Класифікація сходів

Навряд чи домовласникові так вуж важливо знати, до якому з типів сходів ставляться сходи його будинку. Проте, подання про те, які типи сходів існують й як виглядають на схемах дерев'яні сходи різних видів, допоможе вірно зорієнтуватися й приймати більше усвідомлені рішення, пов'язані з облаштованістю будинки. При визначенні типів сходів і складанні схеми сходів будемо виходити з типів сходів по функціональності, призначенню, відносному положенню, способу функціонування, конструкції, компонуванню й матеріалу несучих деталей.

Виходячи із цього, можна виділити наступні типи сходів:

• по функціональності: будинкові, ландшафтні й спеціальні;

• по призначенню: междуэтажные, вхідні, робітники, прохідні;

• по відносному положенню: внутрішні й зовнішні;

• по способі функціонування: стаціонарні, що трансформують і переносні;

• по конструкції: одномаршові, двухмаршевые й многомаршевые;

• по компонуванню: прямі й поворотні;

• по матеріалі несучих деталей: дерев'яні, металеві, залізобетонні, бетонні й комбіновані

Рис. 1. Схеми сходів: а – одномаршова пряма; б – двухмаршевая пряма

Запам'ятовувати назви типів сходів обов'язково, - зорієнтуватися допоможуть схеми сходів. Також при виборі сходів корисної буде наступна інформація:

• домовики сходи можуть бути стаціонарними (тобто закріпленими на несучих конструкціях удома або на прилягаючій безпосередньо до нього зовнішньої території як мінімум у двох місцях). До цього типу сходів ставиться більшість звичних для нашого поняття конструкцій. Протипоставлені стаціонарному типу сходів трансформують лестницы, що (тобто закріплені на несучих конструкціях будинки в одному місці - як правило, у своїй верхній частині), до яких ставляться висувні, складні, телескопічні й ескалатори;

• тільки домовики сходи розділяються на междуэтажные й вхідні типи сходів;

• тільки стаціонарні сходи розділяються по конструкції на одномаршові, двухмаршевые й многомаршевые види сходів, а також по способі компонування — на прямі (мал. 1) і поворотні (мал. 3-6);

• одномаршові, двухмаршевые й многомаршевые типи сходів можуть бути як прямими, так і поворотними.

Це легко помітити на кресленнях – кожна схема сходів показують її зовнішній вигляд і функціональні особливості. До наступної деталізації типи сходів варто віднестися уважніше, тому що поняття й терміни, застосовані в ній, необхідні для орієнтування в типах сходів, використовуваних у сучасних будівлях.

Стаціонарні домовики сходи (схеми виготовлення сходів дані в спеціальних розділах) розділяються по конструкції на одномаршові, двухмаршевые й многомаршевые.

Марш - це похила частина сходи, по якій виробляється підйом або спуск на певній ділянці междуэтажного або іншого межуровневого простору. Схема сходів представлена на мал. 2.

Рис. 2. Сходові марші: а - з опорою щаблів на тятиви; б - з опорою щаблів на косоуры

Кількість маршів для конструктивної характеристики междуэтажной сходи визначаються, таким чином, тільки в межах між двома сусідніми поверхами; для вхідних сходів — у межах між двома рівнями, які ці сходи з'єднують (наприклад, між рівнем землі й рівнем першого поверху будинку). Розділовими конструктивними елементами між маршами служать сходові площадки, розташовувані горизонтально на початку або (і) наприкінці маршу й службовці для входу на марш або виходу з його. Сходові площадки, розташовані в рівні поверху, називаються поверховими, а розташовані між поверхами — проміжними. Поверхові сходові площадки необхідні тільки в тих випадках, коли сходи розташовуються в сходовій клітці, тобто в замкнутому просторі, обмеженому пов'язаними зі сходами стінами, що служать для неї опорами й зовнішніми огородженнями. Поверхові площадки служать для входу на сходи або виходу з її перед входом на поверх. Сходові клітки влаштовуються в багатоповерхових і багатоквартирних будинках. В індивідуальних житлових будинках сходові клітки також можливі, але звичайно по міркуваннях зручності й економії сходів у таких будинках споруджуються в межах житлових приміщень.

Проміжні сходові площадки необхідні для зручності ходьби по будь-яких видах сходів з більшою кількістю щаблів (більше 15—18) і особливо — для зручності ходьби по поворотним сходам, у які проміжні площадки влаштовуються в місцях її повороту.

Поворотні междуэтажные й вхідні сходи підрозділяються на наступні типи сходів: - четвертьоборотные (тобто з кутом повороту 90 ° мал. 3); - напівоборотні (з кутом повороту на 180° - мал. 4);

Рис. 3. Схеми внутрішніх сходів. Четвертьоборотные сходи: а - двухмаршевая права напівзакрита; б - одномаршові праві напівзакриті із забежными щаблями

Рис. 4. Напівоборотні види сходів: двухмаршевая (а) і трехмаршевая (б) праві напівзакриті; 2 - одномаршова права напівзакрита із середніми забежными щаблями; 3 - одномаршові праві напівзакриті сходи із крайніми забежными щаблями; 4 - двухмаршевые розстібні напівзакриті із середнім парадним маршем (а) і із середнім другим маршем (б)

Двухмаршевые напівоборотні види сходів називаються також сходами з перехресними маршами, або «ножицями? (мал. 4(1а)). Ці сходи діляться на сходи з першим середнім маршем, або сходи з парадним середнім маршем (мал. 4(4а), і на сходи із другим середнім маршем (мал. 4(4б);

дугові (з поворотом по дузі на кут до 180? на всьому протязі маршу - (мал. 5);

Рис. 5. Дугові праві напівзакриті сходи: а - розташована в криволінійної стіни; б -розташована в прямокутному обсязі кругові (з поворотом на 270? і більше — мал. 6а); одномаршові кругові сходи називаються гвинтовими (мал. 6).

Рис. 6. Кругові сходи: а - многомаршевая права закрита; б - одномаршова ліва відкрита (гвинтова)

Залежно від напрямку руху при підйомі розрізняють поворотні сходи (праві, ліві й двосторонні). Одномаршові поворотні типи сходів у порівнянні із двох- і многомаршевыми прям і поворотними мають істотні відмінності в конструкції маршу, пов'язані з необхідністю криволінійного повороту в одному або декількох його місцях. По-перше, ці відмінності стосуються необхідності пристрою в таких місцях щаблів трапецієподібної форми (так званих забежных щаблів), по-друге - необхідності в деяких випадках пристрою в цих місцях криволінійних опорних балок. Тому одномаршові поворотні види сходів називають ще й сходами із забежными щаблями, розрізняючи їх по положенню забежных щаблів щодо торцевих границь маршу.

