1 Думаєш, що я скрутився

І в двір голоту свій візьму?

(Встает, тупает ногами, чешет затылок)

Геть, пріч від мене утікайте,

Не кажіть сього, і не гадайте,

А то і зуби вам поб’ю!

Горпина

Ходім, ходім!

(Уходят)

Дед

(один, опершись на руку)

Оце тепер біда приходить.

Що тут почати, що творить —

За розум ум мені заходить:

Як тут і що його робить? /134/

Як бідну в двір мені узяти,

Тоді вже хоть втікай із хати:

І кури очі просміють;

Тоді з панами не водися

І на світ більше не дивися:

Пани проходу не дадуть!

(Подумавши нємного, поет)

Багачем незмірним

В повіті сливусь,

Господарем первим

По волості чтусь.

Що я всього маю, всяк то може знати —

Воликів рогатих

Маю сорок пар,

Коників гриватих

Табунок не мал;

Землі стільки маю, що і не зорать:

Як же мені бідну за унука взять?

Маю я корови,

Овець вісім сот;

Аби був здоровий,

То на цілий год.

Хліба би достало село годувать:

Як же мені бідну за унука взять? (bis)

Грошей аж дві скриньки,

Пасіки гудуть,

По всій Україні

Ім’я моє чтуть.

В Криму мене знають,

Знають на Дону;

Як же я убогу за внука візьму? (bis)

Стряпчий з комісаром

Бувають в мене:

Мабуть, то недаром

Ім’я чтуть моє?

Всіма уважаєм, всяк то може знать;

Як же мені бідну за внука узять? (bis)

Піп мене вважає,

Кланяється дяк,

Жид шапку знімає, — /135/

Вже ж я не простак!

Село Рихми знати з прозвища мого;

Як же бідну взяти за внука свого? (bis)

Не прост я собою,

Знають те пани;

Був я головою —

Вже ж я не дурний!

(Показывает на лоб)

Що тут є не клоччя, всяк то може знать;

Як же мені бідну за унука взять? (bis)

Що ж громада скаже,

Якби те вчинив?

Пальцем всяк покаже,

Якби оженив

На якій голоті унука свого.

Я ж таки не дурень, не зроблю сього. (bis)

Бо я і розумний,

І тяжко богат;

А хто богат, мудрий,

Той бідним не брат.

Узять у двір бідну, — стид буде мені!

Ні, сього не буде! ні, вже, ні, ні, ні!

(Встает и хочет уйти)

Явление 6-е

Дед и дьячок.

Дьяк

(кланяясь)

Высокочтимый господыне,

Наш благодетельный Мартыне,

Примите мир дому сему!

Дед

На мир то, дяче, не походить,

А тут війна така заходить,

Що і в Шведчину не було! /136/

Дьяк

Скажите ж мне: что се такое

Постигло душу вашу злое

И что вас оскорбить могло?

Дед

(вздохнувши)

Настав останній, дяче, час;

Мабуть, вже смерть іде по нас;

Приходить, певно, страшний суд!

Дьяк

Да, я слыхал, как вы спивалы,

Вину печали возвищалы И тем пронзили мою грудь.

Дед

Хіба так жалісно?

Дьяк

Да, коль по истине признаться,

То хто бы мог не колебаться?

Умно,

Трогательно,

Жалостно

И ужасно!

Дед

О?!..

Дьяк

Да, если б в бурси вы бували

И книг громаду прочитали —

Могли бы иереем быть,

Иль в консистории служить:

У вас глава с умных умна!

Дед

Твоя й письменна, та дурна:

Коли б я там, де ти, учився,

То б знаєш, чим я ізробився? /137/

Дьяк

Что истинно есть, то неложно:

На свити умным все возможно.

Дед

(почесывая затылок)

Да, тут біда такая, дяче,

Що, бачся, мир за мною плаче.

Дьяк

Извольте далее продлить:

Кто дерзнул с вами пошутить?

Дед

Унук у когось улюбився,

Да так іздуру причепився,

Що вже ніяк не вговорить.

А я то думав, щоб рідньою

Мені зробиться з головою!..

Дьяк

Да, там бы можно получить,

Ибо фамилия и род

Ничуть не есть беднее вас;

Стыда не будет от господ —

Он как помещик тут у нас.

