29/Цоколь

Рисунок 6. Цоколи: 1 - конструкция стены; 2 - цоколь из кирпича; 3 - гидроизоляция из двух слоев толя или подкладочного рубероида; 4 - вторая гидроизоляция по фундаменту или в теле цоколя; 5 - керамическая плитка на цементно-песчаном растворе; 6 - отмостка; 7 - облицовочный фризовый камень; 8 - сетка 150 x 150 x 4 см, привязанная к выпускам арматуры; 9 - облицовочная плитка из естественного камня; 10 - жесткий цементный раствор; И - выпуски арматуры, заделанные в кладку; 12 - бетонная подушка; 13 - фундаментные бетонные блоки; 14 - фундамент (из сборных блоков, бутовой кладки, бута и т. п.); 15 - облицовочный кирпич; 16- штукатурка; 17 - арматурная сетка; 18 - воздушный продух; 19 - утеплитель

Цоколь - это надземная часть фундамента дома. Цоколи выполняют из полнотелого кирпича марки по морозостойкости 50 Мрз сплошной кладкой либо из бетонных фундаментных блоков. На цоколе размещают две гидроизоляции, каждая из которых состоит из двух слоев рубероида на битумной мастике. Первую гидроизоляцию устраивают на высоте около 20 см от уровня отмостки, вторую по верху цоколя. Назначение гидроизоляции - отсекание миграции влаги в стены из-за капиллярного подсоса воды из грунта и увлажнения стен от таяния снега и дождевых брызг (рис. 6) Еще совсем недавно устраивали только одну гидроизоляцию на уровне верха цоколя. Такая гидроизоляция отсекала подсос воды в стены, но сам цоколь при этом находился в увлажненном состоянии. Обратите внимание на разрушенные цоколи домов в городских кварталах. Влага, скапливающаяся в капиллярах материала цоколя, при зимних замерзаниях увеличивалась в объеме и рвала капилляры. Повторяющийся из года в год процесс разрушал материал цоколей домов. Поэтому сегодня строители делают две гидроизоляции, для защиты цоколя от атмосферного увлажнения их облицовывают кирпичом, плитами из естественного камня или керамическими плитками.

31/Стовпчасті фундаменти

Найбільш поширеними і дешевими є стовпчасті фундаменти. Особливо ефективні стовпчасті фундаменти в пучинистих грунтах при їх глибокому промерзанні. Разом з тим у стовпчастих фундаментів є особливості, заважають у ряді випадків їх успішному застосуванню. Так, в горизонтально рухливих грунтах недостатня їх стійкість до перекидання і для погашення бічного зрушення потрібний пристрій жорсткого залізобетонного ростверку. Обмежено їх застосування на слабонесущем грунтах при будівництві будинків з важкими стінами. Крім того, при стовпчастих фундаментах виникають складнощі з пристроєм цоколя: якщо при стрічкових фундаментах цоколь утворюється як би сам собою, будучи їх продовженням, то при стовпчастих заповнення простору між стовпами, стіною і землею (Забірко ) - складне і трудомістка справа.

Стовпчасті фундаменти підводять під будинки з легкими стінами (дерев'яні рубані, каркасні, щитові). Цей тип фундаментів по витраті матеріалів і трудовитрат в 1,5-2 рази економічніше стрічкових. Стовпи зводяться у всіх кутах, місцях перетину стін, під простінками, під опорами важко навантажених прогонів і інших точках зосередження навантажень. Відстань між стовпами приймається 1,2-2,5 м. По верху стовпів повинні бути укладені обв'язувальні балки для створення умов спільної їх роботи. При відстанях між стовпчастими (окремо стоять) фундаментами більше 2,5-3 м по верху укладаються потужніші рандбалки (залізобетонні, металеві). Мінімальний перетин фундаментних стовпів приймається залежно від того, з якого матеріалу вони виготовлені (бетон - 400 мм; бутобетон - 400 мм; кладка з природного каменю - 600 мм, з буту-плитняку - 400 мм, з цегли вище рівня землі - 380 мм, а при перев'язці з Забірко - 250 мм).

Плюси - економічні; - не трудомісткі.

Мінуси - недостатня стійкість в горизонтально рухомих грунтах; - обмежене застосування на слабонесущем грунтах при будівництві будинків з тижелимі стінами; - складність з пристроєм цоколя.

СТРІЧКОВІ ФУНДАМЕНТИ

фундаменти, зведені безпосередньо під стіни будинку або під ряд окремих опор. У першому випадку вони мають форму безперервних підземних стін, у другому v складаються із залізобетонних перехресних балок

Стрічкові фундаменти підводять під будинки з важкими стінами (бетонними, кам'яними, цегляними і т. п.) або з важкими перекриттями. Їх закладають під всі зовнішні і внутрішні капітальні стіни. Наявність під будинком підвалів, теплих підпілля, гаража або цокольного поверху роблять просто необхідним вибір саме цього типу фундаменту.

Для цього типу фундаменту характерні великі обсяги земляних робіт і використовуваних матеріалів, значну вагу і трудомісткість зведення. Незважаючи на це, стрічкові фундаменти отримали досить широке розповсюдження, в основному завдяки простій технології.