И ще одне розходження, що стосуються положення междуэтажных сходів в обсязі будинку. Типи сходів, що перебувають у закритих сходових клітках, називають закритими; двох- і многомаршевые сходи, що перебувають між трьох стін або примикають однією стороною до стін житлового приміщення, називають напівзакритими, а сходи, що не опираються бічними сторонами маршів на стіни й віддалені ці сторони від стін більш, ніж на 0,5 м, називають відкритими. Існують типи, що трансформують також, сходів.

19. Балкони, лоджії, еркери, елементи покриттів Балкони, лоджії, еркери є важливим функціональним елементом планувального рішення житлового будинку і одночасно активним засобом різноманітності та виразності архітектури фасадів. Застосовувані типи балконів можна підрозділити на відкриті і з вітрозахисними стінками; лоджій - на вбудовані, виносні (рис. XVIII. 1). Балкони в цегляних, блокових і в ряді випадків у панельних будинках виконують із спеціальних збірних залізобетонних консольних плит, затиснених в конструкції зовнішньої стіни (рис. XVIII.2). Форма балконної плити може бути довільною і диктується загальним задумом архітектури фасаду. Винесення плити балкона, як правило, не перевищує 1500 мм і не повинен бути менше 700 мм. У великопанельних житлових будинках балкони часто влаштовують у вигляді консольного звису плити перекриття. Захист від промерзання плити перекриття забезпечується створенням так званого температурного роз'єму у вигляді включень утеплювача, прорізаючого плиту на ділянці зовнішньої стіни. Можливим рішенням конструкції балкона є спирання балконної плити на спеціальні залізобетонні консолі, випущені з зовнішньої стінної панелі, або на бетонні щоки, закріплені в стіні. Традиційна конструкція приставних лоджій може, як показують розрахунки, застосовуватися в будівлях заввишки до 12 ... 14 поверхів. При більшій поверховості розвиток температурних деформацій приставний лоджії у вертикальному напрямку буде приводити до великих взаємним зсувам лоджії по відношенню до будівлі і, отже, до розладу зв'язків, з'єднань гідроізоляційного килима і т. п. Для будівлях більшої поверховості найбільш раціонально пристрій навісних лоджій. Пристрій лоджій, утоплених у межах плану будівлі, ускладнює конструкції панельного будинку, призводить до значного зростання кількості типорозмірів панелей зовнішніх стін і перекриттів. Саме тому більш раціонально улаштування виносних лоджій. Плита балконів і лоджій по зовнішньому периметру повинна мати капельник. Огорожа балконів і лоджій виконується у вигляді металевої решітки, стійки якої закладають в гніздах балконної плити, а поручень кріплять до стіни, і екранів. Екрани можуть бути металеві (з анодованого або пофарбованого алюмінію), склопластику, азбестоцементних аркушів, армованого скла. Огорожа з алюмінію застосовується як у вигляді штампованих, в тому числі рельєфних листів, так і профільованих рейок, Часто сучасні архітектурні рішення передбачають огородження балконів і лоджій з рельєфного тонкостінного залізобетону або армоцементних плит. Огорожа (екран) може бути розташоване перед крайкою балконної плити і опущено нижче її стельової поверхні або піднятий над підлогою. У цегляних будинках огорожу часто виконують у вигляді кладки з лицьової цегли товщиною в півцеглини. Підлога на балконах і лоджіях виконують із керамічної плитки (яка часто укладається в заводських умовах), цементними з залізненням поверхнями і покриттям водостійкими синтетичними смолами (наприклад, епоксидними, поліефірними), асфальтовими. Конструкцію еркерів в панельних будинках підвищеної поверховості (мал. XVIII.3 і XVIII.4) виконують за принципом навісний стіни і спирають на консольний винос плити перекриття, що повторює форму плану еркера (криволінійну, трикутну, прямокутну). Конструкція стіни еркера, як правило, повторює конструкцію зовнішніх стін будівлі (рис. XVIII.3). Можливим рішенням є легкі металеві зовнішні стіни еркера з ефективним утеплювачем, виконані за типом вітража. Нижнє і верхнє перекриття еркерів виконують утепленими. У багатоповерхових цивільних будівлях заввишки до п'яти поверхів влаштовують як скатні, так і пологі дахи з організованим зовнішнім чи внутрішнім відведенням води, У будинках вище п'яти поверхів зовнішні водостоки не застосовують. Покриття таких будівель найчастіше виконують пологими, з ухилами покрівель порядку 2,, .5%, горищні безгорищним (суміщеними). Бесчердачниє (вентильовані і невентшшруемие) покриття можна виконати з одношарових плит (з легких або ніздрюватих бетонів), з багатошарових залізобетонних плит з ефективним утеплювачем, із залізобетонних плит, по яких укладені ізоляційні шари (див. гл. XIII) і т. п. Покрівлі - рулонні (3-4-шар килим) або мастикові. Енергетично вигідніше застосовувати горищні покриття з внутрішнім відведенням води (рис. XVII 1.5). Ще більш доцільно застосовувати так званий теплий горище, при якому дах над горищем утеплена.

20/

Дах являє собою несучу конструкцію, яка приймає всі зовнішні навантаження (вага покрівлі та власних елементів), передає навантаження від обрешітки з лежачим на ній покрівельним матеріалом на стіни будинку і внутрішні опори. Крім несучих та естетичних функцій дах є і своєрідною огороджувальної конструкцією, відокремлюючи горищне приміщення від зовнішнього середовища. Основними несучими елементами даху є: мауерлат, крокви і обрешітка. Крім того, в конструкції даху присутні додаткові кріпильні елементи (ригелі, стійки, підкоси, розпірки і т.д.)

Кроквяна (несуча) конструкція даху складається з наступних елементів:

1. Крокви висячі або (та) наслонние 2. Мауерлат 3. Прогони конькові і бічні 4. Підкоси, розкоси і діагональні зв’язки,  для додання жорсткості кроквяній фермі. Пов’язані між собою деталі даху утворюють кроквяну ферму, в основу якої закладено один або кілька трикутників, як найжорсткіша геометрична фігура.

Несуча частина даху – це система крокв (кроквяні ноги). Крокви служать основою несучою частини конструкції даху. Крокви монтуються під кутом, відповідним куту нахилу ската покрівлі. Через прокладку з мауерлата (поздовжній брус), змонтованого на стіні для рівномірного розподілу навантаження, кроквяні ноги нижніми кінцями спираються на зовнішні стіни. Верхні кінці кроквяної ноги спираються на підконьковий брус або проміжні прогони, передають через систему стійок навантаження на внутрішні несучі стіни. Крокви розташовуються через кожні 0,6-1,5 м (інтервал залежить від перетину крокв, матеріалу покрівлі та інших умов). Вони покликані витримувати не тільки вагу покрівлі, але й тиск снігу та вітру. Крокви можна підрозділити на наслонние і висячі.

Кроквяна система.