Дед

Та се то так,

Да он бач як:

Сказать і слова не дасть мні:

«Не хочу я, кричить, її!»

Дьяк

За это казни он довлеет,

Что вам противоречить смеет.

Дед

Хіба ж мені його втопить? /138/

Дьяк

Зачем топить?

Так проучить,

Что будет знать,

Как отвечать!

Будет трепетать, бояться

И вам вперед повиноваться.

Дед

Подай совіт, я слухать рад,

То, може, попадем на лад.

Дьяк

Богословически,

Философически,

Физически

И логически...

Дед

Що ти кажеш, по-якому?

Дьяк

То есть, сиречь, по-такому,

Чтоб правильно,

Буквально,

И легально,

И морально...

Дед

Що не скажеш ти, не втну

І, далебі, не пойму!

Дьяк

Острономически,

Френологически,

И грамматически

Надо понять

И сказать:

Что с вами кто сравниться смеет?

Чести такой губернатор не имеет:

Губернии — по городам,

А село Рихмы — по вам

Свое название имеет. /139/

Итак, коснувшаясь слава небес

И достойная в мире чудес,

Помрачится вмиг, сотлеет,

Заступит место стыд, позор,

Когда возьмете вы у двор

Невестку, внука недостойну.

Тогда знакомы господа

К вам не заедут никогда,

Чету столь видевши позорну.

Дед

Да я то, дяче, сеє знаю,

Тільки ніяк не пригадаю,

Щоб як поставить на своїм:

Тут він дурний, а тут і мати

Не дасть і слова мні сказати,

От і роби що хочеш їм!

Дьяк

Знал я это наперед,

Что им доброта во вред:

Она ведь женщина такая,

Как мельница пустая;

Вы ж за глупую сноху

Не подлежите греху.

Дед

Так що ж мені з нею робить?

Дьяк

(с улыбкою)

В ухо, за косы, палыцями,

Плетью вдовж та кулаками,

То будет знать, как уважать, —

Не станет сыну подражать.

Дед

А з унуком що творить?

Дьяк

До сохи также привяжите,

Порядком плетью оддерите,

Щоб жар любовный погасить. /140/

Вот вам рука моя порука,

Что плеть всему добра наука,

Не станет с вами он шутить.

Под плетью скажет он иное,

Заговорит совсем другое,

Покинет бедную любить.

Дед

(весело)

Що то письменна голова!

Сього б не здумав зроду я.

Я мізкував, крутивсь, ламався,

Про це ж ніяк не догадався.

Дьяк

Представьте своєму уму:

Он улюбывся здесь в одну —

Беднейшая, можно сказать,

Стыжусь вам имени назвать.

Дед

Ану, скажи: чия то дівка,

За се тобі полови мірка!

Дьяк

О, щедроты из щедрот!

О, блаженнейший ваш род!

Мужайтеся,

Крепитеся,

Поститеся,

Молитеся,

И немощи сгоните прочь —

Она вдовы Бедныхы дочь!

Дед

(берется за голову)

Дяче, дяче, рятуй мене!

Оце б то та, що там живе?

Дьяк

Она! /141/

Дед

Із матір’ю мітки пряде?

Дьяк

Да.

Дед

По людях ходить зажинати?

Дьяк

Да!

Дед

І мені у двір такую взяти?

Дьяк

Если не боитесь стыда.

Дед

(рвет на себе платье и кричит)

Ой, ой! Тривай, зроблю таке:

Вона в мене колись копала,

Поїду в суд, скажу, що вкрала

Багацько грошей у мене.

Дьяк

От этого избавь вас бог:

За то її возьмуть в острог!

Дед

Нехай хоч там і зогниє!

Дьяк

Нет, не так,

А вот как:

Коль приймете мой совет,

То вы преблаго сотворите:

Чым попусту ездить в повет,

Вы до священника сходите; /142/

Священник в нас

На деньги лас,

Не станет спорить,

Храм отворит,

Брак совершит

И все решит.

И вы роднею

Из головою

Тогда вчинясь,

Как граф иль князь

В чести б жили

В нашим сели,

И в окольщи,

Как у стольщи, —

Могли бы жить

И не тужить...

