дружко

Другим разом!

Староста

Бог благословить!

Дружко

Третім разом!

(Кланяется) /368/

Староста

Бог благословить — і ми благословимо! Не мешкайте з чесним хлібом!

Когда дружко подходит ближе с короваєм и ставит его на стол.

Хор дружек

Подивися, наша діво,

Що дружко несе за диво!

Диво се тим гарне пуще,

Що дівочкам не минуще.

По окончании хора Хивря Шерепериха снимает с коровая рушники, перевязывает через другое плечо дружка и поддружего, говоря.

Хивря

У мене вже ні за ким більше рушникувати. Тільки оце і дитини осталось, що Любка. Векла вже відрізана скибка від хліба. А Любка, спасибі їй, пряха неабияка в мене була — напряла пучками та надбала ручками. Квітчайтесь, добрі люди, від її кревної праці!

(Уходит).

Явление 8-е

Те же, кроме Хиври.

Дружко цыган

(оправляя на себе рушники)

От спасибі богові! червоні чоботи, шиті рушники ще й три копи грошей! Марта моя вже щетини накупила та щітки в’яже — чого мені ще більше хотіти? Роби кревно й ходи певно! Ну лиш, пане піддружий, берись за кубишку та за чарку, частуй, а я за оцей чесний хліб приймусь.

Поддружий

(берет кубышку и чарку)

Я до сього торгу й пішки!

(Потчевает) /369/

Дружко цыган

(сперва очерчивает накрест ножом коровай и, перекрестившись, разрезает его на части)

Господи, благослови оцей чесний хліб сій чесній кумпанії розділити!

(Разрезавши на куски, подносит на деревянной тарелке — сперва молодим, потом Паньку Шерепере, старосте и прочим по их свадебному чину. В это время входят два скрипача).

Явление 9-е

Те же и скрипачи, вошедши, кланяются.

Кланяємось молодим і всій чесній кумпанії добрим здоров’ям!

Всі

(приподнявшись)

Спасибі за добре слово!

Дружко

А я ще двічі вам спасибі! Отепер в червоних чоботях погопцювати!

Векла Циндриха

Е! ні, пане дружку! У мене і в самої усі жижки тремтять погарцювати в червоних черевиках; та, бач, така обичайка, щоб попереду коровай відспівати, старшу дружку відвести на вечерю — та тоді вже! Нуте лиш, дружечки, що ви так засумувались!

Хор дружек

(при аккомпанементе скрипок)

Так зділяйте ж короваєм —

То й вам пісні заспіваєм!

Любку ми тепер збули,

Хоч бояри б нас вели; /370/

Дружки старшої в господу,

До отця її, до роду,

Щоб вечерять нам дали,

Коли ж Любку вже збули.

В это время дружко подносит боярам и дружкам по куску коровая. Каждый из них завязывает свой кусок в шитую хустку (ширинку).

Поддружий

(потчевая бояр и дружек)

Спасибі ж вам, пани бояри, і вам, любі дружечки, що ви нашу беседу навістили та розвеселили. Оце ж вип’єм на відході, щоб старша дружка не смутна прийшла в свою господу.

(Кончивши потчевание, ставит кубышку, откланивается, и обратившись к дружку)

Отепер, пане дружку, я своє діло зробив, а ти собі як там знаєш.

Дружко

(подводя старшего боярина и старшую дружку к молодым)

Почоломкайтесь же попереду з молодими на прощання та тоді вже хоч і у свою добру путь. А ви, музики, проводжайте дружок та бояр та грайте їм марш.

Таким порядком попростившись, вся молодежь выходит за дружком с скрипачами.

Явление 10-е

Оставшиеся в избе и Хивря Шерепериха поспешно вшедши и всплеснув руками.

Оце ж, моя годино! Уже бояр та дружок і нема! Я собі на безголов’я вовтузилась над скринею Любчиною та й забарилась. Чи таки ж випроводили їх так як треба?

Поддружий

Та так, свашенько, не турбуйтесь! Все гаразд. /371/

Хивря

(отдавая Векле Цындрихе штоф с водкою и чарку)

На лиш, доню, та почастуй ще ти нас, шоб нашим боярам та дружкам дороженька гладка була.

Векла

Та й я, мамо, так кажу: чого насухо сидіти! На те, батю, кажуть весілля.

(Наливает, потчует сперва Хиврю)

Хивря

(отклоняет ее руку и указывает на Панька)

У тебе, доню, може, ще й батько єсть: а хто старший, то не менший.

Векла

(поднося потом чарку Паньку)

Оце ж, тату, як я обмишулилась!

Панько

А я про се, дочко, й байдуже! Мені аби чарка повна! По сій мові будьмо здорові!

(Пьет и остатками брызжет в потолок)

Нехай же там боярам та дружкам легенько ікнеться! А наші молоді щоб вибрикували!

Векла

(поклонившись)

Дай боже!

(потом потчевает Хиврю)

Хивря

(отклоняет ее руку)

Тобі ж, доню, на здоров’я!

Векла

От, спасибі, мамо, що й мене таки не забуваєте!

(Пьет частыми глотками, утираясь рукавом своей рубашки) /372/

Хивря

Повненьку ж, доню, повненьку, щоб наші молоді повненького личка держались.

Векла

(подает матери и потом потчевает всех свадебных, которые выпивают не без церемонии, приговаривая: «Дай же боже, щоб наші молоді здорові та щасливі були!» Векла припрашивая каждого и кланяясь)

Дай боже вам на здоров’ячко!

(Молодые в это время, стоя и молча, каждому пьющему кланяются в пояс. Векла, кончивши ряд, обращается с чаркою к молодым)

Отепер же, пани молоді, випийте лишень і ви за мою працю!

(Потчевает их, припрашивает. С обеих сторон взаимные церемонии. Потом Векла, доливши чарку, прихлебнула немного, и, поставивши на стол)

Ну! тепер хоч би і черевички обновити! Та, головко бідна, що наші музики так довго там баряться!

Явление 11-е

Те же и Юрко Паливода пьяный, с висящею за поясом скрипкою, в сенях за порогом у растворенной двери, шатаясь, бормочет.

Юрко

А-аж-ж ось і-ї-і я, к-к-ко-л-ли в-вам т-т-тре-треба м-му-муз-зики!

(Потом хочет войти в хату, но, перевалившись через порог, упал, и, барахтаясь на четвереньках, силится привстать. Общий хохот)

Б-ба-бач, я-який т-те-п-пер р-р-регіт! П-п-по-п-пе-реду, я-й-як г-гр-ошей т-т-тре-ба б-було, М-м-ма-т-тві-іо-в-вич-ча н-на п-пок-ку-ті н-не з-зна-л-ли, д-де п-пос-сад-дити, а т-те-п-пер, що-щоб в-вас г-г-р-рець п-по-б-бив, ф-як ч-чо-л-ло-в-вік з-з ж-жур-р-рби ох-ме-л-лив-вся, т-то н-ні-к-ко-м-му й з п-по-р-ро-г-га п-підн-няти, щ-щоб м-ме-н-ні х-хоч н-на Л-люб-бку п-под-ди-в-ви-т-ть-ся. /373/

Явление 12-е

Те же, дружко цыган и два музыканта.