Крокви:

1. Висячі крокви. Висячі крокви спираються тільки на дві крайні опори (наприклад, лише на стіни будинку без проміжних опор). Їхні кроквяні ноги працюють на стиск і вигин. Крім того, конструкція створює значне горизонтальне розпирає навантаження, яке передається стінам. Зменшити це зусилля допомагає затягування (дерев’яне або металеве), з’єднує кроквяні ноги. Вона може розташовуватися як у підстави крокв (і в цьому випадку служить балкою перекриття, – саме цей варіант найбільш часто використовується при будівництві мансардних дахів), так і вище. Чим вище вона знаходиться, тим потужніше їй потрібно бути. І тим надійніше повинне бути її з’єднання із кроквами.

2. Похилі крокви. Наслoнние крокви встановлюють у будинках із середньою несучою стіною або стовпчастими проміжними опорами. Їхні кінці опираються на зовнішні стіни будинку, а середня частина – на внутрішню стіну або опори. В результаті їх елементи працюють як балки – тільки на вигин.

При одній і тій же ширині будинку дах з наслонними кроквами виходить більш легким, ніж всяка інша (вимагає менше пиломатеріалів і, відповідно, грошових витрат). При устанoвці над декількома прольотами єдиної покрівельної конструкції наслонні і висячі кроквяні ферми можуть чергуватися. Там, де немає проміжних опoр, застосовуються висячі крокви, там, де є, – наслонні. Похилі крокви влаштовують в тому випадку, якщо відстань між опорами не перевищує 6,5 м. Наявність додаткової опори дозволяє збільшити ширину, яка перекривається наслонними кроквами до 12м, а двох опор – до 15м. У дерев’яних брущатих або ж рубаних будівлях кроквяні ноги спираються на верхні вінці. Щоб з’єднання було міцним, необхідно закріпити його болтом, нагелем і скобою. Для того щоб з’єднати між собою складові частини затягування, застосовуються зуб, болти і накладки з металу. Дах має захищати стіни будівлі від згубної дії дощу і снігу. Для реалізації даної функції використовується карнизний звис, який повинен мати довжину не менше 550 мм каркасних – на верхню обв’язку. У кам’яних будинках в якості опори для кроквяних ніг використовується мауерлат – бруси товщиною 140-160 мм (5).

1. Лобова дошка 25х150мм. 2. Підвіс 50х150мм. 3. Підшивальні дошка карнизного короба 25х150мм. 4. Дошка карнизного короба 50х150мм. 5. Підвіс 50х150мм. 6. Дошка карнизного коробу 25х150мм. 7. Кладка лицьової цегли. 8. Гнучкі зв’язки. 9. Фіксатор теплоізоляційної плити. 10. Гідро-захисна мембрана. 11. шар теплоізоляції 12. Плита перекриття (ППС, ПК, ПНО). 13. Анкер і скручування з дроту діаметром 6мм., Для кріплення кожної кроквяної ноги (допускається кріплення через одну кроквяну ногу). 14. Пароізоляційна плівка. 15. Пінополістирольна плита марки М35. 16. Шар технічної ізоляції. 17. Основа підлоги. 18. Опорний брус 50х50мм. 19. Кобилка 50х100мм. 20. Кроквяна нога. 21. Опорний брус мауерлат.

Мауерлат. Кроквяні ноги опираються не на самі стіни, а на опорний брус – мауерлат. Мауерлат може розташовуватися по всій довжині будівлі або підкладатися тільки під кроквяні ноги. У дерев’яних конструкціях мауерлат є верхній вінець зрубу (колода, брус). При цегельних стінах це спеціальноо встановлюваний заподлицо із внутрішньою поверхнею стіни брус (із зовнішньої сторони він повинен захищатися виступом цегельної кладки). Між мауерлат і цеглою обов’язково прокладається, шар вологоізоляційного матеріалу (наприклад, два шари руберойду). У тому випадку, якщо кроквяні ноги в перетині мають невелику ширину, вони можуть з часом провиснути. Щоб уникнути цього, необхідно застосовувати спеціальну решітку, що складається зі стійки, підкосів і ригеля.

Коньковий прогін. У вершині кроквяної конструкції будь-якого даху укладають прогін, що з’єднує крокви (ферми) між собою. Саме на ньому буде надалі влаштований коник криші.В місцях відсутності несучих стін п’яти кроквяних ніг можуть опиратися на потужні поздовжні балки – бічні прогони, розміри яких визначаються діючою на них навантаженням. Підкоси, розкоси і діагональні зв’язку. Якщо в площині кроквяних ніг твердість забезпечується самими кроквяними фермами, то для протистояння вітровим навантаженням, що діють, наприклад, з боку Щипца (фронтону), у кожному схилі даху встановлюється необхідна кількість діагональних зв’язків. Ними можуть служити дошки товщиною 25-45 мм, прибиті до основи крайньої кроквяної ноги і до середини (або вище) сусідньої.

Після зведення несучих стін дерев’яного будинку приступають до виготовлення та монтажу кроквяної системи. У цілому ряді випадків кроквяна система дерев’яного рубаного будинку принципово відрізняється від кроквяної системи будинків цегляних, з піно-, газобетонних блоків і навіть дерев’яних каркасних і панельних будинків, навіть якщо вони повністю ідентичні за формою, типом і видом покрівлі.

Головні складові несучої конструкції даху – кроквяні ферми і ришетування. Покрівля – всього лише зовнішня частина даху, яка укладається на несучу конструкцію, що складається з кроквяних балок і обрешітки. Оптимальним перетином для крокв будь-якої конструкції є перетин 50х150 мм або 50х200 мм. Для обрешітки більшості покрівельних покриттів використовуються бруски і дошки розміром 50х50 мм (40х40 мм) і 25х150 (25х100). Середня відстань між кроквяними ногами складає близько 0,9 метра. На дахах з ухилом більше 45% ця відстань збільшується до 1,0-1,3 м і на дахах будинків, розташованих в сніжних районах, зменшується до 0,8-0,6 метра через високе снігове навантаження. Більш точно крок між кроквяними ногами можна визначити, виходячи з перетину крокв і відстані між опорами несучої конструкції (стійками, підкосами, коньковим прогоном), а так само типу покрівельного матеріалу.

21/Головною структурною частиною будівлі є стіни. Стіни — це несучі конструкції, за розрахунком мають достатню міцність, стійкість при вертикальних і горизонтальних навантаженнях.

Стіна являє собою вертикальна огорожа, яка відділяє приміщення від зовнішнього середовища або від іншого приміщення.

Стіни підрозділяються:

в залежності від сприйняття навантажень — на несучі, самонесучі і ненесучі;

за родом матеріалу — на кам'яні, дерев'яні, стіни з місцевих матеріалів, а також комбіновані

У даній статті ми розглянемо основні види стін за родом матеріалу — дерев'яні та кам'яні.