Тогда бы к вам

И гетьман сам

Мог бы зайтить —

Вас посетить,

К себе просить,

Чтоб угостить.

Прежде ж сего

Внука свого

Вы оддерите

И прикажите,

Щоб под венцом

И пред отцом

В себе скрывал,

Не объявлял,

Что его били

И принудили,

Недобровольно

И произвольно

У брак вступает

И принимает

Себе в жену

Дочь головыну.

Дед

А тобі скільки треба дать,

Що будеш ти про се мовчать? /143/

Дьяк

Что до меня, то ни полслова —

Гортань моя служить готова.

Свершим мы брак

То сяк, то так;

Ведь брачные узы таковы,

Что как железные оковы:

Сколько ни дуйся, — не порвешь,

Куда не бегай — не уйдешь.

Насильно можно оженить,

А он привыкнет — будет жить!

Что не красавица — пустое,

Да ведь приданое какое!

Дед

Оце так!

Ой да дяк!

Явление 4-е

Те же и Гриць с матерью.

Гриць

(снявши шапку, кланяется)

Уже тепер прощайте, діду!

Іду зложусь і зараз їду.

Дед

Куди?

Гриць

Поїду в світ, побачу люду

І в консистор’ї в дядька буду,

І про дяка розговорюсь.

Дьяк

Ну, полно, тише, усмирися,

Так перед дидом не несися,

Да я тебя и не боюсь. /144/

Гриць

Усяке діло кінець красить, —

Побачим, дружби хто докажить

І достанеться з нас кому!

Дед

(протяжно)

Ей, Грицьку, чуєш, бережися,

Ходи потихше, не дрочися,

А то поставлю на свому.

Гриць

Да нуте, діду, господь з вами!

Хіба не вгоден я служить?

Та ще яким гусаром буду,

Що комусь з носом вирву губу,

Щоб добре знав, як вас учить.

Дьяк

(к деду)

Извольте видеть, як грубить!

Гриць

Та будеш, дяче, і ти знати,

Який совіт діду давати

І чим тушить любовний жар,

Як до сохи мене в’язати!

Ти, думаєш, велика твар!

Не буде так, як вам здається:

Ще в консисторії найдеться,

Що переробить все не так!

Горпина

Поїдеш, сину, побуваєш,

Розкажеш дядьку все, як знаєш,

Що по селу наш робить дяк,

Як він у церкві не буває

Да як по улицях ганяє, —

Таки щось буде із сього. /145/

Дьяк

(с насмешкой)

Вишь, в консисторьи тебя нужно!

Чай, без тебя владыке скушно?

Да чем почтенный дядько твой?

В каком он классе? где на кухне?

Сапоги чинит или туфли?

Иль сторож в бурсе за стеной?

Гриць

І сеє дядько буде знати,

Не пропущу й сього сказати,

Як ти смієшся із його.

Горпина

(к дьяку).

Та годі, дурню, насміхаться!

Його не то — пани бояться,

Бо він у милості в когось:

Що він іскаже, то так і буде,

Кого захоче — випхне в люде,

А схоче — то лишиться всього.

Дьяк

Да неужель он секретарь?

Гриць

Авжеж, що так, погана тварь!

Дьяк

(почтительно)

Ох, Миронович, простите,

Неведенью извините:

Согреших,

Оскорбих,

Прогневих,

Озлобих:

Учитель истории

Секретарь консистории!

Дед

Да то ж і єсть, бач, брат її. /146/

Дьяк

Ох, дозвольте рещи мни:

Он такой — пожилой,

Весь украшен сединой?

Да продлится его век!

Он предобрый человек —

Первый благодетель мой.

Гриць

(поет)

Дай мні тілько, боже,

В дядька побувать:

Тоді дяк не зможе

Більш нічого взять!

Дамо роковщину

Не ту, що другі:

Кулаками в спину —

На двір не ходи!

Горпина

(поет)

Сто рублів — не гроші,

Зробить можем так:

Голос нехороший —

Не годиться дяк!

Гриць

(поет)

Громада підпише,

Стоїть напоїть, —

Ходи, дяче, тихше,

З нами не шутить!

Горпина

(поет)

Стихар з його здіймуть,

Косу обстрижуть,

Буде дяк наш гинуть,

В некрути візьмуть. /147/

Дьяк

Вы за что, про что, скажите,

Погубить меня хотите?