Стрічкові фундаменти бувають монолітних і збірних. Для спорудження стрічкових монолітних фундаментів на дні котлована виставляється опалубка (дерев'яна), арматура, листи теплоізоляції і між стінками опалубки заливається бетон. Для зниження втрат при обігріві будинку в такі фундаменти закладається утеплювач (керамзит, мінераволатние плити, пінопласт). Збірні стрічкові фундаменти складаються з великих фундаментних бетонних або залізобетонних блоків.

Плюси стрічкових монолітних: - міцність; - надійність; - можуть бути використані для будівель будь-якої форми;

Плюси стрічкових із залізобетонних блоків: - значне скорочення термінів зведення; - простота споруди.

НЕДОЛІКИ всіх стрічкових: - збільшення терміну будівництва за рахунок виробництва земляних робіт, заповнення бетоном опалубки; - масивні; - не економічні; - трудомісткі ;

НЕДОЛІКИ стрічкових із залізобетонних блоків: - менш практичні (пропускають воду в місцях свого з'єднання); - придатні для будинків простих форм (при складних архітектурних формах блоки, що випускаються стандартних розмірів , доводиться обрізати).

Плитні фундаменти, споруджуються під всією площею будівлі. Являють собою суцільну або гратчасту плиту, виконану з монолітного залізобетону або зі збірних перехресних залізобетонних балок з жорсткою закладенням стикових з'єднань.

Фундаменти плитні і з перехресних стрічок зводять з монолітного залізобетону з метою додання фундаменту просторової жорсткості. Необхідність у цьому виникає при будівництві на нерівномірно і сильно стискаються грунтах, наприклад, на насипних (піщаних подушках, злежані звалищах, сильно пучинистих грунтах і т. п.). Іноді до таких фундаментів застосовують термін "плаваючий".

Пристрій плитного фундаменту пов'язане з досить великою витратою матеріалів (бетону і металу) і може бути доцільно при спорудженні невеликих і компактних в плані будинків або інших будівель, коли не потрібний пристрій високого цоколя, і сама плита використовується як підлоги (наприклад, гаражі, лазні і т. п.). Для будинків більше високого класу частіше влаштовують фундаменти у вигляді ребристих плит або армованих перехресних стрічок

Споруджують на важких пучинистих і просідаючих грунтах.плитних фундаментів найбільш прийнятним при слабких неоднорідних грунтах з високим рівнем грунтових вод, а також у випадках, коли навантаження, що припадає на фундамент, велика, а грунт підстави недостатньо міцний. Такі конструкції здатні вирівнювати вертикальні і горизонтальні переміщення грунту (плаваючі фундаменти v їх друга назва).

Спорудження плитного фундаменту виправдане в малоповерховому будівництві при невеликій і простій формі будівлі.

Плюси - простота споруди; - можливість їх виконання у важких пучинистих, рухомих і просадних грунтах.

Мінуси - досить дорогі (з-за великої витрати бетону і металу на арматуру).

Пальові фундаменти

фундаменти, складаються з окремих паль, перекритих зверху бетонною або залізобетонною плитою або балкою (ростверком).

пальових фундаменти є дуже дорогими і трудомісткими у виконанні, тому в індивідуальному будівництві зустрічаються вкрай рідко.

Свайний фундамент використовується у випадках, коли на слабкий грунт необхідно передати більші навантаження. При цьому навантаження від будівлі передається на більш щільні грунти, залягають на глибині. За типом матеріалу палі можуть бути дерев'яними, бетонними, залізобетонними, сталевими і комбінованими. По методу виготовлення і занурення в грунт палі підрозділяються на забивні (опускаються в грунт в готовому вигляді) і набивні (виготовляються безпосередньо в грунті, у пробурених каналах). За типом поведінки в грунті виділяють палі-стійки, мають під собою міцний грунт і передають на нього тиск, і висячі палі, використовуються у випадках, коли глибина залягання міцного грунту досить велика (несуча здатність таких паль визначається сумою опору сил тертя по боковій поверхні і грунту під вістрям палі).

Дерев'яні палі найбільш економічні, але якщо вони знаходяться у вологому грунті, вони швидко гниють. Палі із залізобетону коштують дорожче, але вони більш довговічні і здатні витримувати великі навантаження.

Плюси - дають меншу усадку; - економічні (знижують витрату матеріалів, наприклад, бетону v на 40%25); - менш трудомісткі (при їх спорудженні значно зменшується обсяг земляних робіт); - можливість спорудження на грунтах, мають низьку несучу здатність.

НЕДОЛІКИ - необхідність використання спеціальної техніки.

Фундаменти на піщаних подушках Фундаменти на піщаних подушках можуть бути самих різних типів. Найчастіше вони застосовуються для економії будівельних матеріалів, для повної або часткової заміни непридатних грунтів в основі, для підйому відмітки підлоги над рівнем грунтових вод і т.п. При їх пристрої в котловани засинають середньо- або грубозернисті піски шарами 150-200 мм, ретельно трамбуючи їх і проливаючи водою. У обводнених грунтах, особливо пучіноопасних при промерзанні, пристрій піщаних подушок не рекомендується без пристрою дренажу. В іншому випадку можливе замулювання подушок і, як наслідок, втрата ними первинних властивостей.