Дерев'яні стіни

Для стін малоповерхових будівель традиційним матеріалом є дерево. Самими комфортними по санітарно-гігієнічних вимог є брущаті стіни і рубані стіни із хвойних порід дерев. Їх недоліками є осадова деформація в перші 1,5-2 роки і невисока вогнестійкість.

Каркасні стіни виправдані за наявності пиломатеріалів і ефективних утеплювачів. Відзначимо, що каркасні стіни не вимагають масивних фундаментів, на відміну від рубаних, не дають послепостроечних деформацій. Вогнестійкість і капітальна каркасних стін підвищується при облицюванні цеглою.

Колоди бажано заготовлювати взимку, оскільки деревина менше схильна до загнивання, короблення при сушінні. Вологість деревини повинна складати 80-90%. Колоди повинні бути без тріщин, гнилі, не уражені жуком короїдом і грибом. Якість матеріалу можна визначити ударом обуха сокири, чистий і ясний звук свідчить про хорошу якість. Дерев'яні будинки будують висотою не більше двох поверхів.

По конструкції дерев'яні стіни опалювальних будівель підрозділяють на рубані з колод або брусів, каркасні, щитові і каркасно-щитові.

Рубані з колод стіни

Характеристика

Рубані з колод стіни являють собою конструкцію з колод, покладених один на одного горизонтальними рядами і пов'язаних в кутах врубками. Товщина колод у верхньому отрубе для зовнішніх стін опалювальних будівель, розташованих в центральній смузі Росії становить 22 см, в північних і північно-східних районах 24-26 см. Діаметр колод вибирають однаковим, з різницею між верхнім і нижнім відрубом не більше 3 см.

Технологія

Кожен ряд колод у стіні називається вінцем. Вінці, покладені послідовно один на інший від низу до верху стіни, утворюють зруб. Перший нижній вінець називають окладним, його роблять на 2-3 см товщі інших вінців.

Вінці укладають комлями поперемінно в різні боки і з'єднують по довжині за допомогою вертикального гребеня (мал. 10), причому стики вінців по висоті стіни розташовують вразбежку. Згуртовують вінці за допомогою жолобчастих пазів і вставних шипів розміром 25х50х120.

Вінці укладають пазом донизу, усуваючи тим самим можливість затікання в нього води. У пазах між вінцями укладають клоччя з метою ущільнення шва і утеплення. В залежності від кліматичних умов ширину паза приймають від 12 до 15 см.

Шипи ставлять через 1,5-2,0 м по висоті зрубу в шаховому порядку, прямокутного (8х2 см) або круглого (3-4 см) перетину, висотою 10-12 см. У простінках шипи ставлять у кожному вінці один над іншим в кількості не менше двох і розташовують від країв простінка на 15-20 см.

Протягом 1-2 років після зведення зруб дає осідання, що становить 1/20 його висоти, внаслідок усушки деревини та ущільнення у швах клоччя. У зв'язку з осіданням зрубу гнізда для шипів повинні перевищувати висоту шпильок на 10-20 мм, а над прорізами залишають зазори 6-10 см, які заповнюють клоччям і закривають лиштвами.

Шви між колодами для зменшення продувності конопатять клоччям перший раз безпосередньо після влаштування стін і другий раз через 1-2 роки після закінчення опади. У кутах будівлі вінці сполучають врубками із залишком в чашу або без залишку — в лапу. При способі сполучення вінців в кутах в лапу, тобто без залишку, деревина витрачається в меншому обсязі, тому цей спосіб є більш доцільним. На рис. 11 представлений розріз рубаної дерев'яної стіни від карниза до фундаменту.

Переваги та недоліки

Рубані з колод стіни відрізняються високою міцністю і хорошими теплозахисними якостями, при сприятливих умовах експлуатації довговічністю. Обробка колод і зведення стін — трудомісткий процес, що вимагає великої витрати деревини.

Брущаті стіни

Характеристика

Брущаті стіни зводять з горизонтально покладених брусів. Застосування брусів дає можливість виключити ручну обробку колод, рубку сполучень кутів, примикань стін і перейти до механізованої заготівлі елементів стіни.

Заготівля матеріалу

Бруси для стін заготовляють на заводі з усіма врубками для сполучень та гніздами для шипів. У порівнянні з рублених будинками трудомісткість зведення брущатих будинків значно менше, витрата деревини знижується. На відміну від рублених, брущаті стіни збирають відразу на готових фундаментах.

Технологія

Перетин брусів для зовнішніх стін приймають 150х150 мм і 180х180 мм. В залежності від кліматичних умов, для внутрішніх стін — 100х150 мм і 100х180 мм. Бруси укладають один на одного з прокладкою між ними смоленним клоччя і проконопачування швів. Для кращого відведення води від горизонтального шва між брусами з верхнього ребра лицьової частини бруса знімають фаску 20х20 мм.

Ряди брусів з'єднують між собою циліндричними нагелями діаметром 30 мм і довжиною 60 мм, розташовуючи їх на відстані 1,5-2 м один від одного. Вінці сполучених брущатих стін знаходяться на одному рівні і з'єднують їх в кутах, примиканнях і перетинах різними способами. Сполучення кута і примикання стін за допомогою шпонок показано на рис. 12 за допомогою шпильок розмірами 35х35 мм і 35х25 мм.

Захист брущатих стін

Ефективним захистом брущатих стін від атмосферних впливів є обшивання дошками або облицювання цеглою, що забезпечує захист стін від впливу вологи, збільшує теплозахист, зменшує вплив вітру, при цегляній облицюванні стін збільшується вогнестійкість. Цегляну облицювання необхідно встановлювати з зазором від брущатих стін на відстані 5-7 см, внизу і вгорі цегляної облицювання залишати продухи, щоб забезпечити вентиляцію.

Колод і брущаті стіни рекомендується обшивати або облицьовувати не раніше, ніж через 1-1,5 роки після зведення (після їх повного осідання).

Каркасні стіни

Переваги

Каркасні стіни вимагають меншої кількості деревини, ніж з колод або брущаті стіни, є менш трудомісткими, отже, більш економічними.

Основа каркасних стін являє собою несучий дерев'яний каркас, обшитий з двох сторін листовими або погонажних матеріалами. Каркасні стіни, зважаючи своїй легкості, практично не схильні до усадки, що дозволяє обшивати або облицьовувати їх відразу після будівлі.

Захист стін

Каркасні стіни необхідно захищати від атмосферної вологи, виконуючи зовнішнє облицювання з перекриваються вертикальними і горизонтальними стиками і влаштовуючи з виступаючих елементів стін сливи. Захист від водяної пари забезпечують, влаштовуючи пароізоляцію з синтетичної плівки, пергаміну або використовуючи інші види пароізоляції, укладаючи їх між внутрішньою обшивкою і утеплювачем.