Гриць

Гроші, кажуть люде,

Придають ума;

Що здумаєм — буде,

В тебе ж їх нема!

Горпина

Хотя ж честі мало

Людям зло чинить,

Да й теж не пристало

З нами так робить!

Гриць

(грозя рукой)

Вже ж як не вертися,

З селом ти простися,

Лоба не минеш.

Дьяк

(вставши на колени),

Спасите, пощадите,

Не погубите!

Дед

Розумним спершу ти здавався.

Ходив бадьорим, похвалявся,

Чого ж тепер трясешся ти?

Дьяк

Да, почтенный господыне,

Наш благодетельный Мартыне,

Извольте выслушать меня,

Что в главе книги бытия

Начитывал когда-то я:

Егда узриши ю,

И возлюбиши ю, /148/

Подобает пояти ю,

В жену свою;

Аще ж оставити ю,

То аки убиеши ю,

Сотворити грех зело,

Постиже тя в мире зло.

То, почтеннейший господыне,

Наш благодетельный Мартыне,

Услышавши слово сие,

Благословит чадо свое,

Отрите плачущу ресницу:

Возьмить в сноху бидну девицу.

Дед

(нахмурившись)

Чи ти в умі?

Чи ти в собі?

Чи ти ума лишився,

Чи ти зовсім скрутився?

Дьяк

(к деду сквозь слезы)

Нет, не тее,

А другее:

Вы посудите

Так, например,

Что секретарь —

Презлобна тварь

И нравом зверь;

Что если он

Презрех закон,

И за родных

Глупых своих

Станет горой,

И надо мной

Имея власть,

В солдаты сдаст?..

Он так великой,

Что и с владыкой

Говорить смело

Про всяке дело; /149/

То ему можно

И заточить,

Сана лишить,

И лоб забрить.

Дед

Що там плетеш — не розберу.

Дьяк

Поверьте, не вру:

Что он страшен,

Зело ужасен,

Словно, как лев

Пущает рев;

В единый час,

Разинув пасть,

Нас, бедняков,

Бильш ста дьяков

У миг поглощет,

Егда схощет.

Дед

(с удивлением)

Грицьку, бачиш, щось такеє

Зробилося із дяком злеє.

Се нечиста йому сила

Десь такеє наробила!

Гриць

Його треба проводить,

В школі, вкривши, положить.

Дед

Так возьми ж і проведи!

Гриць, подходя к дьяку, берет его под руку, а другой рукой бьет в бок кулаками.

Дьяк

Ой, ой, ой!

Боже мой! /150/

Гриць

Бог з тобою,

Йди за мною.

Дьяк

За что? про что? бить по что?

Гриць

(со смехом)

Після сього здоров будеш

І рук моїх не забудеш!

Дьяк вырывается и уходит.

Дед

(к Грицю)

Ей, Грицько, побійся бога!

Пошануй ти сам себе:

Одно слово, що убога,

Загнать може в гроб мене;

Викинь з голови пустеє

Та надумай щось другеє,

Розміркуй собі гарненько:

Що то єсть вона Й що ми?

Що єсть слово Рихмаченко

І ким славляться Рихми?

То як се тобі здається,

Що ти здумав бідну брать —

І по кім село зоветься,

Той вчиниться бідной зять!..

А-а-а!

Не боїшся ти стида!

Гриць

Як гасне луч, так слава в’яне;

Як колесо, вертиться світ:

Один впаде, другий устане,

І по багатству гине слід.

Нащо ж гордитись вам собою,

Нащо гнушатись сиротою

І волю серцю одіймать? /151/

Бог волю дав йому любити;

Що ж його мучить і нудити

І своє ім’я вихвалять?

Робіть, що хочете зо мною:

Не властен сам я над собою

Сказати серцю не кохать.

Дед

О-о-о!

Хіба ж би то не все одно?

Як-небудь можна полюбить:

Чи то чорнява, чи рудая,

Чи сіроока, чи глухая, —

З лиця ж, мовляв, води не пить!

А в рід багатий уступивши

І віно добре получивши,

То можно жити, не тужить!

