25. Суверенітет державної влади

Класична дефініція визначає суверенітет держави як незалежність державної влади від будь-якої влади всередині держави і за її межами, у внутрішніх і зовнішніх функціях держави, в її внутрішній і зовнішній політиці. Незалежність і верховенство державної влади проявляється у таких властивостях: а) в універсальності лише рішення державної влади поширюються на всю територію; б) в прерогативі - можливості скасування і визнання недійсним будь-якого прояву іншої публічної влади; в) в наявності спеціальних засобів впливу, якими не володіє жодна інша публічна організація. В сучасній юридичній літературі теоретичне вчення про суверенітет й надалі розвивається. Є такі основні ознаки суверенітету: 1} невідчужуваність, що жодна сила не може позбавити державну владу суверенних прав; 2) необмеженість суверенітету означає, що жодна сила не вправі визначити межі суверенітету, диктувати свої умови; 3) верховенство влади над усіма іншими владними проявами; 4) неподільність суверенітету - означає він не може бути розділений між двома суб'єктами; 5) неабсолютність суверенітету держави означає його пов'язаність насамперед правом даної держави та нормами міжнародною права, визнаними цією державою;

26. Народний суверенітет

Суверенітет народу може розумітися в співвідношенні лише з одною силою - державною владою. До ознак народного суверенітету належать: а) народ формує державну владу, виключно йому належить установча влада; б) народ здійснює контроль за функціонуванням державної влади; в) народ визначає межі діяльності державної влади; г) народ в окремих випадках безпосередньо здійснює державну владу; д) право народу на суверенітет є невід'ємним і не може бути узурпованим державою. У протилежному випадку народ має право боротися з тиранією. У багатьох західних країнах таке право народу закріплено на конституційному рівні.

27. Легальність державної влади.

Є такі основні умови легальності сучасної державної влади; 1. Органи державної влади формуються за процедурою, чітко визначеною законом; 2. Влада реально має належати саме тим державним органам, які вказані в законі. 3. Конституція та закони мають схвалюватися лише легальними органами відповідно до їх правотворчих функцій, визначених законом, 4. Зміст самих законів не має суперечити загально гуманним цінностям людства, тобто закон повинен бути правовим. 5.Державна влада та її органи не вправі ухилятися від виконання обов'язків, покладених на них законом. 6. Органи державної влади не можуть перевищувати своїх повноважень, визначених законом. 7. Діяльність владних органів має провадитися виключно за процедурою, визначеною законом. Будь-яке рішення, прийняте владою з порушенням процедури, повинно визнаватися недійсним.

28. Легітимація державної влади.

Легітимація державної влади відіграє ще більш важливу роль, ніж легалізація,

бо жодна державна влада не може опиратися лише на існування законів які її проголошують або на насилля. У сучасному суспільстві переплітаються річні типи легітимації.

Розглянемо кожен із них більш детально. Традиційна легітимація полягає в пануванні на основі традиційного авторитету. Харизматична легітимація це панування, засноване на вірі в унікальні особисті здібності вождя, його виняткову місію. Харизматична легітимність опирається на гамму почуттів, тобто має сенсорну природу. Раціонально-правова легітимація державної влади заснована на сприйнятті інтелектом переконання у розумності існуючого порядку, законів, правил, прийнятих у даному суспільстві для управління ним. Цей вид легітимності основним у сучасному суспільстві в умовах демократичної правової держави.