Важливе значення має передбачуваний час, на яке зводиться будова. Наприклад, термін служби різних фундаментів складає:

- стрічкових бетонних і бутових на цементному розчині - 150 років; - бутових або бетонних стовпів - 30-50 років; - дерев'яних стільців - 10 років.

У залежності від застосовуваних МАТЕРІАЛІВ фундаменти бувають: бутові, бутобетоні, бетонні та цегляні.

Бутові фундаменти кладуть з крупного бутового каменю, підібраного за формою та розмірами, при цьому бажано вибирати "постелістие" камені з плоскими гранями. Кладку ведуть на цементному розчині, щільно укладаючи камені між собою, для чого самі "незручні" з них іноді доводиться розколювати. Товщину кладки бутового фундаменту приймають з конструктивних міркувань незалежно від розрахунку, в межах 50-70 см. Це самі масивні і трудомісткі з усіх видів фундаментів. Тому їх застосування у будівництві житлових будинків і тим більше садових будиночків не виправдане. Як виняток ці фундаменти можна рекомендувати лише в тих місцевостях, де бутовий камінь є в достатній кількості, що називається "під ногами", тобто є місцевим матеріалом. Позитивні якості бутового фундаменту - максимально можлива довговічність і міцність; крім того, він стійкий до промерзання і дії агресивних грунтових вод. Масив бутобетонної фундаменту складається з розчину і наповнювача, в якості якого використовують середні і дрібні бутові камені, великий щебінь чи гравій. Підійде також бій цеглини і перепалений цегла - залізняк.

Бетонний фундамент називають іноді "заливним". Він складається з чистого бетону без великих каменів, з наповнювачем з дрібного та середнього гравію або щебеню. Його заливають в опалубку з легким трамбуванням, добре, якщо при це використовують вібратори - якість бетону помітно поліпшується. Внаслідок однорідності складу товщина бетонного фундаменту може бути пріня1 менше, ніж у двох попередніх типів,- як правило, вона знаходиться в межах 20-40 см. Міцність і довговічність приблизно такі ж, як бутобетонної фундаменту. Недолік бетонних фундаментів - підвищена витрата цементу і отже, значна вартість.

Цегельний фундамент являє собою цегляну кладку з звичайного (повнотілої), добре обпаленої цегли на цементному або цементно-вапняному розчині. Товщину фундаменту приймають кратною розмірам цегли, тобто 38, 51 і 64 см. Пристрій цегельного фундаменту у звичайних умовах будівництва слід визнати недоцільним, оскільки він досить дорогий і найголовніше недовговічний унаслідок поганої водостійкості. Тому eго можна рекомендувати практично в одному, досить рідкісному випадку: для зведення тільки сухих грунтах і при наявності дешевої цегли необхідній кількості.

32/Основні конструктивні елементи або частини цивільних, промислових і сільськогосподарських будівель - це фундаменти, стіни і окремі опори, перекриття, перегородки, дахи, сходи, вікна і ліхтарі, двері і ворота, балкони, лоджії, галереї. Усі ці елементи по своєму призначенню підрозділяються на конструкції, що несуть, і конструкції, що захищають.

Мал. Основні конструктивні елементи або частини цивільних будівель

До конструкцій, що несуть, відносяться ті, які сприймають постійні (власна вага і вага інших елементів будівлі) і тимчасові (вага людей, устаткування, снігу, тиск від вітру та ін.) навантаження. Конструкції, що несуть, мають бути міцні і стійкі.

Конструкції, що захищають, захищають будівлі від дії зовнішнього середовища (температури, вітри, атмосферних опадів і ін.) і розділяють внутрішній об'єм будівлі на окремі приміщення. Основні вимоги до зовнішніх конструкцій, що захищають, - це належна теплоізоляція, стійкість проти атмосферних дій, а до внутрішніх - достатня звукоізоляція.

Багато конструкцій можуть бути такими, що одночасно несуть і захищають.

Розглянемо коротко призначення основних елементів будівель.

Фундаменти. Фундаменти - підземна частина будівлі, що служить для рівномірної передачі тиску будівлі на масив ґрунту, званий основою. Таким чином, фундаменти є конструкцією будівлі, що несе. Вони періодично або постійно піддаються дії вологи, що міститься в ґрунті, а також сезонним коливанням температури. Враховуючи ці умови і те, що від якості фундаментів залежить міцність, стійкість і довговічність усієї будівлі, фундаменти виконують з міцних і довговічних матеріалів: каменю, бетону і залізобетону.

Стіни. По своєму призначенню і розташуванню в будівлі стіни діляться на зовнішні і внутрішні. Вони повинні мати необхідну міцність, стійкість і капітальну.

Зовнішні стіни захищають приміщення, а також людей, що знаходяться в них, устаткування і ін. від різних атмосферних дій, зайвого охолодження або перегрівання приміщень і від зовнішнього шуму. Тому зовнішні стіни повинні мати також необхідну теплоізоляцію і звукоізоляцією.