Гриць

Як ви, діду, парубкували,

Невже ж таки ви вибирали,

Що гірше і в селі нема?

Дед

Е, стидно, Грицю, се казати:

Мені таку случилось взяти, —

Була багата, чепурна.

Явление 8-е

Те же и Наум.

Наум

Добрий вечір, пане куме!

Дед

Покорно дякувать, Науме!

Куди ходив і де ти був? /152/

Наум

Де вже я був, тепер немає,

Да милость твоя щось скучає —

Чого ти брови так надув?

Дед

(вздохнувши).

Та як його не надиматись?

Тобі по правді як признатись,

То ти надмеш ще гірш мене.

Наум

Як скажеш, куме, буду знати,

Яку тобі пораду дати.

Дед

(качая головой)

І вже, і вже, і вже!

Явление 9-е

Те же и Крутий.

Крутий

(скоро)

Всім хрещеним вечір добрий!

Щоб продлився вік вам довгий!

Мартинові, хрещенику й кумі,

Всім добрим людям і мені.

Дед

(почесавши голову)

Здоров, Терешкович, садися

Да вже, будь ласкав, потрудися

Нас тут з унуком розсудить.

Крутий

Мні розсудити —

Так як налити /153/

Горілки чарку,

Зробити сварку;

Діл не боюся,

П’ю — не скривлюся,

Бо розум маю,

Порядок знаю,

Як написати,

Куди послати,

Якому пану;

Питать не стану,

Статут, укази

І всі прикази,

Пункти, страниці,

Як на таблиці,

Бачу очима —

Не за плечима —

Перед собою,

Бо з головою.

Наум

Голова справді не дурна, —

Другої в нас в селі нема!

Дед

Овва! А я? а ось моя?

Крутий

Як очеретом або лозами

Вихор крутить, так і я вами

Кручу, верчу, як захочу.

Дед

Опріч мене.

Крутий

Да вже про тебе що й казати!

Коли б ти вмів іще й писати,

То б ти тоді...

(заикаясь)

Мартин, Мартин! /154/

Наум

Високо то-то не несись,

Бо два не дурні зібрались:

Не вдаримось лобом об тин.

Дед

Да тут і бідного нема.

Крутий

Хіба ж то бідний без ума?

Дед

А як тобі воно здається?

Відкіль у бідних ум візьметься?

Скільки їх є, то все дурні.

Того розумним як назвати,

Що не умів добра придбати?

Одні розумні тілько ми!

Крутий

Як був покійник в нас Біда,

Послать бувало хоть куда,

Той було може доступить

Хоть к губернатору в палату.

Дед

(показывая на горло).

Покинь його, Петро, ти к кату:

Отут у мене він сидить!

Крутий

Скажи ж, Мартине, чим і як

Обрид тобі Біда той так?

Дед

(слезно)

Унук в дочку його влюбився,

І так іздуру учепився,

Що мов зовсім рішивсь ума. /155/

Крутий

Але ж бо й дівчина, сказати!

Хоч між панами пошукати,

То кращої нігде нема!

Наум

Напрясти, виткати, пошити,

А як що стане говорити —

То з маслечком словце пливе.

Горпина

Уже до правди, що дитина:

Розумна, тиха і учтива,

Як маківка в дівках цвіте!

Дед

Да годі чорта вам хвалити!

Що там за нею получити?

Бісма нічого — лиш душа!

От як дочка головиная —

Хоч трохи, кажуть, і глухая,

Але ж червінців з півковша!

Крутий

Так ти на гроші уповаєш,

А душі доброй не шукаєш?

Унука хочеш утопить?

Та як поліно, так дурная,

Глуха, коса, ряба, рудая!

Гриць

І отаку мені любить?

Дед

(к Крутию с плачем)

Ну, що мені із ним робить?

Крутий

Оженить! /156/

Дед

Кого?

Крутий

(показывая на Гриця)

Уже ж його!

Дед

На кім?

Крутий

На тім, кого Гриць любить.

Дед

То і мене, і честь погубить!

Крутий

Фамилья дуже іменита!

Куди, пак, к чорту, яка честь!

Що клоччям голова набита,

А смальцю в неї мало єсть.

Як вивести тебе удень

Та і поставити на пень,

Рядном ще голову накрити —

То б дворянин був превеликий!