За кулисами слышна известная малороссийская песня: «Ой, надворі метелиця, чому старий не жениться» и проч. с притоптыванием и припеваньем под скрипки.

Дружко цыган

(над ползающим Юрком, от удивления растянувши руки, хохочет и поет)

По дорозі жук, жук,

По дорозі чорний,

Подивіться, добрі люди,

Який він моторний!

З нори виліз жук, жук

З бурими рогами,

Та повзе він туди рачки,

Де ходять ногами!

На Купала жук, жук,

Від Купала рак, рак,

Чи не Іван лиш Купало

Зробив йому так, так!..

Юрко Паливода

(пьяным наречием, так же во всем продолжении своей роли).

Е, бач, неотецький син, ще й глузує! А якби не відхрестився, то, може, й справді спекли б на вогні, мов сирого рака.

Цыган Шмагайло

(с лукавою заботливостыо приподнимая Юрка)

А! се ви, Юрко Матвійович! Я, далебі, і не пізнав вас! Устаньте лиш та сядьте отутеньки.

(Садит его на скамье близ порога)

Ми як бозна-чому раді, що ви оце прибули до нас

(в сторону)

хоч рачки! /374/

Юрко

(садясь и качая головою)

О! ти добрий псяюга! З біса добрий! трохи на Купала не скупав мене у вогні, змовившись з своїм проклятим братерством; а все, бач, щоб Любку від Юрка відбити.

Цыган

(крестя несколько раз Юрка)

Бог з тобою, Матвійович! Коли я що, абощо, то нехай мені бозна-що, а не тільки що — от що!

(Поднимает руку, чтобы самому перекреститься)

Хивря Шерепериха

(подхватывая циганову руку)

Та що оце, пане дружку, схаменись лиш! Чи не гріх таки так божиться, що аж нам слухати сумно!

(Обратясь к Юрку)

А вам, Матвійович, пора б уже й знати честь! Годі б уже білим світом мутити та людей уводити в гріх.

Юрко

А хіба гріх любити Любку?

Хивря

Та що ж, Матвійович, казать правду: що нечля, то й не гоже. Ви удівець, пошти вже віку свого доживаєте, а наша Любка, самі бачите, нівроку їй, як майовий мак цвіте. Отже, розсудіть самі, Матвійович, чи вона таки вам рівня!

Юрко

(размахивая руками и шатаясь)

Та нехай все й так, коли так! Верніть же хоч мені гроші, що взяли у мене.

Хивря

Та за нами, Матвійович, ваше не зайдеться. Поздоров, боже, мого старого та нашого зятя Івана! Гроші/375/ єсть, тільки поноровіте, будьте ласкаві, нам хоч до післязавтрьова — бачите, який тепер нам скрут. А поки суть та діло — вип’єм оце, Матвійович, ще з вами по чарці.

(Берет со стола штоф с чаркою)

Юрко

Я вже й сам давно на чарку позіхаю.

(Шатаясь в сторони, едва схватил чарку в руку, пьет)

Хивря

(взявши со стола шишку, подносит ему)

Закусіть, Матвійович, хлібом святим.

Юрко

(откусивши часть поданого калача, остаток положил за пазуху).

Спасибі ж богові і за се, що хоч шишку заробив на Любчиному весіллі за купалну працю, а вже здорову дулю піднесли мені під ніс!..

(Вертит головою)

Та ще то й гаразд, що хоч відхрестився від сих бузувірів.

(Указивая на цигана и на Ивана)

Дружко цыган

Та годі лиш келементоваться! Тут ось жижки тремтять до халяндри в чоботях червоних. Нуте лиш, музики, заграйте мені під ногу!

Юрко

Оце гаразд! І я таки б послухав.

(С хвастовскою миною)

А може б і ми що-небудь заграли, коли б зуміли. Гм, гм, як було колись. Гм, гм...

Музыканты играют. /376/

Дружко цыган

(с цыганскими ухватками танцует и поет)

Чи я в світі не местюн,

Чи чого не вмію!

Кого схочу — одурю,

Ще й не червонію!..

(Вприсядку с припевом)

Гий, гий! Халяндра!

Ще й не червонію.

Векла Цындря

(схватившись с своего места, взяла себе набекрень шапку молодого, подбегает к цигану и, делая перед ним разные малороссийские выхилясы, танцует и поет)

Чи я в мужа й не жона,

Чи не господиня!

Сім днів хати не мела,

Сміття й не носила.

(Кружась и хлопая руками)

Так-так, таки-так,

Сміття не носила.

Дружко цыган

Мир хрещений осужда

Циганську порідню.

Де сам сотні відбира,

Нас судить за гривню!.. (Гий, гий — и проч.)

Векла Цындря

Ой, бив мене чоловік

За якіїсь вчинки.

Чи я ж йому не напряла

За год три починки!.. (Так-так — и проч.)

Дружко цыган

Коли б оце під шатром

Забряжчали гроші, /377/

То й цигани б були

Білі та хороші!.. (Гий, гий — и проч.)

Векла Цындря

Коли б мені чоловік,

Як я в нього жінка,

Що запила від середи

Та до понеділка!.. (Так-так — и проч.)

Юрко в это время еще более опьянелый, шатаясь и разинув рот, глядит на танцующих; потом шаткими ногами подходит к ним, вынимает из-за пояса свою скрипку, скрипит на ней, притоптывая ногами, делает пьяные гримасы и поет.

Коли б усім розум той,

Що бува навпіслі,

То Купала б я не знав,

Не сів на сім кріслі!..

Дружко цыган

(кувыркаясь пред Юрком)

Як твій розум не стече,

То мене спитайся!

В чужих кріслах як пече,

То мерщій вбирайся!..

(Так припевая и танцуя, лукавою ухваткою, будто нечаянно, зацепил Юрка ногою. Юрко, пошатнувшись несколько раз назад, присел на конце скамейки. Скамья опрокинулась, и Юрко вместе с нею упал. Общий хохот.)

Юрко

(барахтаясь под скамьею)

Та й гарно ж приспівує неотецький чоловік! Чи воно ж таки кожному приштиться так, як оце мені, хто побува на Купала та на Любчиному весіллі. А мені тепер відусіль смачно!..

Дружко цыган, удерживая свой смех, с притворною заботливостью прибегает к Юрку, поднимает его.

Занавес начинает опускаться постепенно. /378/

Дружко цыган

(оглянувшись)

Та постривайте лиш! Що за невірні люди! Тут ось попереду треба вирятувати чоловіка з-під ослінця, а вони вже мерщій ховаться!

(К Юрку)

Переверніться лиш, Матвійович!

