Медикаментозної алергія

Проблема виникнення побічних реакцій, зокрема, алергічного походження, при застосуванні діагностичних і лікувальних засобів є вельми актуальною. Згідно літературних даних вони зустрічаються у 10-20% населення, у 3% випадків є причиною для звернення до лікарів, у 5% – є причиною шпиталізації, у 3% – приводом до інтенсивної терапії, у 12% – ведуть до суттєво більш тривалого перебування у стаціонарі, у 1% є причиною летальності (за цим показником займають 5 місце після серцево-судинних, онкологічних, легеневих захворювань та травм). Подібна ситуація, очевидно, має місце і в Україні, де, за даними вітчизняних дослідників (офіційної статистики щодо цього немає), частота медикаментозної алергії серед населення коливається між 1-2%, що, теоретично, може призводити від 100 до 2000 смертних випадків від медикаментозного анафілактичного щоку щорічно. За даними фармакологічного нагляду в Україні у 2005 році від побічної лікарських засобів з високим ступенем вірогідності вмерло 40 осіб. Серед цих випадків переважала саме медикаментозна алергія.

Механізми медикаментозної алергії

Переважна більшість лікарських засобів являє собою неповноцінні алергени – гаптени. Тільки з’єднуючись в організмі з білками сироватки крові вони отримують властивості повноцінного алергену. Проти такого кон’югованого алергену в організмі відбувається напрацювання антитіл – сенсибілізація і, як і у відношенні інших алергенів, при повторному надходженні лікарських засобів до організму відбувається відомий каскадний процес: взаємодія алергену с антитілами або сенсибілізованими лімфоцитами – виділення медіаторів – патофізіологічна реакція – клінічні прояви.

Необхідно, однак, мати на увазі одне важливе доповнення: всякий лікарських засобів проходить в організмі численні перетворення, метаболізується і тільки певний метаболіт є кінцевим. Це, в певній мірі, пояснює складність ідентифікації медикаментозних алергенів.

На думку Р.М.Хаитова (2003), якщо в результаті біотрансформації лікарського засобу утворюється речовина, яка здатна поєднуватися з білками плазми або іншої молекулою-носієм, то при цьому створюється передумова для сенсибілізації. Такі метаболічні зміни є більш важливими для розвитку медикаментозної алергії, ніж первинна структура лікарського засобу. Сенсибілізуючими властивостями можуть володіти ті препарати або їх метаболіти, що своїми боковими ланцюгами здатні вступати у хімічну реакцію з білками. З макромолекулою може зв’язуватися велика кількість гаптенних груп. В цих випадках імунна система реагує на комплекс, що утворився і став чужорідним, розвитком алергічної реакції. В тих випадках, коли ЛЗ утворюють слабкі зв’язки з білками, а імунні комплекси, що виникли, руйнуються при обробці алергену у макрофазі, сенсибілізація не виникає.

Поряд з реактогенністю гаптену має значення і здатність білків організму до кон’югації. Така властивість є більш притаманною білкам-ексудатам при запальних реакціях.

Медикаментозна алергія може мати перебіг за любим з 4-х типів імунологічних реакцій за P.G.H.Gell и P.R.A.Coombs (1964), в зв’язку з чим можуть варіювати її клінічні прояви . Часто у хворих на медикаментозну алергію спостерігається сполучення декількох типів медикаментозних алергічних реакцій, один з яких переважає. Нерідко, побічні реакції на лікарські засоби можуть мати змішаний, токсико-алергійний характер.

Основними клінічними проявами анафілактичного шоку є: порушення гемодинаміки; порушення дихання (задишка, бронхоспазм, ядуха); порушення діяльності шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання, пронос); шкірний висип (кропив’янка, інші екзантеми, набряк Квінке).

Шок інколи може бути вельми східним з психопатологічними станами (зомління, втрата свідомості тощо), анафілактоїдними реакціями, що обумовлені виділенням медіаторів алергії без попередньої імунологічної реакції – за рахунок надмірного прийому певної їжі, продуктів з високим вмістом гістаміну. Дуже рідко імітувати шок можуть різні коми, різке охолодження при холодовій кропив’янці, аспірація, інфаркт, емболії, спонтанний пневмоторакс, ортостатичний колапс, гіпервентиляційний синдром.

Діагностика. Нозологічна і етіологічна діагностика медикаментозної алергії в найбільш типових випадках, коли хворий приймає декілька лікарських засобів, являє значні труднощі. Частота діагностичних помилок досягає 30-50%, що пов’язане з поліморфізмом клінічної картини медикаментозної алергії, неправильною оцінкою анамнезу, помилками в інтерпретації клінічних і лабораторних даних, труднощами в ідентифікації лікарського алергену.

Клініко-анамнестична діагностика. Повинна застосовуватися всюди, де проводиться призначення лікарських засобів.

На підставі збирання анамнезу виділяються наступні контингенти (з підвищеною вірогідністю виникнення алергічних реакцій на лікарські засоби).

До них відносяться: хворі з побічними реакціями на лікарські засоби в минулому, які проявлялися вищенаведеними проявами медикаментозної алергії; хворі з алергійними захворюваннями немедикаментозного генезу (бронхіальна астма, алергійний риніт, кропив’янка, дерматити, інсектна алергія, тощо); категорії, що мають (чи мали) постійний професійний контакт з лікарськими препаратами; медичні, фармацевти, співробітники хімічних підприємств, тощо; хворі з автоімунними захворюваннями, а також ті, хто часто і тривало приймає лікарські засоби.