3. Адміністративно-правові відносини

Адмі­ністративно-правові відносини — це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб'єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв'язки державно-владного ха­рактеру.

Адміністративно-правові відносини завжди мають дер­жавно-владний характер, тобто один із суб'єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин. У да­ному розумінні не є винятком і так звані "горизонтальні" адміністративно-правові відносини.

Виникнення адміністративно-правових відносин — це, по суті, об'єктивізація загальної управлінської волі держа­ви в реальній поведінці конкретних суб'єктів. Даний про­цес складається з трьох послідовно здійснюваних етапів.

 

По-перше, визначається необхідність (доцільність) і можливість встановлення конкретного адміністративно-правового відношення. По-друге, створюється відповідна юридична конструкція, своєрідний абстрактний макет (склад) адміністративного правовідношення. Закріплюєть­ся певна абстракція в адміністративно-правових нормах. Наприклад, норми Закону України від 26 червня 1992 р. "Про надзвичайний стан" містять достатню кількість абст­ракцій, які можуть сформувати правовідносини тільки за певних обставин (введення надзвичайного стану). По-тре­тє це реалізація норм і, як наслідок, виникнення сталих, державно-владних правових зв'язків між адресатами норм, тобто адміністративно-правових відносин.

Виникають (змінюються і припиняються) адміністра­тивні правовідносини за настання конкретних життєвих обставин, які прийнято називати юридичними фактами. Вони кваліфікуються як юридичні, оскільки передбачені в адміністративно-правових нормах (прямо — у гіпотезі, опосередковано — в диспозиції або санкції).

Як тільки в житті з'являються факти, вказані в гіпотезі норми, остання починає діяти, внаслідок чого її адресати в одних випадках мають можливість для реалізації своїх прав і обов'язків, в інших — набувають суб'єктивних прав і обов'язків (права і обов'язки передбачаються диспози­цією норми).

Наприклад, Закон України "Про захист прав спожива­чів" містить норму, згідно з якою Державний комітет Ук­раїни у справах захисту прав споживачів і його органи мають право забороняти господарюючим суб'єктам реалі­зацію споживачам товарів, які завезені на територію Ук­раїни без документів, що підтверджують їх належну якість. Тут юридичним фактом буде факт завезення на територію України споживчих товарів без відповідних документів. У разі його виникнення органи державного управління реа­лізують своє право на заборону продажу таких товарів.

Закон України "Про дорожній рух" від 10 листопада 1994 р. містить норму, згідно з якою кожен громадянин, Що не має медичних протипоказань, може в установлено­му порядку отримати право на керування мото-транспортними засобами і мотоколясками — за досягнення 16 років;

Так, відповідно до Загальних правил прикордонного режиму (додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р., № 304), громадяни, які в'їжджають у прикордонну смугу, повинні мати при собі документи, які посвідчують їх особу і підтверджують необхідність в'їзду, а також пред'являти ці документи на вимогу спеціально уповноважених осіб Прикордонних військ і органів внут­рішніх справ.

Дуже часто для виникнення правовідносин потрібна сукупність двох або кількох юридичних фактів, наявність яких необхідна для настання юридичних наслідків. На­приклад, для одержання права на управління транспорт­ним засобом необхідна наявність таких юридичних фактів: настання відповідного віку; відсутність медичних протипо­казань; підготовка у відповідному навчальному закладі (або самопідготовка за відповідною програмою); одержан­ня відповідного посвідчення.

Юридичні факти можна класифікувати за різними критеріями.