Внутрішні стіни розділяють будівлю на окремі приміщення. Вони як конструкції, що захищають, повинні разом з міцністю, стійкістю і капітальною мати необхідну звукоізоляцію.

Окремі опори. Окремі опори у вигляді стовпів і колон є конструкціями, що тільки несуть. Зазвичай їх влаштовують замість внутрішніх стін, що несуть, коли необхідно отримати приміщення великих розмірів в плані або коли можливо замінити ними дорожчі і важчі внутрішні стіни.

Окремі опори мають зазвичай самостійні фундаменти, іноді ці опори засновують на розташованих нижче стінах, що несуть.

Перекриття. Перекриття, що розділяють суміжні поверхи, називаються міжповерховими. Перекриття, що відділяють верхній поверх від горища, - горищними.

Перекриття, що влаштовуються над холодними підпольями, - нижніми, або цокольними.

Нижня поверхня горищного і міжповерхового перекриттів утворює стелю. По міжповерхових і нижніх перекриттях влаштовують підлоги, щоб створити необхідні санітарно-гігієнічні і експлуатаційні умови в приміщеннях. За відсутності підпілля, а також в підвалі підлоги влаштовують безпосередньо по ґрунту.

Перекриття спираються на стіни і окремі опори і є конструкцією, що одночасно несе і захищає. Вони повинні мати достатню міцність і жорсткість (не прогинатися більше допустимих меж), капітальною і забезпечувати разом із стінами стійкість будівлі.

Залежно від призначення перекриття повинні мати необхідну теплоізоляцію або звукоізоляцію, а у ряді приміщень - бути водонепроникними.

Дахи і покриття. Дахи і покриття є конструкціями, що відмежовують будівлю згори і що захищають його від атмосферних опадів, а коли це потрібно, то і від зайвого охолодження зимою або перегрівання влітку. Дахи підрозділяються на горищні і безгорищні.

Горищні дахи влаштовують переважно над цивільними будівлями. При крутих схилах даху утворюється горище значної висоти, яке іноді використовують для пристрою так званого мансардного поверху.

Безгорищні дахи є конструкцією, що виконує одночасно функції даху і горищного перекриття. Безгорищні дахи цивільних будівель прийнято називати поєднаними дахами, а промислових - безгорищними покриттями або просто покриттями.

Мал. Одноповерховий житловий будинок з мансардою: а - фасад, б - план першого поверху, в - план мансарди

Найважливіша вимога, якій повинні задовольняти усі дахи і покриття, - водонепроникність їх верхньої оболонки, яка називається покрівлею. Крім того, дахи мають бути безпечними в пожежному відношенні, довговічними і не вимагати великих витрат при експлуатації.

Сходи. Сходи для повідомлення між поверхами зазвичай влаштовують в спеціальних приміщеннях, званих сходовими клітинами. З протипожежних міркувань стіни цих приміщень роблять досить вогнетривкими. Сходи повинні мати необхідну пропускну спроможність, безпеку користування, міцність, стійкість і капітальну.

Перегородки. Перегородки призначаються для розподілу внутрішнього об'єму будівлі в межах поверху на окремі приміщення. На відміну від стін перегородки до останнього часу робили тільки як конструкції, що захищали. Проте в сучасному великопанельному будівництві внутрішні тонкі стіни, що несуть, часто називають перегородками, що несуть, що цілком відповідає їх ролі в будівлі, оскільки на них передається основні навантаження. Більшість перегородок повинна мати хорошу звукоізоляцію. У санітарних вузлах, лазнях і інших мокрих приміщеннях перегородки мають бути водонепроникні, водостійкі і повинні виконуватися з незагниваючих матеріалів.

Вікна і ліхтарі. Вікна влаштовують для освітлення і провітрювання приміщень. Але в одноповерхових промислових будівлях великої ширини для таких цілей вікон недостатньо, тому в покриттях влаштовують світлові (що не відкриваються) або світло вентиляційні (що відкриваються) ліхтарі. Світлові ліхтарі влаштовують і в деяких громадських будівлях (музеях та ін.).

Двері і ворота. Кількість дверей, їх розміри, розташування і напрям відкривання визначаються необхідною пропускною спроможністю, зручністю користування і вимогами швидкої евакуації людей з приміщень у разі виникнення пожежі.

У промислових будівлях для в'їзду і виїзду автомобілів, локомотивів і вагонів роблять ворота, розмір яких залежить від виду транспорту і габариту вантажу.

Балкони, галереї, лоджії. У житлово-цивільному будівництві широко використовують елементи, що дають можливість людям знаходитися на відкритому повітрі, не покидаючи поверху будівлі. Такими елементами є балкони, галереї, лоджії.

Плити балконів закладаються однією стороною в стіну або спираються на різного виду опори.

Галереї на відміну від балконів мають велику протяжність.

Лоджії - напіввідкриті простори, заглиблені по відношенню до іншої площини фасаду будівлі.

33/ Суміщений дах- це пологе без горищне покриття, нижньою частиною якого є стеля.