Дед

Схаменись, Петре, що ти кажеш?

Та ти ж мою худобу знаєш:

Стидайсь до пня мене рівнять.

Наум

Да що вже, куме, говорити!

Нащо пустеє городити:

Ти ж, пак, не пан, правду сказать.

Дед

Хоч сам не пан, з панами знаюсь,

Меж них за рівню почитаюсь:

Усюди місце мні дають... /157/

Гриць

Як гроші в позику беруть!

А як прийдеться виправляти,

То і по шиї гонять з хати.

Дед

Ей, блазню, не бреши!

Крутий

А за обід хоч раз садили?

Як полумиски підносили?

Ану, будь ласкав, розкажи!

Дед

Сього то, правда, не бувало,

А чаю пив я в них немало;

Були до чаю й калачі.

Крутий

Та місце все ж коло порога.

А Бідиха, он бач, убога,

Так і нерівня вже тобі!

Іще тривай, настане час:

Бідиха буде лучче нас, —

В порога станеш і у неї!

Дед

Після чого?

Крутий

Після того:

Он як приїде брат у гості;

Я і письмо привіз їй з пошти.

Дед

Од кого?

Крутий

Од її брата

Кіндрата. /158/

Дед

То був в нас первий волоцюга,

Чужий робітник і п’янюга:

Може, під тином десь ізгнив!

Крутий

Він в Чорноморії старшим.

Дед

Яким?

Крутий

Таким:

Він військовим там старшиною,

То вже нерівня з головою:

За пояс вас обох заткне!

Дед

Письмо прислав же він якеє?

Крутий

(вынимая письмо)

Кругом, як бачиш, золотеє.

Дед

Що ж, ти його ще не оддав?

Крутий

Ні, сам, далебі, не читав.

Дед

Ану, якби то прочитати!

Крутий

Не можна ж, бач, печать ламати. /159/

Гриць

Та ну вже, тату, прочитайте!

Крутий

(ломает печать и читает)

«Любезная моя сестра!

Тепер я з військом близ Дніпра,

Держу кордони од Китаю,

Та жаль, що коні не п’ють чаю,

А як по правді розказать,

То тут його стоги стоять;

А що червінців — як вівса,

Козаки роблять чудеса:

Срібло лопатами гребуть,

А п’ятаків і не беруть;

Кармазину штука за руб,

А сахарю — півкопи пуд.

Удень у нас прикази строгі,

Заняти військом всі дороги,

А ніч — то мати усьому.

Всюди роз’їзд і філіманти,

Тріщать вози від контрабанди,

То по сьому ти можеш знать,

Скілько худоби міг набрать.

Гляди ж, сестра, і пам’ятай:

Дочки ти заміж не давай,

Бо я, змінившися з границі

І йшовши мимо до столиці,

Заїду в гості побувать,

І хочу вас обох забрать.

Як я старий і нежонатий,

Худобу хочу їй оддати.

А жениха найду такого:

Як не самого кошового,

То осавулу, старшину,

Але вже буде у чину

І собі козак не в жарт;

Тілько, чуєш, роби так,

Зостаюсь твій рідний брат

Пархоменко Кіндрат». /160/

Дед

(весело),

Де ж той Китай?

В який він край?

Скажи, будь ласкав, ради бога:

Яка у той Китай дорога?

Чи він далеко відсіля?

Пішов би, може, туди й я.

Крутий

Я сам в Китаю не бував,

А так скажу, як сам чував,

Як губернатор мні казав.

Дед

Ти ж губернатора де видав?

Крутий

Як прошлий год некрут здавав.

Дед

Ану ж як?

Крутий

А от так:

Як відсіль,

Та знов відтіль,

З Дону на Крим,

Да через Рим,

На Цареград,

Та знов назад,

Минуя двір,

Та знов відтіль

Убік звернуть, —

То буде путь.

Наум

Ось бач, Мартине, як далеко!

Дед

Доїхати туди не легко! /161/

Крутий

То-то бо наша і біда,

Що він не близько відсіля,

А то б ми всі пішли туда!

Тілько ж Кіндрат,

Кулинин брат,

Нажившись там,

Заїде к нам

І навезе сього-того

Сестрі всього:

Тоді Бідиха,

Забувши лиха,

Губу надме

Против тебе!