Юрко, бормоча, барахтается на цыгановых руках.

Дружко цыган

(бросивши на пол Юрка, обращается к публике с поклоном)

От як бачите, добрі люди, так і кажіть. Раді б і більше діла зробити, так само ж пручається із рук. А тепер, чим багаті, тим і раді — гніву не положіть.

Занавес опустился

І. Н. БУЖАНЕНЬКО

БАНДУРИСТ

(Уривки)

ДЕЙСТВИЕ I

Явление 6-е

Мокрина

(сама у хаті, розжигаючи огонь)

Ах, головонько нещасна! так рано зірвався,

Не ждая обіду, вже либонь пігнався

На лугу з косою. Бідная дитина,

Їстоньки му, певно, схоче-сь, треба що зварити,

Теплу яку похлепочку, та в поле спішити.

А я уже й нездужаю. То днесь тяжка днина

Буде, вже так ранесенько сонце припікає,

Цить-но, хтось там, бачу, в вікно заглядає.

Явление 7-е

Мокрина, Олена

(через віконце)

Щасть вам боже, сусідонько! Приходжу питати,

Чи ви нині не видали где мого теляти?

Мокрина

Ой, не чула-м, не видала-м.

Олена

Від вчера питаю... /382/

Мокрина

Мусить до двора займали, тра ся вивідати.

Олена

І теляти відречуся, й до двора не піду.

Таж вам звісно, як там дієсь.

Мокрина

Таж ніяк я знаю,

Більше шкоди нарахують як... Вступіть до хати.

Олена

Ой не маю коли, любо!

Мокрина

Хоч на часиночку,

Душа моя радується, як вас оглядаю.

Олена

(входячи в хату)

Чи здорові? що в вас чути?

Мокрина

Моя ластівочко!

За здоров’я не питайте, видав, я ніколи

На сем світі уже луччой не дожиюсь долі.

Бог велів мні бідувати, най му слава буде!

Олена

Якось себе прецінь в світі та рятують люди.

Мокрина

Мені годі-бо до того, грошей треба много,

Траб’ поїхати до міста, врача-сь зарадити,

Нема, серденько, ходібки — пішки не здужаю.

Олена

Чи то врачі помагають? от не вірте того,

Врач на тоє, щоби гроші лише похопити;

Але суть і в нас ще люде, я вам повідаю,

Що уміють лучче й борше, як врачі, лічити. /383/

Ось Євдоха, та я вам вже раз за ню сказала,

Она всякі знає зілля, не раз, не єдного

Із тяженькой годиноньки вже вирятовала.

Мокрина

Ой, для мене вже не знає зілля ніякого.

Олена

А як зіллям не порадить, вміє одмовляти;

Що вам вадить? недалечко — піти та спитати.

Мокрина

Вже до неї я не піду, я чогось боюся,

О ней люде зле говорять.

Олена

Що на то вважати?

Люде собі ось говорять, аби-сь говорило.

Лиш кого ж ся зарадити, я вас питаюся?

Мокрина

Вже як господь не поможе всемогущов силов...

Олена

Господь дав нам також зілля ними-сь рятовати.

А не всіх дарив тим умом зілля пізнавати.

Я сама ся пресвідчила; в великодні свята,

П’ять літ тому, тяжка взяла-сь недуга Ірину;

При гадоньки то я плачу — єдину дитину,

Що-м ю була виплекала красну, як калину,

Бачу мов в димі зчорнілу, красні оченята

Вже єй стали пригасати, влізли в головоньку,

Ні єй їсти, ні єй пити, ні сон єй береся,

Первертаєсь, тяжко стогне, то троха двигнеся.

Рятуй мене, рятуй, каже, моя матіноньку!

Я що згляну, та й ридаю, світе мій нещасний!

Єден цвіток я вигріла-м над всі цвіти красний,

Та й той в’яне, та й той сохне, тяжко нарікаю.

І слезоньков тепленькою личко єй скрапляю:

Чи я тобі, моя доню, та що жаловала?

Чи одну я довгу нічку про тебе не спала? /384/

В молоченьку тя купала-м, нічог’ не щадила,

Всюди тебе доглядала-м, з ока не спустила

І в щодневной молитвоньці тебе-м споминала.

Чим же я тя, птаху моя, буду рятовати?

По панотця пошліть мені, она повідає,

Мені прийде незабавком уже умирати.

Максим смотрить та й гіренькі слези поливає;

Най по божій волі сь діє, — каже та й відходить

До панотця; ось Євдоху стрітив на дорозі,

Повітав, займив з собою і домів приводить;

Она лиш ввійшла у двері, стала на порозі,

Зраком різким все змірила, іде до комнати

І казала нам усім ся надвір уступати.

Лиш часинку забавилась, вже й назад виходить,

Та й з-занадра якісь дрібненькі зілля витягає,

Та й кирничну каже воду лляти до горняти,

Та й ділає знаки якісь, та й щось промовляє.

— То зварите, каже мені, лише пам’ятайте —

То новою покришкою треба перекрити,

А зваривши, через ночку то не одкривайте;

Завтра, як до світа буде місяць ще світити,

Кури третій раз запіють, знову се загріти,

Чрез стерочку небілену тоє процідити,

І в горня, храни вас боже, же би сь не дивити,

Горня з стерков з всходом сонця в Бузі утопити.

Мокрина

Цілу мені дайте віру, мороз проникає.

Вже там з добром не діється, сохрани мя боже!

Ті промовки, знаки тії, відкій она знає?

І тот місяць, куропінія, — то бути не може.

Она, як всі кажуть люде, та несамовита.

Волю лучче я терпіти й зійти з того світа,

Коли господь сам допустить моєй смерті ждати.

Олена

Що вам скажу єще далій, прошу послухати:

Зварила я по приказу, дала ся напити,

Як же взяла моя рибка потом твердо спати,

То ся тяжко її було та і добудити.

(Красна була тоді днина, як днесь пам’ятаю). /385/

Вже й полуднє — она спить ще, ба й вечір надходить,

Она тако й спить і ще спить; я сама не знаю,

Що то буде, аж внезапу Євдоха приходить.

Ввійшла хутко у комнату і тричі сплюнула,

Пішла в лівий угол хати і щось витягнула,

І щось стиха промовляла, потом приступила

Та й щось знюхати їй дала. Та ся пробудила

Та й поднеслась: нені, нені, ото-м ся проспала,

Каже мені, вже мні лучче, о, вже не журіться,

Я вже встану, перейдуся.

Мокрина

Ото!

Олена

Подивіться,

Як би відтяв сокирою — зараз подужала,

І, най господь не уймає, нині ось, нівроку,

Вигналася гарна дівка, здорова і гожа,

Всі ю хлопці називають: побужанська рожа.

Мокрина

Що інного молодоє, мені рік, півроку,

Та і так уже небавком умирати мушу,

Я уже не хочу того на мні требовати

Та пред смертев ще чарами посквернити душу.