СХЕМИ ДЕТАЛЕЙ ПОКРІВЕЛЬ СУМІЩЕНИХ ДАХІВ

1, 2, 3 — армувальні накладки, трикутний компен­сатор і ущільнення джгутом із пористої гуми до 2.29; 4  - покрівельний килим;

5     - повітряний прошарок; 6   — вирівнювальна стяжка; 7   — теплоізоляційний шар;  8, 9 — вентканал і утеплення дна каналу за 2.16

ЗАГАЛЬНА СХЕМА КОНСТРУКТИВНОГО ВИРІШЕННЯ СУМІЩЕНОГО ПОКРИТТЯ Обов'язкові елементи:     1 — несучі елементи (плити покриття, профнастил);  3 — пароізоляційний

шар; 6 — теплоізоляційний шар; 8 — вентиляційна (осушувальна) система — повітряний прошарок в поєднанні з продухами і каналами; 9 — покрівель­ний килим; 0, 11, 12 — захисні шари.

Допоміжні елементи:        2 — вирівнюючий шар; 4 — розділяючі шари (шари "ковзання"); 5 — похи-

лоутворюючий шар; 7 — вирівнююча стяжка.

Основні типи суміщеного покриття

35. Дах — верхня частина огородження будинку. Вона складається з тримальної частини, що передає навантаження від снігу, вітру й власної ваги даху на стіни або окремі опори й зовнішньої оболонки — покрівлі.

У південних країнах і на Сході роблять пласкі дахи з малим ухилом для стоку води, покриваючи їх каменем або землею і утворюючи терасу, по якій зручно ходити.

Конструкція даху і вибір покрівельного матеріалу визначається на стадії проекту і залежить від дизайну фасаду будівлі і технології настилу крівлі.

Крівля — верхній елемент даху (покриття), що оберігає будівлі від всіх видів атмосферних дій.

У Європі поширені різні види шатрових дахів.

Дах будівлі складається з таких елементів: похилої площини, що зветься скатом, основою яких служать крокви і обрешетування. Нижні кінці кроквяних ніг спираються на мауерлат. Перетин скатів утворює похилі і горизонтальні ребра. Горизонтальні ребра називають коником. Перетин скатів, створюючі вхідні кути, створюють ендови і розжолобки. Краї крівлі над стінами будівлі називають карнизними звисами (розташовуються горизонтально, виступають за контур зовнішніх стін) або фронтонними звисами (розташовуються похило). Вода по скатах стікає до настінних жолобів і відводиться через водоприймальні воронки у водостічні труби і далі в зливову каналізацію.

Дахи, складаються з наступних елементів — крівля, скат, крокви, обрешетування, мауерлат, ребра, гребінь, карниз, фронтон, жолоб, ринва.

Форми

1. Односхилий. 2. Двоскатний. 3. Вальмовий.

4. Шатровий. 5. Багатощипцевий. 6. Мансардний.

Одношатровий дах: спирається своєю конструкцією (системою стропіл, фермою і ін.), що несе, на зовнішні стіни, що знаходяться на різних рівнях. Односхилі дахи застосовуються найчастіше при будівництві веранд і терас, господарських споруд, складських приміщень.

Шатровий дах: всі схили такого даху, у вигляді рівнобедрених трикутників, сходяться в одній точці. Його визначальним елементом є симетричність. Застосовується для будівель у формі квадрата або рівностороннього багатокутника.

Вальмовий дах: чотирисхилий: двома схилами є трапеції, а два інших, з боку торцевих стенів, — трикутники (вони називаються вальмами). Різновидом вальмового даху є напіввальмовий.

Багатощипцевий дах: його влаштовують на будинках зі складною багатокутною формою плану. Такі дахи мають більшу кількість ендів (внутрішній кут) і ребер (виступаючі кути, які утворюють перетини скатів крівлі), що вимагає високої кваліфікації при виконанні покрівельних робіт.

Мансардний дах

Купольні і конічні дахи: застосовуються для перекриття будівель кругового контуру в плані.

Пласкі дахи знаходять найширше застосування як в цивільному, так і в промисловому будівництві. На відміну від схилових дахів, на пласких дахах не застосовують як покрівель штучних і листові матеріали. Тут необхідні матеріали, що допускають влаштування суцільного килима (бітумні, бітумно-полімерні і полімерні матеріали, а також мастики). Цей килим має бути еластичним настільки, щоб сприймати температурні і механічні деформації підстави покрівлі. Як основу використовують поверхню теплоізоляції, що несуть плити, стяжку.