Технологія

Для виготовлення каркаса зовнішніх і внутрішніх стін використовують дошки товщиною 50 мм, як і для пристрою крокв і балок. При товщині 50 мм стійки несучих стін рекомендується використовувати шириною не менше 100 мм.

Ширину стійок каркаса в зовнішніх стінах визначають розрахункової товщиною утеплювача, залежною від ефективності самого утеплювача і розрахункової температури зовнішнього повітря. Несучі стійки каркаса розташовують на відстані 0,5 м, погоджуючи з розмірами віконних і дверних прорізів. Балки цокольного перекриття розташовують на відстані 0,5 м. Кутові стійки каркаса виконують з брусів або складових дощок, а рядові з дощок 50х100, або 60х120 мм.

Каркас з внутрішньої сторони обшивають дошками будь-якого профілю і перетину, гіпсокартонними плитами; набірними, листовими стіновими панелями і іншими оздоблювальними матеріалами. Із зовнішнього боку для обшивки каркаса використовують «вагонку», сайдинг, тес, панелі термобрік та інші матеріали.

Утеплення

Утеплення каркасних стін здійснюють за допомогою мінеральних і органічних матеріалами щільністю до 500-600 кг / м ³. Мінеральні, стекловатние плити, пінополістирол є ефективними сучасними утеплювачами, т. к. відрізняються вогнестійкістю, легкістю, не схильні до гниття, впливу і проникненню бактерій, грибів, не руйнуються гризунами. Органічні утеплювачі піддані руйнуванню гризунами, горючі, схильні до гниття, крім цього, перед засипанням їх необхідно обробляти антисептиком і змішувати перед вживанням з мінеральним в'яжучим — цементом, вапном, гіпсом, потім укладати у вологому стані шарами 15-20 см, утрамбовувавши. Висихає така засипка в плині 4-5 тижнів, тому слід для заповнення каркаса застосовувати заздалегідь заготовлені плити і блоки з легкого бетону. Матеріалами для засипки служать: пемза, ошурки, гілак, стружка, торф та інші, які в значній мірі поступаються за своїми властивостями сучасним мінеральним утеплювачам.

Щитові стіни

Переваги

Відмінність щитових дерев'яних будинків від каркасних полягає в тому, що основні їх структурні частини складаються з укрупнених елементів щитів, виготовлених, як правило, на заводі. Процес зведення щитових будинків зводиться до монтажу на місці будівлі і опоряджувальних робіт. Зведення щитових дерев'яних будинків знижує трудомісткість роботи, забезпечує високі темпи монтажу.

Технологія

У щитових дерев'яних будинках основою стін є нижня обв'язка з дерев'яних антисептированих брусів, що укладаються по цоколі будівлі і прикріплюються до нього за допомогою анкерних болтів. На обв'язку встановлюють стінні щити. Зверху стінові щити скріплюють укладається на них верхньою обв'язкою, на яку спирається горищне перекриття. Стінові щити виготовляють внутрішні і зовнішні, які, в свою чергу, поділяються на глухі, віконні та дверні. Висота щитів дорівнює висоті поверху, ширина приймається рівною 600-1200 мм. Щити складаються з брущатій обв'язки і обшивки, внутрішньої і зовнішньої, між якою поміщений утеплювач.

В якості утеплювача щитів застосовують матраци з мінерального повсті. Під обшивкою з внутрішньої сторони щита укладають пароізоляцію з метою не допустити утворення конденсації водяної пари усередині щита, проникаючих в нього з боку приміщення. Для зменшення продувності під зовнішню обшивку прокладають папір.

Щити розташовують вертикально і з'єднують цвяхами. При влаштуванні стиків між щитами необхідно забезпечити достатню щільність і не продувність стику. На рис. 14б зображена рекомендована конструкція вертикального стику щитів. Стик необхідно перекривати безперервними шарами повітря-і пароізоляції.

У стик закладають мінеральний повсть завтовшки 20 мм, приклеюючи його холодною бітумною мастикою. Потім за допомогою важільного пристосування виробляють обтиснення стику. У щитових будинках перекриття влаштовують щитові або балкові.

Захист стін

При влаштуванні цокольного і карнизного вузлів необхідно прийняти заходи по захисту їх від промерзання шляхом влаштування утепленого цоколя і утепленого фризового пояса у карниза, а також від зволоження пароподібної вологою внутрішнього повітря, влаштовуючи з цією метою пароізоляцію. Під цокольним перекриттям підпіллі утепленим не роблять. Підпіллі повинно бути холодним і добре провітрюваним, а конструкція перекриття над підпіллям і особливо цокольного вузла повинна мати надійне утеплення і пароізоляцію, покладену зверху під конструкцією чистої підлоги. Для захисту від промерзання на рівні перекриття зовні влаштовують утеплений пояс.

Кам'яні стіни

Однорідні стіни

Матеріал

Однорідні стіни складені з звичайного пустотілого або легкого будівельної цегли. В неоднорідних, полегшених стінах частина цегляної кладки заміняла по товщині стіни з термоізоляційними плитками і повітряним прошарком.

Технологія

Стіни зводять товщиною в 1/2, 1, 11/2, 2, 21/2, 3 цегли і більше, враховуючи товщину вертикальних швів, рівну 10 мм, цегляні стіни мають товщину відповідно 120, 250, 380, 510, 640, 770 мм і більш. Товщина горизонтальних швів прийнята 12 мм, тоді висота 13 рядів кладки повинна становити 1 м.

При зведенні цегельних стін застосовують дві системи кладки: дворядну — ланцюгову та шестирядного ложковую.

У дворядної системі кладки тичковий ряди чергуються з ложковимі. Поперечні шви в цій системі перекриваються на 1/4 цегли, а поздовжні — на 1/2 цегли (рис. 16).

Шестирядного система припускає чергування п'яти ложкових рядів з одним тичковим. У кожному ложковом ряду поперечні вертикальні шви перев'язують в півцеглини, поздовжні вертикальні шви, утворені ложками, перев'язуються точкових рядами через п'ять ложкових рядів.

Кам'яна кладка по шестирядного системі простіше, ніж по дворядної. Для зменшення повітропроникності стін лицьові шви кладки ущільнюють спеціальним інструментом, надаючи швах форму валика, викружки або трикутника. Такий спосіб зветься розшивки швів.

Недоліки

Недоліком звичайного повнотілої цегли, глиняного або силікатного, є його великий об'ємний вагу і, отже, велика теплопровідність.

Вінчають карнизи

Технологія

Увінчує карниз, зображений на рис. 17, цегляної кладки стіни при невеликому його виносі — до 300 мм і не більше 1/2 товщини стіни, можна викладати з цегли шляхом поступового випуску рядів кладки на 60-80 мм в кожному ряду. При винесенні більше 300 мм карнизи влаштовують із збірних залізобетонних плит, забитих у стіни.