Олена

Господь з нами! Він простить мні, що ж я бідна мати?

Та мусила-м єдиначку мою рятовати.

Мокрина

Дай вам боже, сусідонько, з неї ся діждати

Великої потішоньки, з серця вам желаю,

Бо кром вас в біленьком світі нікого не маю,

Хто би з доброго хтів серця мене потішити.

Олена

Дай вам, боже, подужати, єще-сь веселіти

Щастьом вашого Трофима. /386/

Мокрина

Годі ж мені, годі!

Що ж я з моїм соколятком та маю чинити?

В той низенькой хатиноньці та при тім городі

Ледво мені-сь в гіркій праці та з ним виживити.

Олена

Треба би гдесь межи люде — паробок хороший,

Косар, кажуть, в селі перший, що вам більше треба?

Такі хлопці в наших часах варті красні гроші.

Мокрина

Най вам господь надгородить з високого неба

Та за ваше добре слово, за мою дитину.

Олена

Же нема єго домоньку, хтіла-м го узріти.

Мокрина

Ой пішов, видав, пісочну косити долину

Дуже єще ранесенько, нічим сонце встало.

Олена

Вчора чогось го у мене не було видіти.

Чи він на нас нагнівався, чи що му ся стало?

Радуюся, як го виджу коло мой Ірини,

Та й і кажу до Максима: от то наші діти!

Хто то знає, сусідонько, якби-сь полюбили,

Ми не маєм ні свояків, ні якой родини;

Та на кого будем, любко, тілько ся сушили?

Все для неї та і може...

Мокрина

Він не для Ірини.

Що ж? він бідний сиротисько, нічого не має;

Ні в що людськог’ зодягнутись, і в скрині нічого.

Весь маєток: п’ять ягняток і одна корова.

Где то ему?

Олена

В нас є більше. /387/

Мокрина

У вас що інного,

Най вам господь благословить та не уменшає.

Отже, ваша Іринонька, та коби здорова,

Буде мати сто женихів, коби лиш схотіла,

От вже виджу, у банячку вода закипіла.

(Встає)

Ой, як мені, нещасливой, тяжко з місця встати!

Пійшов рано голодніський, тра му засипати

Ягол жменю, й борщу троха треба му зварити.

Та й ще конче треба шмаття нині посушити,

Доки сонце за погоди, бо позавтрі свято,

Треба пойти до святої церкви сь помолити.

Олена

Правда, то зелені свята, та би ся годило

До Малятина на празник.

Мокрина

О, вже літ багато,

П’ять чи шість, як на празник вже ся не ходило.

Нема сили вже по тому, а їхати годі.

Олена

Якби Максим лиш поїхав та би-сьте присіли;

Днесь рівненькая дорога, та коб при погоді,

Може би, і ви при нас ся богу помолили,

Мокрина

Я то давно вже бажала, дякую вам красно.

Олена

Знаєте, на тії свята буде рік двайцятий,

Як небіжка пані вмерла, — не тра повідати,

Яка она добра була, — мені щось аж страшно,

Як собі лиш пригадаю; дівчинов ще-м була,

З батьком моїм з Малятина домів ми вертали,

Як небіжці у всі дзвони тогді призваняли.

Все село, якби про матер, за нев заводило. /388/

Мокрина

Вилетіла зозуленька та й не повернула,

Та й з нев гаразд і все шастє у селі зниділо.

Кажуть, же она правильні ся щорік являє.

Олена

Мусить то за якусь кривду замок посіщає.

Мокрина

Бог світи над єй душею!

Олена

Трофим приспіває.

Явлениє 8-е

Трофим, Мокрина, Олена.

Трофим

(надворі співає)

Ой, ти доля, лиха доля, щербатая доля,

Не дасть мені хоть би днину, хоть єдну по волі;

А я тебе, щоби-сь знала, такій не боюся,

Не затужить, не заплаче козацькая душа.

Олена

Все веселий, коломийки собі витинає.

Мокрина

От як може, небожатко, біду потішає.

Трофим

(знов співає)

І вас також не боюся, тяжкі вороженьки,

Піду в жовніри носити карабін тяженький.

Тутки весь вік бурлакую, пісні борщі хлебчу,

А там буду їсти, пити та й і пошелепчу. /389/

Мокрина

Співанку знов гдесь якую переймив новую,

Ще ніколи не співав ю, первий раз ю чую.

Трофим

(далі співає)

Научуся по-вояцьки та фафлюхтувати,

Будуть ся мене всі люде, як огня, бояти.

А як коли домів верну, буду повідати,

За Венедик, Ниталію тумани пускати,

Тутки мав-єм єдну милу, та й та мя зрадила,

Та й і ляшка, удурівши, собі полюбила,

Ой най любить кого хоче, і самого чорта,

А вже она та у мене копійку не варта.

Олена

Где-то він взяв тую пісню, якась незнакома.

Мокрина

Він на все вам пісню найде.

Трофим

(входячи)

А чи є хто дома?

А! вітайте, сусідонько!

Олена

Здоров, парубочку!

Що-сь вже ранком розспівався.

Трофим

Так, з біди й розпуки,

Бо без пісні в світі жити, як без правой руки.

Мокрина

Так раненько вийшов-сь з дома, сизий соколочку,

Я боліла цілу нічку, ока не зжмурила,

Пред досвітком трохи вснула, та коли-сь збудила,

Вже не був-єсь, Сідай, сину, борщ уже зварився. /390/

Трофим

(співає)

Тутки весь вік бурлакую, пісні борщі хлебчу,

А там буду їсти, пити ще і пошелепчу.

Мокрина

А тогде ся вибираєш, на якісь бенкети?

Трофим

О, далеко! Я так зразу троха зажурився,

Же такой не оминуть мя жовнірські мушкети.

А тепер, коли вже нині то письмо дістав-єм,

Най ся воля божа діє, журбу залишав-єм.

Мокрина

Яке письмо?

Трофим

(співає)

Папір білий, папір білий, письмо на нім чорне,

Буде з мене, буде з мене жовнірок моторний.

Олена

Що то? Мандат?

Трофим

Та що! не журіться,

От ще нині раз остатній з мнов повеселіться.

А где дядько?

Мокрина

Падоньку мій!

Трофим

Где дядько?

Мокрина

(заводить)

У полі.

Ой годинонько нещасна, о проклята доля! /391/

Що я пічну, сину милий, що буду робити?

До кого мні материнське слово промовити?

Ой косарику мій милий, милий косареньку,

Що ж я буду та діяти без тебе, серденько?

Хто буде мні, хто буде мні господаровати?

Хто буде мене на старість щиро доглядати?

Трофим

Не падкуйте, матіненько, будуть добрі люде,

І, як сина вам не стане, бог вам батьком буде.

Мокрина

(заводить)

Хто пійде на панщиноньку, хто буде робити?

Хто на Буг у шарій нічці рибку уловити?