Дахи. Перш ніж розпочинати демонтаж конструкцій даху, треба зняти теле- й радіоантени, лінії зв'язку, а також розібрати інші надбудови й конструкції вентиляційних шахт, якщо вони знахо­дяться в аварійному стані і загрожують обваленням чи створюва­тимуть складності при проведенні демонтажу. Далі починають розбирати покрівлю. Ломиком або стальною лопаткою обережно відривають покриття з рулонних матеріалів від основи, відокремлений клапоть відрізають ножицями від суміжного покриття, згортають в рулон і спускають до місця складування за допомогою крана в спеціальних ящиках або закритим жолобом. Рулонну покрівлю знімають разом з утеплювачем. Покрівлю з дріб­них штучних матеріалів розбирають поелементно в порядку, зво­ротному їхньому влаштуванню. При розбиранні азбестоцементних покриттів в зоні роботи укла­дають дерев'яні сходи й майданчики, після чого перерізають шурупи й цвяхи, знімають елементи даху, рядові листи, лотки й кутки. Всі елементи даху, зроблені з покрівельного заліза (звиси, жолоби, переділки), знімають після видалення азбестоцементних деталей (рис. 4.1). Рис. 4.1- Послідовність розбирання елементів даху з азбестоцементним покриттям Розбирання стального даху розпочинають із зняття покриття біля труб і виступаючих деталей. Рядове покриття з покрівельної сталі розбирають двома способами: .

1. Відокремлюють клямери від лат і за допомогою викрутки й ломика розкривають один із стоячих фальців по всьому схилу від гребеня до жолоба. Потім, відокремивши лежачий фальц, що скріп­лює картину з листами жолобу, піднімають її ломиками і перевер­тають на сусідній ряд, після чого роз'єднують окремі картини.

2. Механічними ножицями зрізають стоячий фальц, розкривають лежачі фальці і згортають картини в рулон.

Рис. 4.2 - Послідовність розбирання конструкцій будівлі (відповідно до поз. 1—6): а — приставних; б — висячих Решту елементів покрівлi (парапетні ґратки, лотки, воронки, жолоби, звиси) розбирають після демонтажу лат, який здійснюють електропилками, спеціальними ломиками та цвяховиривачами. Перед розбиранням дерев'яних крокв знімають металеві крі­пильні деталі, потім поелементно розбирають крокви за допомогою вантажопідйомних механізмів, додержуючись черговості, вказаної на схемах (рис. 4.2). Дерев'яні будівельні конструкції можна демонтувати повністю за допомогою вантажопідйомних механізмів. При цьому конструк­цію спочатку стропують і підтримуючи краном знімають опорні крiплення. Перекриття. При ремонті багатоповерхових будинків часто до­водиться заміняти перекриття, що бувають дерев'яними, з монолітного залізобетону, цегляними у вигляді склепіння або з метале­вих балок і дерев'яного чи бетонного заповнення. Демонтажні роботи починають з розбирання чистої підлоги (по­передньо знявши плінтуси й гантелі), видалення лаг, після чого знімають засипку, укладаючи її в бункер-приймач. Накати й під­бори знімають ломиком і опускають на нижнє перекриття. Якщо балки перекриття будуть повторно використовуватися, їх виймають з гнізда стінок (звільнивши один кінець повністю) і баштовим кра­ном транспортують на майданчик складування. Непридатні балки видаляють краном, звільнивши обидва кінці в кам'яних стінах і пе­рерізавши кожну балку посередині прогону. При розбиранні чистої підлоги з шпунтованих дощок спочатку знімають плінтус або гантелі, видаляють одну з фризових або край­ніх дощок і потім послідовно розбирають дошки підлоги. Для збе­реження дощок їх злегка відривають від лаг, осаджують униз уда­ром молотка, після чого виривають цвяхи. При розбиранні чистої підлоги на час робіт треба залишати не займаними дві-три дошки через кожні 1,5—2 м. По них ходити­муть робітники й транспортуватимуться матеріали. Дошки залишають до повного зняття помосту, засипки і накатів. Знімають їх безпосередньо перед опусканням балок. Щитовий паркет слід знімати цілими щитами. При розбиранні паркет перерізають циркулярною пилкою в місцях прилягання щи­тів один до одного і піднімають ломиками. Цементні, тераццові, асфальтові підлоги й покриття з кераміч­них плиток розбирають за допомогою відбійних молотків чи спе­ціальних ломиків. Перекриття по стальних балках із заповненням між ними цег­ляними зведеннями розбирають поперек (відносно блоків) відріз­ками завширшки до 2 м і довжиною за розміром перекриття. Якщо розбирати перекриття поперек не має змоги, розбирання здійсню­ють вздовж відрізка, обмеженого двома сусідніми балками, але при цьому до початку розбирання необхідно між балками встановити спеціальні розпірки. Останні роблять з колод діаметром 16—18 см і встановлюють через 2—3 м за довжиною балок. Розбирання склепистих цегляних перекриттів треба проводити тільки з робочих помостів, які роблять з дощок на зшивних план­ках, укладених по балках перекриття. Ширина настилів становить 60—80 см. Всі склеписті заповнення розбирають від замка до основи. При розбиранні кам'яних і бетонних заповнень користуються відбійни­ми молотками. Перегородки. В будинках, споруджених до 1945 р., в більшості випадків встановлено дерев'яні перегородки, демонтаж яких треба здійснювати в такій послідовності. До початку розбирання знімають дверні полотна в прорізах перегородок. Потім останні за допомо­гою ломиків звільняють від кріплень у стінах та перекриттях, про­бивають отвори під нижньою підвалиною і закріплюють в них стро­пи баштового крана. Якщо розміри перегородки не дозволяють під­няти її повністю краном, то перегородку за допомогою ломиків та ланцюгової електропилки розділяють на два-три блоки. Звільнену від кріплень перегородку в разі необхідності закріплюють тимча­совими підкосами. Після демонтажу перегородок будівельне сміт­тя завантажують у контейнери і переміщують униз баштовим кра­ном. Сходи. Демонтаж сходів проводять зверху вниз ярусами відпо­відно до розбирання поверхів. Розбирання починають з поручнів, потім демонтують східці, площадки й марші. Перила розбирають ланками, застосовуючи для цього газокисневе різання. Кам'яні й залізобетонні східці знімають зверху вниз, відокрем­люючи ломом. Якщо сходи замуровані в стіну вздовж маршу, то над ними пробивають борозну розміром 25—ЗО см для звільнення за­мурованих кінців. Зняті сходи спускають по напрямних на нижню сходову площадку, де їх пакетують, стропують і видаляють краном. Розбирання сходових площадок із збірних плит починають з вивільнення їхніх кінців по контуру шляхом пробивання штраби над плитами розміром 10—15 см. Звільнені від мурування плити припіднімають і опускають униз. Роботи по демонтажу косоурів та сходових площадок виконують, користуючись простими помостами з інвентарних елементів, тобто елементів багаторазового користу­вання. ^ Цегляні стіни. Цегляні стіни розбирають у випадках, коли не­обхідно зміцнити їхні окремі ділянки, зробити додаткові дверні й віконні прорізи тощо, Перед початком робіт треба шляхом обсте­ження визначити стійкість стін, щоб позбутися передчасного обва­лення, і розібрати всі внутрішні конструкції будинку на відповід­ному поверху. Цегляні стіни, коли це можливо, треба розбирати укрупненими блоками. Останні стропують спеціальними вантажозахватними при­строями. Блоки мурування відокремлюють відбійними молотками, підтримуючи їх вантажопідйомними механізмами. Якщо спосіб роз­бирання укрупненими блоками не можна застосувати, стіни розби­рають рядами зверху вниз за допомогою відбійних молотків. Роботу проводять з риштувань чи інвентарних помостів. Риштуван­ня закріплюють на стіні відповідно до типового проекту застосу­вання цього риштування. В міру розбирання стіни видаляють проектні кріплення і зв'яз­ки, що забезпечували в процесі експлуатації її стійкість. Цеглу й будівельне сміття збирають в металеві ящики, які при роботі з риштувань встановлюють на останніх, а при роботі з помостів — на перекритті. Потім ящики знімають краном. ^ Стінові панелі. Демонтаж зовнішніх стінових панелей однопо­верхових будинків здійснюють повністю ділянками вниз чи част­ково, знімаючи ряд панелей, що прилягають до покрівлі. Спочатку відбійними молотками розбивають монолітний шов по контуру па­нелі. Потім її стропують за допомогою відповідного пристрою. За­кладні деталі, що прикріпляють панель до колон, зрізають газорiзаком. У цей час демонтовану панель треба підтримувати краном і розчалками. Звільнену панель укладають на автомашину, що стоїть в зоні дії крана, для подальшого вивезення. Демонтаж стінових панелей багатоповерхових будинків здійс­нюють по черзі на кожному поверсі. Робітники знаходяться в під­вісних колисках, що періодично переставляються за периметром будинку.

