Тема 2. Регулювання аудиторської діяльності та її інформаційне забезпечення
2.1. Управління аудиторською діяльністю в Україні.
2.2. Правове регулювання аудиторської діяльності,
2.3. Організація аудиторської діяльності.
2.4. Аудитор, його статус і сертифікація.
2.5. Застосування комп 'ютерних технологій в аудиті.
Рекомендована література: 4, 5, 6, 7, 8, 12, 17, 22, 24,31, 47.
Після вивчення теми ви повинні вміти:
• визначати порядок регулювання аудиторської діяльністю, існуючі підходи до створення її нормативної бази;
• застосовувати основні вимоги законодавства до визнання кваліфікаційної придатності (сертифікації) аудиторів;
• опрацьовувати внутрішні стандарти аудиторських організацій;
• застосовувати методи нормування праці аудиторів;
• використовувати інформаційне забезпечення аудиту;
• складати заяву та інші документи для включення до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів.
2.1. Управління аудиторською діяльністю в Україні
Процес регулювання аудиторської діяльності в різних країнах має певні особливості. Зокрема нині можна визначити два підходи до створення нормативно-правової бази регулювання аудиторської діяльності:
1. Державна законодавча ініціатива і державне регулювання;
2. Законодавча ініціатива громадських професійних організацій і регулювання спільно з державою.
Перший підхід до регулювання аудиторської діяльності характерний для країн континентальної Європи і Росії. Суть цього підходу полягає в тому, що держава сама розробляє і затверджує законодавчі акти і нормативи аудиту, здійснює реєстрацію аудиторів і аудиторських фірм, а також контроль за їх діяльністю.
Другого підходу дотримується Англія, США та деякі інші країни, тому він одержав назву англо-американського підходу. Основною особливістю цього підходу є те, що процес регулювання діяльності здійснюється з ініціативи громадських професійних організацій.
В Україні регулювання аудиторської діяльності має три рівні: державне регулювання, професійне регулювання і внутрішнє регулювання.
Так, з ініціативи Спілки аудиторів України (САУ) був підготовлений і прийнятий Верховною Радою України 22.04.1993р. Закон "Про аудиторську діяльність" (останніми роками зміни і доповнення до нього вносились тричі 15.12.2005р., 19.01.2006р. та 14.09.2006р.).
Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації. Відповідно до ст.1, положення цього Закону діють на території України і поширюються на всіх суб'єктів господарювання незалежно від форм власності та видів діяльності.
Дія цього Закону не поширюється на аудиторську діяльність державних органів, 'їх підрозділів та посадових осіб, уповноважених законома України на здійснення державного фінансового контролю [5].
Після прийняття Закону було створено Аудиторську палату України, метою діяльності якої є сприяння розвитку, вдосконаленню та уніфікації аудиторської справи в країні.
Аудиторська палата України (АПУ) - функціонує як незалежний самостійний орган, є юридичною особою, має свою печатку, емблему та іншу атрибутику, рахунки в банку. Діяльність Аудиторської палати України регламентується Статутом АПУ, прийнятим на засіданні АПУ 28.10.1993 р. (нова редакція за Рішенням АПУ № 180 від 21.06.2007 р.), АПУ є неприбутковою організацією. Нині законодавчо встановлена чисельність членів АПУ - двадцять дві особи.
АПУ формується на паритетних засадах шляхом делегування до її складу аудиторів та представників державних органів. Ст 13. Закону України «Про аудиторську діяльність» передбачено наступний порядок делегування:
1. Від державних органів по одному представнику делегують Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України, Міністерство економіки України, Державна податкова адміністрація України, Національний банк України, Державний комітет статистики України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, Рахункова палата та Головне контрольно-ревізійне управління України. Делегується 10 осіб;
2. Від аудиторів делегуються в кількості десяти осіб висококваліфіковані аудитори з безперервним стажем аудиторської діяльності не менше п 'яти років, представники фахових навчальних закладів і наукових організацій [5].
Порядок делегування представників до Аудиторської палати України визначається з'їздом аудиторів України.
Ст 12. цього Закону та Статут Аудиторської палати України визначають перелік повноважень АПУ (рис. 1.5).
Аудиторська палата України може створювати на території України регіональні відділення. їхні повноваження визначаються АПУ, а також прийнятою Концепцією організації та діяльності регіональних відділень Аудиторської палати України (Протокол засідань АПУ № 178 від 31.05.07 p.).
Рис. 1.5. Повноваження Аудиторської палати України
Члени АПУ виконують свої обов'язки на громадських засадах. В АПУ створено такі постійно діючі комісії: Комісія із сертифікації та удосконалення професійних знань аудиторів, Комісія зі стандартів аудиту та контролю якості, Дисциплінарна комісія, Комісія з питань законодавства, правового регулювання та інформаційної підтримки аудиторської діяльності, з професійних національних та міжнародних зв'язків.
У ст. 18 Закону України "Про аудиторську діяльність" зазначено, що аудитори України мають право об'єднуватись у громадські організації за професійними ознаками, а також визначено загальні повноваження професійних організацій аудиторів. Таким професійним об'єднанням на сьогодні є Спілка аудиторів України. Спілка аудиторів України (САУ) - це громадське об'єднання, яке об'єднує на доб¬ровільних засадах чинних аудиторів. Мета діяльності САУ — об'єднати зусилля аудиторів для захисту їхніх законних прав, інтересів та сприяти розвитку аудиторської діяльності в Україні, підвищенню професійного рівня аудиторів. У своїй діяльності САУ керується статутом САУ.
Таким чином, управління аудиторською діяльністю - це процес регулювання роботи аудиторських фірм, аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги, та всієї аудиторської спільноти в дер¬жаві з метою дотримання єдиних методологічних вимог.