А як умру, а як умру, похорон хто справить?

Хто над сиров могилою кресток мні поставить?

Трофим

Ой мамуню, не ридайте, не здамся ще, може,

Може, верну небавоньком, як бог допоможе.

Мокрина

(заводить)

Летить ворон, летить чорний, жалібненько кряче,

Ой вже ж тебе, мій синоньку, мати не обаче.

Займуть тя до Золочева, устрижуть чуприну,

Здоймуть сіру опанчину, надягнуть фрачину.

Будуть твої, сину, руки карабін двигати,

Будуть тя немилосердно капрали штуркати;

А як прийде війна люта, поженуть в чужину,

Будеш тяженько вздихати за матеньков, сину!

А в війноньці як кулями та стануть стріляти,

Чи ти жиєш — не дасть мені чорний ворон знати,

А як вороги заб’ють тя, хто тя поховає?

Лиш зозуля жалібненько в лісі заковає,

Позлітаються ворони, посідають круки,

Стануть твоє біле тіло шарпати на штуки,

Стануть твої чорні очі в головці клювати,

Стануть твоє красне личко дзюбами, дзюбати. /392/

Трофим

Пощо, нене, нарікати, пощо заводити?

Прийшов мандат, цісар каже, край йти боронити,

Вам то гірко, вам тяженько, бо ви моя мати,

Лиш где кличе обов’язок, жаль мусить вступати.

Бог не дасть вам загибати, от вже йдуть по мене,

Вже хто знає, коли мені вас узріти, нене!

Явление 9-е

Тії же. Гарасим, брат Мокрини.

Гарасим

О, то гнів божий!..

Трофим

Що там?

Олена

Що нового?

Гарасим

Так тільки станеш що троха робити,

Якби не було в селі вже нікого —

Я всіх во всякім мушу заступити.

Ось позавчора вернув-єм з дороги,

Зголодався, підбив собі ноги,

Днесь такой з ниви гайдуки зганяють,

Снова в післанця чимборшій ступати.

А в полі пімста, уже доїдають

Ячмінь до решти скарбові безрогі.

Бігме, то прийде з голоду згибати.

Що ж ти, Трофиме, пішов-єсь з косою

Та й вже вернувся?

Трофим

Прийшов-сь попрощати.

От смотріть, дядько, що то там на мості

Вся старшина ся громадська собрала.

Небавком прийдуть по мя тутки в гості. /393/

Гарасим

За те не бійся; думка тебе-сь взяла,

Як все, так нині. Та там що іного,

Я там, ідучи, бачив-єм старого

Кобзаря красні думки заводити;

Там ся всі збігають хлопці, дівки, діти,

І я бажав-єм послухати троху.

Но ось прибіг-єм збиратись в дорогу.

Мокрина

(заводить)

Ой, не кобзар то — по мою дитину

Они йдуть вже. О мій милий сину!

Нащо ж я тебе так вигодовала,

Тобі боліла, тобі-сь радовала,

Що ти провинив, синоньку мій милий,

Же ся на тебе всі так запосіли.

Олена

Цитьте, ще може...

Гарасим

Та лиш заводити!

Олена

Хто то ще знає? може ся змінити.

Гарасим

(виглядаючи)

Вже розійшлися, не видко старого,

Либонь до хати вже го гдесь займили,

Та й ті деруни вже-сь порозходили.

Мокрина

(заводить)

Єдну дитину, сина єдиного!

Олена

Не плачте, сусідо, не здасться ще, може,

Пійде й вернеся, як бог допоможе. /394/

Гарасим

Що вам такого, чи-сьте подуріли?

Мокрина

Ох, ти не знаєш, оцей папір білий,

Пійде в рекрути синочок мій милий.

Гарасим

Га! слі вже мандат, вже плач не поможе.

Дарма ридати!

(До Трофима)

Пропав-єсь, небоже!

Трофим

Я то вже знаю.

Гарасим

Хтось ся добуває.

Трофим

То вже по мене.

Гарасим

(відкриваючи)

То кобзар вступає.

В. ДМИТРЕНКО

КУМ-МІРОШНИК, АБО САТАНА У БОЧЦІ

УКРАЇНСЬКА ШУТКА-ВОДЕВІЛЬ В ОДНІЙ ДІЇ

ДІЮЧІ ПАРСУНИ:

Хома Скраколь, простий українець.

Феська, жінка його.

Василь Крутько, мірошник.

Панько Медовий, сват Скраклів.

Діється у Харківській губернії, на селі, у хаті Скраклевій.

Театр представляє нутро української хати. На правій руці стіл, закритий скатертиною, на столі догори дном глечик, на глечику каганець, тут же паляниця і дерев’яна тарілка з жареною рибою; у глибині, біля запони (занавіса), піл, на лівій руці коло першої куліси вікно, далі проста вариста піч з комином і закапелком. Вечір.

Вихід 1

Феська, а опісля Василь.

Феська

(сама, поставивши на стіл пляшку з горілкою і чарку)

Ну, тепер зовсім справилась. А боже, діла було!..

У середу родилася, —

Тож мені горе:

Полюбила Василечка,

Така моя доля!

І хліб пекти,

По теляти йти,

Коли б мені, господи,

Василя знайти.

Прийди швидше, Василечку,

Я тебе бажаю,

І без тебе, серденятко,

Крий-боже, скучаю!

Ми з тобою посідаєм,

Вип’єм, пожартуєм,

З мого дурня чоловіка

Добре поглузуєм. /398/

Та що за нечиста мати, як його довго нема!..

(Підправляє каганець)

Але півкаганця смальцю вигоріло, а він не йде; казав: тільки підпою мого п’яницю, стотнього дурня, то й прийду.

Чути стук біля сінешних дверей.

А! Мабуть, він...

(Підходить до вікна)

Хто там?

Василь

(за кулісами),

Я, кум! Одчини!

Феська

А хто йде?

Василь

(теж за кулісами)

Кум до куми.

Феська

(одчиняючи двері)

А що він несе?

Василь

(увійшовши з кулем соломи)

Куль соломи!

Обоє:

А в тім кулі

Черевички кумі,

Кумці голубці,

Коханці моїй.

Василь

(оддаючи черевики)

На, кумо. Носи на здоров’я. Знай — кат нас не візьме — купимо другі!

Феська

Спасибі, куме, спасибі. Дай, боже, вам на світі по-/399/жити. А я ждала тебе, куме, ждала та й жданики поїла!..

Василь

Справді? Та розтолкуй ти мені, бога ради, який я тобі кум? Адже я у тебе не хрестив?

Феська

Ні.

Василь

Так який же я тобі кум? і сам не второпаю. Як вийшла заміж, кум та й кум, а який кум?

(Глядить на неї з усмішкою)

Феська

А ти буцімто не тямиш, який кум...

(Осміхаючись, свариться на нього пальцем)

О!.. Хитрий!..

Василь

Та далебі, що не второпаю.

