5.6. Гострий пієлонефрит.

Гострий пієлонефрит – гостре бактеріальне захворювання ниркових мисок, чашечок і канальців.

Етіологія і патогенез. Гострий пієлонефрит може виникати при наявності в організмі будь-якого хронічного, запального процесу. Мікроорганізми потрапляють у нирки з кров'ю, лімфою або висхідним урогенним шляхом. Виникненню захворювання сприяють перевтома, гіповітаміноз, переохолодження, розлади сечовиділення, застій сечі в мисці, цукровий діабет, вагітність. Необхідно пам'ятати, що проникнення інфекції в сечовивідні шляхи можливе внаслідок цистоскопії, катетеризації мисок.

Розрізняють гострий серозний і гострий гнійний пієлонефрити (апостематозний нефрит, абсцес і карбункул нирки).

Запалення мисок буває одно- і двобічним, залежно від анатомічних особливостей.

Клінічна картина. Гострий пієлонефрит починається ознобом, підвищенням температури тіла до 38-40°С. Хворі відчувають тупий біль у попереку і в підребер'ї, який посилюється при зміні положення тіла, їх турбує загальна слабість, головний біль, біль у суглобах і м'язах. При об'єктивному обстеженні вдається визначити напруження м'язів у ділянці нирок і позитивний симптом Пастсрнацького. Сечовипускання прискорене і болісне; спостерігаються рефлекторні метеоризм, нудота, блювання.

Сеча виділяється мутна, іноді з осадом солей і гнійними пластівцями, нерідко має лужну реакцію, поганий запах. У сечі з'являється в невеликих кількостях білок (0,33-0,99 г/л). Під мікроскопом виявляють в усьому полі зору лейкоцити, зернисті циліндри, а також еритроцити. Посів сечі дає змогу визначити ріст відповідного збудника.

Якщо однобічний пієлонефрит є наслідком обтурації сечоводу, змін у сечі не виявляють, оскільки у сечовий міхур надходить сеча зі здорової нирки.

У крові хворих гострим пієлонефритом визначають нейтрофільний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, анемію.

Клінічний перебіг захворювання залежить від шляху проникнення інфекції: при гематогенному – переважають загальні симптоми, при урогенному – місцеві. У тяжких випадках можливий розвиток септичного стану – уросепсису з наростанням ознак ниркової недостатності; гострий пієлонефрит може ускладнитися паранефритом, піддіафрагмальним абсцесом, рідше перитонітом.

Лікування гострого пієлонефриту полягає в призначенні ліжкового режиму, молочно-рослинної дієти з виключенням гострих страв, консервів, алкогольних напоїв, какао, кави.

Хворим рекомендують багато пити – брусничний чи журавлиновий морс, відвар зі шипшини, компоти, мінеральні води (Трускавсцька, Миргородська, боржом) в об'ємі до 3 л на добу.

Медикаментозну антибактеріальну терапію гострого пієлонефриту слід починати якомога раніше, але водночас доцільно визначити чутливість бактеріальної флори до антибіотиків, враховуючи нефротоксичність препаратів. Широко застосовують гентаміцин, фосфоміцин, азлоцилін, клафоран, ампіцилін, левоміцетин, пеніцилін. Для лікування гострого пієлонефриту призначають фуразолідон, фурагін (по 2 табл. 3-4 рази на день протягом 7-10 днів), бісептол ,(по 2 табл. 2-3 рази на день протягом 2-3 тижнів), 5-НОК (по 2 табл. 4 рази на день протягом 2-3 тижнів). Необхідно враховувати побічну дію антибактеріальних препаратів, залежність їх впливу від рН сечі і електролітного балансу в організмі. Антибактеріальну терапію при гострому пієлонефриті поєднують із призначенням спазмолітиків, діуретиків, протигрибкових препаратів, дезінтоксикаційних засобів.

У тяжких випадках вдаються до катетеризації сечоводів, промивання мисок і сечового міхура дезинфікуючими розчинами.

Прогноз здебільшого сприятливий, за винятком гнійного, особливо двобічного, пієлонефриту.

Профілактика полягає у санації вогнищ хронічної інфекції, усуненні причин, як погіршують відтікання сечі.