Внутрішні кінці залізобетонних плит перекривають збірними поздовжніми залізобетонними балками, які прикріплюють до кладці за допомогою забитих у неї сталевих анкерів, за допомогою чого забезпечують стійкість карниза.

Полегшені цегляні стіни

Характеристика

Полегшені цегляні стіни, в яких цегла частково звільнений від невластивих йому теплоізолюючих функцій, шляхом заміни частини кладки менш теплопроводимой матеріалами, дозволяють значно скоротити витрата цегли, підвищуючи тим самим економію матеріалу.

Класифікація

Полегшені цегляні стіни підрозділяють на 2 групи. До першої групи відносять конструкції, що складаються з двох тонких поздовжніх цегляних стін, між якими укладають термоізоляційний матеріал, до другої групи відносяться конструкції, що складаються з однієї цегляної стіни, утепленій термоізоляційними плитами.

Цегляні стіни з утеплювачем з теплоізоляційних панелей

Характеристика

Цегляні стіни з утеплювачем з теплоізоляційних панелей (рис. 19) складаються з несучої частини — кам'яної кладки, товщина якої визначається тільки з умов міцності і стійкості стіни, і теплоізолюючої частини — пінобетонних, гіпсових або гіпсошлакових панелей.

Переваги та недоліки

Легкобетонні камені в порівнянні зі звичайним цеглою мають менший об'ємна вага й меншу теплопровідність, тому застосування керамічних каменів для зведення зовнішніх стін дозволяє зменшити їх товщину. Недолік полягає в тому, що легкобетонні камені меншого об'ємної ваги мають меншу міцність і стійкість проти атмосферних впливів.

Характеристика

Трехпустотние камені з великими порожнечами мають розміри 390х190х188 мм. У точкових рядах застосовують тичковий камінь з гладкою торцевою поверхнею.

Рекомендації

Після укладання каменів в стіну порожнечі в кліматичних умовах середніх і північних районів слід засипати шлаком, малотеплопроводние матеріалом, оскільки при великих розмірах порожнеч в них виникає обмін повітря, що збільшує теплопровідність стіни. Засипка порожнеч малопроводнимі матеріалами підвищує трудомісткість кладки. Для зменшення циркуляції повітря в порожнинах застосовують трехпустотние камені з некрізні порожнечами — пятістенний камені.

22/Сходи- це елемент, який піддається не меншій зовнішній дії і навантаженням, чим будь-який інший. Тому до них і відповідні вимоги: сходи мають бути надзвичайно зносостійкими, надійними, довговічними, зручно спроектованими і, крім того, кінець кінцем правильно встановленими. Отже, в числі пропонованих нами продуктів не можна не відзначити сходові марші із залізобетону. Перш за все нагадаємо вам, що маршеві сходи, для яких використовується даний продукт виробництва, як і раніше справедливо вважаються найнадійнішими і міцнішими.

 

Сходові марші й майданчика монтують у міру зведення стін будинку. Проміжний майданчик і перший марш установлюють по ходу кладки внутрішніх стін сходової клітки, другу (поверхову) майданчик і другий марш - по закінченню кладки поверху

До початку монтажу сходових майданчиків і маршів перевіряють їхні розміри. Потім розмічають місця установки, наносять на майданчик обпирання шар розчину й установлюють сходовий майданчик. Відразу ж після вивірки майданчика монтують черговий марш. Це дозволяє відрегулювати взаємне положення маршу й майданчика до схоплювання розчину

Положення сходового майданчика выверяют по вертикалі й у плані. Якщо оцінка верху майданчика виявиться вище проектної, то відповідно прийде потім підвищувати оцінку покриття підлоги, а це зажадає додаткових витрат праці й матеріалів. Для вивірки положення сходових майданчиків (мал. 135) у плані застосовують шаблон 3,, що копіює профіль опорної частини маршу

Рис. 135. Вивірка положення сходових майданчиків: 1 - плити перекриття, 2 - проміжний майданчик, 3 - шаблон, 4 - поверховий майданчик

Сходовий марш подають краном за допомогою виделкового захоплення й четырехветвевого стропа із двома вкороченими галузями (мал. 136), які при підйомі надають маршу нахил трохи більше проектного. При установці сходового маршу його спочатку обпираються на нижній майданчик, а потім на верхню. Якщо зробити навпаки, марш може зірватися з верхнього майданчика

Перед установкою маршу монтажники влаштовують на опорних місцях сходових майданчиків постіль із розчину, накидаючи й розрівнюючи його кельмами

При установці маршів один монтажник перебуває на нижньому майданчику, іншої - на вышележащем перекритті або на риштованні поруч зі сходовою кліткою, перший ухвалює марш і направляє його в сходову клітку, рухаючись одночасно до верхнього майданчика. На висоті 300...400мм від місця посадки маршу обоє монтажника притискають його до стіни, дають машиністові крана сигнал і встановлюють на місце спочатку нижній кінець маршу, потім верхній. Неточності установки виправляють ломиками, після чого відчіплюють строп, замоноличивают стики між маршем і майданчиками цементним розчином і встановлюють інвентарні огородження. Послідовність операцій показана на мал. 136.

Рис. 136. Послідовність монтажу сходового маршу: а - стропування виделковим захопленням, б - підйом, в - приймання й опускання, г - установка в проектне положення

23/Скатні дахи

Наразі в котеджному будівництві в основному застосовуються скатні дахи, архітектурна виразність яких робить їх більш привабливими, а різноманітність форм дозволяє створювати оригінальні конструктивні рішення.

Існує багато ріновидів скатних дахів. Зазвичай їх класифікують за кількістю скатів і відповідною формою даху.

Односхилий дах - найпростіший і, відповідно, найбільш економний варіант. Він являє собою похилу площину, звернену зазвичай до вітряної сторони. Така конструкція своєю площиною (схилом) спирається на несучі стіни, що мають різну висоту. Цей дах найбільше підходить для будівництва господарських споруд, прибудов тощо.

Класичний дах будинку - двосхилий, складається з двох схилів і двох фронтонів. Така конструкція є найбільш поширеною в котеджному  будівництві, відносно проста в монтажі і зручна в експлуатації. Проста і міцна кроквяна конструкція, а також економне використання покрівельних матеріалів роблять таку покрівлю дуже ефективною і популярною.

О дин з різновидів двосхилого даху – мансардний або двосхилий ламаний дах. Покрівля на такому даху має ламану форму, змінює кут схилу з метою збільшення підпокрівельного простору. Таку конструкцію використовують для облаштування житлової мансарди.

Цей різновид двосхилих дахів сьогодні теж зустрічається досить часто, особливо це стосується котеджів і дачних будиночків - там, де потрібно максимально раціонально використати простір і збільшити житлову площу.

Щоправда, такі дахи мають і свої недоліки - слабшу кроквяну конструкцію і збільшену витрату покрівельних матеріалів. Досить часто нижня частина схилів розташована практично вертикально і в цьому випадку складна покрівельна конструкція практично замінює частину стіни, що призводить до здорожчання проекту.

