4. Посадові особи і державні службовці, їх адміністративно-процесуальна правосуб'єктність зумовлена двома обставинами:

по-перше, важливе значення має належність державних службовців до певної категорії керівників або спеціалістів. Зрозуміло, що правосуб'єктність керівника ширша, ніж спеціаліста;

по-друге, значну роль відіграє зміст посадових прав та обов'язків. Так, голова районної держадміністрації і начальник управління міністерства належать до однієї категорії (3), але зрозуміло, що їх правосуб'єктність різна.

5.  Інші державні органи та їх посадові особи. Спеціальною адміністративно-процесуальною правосуб'єктністю володіють і деякі інші передбачені законом державні органи та посадові особи.

5. Структура адміністративного процесу Адміністративний процес становить системне утворення зі складною і не до кінця дослідженою структурою. Первинним компонентом структури адміністративного процесу виступає окремо взяте адміністративне провадження. Під адміністративним провадженням розуміють адміністративно-процесуальну діяльність (сукупність процесуальних дій) компетентного суб'єкта, що здійснюється у межах конкретної адміністративної справи для її вирішення. Адміністративне провадження детермінується в адміністративному процесі завдяки наявності виключно йому належних: а) процесуальних правовідносин; б) доказів; в) процесуальних документів. Усі адміністративні провадження органічно пов'язані між собою, перебувають у постійній взаємодії та взаємопроникненні, наділені багатьма загальними ознаками, а їх сукупність має інтегративні якості та властивості цілісної системи. В адміністративному процесі виділяють чотири блоки адміністративних проваджень: нормотворчі провадження, установчі провадження, правозастосовні провадження, контрольно-наглядові провадження. Нормотворчі провадження становлять специфічну діяльність уповноважених суб'єктів щодо підготовки, затвердження, офіційного оголошення нормативно-правових актів. У цьому блоці виділяють:а)  провадження з упорядкування нормотворчості;б)  провадження з упорядкування нормативного матеріалу;в)  провадження із внесення змін до нормативного матеріалу тощо. Установчі провадження — це специфічна діяльність уповноважених суб'єктів з реалізаціїї норм матеріального адміністративного права щодо створення, реоганізації, ліквідації організаційних структур і комплектуванню їх персоналом. У цьому блоці виділяють: а) провадження щодо створення організаційних структур;б)  провадження щодо реорганізації організаційних структур;в)  провадження щодо ліквідації організаційних структур;г)  провадження щодо комплектування організаційних структур персоналом.

Правозастосовні провадження становлять специфічну діяльність уповноважених суб'єктів із застосування норм матеріального адміністративного права щодо розгляду та вирішення індівідуальніх управлінських справ. Серед них виділяють кілька груп проваджень, що у свою чергу складаються з конкретних видів проваджень.

По-перше, це група проваджень із застосування заходів адміністративного примусу. До неї належать:а) дисциплінарні провадження;б)  провадження у справах щодо адміністративних правопорушень;в)  виконавчі провадження,г) провадження із вжиття заходів адміністративного примусу до юридичних осіб.

По-друге, це група проваджень із вжиття в адміністративному порядку заходів заохочення і стимулювання. До неї належать:а) провадження у справах щодо нагородження державними нагородами, відзнаками Президента, грамотами тощо;б) провадження у справах щодо присвоєння почесних та інших звань;в)  провадження у справах щодо преміювання;г)  провадження у справах щодо зняття стягнення тощо.

По-третє, це група проваджень з реалізації громадянами своїх прав та

обов'язків. До неї належать:а) провадження за зверненням громадян;б)  провадження з одержання громадянами дипломів, авторських свідоцтв, патентів і т. ін.;в)  провадження з виконання громадянами військового обов'язку;г) провадження з виконання громадянами обов'язку мати паспорт;д)  провадження з надання громадянам спеціальних прав тощо.

По-четверте, це група проваджень з реалізації юридичними особами

своїх прав та обов'язків. До неї належать: а)  провадження з легалізації юридичних осіб;б)  провадження з оформлення та видачі юридичним особам ліцензії;в) провадження з надання юридичним особам пільг тощо.

Контрольно-надзорні провадження становлять специфічну діяльність

уповноважених суб'єктів щодо здійснення моніторингу, отримання інформації та перевірки відповідності діяльності органів управління, а також фізичних осіб вимогам нормативних актів і режиму законності.

Стадії адміністративних проваджень.

Так, результатом узагальнення чинних правил є висновок про п'ять стадій провадження з видання нормативних актів управління. Ними є:

•  встановлення потреби видання нормативного акта. На цій стадії збирається інформація про стан справ, виявляються ситуації, що потребують нормативного врегулювання;

•  підготовка проекту акта. На цій стадії готується проект. Підготовка включає такі дії: визначення виконавців, узгодження (візування) проекту, його створення, якщо це потрібно; визначення строків розробки та ін.;

•  винесення проекту на обговорення органу управління. На цій стадії проект оцінюється органом управління, обирається оптимальний варіант рішення;

•  прийняття рішення щодо проекту. На цій стадії проект визнається прийнятним або неприйнятним. Саме тут проект перетворюється на юридичний документ;

•  опублікування акта. На цій стадії здійснюється опублікування акта, тобто доведення його до відома посадових осіб.

Нормативно закріплені стадії дисциплінарного провадження у Вищій раді юстиції. Стаття 39 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р.^[1], що має назву «Стадії дисциплінарного провадження», подає їх перелік:

•  перевірка даних про дисциплінарний проступок;•  відкриття дисциплінарного провадження;

•  розгляд дисциплінарної справи;•  прийняття рішення.

Фактично зафіксованими є стадії провадження у справах про адміністративні проступки •  порушення справи;•  адміністративне розслідування;•  розгляд справи та її вирішення;

•  перегляд постанови;•  виконання постанови.

Під «юрисдикцією» розуміється компетентність відповідних органів, посадових осіб розглядати юридичне значущі справи і приймати щодо їх вирішення юридичне обов'язкові рішення.

Традиційно склалося так, що в суспільній свідомості термін «юрисдикція» частіше ототожнюється з кримінальним судочинством, із судовою підвідомчістю кримінальних справ або підсудністю. Юридичні словники - під «юрисдикцією» розуміють установлену законом (чи іншим нормативним актом) сукупність повноважень відповідних державних органів вирішувати правові спори і справи про правопорушення, тобто оцінювати дії фізичної особи або іншого суб'єкта права стосовно їх правомірності, застосовувати юридичні санкції до правопорушників^[3].

Орієнтуючись з цього приводу на Конституцію України (п. 22 ст. 92) слід розрізняти юрисдикцію цивільно-правову, кримінально-правову, адміністративно-деліктну і дисциплінарну.

Таким чином, «юрисдикцію» можно розуміти:

а) як компетентність судових органів щодо вирішення кримінальних справ;

б) як компетентність судових органів щодо вирішення не тільки кримінальних, а й будь-яких інших справ;

в) як компетентність будь-яких (включаючи судові) органів (посадових осіб) щодо вирішення спорів про право;

г) як юридичне оформлене право уповноважених органів (посадових осіб) здійснювати свої функції щодо встановлених об'єктів, структур, сфер.

Співвідношення вищезазначених трактувань полягає у тому, що вони розміщені за принципом «від часткового до загального». Кожна попередня є часткою наступної, а остання поглинає всі інші.