Методика скринінгової шкірної діагностики з лікарськими засобами

Шкірні проби з розчинами лікарських засобів в усьому світі продовжують залишатися найбільш популярним методом діагностики медикаментозній алергії. З тих пір дуже багато науковців відмічали численні недоліки цього методу, одначе він продовжував існувати. Найбільш часто для цього використовуються скарифікаційні і внутрішньошкірні проби. Розчинником ліків найчастіше є фізіологічний розчин з невідомими властивостями, не проводяться контрольні тестування тощо. Нижче ми наводимо перелік вад рутинного шкірного тестування з лікарськими препаратами:

1.Переважна більшість лікарських засобів є гаптенами – неповноцінними алергенами. Повноцінність як алергени вони набувають тільки при зв’язуванні з альбумінами сироватки крові. У зв’язку з цим відтворити на шкірі імунологічну реакцію, адекватну тій, що відбувається в організмі хворого на медикаментозну алергію, не завжди вдається.

2.Практично всі препарати в організмі проходять ряд перетворень (для пеніциліну відомо до 100 метаболітів). Сенсибілізація виникає частіше саме до метаболітів лікарських засобів, тому на початкову форму цього засобу (а саме з таким розчином проводиться тестування) алергії може не бути.

3.Розчинення лікарських засобів в медичних закладах здійснюється, як правило, нестандартизованими розчинами, що (за рахунок лужної чи кислої реакції розчину) часто призводить до хибнопозитивних результатів.

4.Шкірні тести, що застосовуються з метою діагностики, медикаментозної алергії мають суттєві вади: скарифікаційний тест не дає можливості обліку кількості алергену, введеного в шкіру, оскільки глибину та довжину скарифікацій важко уніфікувати. Помилки при оцінці тесту можуть також бути пов’язаними з пошкодженням капілярів шкіри, її подразненням, у зв’язку з чим цей тест дає чималу кількість хібнопозитивних реакцій. Внутрішньошкірний тест є малоспецифічним і відносно небезпечним (описані смертельні випадки при його проведенні).

5.На відміну від існуючої в алергології доктрини, не проводиться негативний та позитивний контролі (з розчинником і розчином гістаміну, відповідно). Це не дозволяє виявити підвищену реактивність чи, навпаки, ареактивність шкіри, тобто, робить недостовірними результати шкірного тестування.

6.Не завжди є розуміння того, що постановка шкірних проб з ЛЗ можлива тільки при IgE-залежних алергічних реакціях (при 4 типі алергічних реакцій за класифікацією Джелла і Кумбса можлива постановка пластирних проб).

Принципи лікування медикаментозної алергії. Слід розуміти, що любі, навіть незначні прояви медикаментозної алергії, слід розглядати як потенційно небезпечні для життя хворого. Тому ліквідації цих проявів слід приділити належну увагу, оскільки прояви медикаментозної алергії мають схильність до прогресування, генералізації. Схематично принципи лікування медикаментозної алергії мають такі етапи.

Елімінація алергенів. Якщо хворому, у якого виникли явища медикаментозної алергії, проводилося лікування декількома препаратами, відміняються всі (виключаючи життєво необхідні, якщо немає переконання, що вони є алергенами). Після цього, шляхом клініко-анамнестичного аналізу, проведення лабораторних тестів і призначення найменш вірогідних в плані алергії лікарських засобів (починаючи з 1/20 звичайної дози і поступово її нарощуючи), відновлюють лікування, замінюючи лікарський засіб-алерген принципово іншим препаратом.

Лікування медикаментозної алергії з клінічними проявами алергічних реакцій І типу (анафілактичний шок, явища алергійного риніту, ядухи, кропив’янки) проводиться згідно протоколів надання допомоги при цих захворюваннях (наказ МОЗ України №432 від 03.07.2006 року).

Лікування медикаментозної алергії з клінічними проявами алергічних реакцій ІІ типу, що мають перебіг, переважно, у вигляді гемопатій (гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія), має проводитися після консультації лікаря-гематолога, згідно протоколів лікування цих захворювань (введення системних глюкокортикостероїдів тощо).

Лікування медикаментозної алергії з клінічними проявами алергічних реакцій ІІІ типу (сироваткова хвороба, екзема, враження імунними комплексами внутрішніх органів, екзогенний алергічний альвеоліт, артюсоподібні реакції, анемія, агранулоцитоз, васкуліти), проводиться згідно протоколів лікування цих захворювань, з введенням системних глюкокортикостероїдів, інгібіторів протеаз, при необхідності – плазмофорезу тощо.

Лікування МА з клінічними проявами алергічних реакцій 4 типу (контактний дерматит, фото-алергічний дерматит, еритемно-везикулярні дерматити, геморагічний васкуліт) потребує рекомендацій дерматолога і лікування, переважно, за допомогою топічних глюкокортикостероїдів, що наносяться у вигляді мазей, гелів.