Вальмові дахи відрізняються від двосхилих тим, що не мають фронтонів, а замість них мають два додаткових схили - вальми. Такі дахи іноді також називають «конвертами» - за характерний вигляд в плані. Вальмові дахи дещо складніші у спорудженні за звичайні двосхилі, проте цілком себе виправдовують - такі конструкції значно краще тримають вітрові навантаження, що іноді буває досить важливим фактором.

Напіввальмові дахи мають конструкцію, в якій вальми не повністю закривають бокові щипці і довжина їх значно коротша ніж в основної покрівлі. Така форма багатьом здається більш цікавою і представницькою. Але в таких дахах конструкція крокв ускладнюється за рахунок діагональних елементів, що призводить до здорожчання проект

24/Всі будівлі, незалежно від матеріалів із яких вони виготовлені, призначення та класу складаються із певного числа конструктивних елементів.

До них відносяться фундаменти, колони, стіни, перегородки, перекриття та підвісні стелі, покриття, покрівлі, сходи і ліфти, вікна, двері, ворота, ліхтарі, інженерне устаткування та санітарно-технічне улаштування.

Елементи будівель діляться на 2 основні групи:

1 група — несучі, сприймаючі на себе навантаження від маси будівлі, які знаходяться в ньому — людей, устаткування і внутрішні навантаження від дії снігу, вітру; основними несучими конструктивними елементами є фундаменти, стіни та перекриття будівель.

2 група — огороджуючі, які служать для захисту приміщень від атмосферних дій, а також для ізоляції одного приміщення від іншого, що огороджують елементами будівель, служать зовнішні та внутрішні стіни, перегородки, перекриття, підлога та двері, заповнення і ліхтарі.

Окремими елементами будівель (стіни, перекриття), можуть виповнюватись одночасно функції несучих і що огороджують конструкції.

Фундаментами називають підземні конструкції, призначені для сприйняття та передачі навантаження від будівлі на основу — грунт. На фундамент опираються стіни та колони будівель. Підошвою фундаменту називають площину опори його на грунт, слугуючи основою і сприймаючи всі навантаження від будівель.

Якщо грунт не дуже стійкий, то його ущільнюють або роблять штучну основу, наприклад пали.

Розрізняють стьожкові ( під стіни) та стовпові фундаменти. Останні улаштовують під колони промислових та сільськогосподарських будівель.

Зовнішню поверхню фундаментів покривають шарами гідроізоляції з цементного розчину, толі та руберойду на мастиці У відповідності з проектом.

Стіни — діляться на зовнішні, розділяючи приміщення від зовнішнього простору, та внутрішні, призначені для членування будівель на окремі приміщення, а також для сприйняття навантажень від перекриття, якщо стіни несучі. В каркасних будівлях застосовують навісні стіни, закріплюють до несучих конструкцій будівель.

Колони — це опори квадратного, прямокутного, колоподібного чи багатокутного окреслення в плані, призначені для сприйняття навантаження від перекриття, покриття будівель, а в промислових будівлях — від підкранових блоків і мостів кранів.

Перекриття — представляє собою горизонтальні конструкції, ділячи внутрішній простір будівель на поверхи і несучі, крім особистої ваги, корисне навантаження (від людей, устаткування). Перекриття над верхнім поверхом називають горищем, а у випадку відсутності горища — покриттям. В залежності від розміщення їх у будівлі розрізняють такі перекриття: підвальні — між першим поверхом і підвалом; міжповерхові — між двома суміжними по висоті поверхами. Підвісними стелями називають конструкції, влаштовані у виробничих і громадських будівлях для покращення акустичних, звукоізоляційних і естетичних якостей приміщень, а також для створення технічних поверхів, де розміщують вентиляційні, електротехнічні устаткування та трубопроводи.

Покриття — захищають будівлі від атмосферних опадів, від втрат тепла в зимовий період та перегріву сонячним промінням влітку. Несучими конструктивними елементами покриття слугують ригелі, балки, ферми, зводи-оболонки, огороджуючими — плити. Верхня водонепроникна оболонка називається крівлею.

Перегородки — це тонкі самонесучі внутрішні стіни для розділення простору поверху на окремі приміщення. Перегородки влаштовують з цегли, залізобетону, гідрокартонних плит, дерева та інших матеріалів. Перегородки опираються на перекриття.

Підлогою будівлі називають нижню горизонтальну огороджуючу конструкцію одноповерхових будівель, а також верхній конструктивний елемент міжповерхових перекриттів.

Сходи, ліфти, ескалатори, пандуси улаштовують для зв'язку між поверхами. Сходи, в основному, розміщують в спеціальних приміщеннях, огороджених стінами і називаються східними клітками. Ліфти монтуються в спеціальних шахтах. Сходи складаються із маршів зі сходами та площадками. Марш огород-

жується перилами. Стовпи також як стіни і колони представляють собою несучі елементи передачі навантаження на фундамент.

Цоколь — це нижня частина зовнішньої стіни чи стовпа, які знаходяться в особливо несприятливих умовах, вплив атмосферних факторів.

Покрівля відгороджує будівлі від атмосферних опадів та складається з несучих частин та водонепроникнення, зовнішньої оболонки — покрівлі, безпосередньо зазнає кліматичних дій. В промислових та частково в громадських будівлях елементи покриття кладуть на плити покриття.

Вікна призначені для освітлення та провітрення приміщень. Заповнення віконного пройму включають віконну коробку і застеленні віконні оправи. А також підвіконну дошку та зовнішній злив. Підвіконники розташовуються на 800-850 мм вище рівня підлоги.

Двері слугують для сполучення між сусідніми приміщеннями та для входу. В дверній проймі установлюють коробки, на які вішають двері, пройми обрамляються підкосами. Внутрішні дверні пройми по периметру (крім низу) обшиваються наличниками.

Обробки будівель та споруд у вигляді штукатурки, облицювання, засклення. Фарбування і проклейки по призначенню, для придання об'єкту закінченого вигляду і задоволення побутових, естетичних і захисних вимог для нього.

В більшості будівель передбачають санітарно-технічне влаштування: отеплювальні, вентиляційні системи, устаткування для кондиціювання повітря, системи водопостачання, а також по енергопостачанню, пожежогасінню, сигналізації та зв'язку, радіофікації (див. рис. 2.1).

Несучі елементи будівель в сукупності утворюють просторову систему, яка називається несучим остовом, який повинен володіти достатньою міцністю та забезпечують просторову грубість та стійкість будівлі. Огороджуючі конструкції повинні характеризуватись стійкістю проти атмосферних та інших фізико-хімічних Дій, а також достатніми тепло та звукоізоляційними якостями.

В залежності від виду несучого остова розрізняють дві основні конструктивні схеми будівель — без каркасу (з несучими стінами) та каркасну.