Феська

Так ось сядьмо ж за стіл, посидьмо, вип’єм і побалакаєм.

(Феська палива чарку горілки. Ласкаво)

Так ви не знаєте, який кум... пийте, лишень.

(Підносить Василеві)

Василь

Будьмо ж здорові!

(Випивши, ставить чарку на стіл)

Феська

(цілує його)

Ось бач, який кум!.. Тепер тямиш?

Василь

(про себе)

Еге! ось воно що!.. /400/

(До Феськи)

Та й смаковита у тебе, кумо, горілка.

Феська

(наливаючи чарку)

А коли смаковита, то випийте ще одну.

(Підносить йому)

Василь

А собі ж?

Феська

А тоді вже і я, ось звольте!..

Василь

Чи не багацько буде?

(Бере чарку)

Феська

Оце таки казна-що вигадали! Пийте, лишень, пийте!

Василь

Ну, за твоє здоров’я!

Феська

Кушайте, кушайте на здоров’ячко.

Василь

Ну так кума! Од тебе що чарка, то більш смаку.

Феська

То-то!

(Наливає і п’є прицмокуючи)

Щоб у мене та не смачна була горілка!.. Закусіть, будьте ласкаві. Ось карасики ті, що ви батраком прислали, я їх з олією насмажила. Куме, за твоє здоров’ячко.

(П’є і до публіки)

Будьте здорові, в кого чорні брови.

Ой, будьте здорові,

В кого чорні брови, /401/

В кого чорний вусок,

Тому й рибки кусок.

(Подає Василеві кусок риби)

В кого рижа борода,

Тому й юшки шкода!

(Допиває чарку)

А що, пак, я й байдуже спитати, що ти з моїм дурнем зробив?

Василь

Що? Напоїв доп’яна — вже не що!

Феська

Де ж він тепер, п’янюга!

Василь

Діло було ось як: приїхав він до млина — добре; засипав я йому мішок пшениці — гаразд! а сам і мудрую — як би з млина тягу дати та до тебе причвалати? Так ні: кум мій так і зорить за мною. Що робити? От я й кажу: куме, ходім лиш до шинку, та поки мука змелеться, вип’єм четвертину або другу. Кум мій не од того... Прийшли, випили одну, далі другу. Я вже й годі, а кум мій розходився: пробі давай восьмуху або дві... Грошей нема, каже, візьми хоч мукою. Каже, хоч пшеницею. Шинкар і повірив йому під пшеницю. Я ж поберігся, а він, дурень, як укутав з сватом Медовим дві восьмухи, так насилу я дотяг його до млина, там він і захріп. Тепер він задає хропака, сердега, аж вітряк ходором ходе.

Феська

Ач, бісів син! Так він пропив мішок муки?

Василь

Та ні, не муки... Шинкар не став ждати — пшеницею взяв.

Феська

Не його гаспидська п’яниця! Бач, на те ума достало! Постій же ти, п’янюго, покажи тільки очі додому, я тобі їх видеру з м’ясом, чортів сину. /402/

Василь

(встаючи з-за стола)

Стоїть того діло. Що, в тебе муки нестане? Гм! не журись, мірошник я! мука буде...

Скажи слово, моя Фесько,

Ти будеш з мукою;

Тільки люби, як любила,

Й кохайся зо мною,

Їж гречаники з салом,

Білі паляниці,

Сім засіків гречки маю,

А вісім пшениці.

Коли хочеш, дам пшона,

Чи крупів гречаних.

Печи, вари і їж смачно

З мисок полив’яних.

Єсть горох і чечевиця,

Все я рад оддати,

Бо ти гарна молодиця,

Як же не кохати?

Коли хочеш галушок,

Чи млинців пшоняних,

Пирогів, чи пампушок,

І книшів гречаних, —

Скажи мені, моє серце,

Усе в тебе буде,

Тільки кохай, як кохала.

Нехай судять люди...

Феська

Не криви-бо душею, Василю. Чи я тебе не любила і дівкою? Чи я й тепер тебе не люблю?

(Смутно)

Що ж, коли наша така доля, що не прийшлось тобі мною орудовати!..

(Весело)

Та на те потурати нічого!..

І учора горох,

І сьогодні горох, /403/

Прийди, прийди, серденятко,

Поговорим удвох.

І учора куліш,

І сьогодні куліш,

Прийди, прийди, серденятко,

Мою душу потіш.

І учора паляниці,

І сьогодні паляниці,

Прийди, прийди, моє серце.

Дай на себе надивиться.

І учора кисіль,

І сьогодні кисіль,

Ой як же я тепер рада, —

Коло мене Василь!

Адже правда, куме, ти мене любиш?

Василь

Хе! не ти б казала, не я б слухав:

Хома п’яний у млині

Хропе мов убитий,

А я тебе поцілую,

Мов несамовитий.

(Цілує її)

Гоп, кумо, не журись,

Сюди, туди повернись!..

Отакечки скоком-боком,

Перед моїм карим оком.

Нехай Хомі у млині

З рогами присниться,

А ми удвох, кумко-душко,

Будем веселиться.

Гоп, кумо, не журись і проч.

Вип’єм, смачно поїмо,

Гарно пожартуєм...

Ну, згадаєм парубоцтво —

Давай потанцюєм!

Гоп, кумо, не журись і проч. /404/

Поки Хома у млині

Нахропеться хропака,

Давай, кумо, на слободі

Вибивати гопака.

Гоп, кумо, не журись і проч.

(Танцюють)

Хома

(за кулісами)

Тпруу!.. Гаспидська потіха, тпруу!..

(Василь і Феська, як би злякавшись, перестають танцювати)

Не його дияволова шкапа дорогою насилу везла, а в коморі вибрикує.

Феська

Ой лихо, це мій п’яниця!

(Глядить у вікно)

Так і є, що він!.. Треба поховати страву.

(Хова все з стола)

Василь

Страву ховай, та й мені треба як-небудь учкурнути відсіля, а то, чого доброго, він здуру й рублем впече.

Феська

Та вам чого бояться? Так зайшли до куми...

Василь

Дурневі скажи — до куми!.. А я не хочу, щоб!..

Хома

(за кулісами)

Жінко! Агов, Фесько! Одчини!..

Василь

Постій! Сховай мене хоч у сінях, — а тоді вже й одчиняй.

Феська

Е, ні! ви зараз і втечете, лучче посидьте під полом, /405/ а я свого п’яницю виштабую на всі боки й прожену за тим мішком, що пропив шинкареві, а ми уп’ять і зостанемось.

Василь

Ну, гаразд.

(Лізе під піл, вона прикриває його соломою)

Та у вас кішок не бува тут часом?

Феська

Та нема! Угамуйтесь... я його зараз спроваджу.

(Іде одчиняти)

Хома

(за кулісами)

Жінко, щоб тобі позакладало!.. Не чуєш? — одчини!..

Феська

(увіходячи у сіни)

Та не дери горла дурно.