Дед

Петро Терешкович, як би?..

Крутий

Чого?

Дед

Оженити нам його.

Крутий

Письмо оце як їй з’яснить,

То в поле вітра йди ловить:

Тепер Бідиха так глядить.

(Закрывает пальцами глаза)

Дед

(кланяясь)

Петро Терешкович, ти ж свій,

Хрещений батько для його:

Ну, будь приятель вічно мій:

Стань в помощ оженить його!

Крутий

Як? /162/

Дед

Так:

Іди,

Впади,

Просись,

Молись,

Хоч там і в ноги поклонись:

Скажи, що я свою худобу маю,

Од неї віна не бажаю.

Крутий

Ти добрую натуру маєш:

Од неї віна не бажаєш;

Та що вона буде казать,

Як стану їй письмо читать?

Дед

Письма не треба їй казати,

Можна його тут і порвати.

Крутий

Поступок сей, Мартине, важний;

Я, знаєш, чоловік присяжний:

Душею дурно гріх кривить.

Дед

А хіба треба заплатить?

Крутий

Достанеться платить мені

Військовому старшині,

По силі, бач, поштових прав,

Як гласить на се устав:

Хто письмо із пошти брав,

Кому треба, не оддав,

Бумажками двадцять п’ять

Штрафу із його зодрать.

Дед

П’ятдесят я можу дать! /163/

Крутий

Тоді де тебе шукати,

Як погонять мене з хати?

Перше треба получить

Да і к ділу приступить.

Дед

Як?

Крутий

Так:

Що такого-то числа,

Як метелиця несла,

З міста їхав в село я,

Та з лиха собі напившись,

І з дороги ніччю збившись,

Трохи-трохи не пропав

І письмо, що з пошти брав,

Не хотячи потеряв.

За що певних двадцять п’ять

У суд маю честь послать.

Дед

(достает бумажник)

Коли так, то на, возьми,

Та нікому не кажи.

Крутий

Ей, Мартине, брать боюся:

Що, як штрафом не одкуплюся!

Щоб, бач, мені

За вас в тюрмі

Та не сидіть,

В вікно глядіть.

Дед

(до Гриця)

Чого ж стоїш ти, як той пень?

Не хочеш, бач, просить людей? /164/

Гриць

Та йдіть-бо, тату, я молюся,

Бо я без вас не оженюся.

Крутий

Ну, шукайте буханця:

Підем сватать молодця.

Дед садится, Горпина подает хлеб и садится возле деда. Гриць кланяется и, взявши от деда хлеб, подает Науму.

Крутий

(поет)

Тепер, як хліб в руках ми маєм

І рушників вже дожидаєм,

Годі, тату, квакать:

Ходім Любку сватать!

Наум и Крутий уходят, а за ними и Горпина.

Дед

(один, смотря на письмо)

Так то мій батько поскупився,

Що я малим письма не вчився;

Тепер нікого б не прохав:

Разів би сім його читав.

(Поет)

Щастє щастя, бач, шукає,

Гроші до грошей летять;

Видно, бог мні помагає

Більш худоби назбирать. (bis)

Сват, вернувшись із границі,

Мні порадить все тоді,

І не йшовши до столиці,

Все зоставить тут мені. (bis)

Привезе сюди возами,

Що нігде буде і дівать,

Срібло, золото мішками,

Так тут буде і стоять. (bis)

На ті гроші маж чумацьких

Справлю я, волів сто пар, /165/

І по тих» слідах козацьких

Пошлю Гриця у Китай. (bis)

Він, вернувшись із Китаю,

Привезе мені всього:

Кармазину, шовку, чаю,

Не стративши нічого. (bis)

Тоді пани з околиці

Ринуть гроші позичать,

Будуть купці із столиці

В Рихмах краму купувать. (bis)

Я з купчиків за копійку

По рублику буду брать;

А з панів, як за горілку,

По дві гривні процент брать. (bis)

Познайомившись з панами,

Я доб’юсь-таки свого:

Грицька виведу в дворяни

І куплю йому село. (bis)

Стоїть сотеньку втеряти,

То і в суд його приймуть,

А як другу ще додати,

То й чинок йому дадуть!

(Уходит)