36,

Рисунок 4.8 – Основні сходи багатоповерхових будівель: а – двомаршеві з суцільними маршами; б – тримаршеві з окремими східцями на косоурах; 1 – косоур; 2 – огорожа поручнева; 3 – балка; 4 – ліфт

Рисунок 4.12 – Парапетний вузол одноповерхової будівлі

Рисунок 4.13 – Конструктивні вузли одноповерхової промислової будівлі

2. Основні частини будівлі

Будівля складається з окремих конструктивних елементів (частин). Кожна частина має своє призначення і залежно від цього її виготовляють з відповідних матеріалів: цегли, бетону, залізобетону, деревини, металу, скла тощо. До основних конструктивних елементів будівель належать фундаменти, стіни, перекриття, перегородки, дах, сходи, вікна, двері тощо (рис. 1).

Залежно від сприймання навантаження виділяють несучі та захисні конструкції. Несучі конструкції (фундамент, перекриття, стіни), крім власної маси, здатні сприймати й інші тимчасові та постійні навантаження. Захисні конструкції (перегородки, двері, вікна) ніяких навантажень, крім власної маси, не несуть і призначені для поділу будівлі на окремі приміщення та захисту їх від навколишнього середовища.

За ступенем вогнестійкості конструкції бувають спалимі, важкоспалимі і неспалимі. Щоб запобігти розповсюдженню вогню в разі виникнення пожежі, у будівлях влаштовують протипожежні стіни, які розрізують всю будівлю по вертикалі і виступають над рівнем даху не менш як на 0,7 м. Для запобігання розповсюдженню вогню у вертикальному напрямі в багатоповерхових будинках влаштовують вогнестійкі перекриття.