Вихід 2-й

Василь, а опісля Феська і Хома.

Василь

(вилізаючи з-під полу)

Нехай йому чортів копиця, шоб я тут лежав, зігнувшись, мов цуцик!.. Куди б стати?

(Побачивши у кутку діжку)

Е! постій! отут лучче.

(Влізає у діжку і присідає)

Феська і Хома входять

Хома

(несучи мішок на плечах)

Бач, у мене не тільки руки, та й ноги заклякли і язик одубів од морозу, а вона ще не одчиня.

(Ставить мішок коло дверей) /406/

Феська

(скоса поглядаючи під піл)

Не одчиня — адже одчинила; а ти намолов?

Хома

Аже бач, що намолов.

Феська

Тільки? А другий де мішок?

Хома

(чухаючи потилицю)

Другий?.. Та... та другий у млині зостався... бач, завізно...

Феська

Брешеш, бісів сину! Коли завізно, чом додому не взяв?

Хома

Чом не взяв! та тим й не взяв, що дуже завізно.

Феська

Ні, п’янюго, мене не одуриш!.. Ти пропив, потаскуне!

Хома

Пропив?.. А ти почім знаєш, що я пропив?

Феська

П’янюго ти непросипущий! Дурню ти всесвітній. Ледащо! Ледащо! Лайдаче!.. Доки ти мене мучитимеш?.. Коли тебе чортяки вхоплять за мої гріхи? Тільки сьогодні ти не принесеш додому другого мішка муки — то й очей не показуй, й двора не знай. Не ходи, не пущу! чуєш? Кажу — не пущу!..

Хома

Та чого ти розпорощалась, — наче на батька. Гляди!.. не дуже, лиш!..

Феська

Бач, чортів п’янюго! /407/

(Розсердившись)

І!.. біс твоєму батькові!..

(Позасукавши рукави)

Не побоюсь гріха, та так оддубасю на всі боки, що аж печінки попухнуть!..

Хома

Ану, ну! Спробуй!.. Я тобі дам!..

Феська

(ухопивши за чуб)

Так ось же тобі, волоцюго, ось тобі!..

Хома

Скуби, скуби, моя мила,

Та не бий по пиці.

Феська

Не пропивай, вражий сину,

У шинку пшениці,

Хома

Та буде вже, моя мила.

Буде, вгомонися!

Та годі-бо, Фесько-ненько,

Годі, не скубися.

Феська

Оце тобі, песький сину,

Того б ти не забував,

Щоб додому віз пшеницю,

А в шинку не пропивав.

Хома

(чухаючись)

Та який тобі гаспид набрехав, що я пшеницю пропив. Мене кум попоштував трохи, а пшениця у млині... їй-богу, у млині.

Феська

Брешеш, брешеш, п’янюго, брешеш. А з Медовим хто пропив мішок пшениці?.. га? /408/

Хома

З Медовим! А ти почім знаєш? Гляди!.. Може, ти відьма!..

Феська

(засукавши рукави)

А!.. відьма!..

Хома

(злякавшись)

Ні, ні!.. Ти Феська... не в’яжись тільки до мене.

(Про себе)

Обдурю її.

(До неї)

Бо коли б ти запевно була відьма, то й знала б, що я з Медовим не нашу, а його пшеницю пропили — еге!.. от тобі й правда! а наша пшениця у млині, їй же то богу у млині, — хоч спитай завтра.

Феська

Чи то довго я буду вовтузитись з тобою?.. Я тобі кажу: коли у млині, то хоч іди, хоч їдь, а шоб пшениця була зараз дома, а то я тобі всі патли обірву.

(Хоче знову ухопитися за чуба)

Хома

(закриваючись).

Постій-бо! Що на тебе найшло? Усе скубтись та скубтись! Кажу, що пшениця у млині. Ну, коли вже тобі захотілось притьмом, не скубись тільки, я зараз поїду та й привезу.

Феська

Та зараз мені!

Хома

Та зараз же, зараз;

(про себе)

обдурю її ще раз: наберу у коморі мішок пшениці та й скажу, буцімто з млина привіз! /409/

Феська

Та й ледащо ж. Що ти там мурчиш? Чом не їдеш?

Хома

Чого мурчиш! Знайди лиш мішок.

Феська

І сам знайдеш, коли треба.

(сцену норовить бути коло полу)

Хома

(ідучи до полу)

Ну, пусти, я й сам полізу, аже він під полом?

Феська

(про себе)

Ох, лихо!

(До нього)

Хто під полом?

Хома

(передражнює її)

Хто під полом! Ач яка! — наче не зна... мішок під полом; я ще вчора туди кинув.

(Хоче лізти під піл)

Феська

(одпихаючи його)

Геть, геть! Нема тут ніякого мішка. Та нащо тобі мішка так припало?Адже пшеницю у мішку возив, — з мішком і візьмеш.

Хома

Та, може, кум перемолов, то там уже не без примелку.

Феська

Ну, так полізь на горище та й візьми мішок. Та чи довго ти будеш вовтузиться?

(Підступа до нього) /410/

Хома

(одступаючи)

Геть, геть! Одчепись! Я зараз... Уже коли лізти на горище, та ще поночі, то лучче, я цей спорожню.

(Бере мішок з мукою)

Куди ж її висипати.

(Побачивши у кутку діжку)

А... от у ту бочку висиплю.

(Розв’язує мішок і, скинувши його на плече, іде повагом до бочки)

Тепер запевно знаю, що моя жінка відьма, а може, ще й з чортами знається, як кум Василь.

(Сипле з мішка потроху у діжку; показується Василь, держачи руки вгору, приставляючи тим роги)

Василь

(кричить глухо)

У! У! У!

Хома

(з ляку кидає мішок і падає ниць на землю)

Ой лишечко, сатана!..

Феська

(зараз же, як Василь показується з діжки, підбігає і гасить каганець)

Ох, мені лихо!..

Василь тимчасом вискакує з діжки і біжить з хати.

Вихід 3-й

Хома і Феська, далі Медовий з Василем.

Хома

(лежачи, реве)

Мара! Їй-богу, мара світова!.. Рятуйте, хто в бога вірує, рятуйте...

(Іще більш реве) /411/

Феська

(підійшовши до нього)

Тю, дурний, на свого батька. Чого ти ревеш, мов той бугай?

Хома

Ой, ой! Чорте, голубчику мій, не бери мене! Візьми мою жінку!..

Феська

(про себе)

Лихо, як люди почують.

(До нього)

Схаменись, йолопе. Де той у чорта чорт? Це я, Феська, жінка твоя.

Хома (піднявши голову)

Справді жінка? Ох, не повірю! Мені так і здається, що ти чорт, а не жінка... Ану засвіти каганець, я подивлюсь.

Феська

Ось зараз!