Захисні конструкції будівель і перекриття слід розраховувати на термічний опір, звукопроникність, міцність, стійкість та інші показники якості. Захисні конструкції повинні добре зберігати тепло в холодний період року, бути теплоємними, мати низький коефіцієнт звуко- і повітропроникності тощо.

Основи та фундаменти. Ґрунт, який може без додаткового зміцнення сприймати масу будівлі з усіма навантаженнями на неї, називають природною основою. Якщо ґрунт неміцний, то під фундаментом влаштовують штучну основу з виару зволоженого піску (піщана подушка) або забивають дерев’яні, залізобетонні чи металеві палі. Основа завжди повинна бути міцною і нерухомою. Підземну частину будівлі, що сприймає на себе всі навантаження і передає їх на основу, називають фундаментом.

Рис 1 Розріз будинку та його частини

1 — фундамент 2 — зовнішня стіна 3 — міжповерхове перекриття, 4 — внутрішня стіна 5 — двері 6 — вінце вий карниз 7 — дах 8 — перегородка 9 – вікно 10 — сходовий марш 11— сходова площадка 12— цоколь

Виділяють фундаменти стрічкові й стовпчасті. Стрічкові фундаменти закладають у вигляді суцільних смуг під капітальними (несучими) стінами. Стовпчасті фундаменти застосовують у житлових та промислових будівлях під колонами І окремими стояками. Споруджують фундаменти з бутового каменю, бутобетону або залізобетону Няні дуже широко застосовують збірні фундаменти з бетонних і залізобетонних елементів заводського виготовлення.

Для захисту стін будівлі від вологи, що може просочуватись з ґрунту, у цокольній частині її на висоті 15— 20 см від рівня землі влаштовують гідроізоляційний шар з толю або руберойду Якщо в будівлі є підвал, то зовнішню поверхню його стін вкривають шаром бітуму Для надійного захисту фундаменту від стічних вод по периметру будівлі на поверхні землі роблять вимощення.

37.Плити перекриття (пустотні, ребристі) – залізобетонні вироби, призначені для створення несучих конструкцій будівлі. Їх виготовляють із застосуванням бетону важких марок, легкого конструкційного бетону щільної структури, а також щільного силікатного бетону. Основна сфера використання плит (залізобетонні плити перекриття) -  зведення несучої частини перекриттів великопанельних будівель. Розрахункове навантаження на плити перекриття (ребристі, пустотні) не повинне перевищувати 6,0 кПа. (вага плити не враховується). Виходячи з цього, навантаження плити перекриття і визначають як її здатність витримувати певну вагу на один квадратний метр. У більшій своїй мірі використовуються плити перекриття з навантаженням 800 кг./м²., при цьому говорять, що плита перекриття має навантаження з цифрою 8. Але для різних типів перекриттів та їх навантажень використовують плити з більшим або меншим коефіцієнтом того ж навантаження. Наприклад: 450 кг./м²., 600 кг./м²., 1250 кг./м². А при маркуванні плит перекриття цифру, яка вказує несучу здатність навантаження вказують аналогічно попередньому прикладу.

Залізобетонні плити перекриття через відносно не високу на них ціну користуються великою популярністю і знайшли широке використання в таких областях будівництва, як проектування і зведення несучої частини споруд різного типу. Плити перекриття ребристі та плити перекриття пустотні призначені для монтажу в нормальному температурно-вологому кліматі і неагресивному середовищі.

Залізобетонні плити перекриття (плити перекриття ребристі, плити перекриття пустотні) мають класифікацію, яка базується на типах того, що спирається плити на несучу конструкцію. Так само для побудови класифікації може бути застосована товщина плити. Доставка плити перекриття до місця її монтажу та прикріплення до несучих конструкцій будівлі здійснюється за допомогою монтажних петель. Для цих же цілей використовуються спеціальні захватні пристрої. Їх конструктивні особливості встановлює виробник за узгодженням із замовником і проектною організацією, яка є автором проекту будівлі. Розміри і розташування отворів для безпетельного монтажу в плитах, відображені в повному об'ємі на кресленнях, що входять в проектну документацію захватного пристрою.

Залізобетонні плити перекриття (плити перекриттів пустотні, ребристі) мають свої особливості:

• форма і розміри, вказані в кресленнях, повинні строго відповідати формам і розмірам самої плити перекриття;

• плити перекриття ребристі, пустотні (ширина і довжина), виготовляються згідно вимогам ГОСТ 9561-91. Вони мають бути рівними координаційному розміру плити який зменшений на відступ між плитами, що стикуються;

• якщо є необхідність перекрити плитою простір, який перевищує відстань між тими, що знаходяться поруч основними осями координат будівлі, то передбачену конструкцією довжину плит (зокрема, плит які спираються на стіни сходової клітки панельних будівель, які мають поперечні несучі стіни), вважають рівними відстані між даними осями, збільшену на потрібну величину А, яка визначається з врахуванням прийнятого конструктивного рішення.

Компанія  «ЗБ Постач Комплекс» пропонує Вам придбати у нас плити перекриття – ціна Вас приємно здивує!