(Запалює у печі сірник, а ним каганець)

Ну, де той чорт? Чи тобі приснилось, чи тобі здалось од перепою?.. Я й сама не знаю!.. От побила мене лиха година та нещаслива... Покарав мене бог таким чоловіком. То був дурний, а тепер зовсім одурів... Ну, чого ти баньки витріщив та рота роззявив, як ту вершу?

Хома

(в недогадках)

Так чорта нема? Та де ж він дівся?

(З страхом озираючись кругом)

Нема?.. А подивись там,

(Показуючи на бочку) /412/

Феська

(перевернувши бочку)

Аже бач, що нема! Та що тобі приснилось? Який тут чорт був? Тут нікого не було,

Хома

Ой був! Чи мені ж хіба повилазило? Чи я сам не бачив? Аж каганець...

(Бере каганець і полохливо огляда бочку. Тимчасом чути крик Медового за кулісами)

Медовий

(за кулісами)

Піймав, піймав ворягу!..

Хома

(злякавшись, кида каганець і кричить)

Рятуйте! Хто в бога вірує, рятуйте!

Медовий

(тягне за груди Василя)

Ага! попався, злодюго, попався!.. Свате, чого ти кричиш не своїм голосом? Не бійсь, злодюга у наших руках, не вирветься песький син.

Феська

(підбіга до Василя й обмацує його одежу)

Ох, лихо, кум! Пропала я. Що ж тепер робити?..

Хома

Та то не песький син, то чорт. Пусти його, хай йому чорт!

Медовий

Чорт? Ого!.. Я такий, що і з чортом справлюсь... Перехрести мерщій вікна. /413/

Феська

(підбігаючи до вікна)

Перехрестила, перехрестила!..

Медовий

(покинувши Василя, біжить до дверей, щоб їх перехрестить. Василь б’є його по потилиці, пхає на землю і вибіга з хати. Медовий, підіймаючись)

Нечиста сила взяла своє... Не встиг я дверей перехрестить.

(Чухає потилицю)

Хома

Свате, це ти? А чорта нема вже?

Медовий

Щез! нехай він щезне.

Хома

Жінко, де ти? Чи тебе чорт не вхопив?

Феська

(неначе злякавшись)

Ох, чоловіче! Духу не переведу... так налякалась!..

Хома

Засвіти, хоч роздивлюсь.

Феська

(найшовши у столі огарок воскової свічки, іде до печі)

Побачиш нечисту матір... Що було, то пройшло.

(Світить)

Хома

(тимчасом Медовому тихо)

Свате! Де ти? А ходи сюди. Голубчику, зроби ласку, не проговорись, що ми з тобою мішок пшениці пропили, а то жінка живцем мене облупе. /414/

Феська

(засвітивши і ніби лаючись, іде тихо до стола)

Ох, лишечко! і ступити страшно, так налякалась.

Хома

Світи, світи!

(Оглядаючись кругом)

Ні, нема.

(Сміливо)

Догадався чортів син. А вже б ми йому з сватом завдали перцю.

Феська

(двусмислено)

Ні, чоловіче! Куди вже тобі з цим чортом справиться?.. Не на те нечиста сила... А ви, свату, де її піймали, чи як?

Медовий

Та бачите, нігде гріха діти: ми з сватом об обідній порі підпили таки гаразд... це йду, сват їде з млина додому... Зустрілись, побалакали.

Хома

(тихо Медовому)

Мовчи, зділай милбсть, про мішок.

Медовий

Я й кажу: їдь же, свату, а я забіжу до шинку хоч набір випросю піввосьмухи нещасної тії грішниці, зайду до тебе,та й похмелимось. От, знаєте, справивсь з усім ділом, тільки що став доходить до вашої хати, слухаю: у вас ґвалт; я мерщій до сіней, аж сусіль з дверей якийсь чорт та й дралимоне... Я так і подумав, що воряга який-небудь... та за ним, нагнав голубчика на перелазі, та за шиворот... він — пручатись, а я: ні — матері лиха — не вирвешся... За груди ну його, розбійника, та й приволік сюди... А хто він?

Хома

(твердо)

Чорт! Кажу тобі, що чорт, так звісно, що чорт. /415/

Медовий

Здорова, проклята личина... Гепнув по шиї неначе камінюкою.

(Береться за потилицю)

Вихід 4-й

Ті ж і Василь.

Василь

(увіходячи)

Добривечір!

Феська

(перебиваючи)

Бач і видно, що кум з млина зараз... увесь у муці.

Василь

Нельзя, кумо! Коло того бач ходимо. Об чім рахуєте?

Хома

Та тут, куме, штукенція...

Василь

А що?

Хома

Та не дуже-то й а що... У нас чорт був.

Василь

Овва!

Хома

Та не дуже-то й овва... У діжку заліз!

Василь

Так що ж?

Хома

Та й не дуже що ж. Вискочила сатана з діжки.

Василь

Овва! /416/

Хома

Та не дуже й овва. Утік бісів чорт і перелякав нас на смерть, а сватові ще...

(Глядить на Медового)

Василь

Може, то й не чорт?

Хома

Та вже чорт не чорт, а люди не такі. Обличчям, не вам кажучи, скидається на вас, куме. Тільки з рогами і з хвостом... Ну, притьмом чорт!

Василь

Диво! Та чого ж би йому зайти сюди!

Хома

Це вже ви знаєте, бо, не во гнів вашій милості будь сказано, кажуть, у вас у носі сидять ті, що колеса крутять.

Василь

Е, куме! Чого люди не набрешуть... А мені то чудно: чого б тому чортові до вас зайти?

Хома

Ти ж кажи!

Василь

Хіба чи не до куми?.. Бо, в добрий час сказати, в лихий помовчати, вона така молодиця, що й чорт позавидує.

Хома

А що ти думаєш?

(Жінці)

Жінко! Гляди! Чуєш, що кум каже?

Феська

От-таки, куме, що! Стану я з чортом знатись.

Хома

Воно так! Я й сам думаю, що рідного чоловіка — який би він дурень не був — нельзя зміняти на яку-/417/небудь сатану. Та тепер на світі стало так: коли жінка дуже мудра, цікава, цвяховита, — прощай же дома й нз полі!

Коли жінка нетимаха,

Та не вередлива,

Нема крику, тихо в хаті,

І ціла чуприна.

(До Василя)

Зарікаю тобі, куме,

На умній жениться,

То не будеш, по-моєму,

З сатаною биться.

Василь

Отак дурням достається —

Нечиста їх мати...

Лучче вік свій збурлакую,

Щоб лиха не знати.

Феська

(до публіки)

Коли я вам, добродії,

Чим не догодила,

То хоч кума полюбіте,

Як я полюбила.

Василь

Моє діло мірошницьке:

Підкрутив та й знову...

Прощай, куме, прощай, кумо,

(до публіки)

Прощайте, панове!

Усі

(до публіки)

Нам мірошник підкрутив,

А ми докрутили,

Тепер просим вас, панове,

Щоб нас не судили.

Кінець