Рис. 2.1. Об'ємно-планувальні та конструктивні елементи будинку

I — приміщення сходинок; 2 — кімната; 3 — фундамент; 4 — перекриття над підвалом; 5 — внутрішня стіна; 6 — перекриття; 7 — міжповерхове перекриття; 8 — зовнішня стіна; 9 — поверхове перекриття; 10 — дах;

II — вікно; 12 — сходинки; 13 — двері.

Остов без каркасних одноповерхових та багатоповерхових будівель з несучими зовнішніми та внутрішніми стінами представляють собою коробку, просторова грубість якої складається перекриттями та стінами, утворюючи грубі горизонтальні та вертикальні діафрагми. Стійкість такого несучого остова залежить від надійності зв'язку між стінами та перекриттями, їх грубості та стійкості.

В каркасних будівлях остовом служить каркас. Будівлі бувають з повним і неповним каркасом. Повним називається каркас, в якому вертикальні елементи розміщені як по периметру

зовнішніх стін, так і в середині будівлі, а неповним — каркас з несучими стінами та внутрішнім каркасом, колони якого заміняють внутрішні несучі стіни.

Стійкість зовнішніх стін в таких будівлях, в основному, елементи каркасу та перекриття. Таку конструктивну схему застосовують в багатоповерхових громадських будівлях при відсутності значних динамічних навантажень.

Одноповерхові каркасні виробничі будівлі складаються із залізобетонного каркасу, стін та покриття. Каркас складається з вертикальних елементів — колон та горизонтальних ригелів, балок та ферм. По балкам та фермам укладають плити покриття, а в необхідних випадках виконують світлові або аераційні ліхтарі (рис. 2.2).

В багатоповерхових виробничих будівлях каркасного типу (рис. 2.3) каркас складається з колон і ригелів, утворюючих багатоярусні рами з грубими елементами. Рами розміщують поперек будівлі, а в повздовжньому напрямку стійкість будівель створюють стальними зв'язками. Число прольотів в каркасах буває від 1 до 4, а іноді і більше. Верхні поверхи перекривають стропильними балками чи фермами та плитами, аналогічними покриттю одноповерхових будівель. Стіни роблять із панелей або цегли.

Багатоповерхові громадські будівлі споруджують трьох типів: каркасно-панельні, без каркасно-панельні та з несучими цегляними стінами. Каркасно-панельні будівлі складаються із каркасу, плит, перекриття, перегородок та панельних стін.

П'яти — і дев'ятиповерхових житлових будівель готельного типу будують з несучими внутрішніми та зовнішніми, поперечними і продольними перегородками, а також з несучими зовнішніми та внутрішніми стінами. Останнє рішення допускає більш вільне внутрішнє планування будівлі.

Аксонометрія панельного житлового будинку показана на рис. 2.4. а, типові залізобетонні вироби представлені на рис. 2.5.

Рис. 2.2 Одноповерхова виробнича будівля

а — з ліхтарями для освітлення та вентиляції; б — без ліхтарів.

Експлікація до рис. 2.2:

1. колони; 2. ліхтарі; 3. підкранова балка; 4. плити покриття; 5. ригель.

Рис. 2.3 Багатоповерхова виробнича будівля каркасного типу Експлікація до рис 2.3:

1.фундамент; 5. балка покриття;

2. колонна; 6. плита покриття;

3. ригель; 7. стінова панель.

4. зв'язок;

Рис.2.4 Аксонометрія панельного житлового будинку

Рис. 2.5 Типові залізобетонні вироби

Експлікація до Рис. 2.5:

1. фундаментний блок; 6. ригель або прогін;

2-3. стінові блоки підвалу; 7. колони;

4. настил перекриття; 8. східний марш;

5. плита перекриття з великими 9. мозаїчний проступ; отворами; 10. балконна плита.

7. МЕХАНIЧНЕ ОБЛАДНАННЯ ЕЛЕКТРИЧНИХ ЛIФТIВ

7.1. Двері шахти

7.1.1. Всі вхідні і завантажувальні прорізи повинні бути

обладнані дверима.

7.1.2. Двері шахти можуть бути обертально-розкривними,

розсувними або комбінованими.

Відчинення (зачинення) дверей може здійснюватись вручну або

автоматично.

7.1.3. Вертикально-розсувні двері шахти можуть бути

встановлені лише на вантажний малий і вантажний ліфти, в яких не

дозволяється транспортування пасажирів за умови виконання таких

вимог:

а) стулки дверей повинні бути підвішені не менше ніж на двох

тримальних елементах;

б) коефіцієнт запасу міцності тримальних елементів повинен

бути не менше 8;

в) стулки дверей, які зачиняються (відчиняються) вручну,

повинні бути зрівноваженими.

7.1.4. Обертально-розкривні і комбіновані двері шахти повинні

відчинятися тільки назовні.

7.1.5. У дверей шахти, які зачиняються автоматично, у разі

попадання між стулками перешкод повинен спрацьовувати пристрій

реверсу. Таким пристроєм може бути і пристрій реверсу дверей

кабіни. Останні 50 мм переміщення кожної ведучої дверної панелі

можуть знаходитись за зоною дії цього пристрою.

7.1.6. Зусилля статичного затиску автоматичних і комбінованих

дверей не повинне перевищувати 150 Н. Ця вимога не відноситься до

першої третини шляху переміщення дверей.

Кінетична енергія дверей шахти і механічних елементів, з

якими вони жорстко зв'язані, не повинна перевищувати 10 Дж.

Середня швидкість зачинення розсувних дверей розраховується

для всього шляху її переміщення, крім:

а) 25 мм з кожного кінця шляху переміщення дверей з

центральним відкриттям;

б) 50 мм з кожного кінця шляху переміщення дверей з боковим

відкриттям.

У випадку, коли з'єднані між собою двері кабіни і шахти діють

одночасно, вимоги цього пункту відносяться до їх об'єднаного

дверного механізму.

7.1.7.* Двері шахти повинні мати суцільну огорожу.

Дозволяється часткова огорожа дверей металевою сіткою або склом,

які дозволені для огорожі шахти; при цьому на висоту не менше 1000

мм від рівня посадочної вантажної площадки двері повинні мати

суцільну огорожу без застосування скла (за винятком дверей

панорамних ліфтів). Стулки дверей шахти і їх кріплення повинні

витримувати навантаження, вказані в пункті 6.2.4.

7.1.8. У разі прикладення ззовні до суцільної огорожі дверей

шахти в будь-якому місці перпендикулярно до площини стулки

навантаження 300 Н прогин не повинен бути більше 15 мм, залишкова

деформація не дозволяється. Навантаження повинно бути рівномірно

розподіленим на площі 5 см2 круглої чи квадратної форми.

У разі прикладення до будь-якої точки сітки огорожі дверей

шахти перпендикулярно площині сітки навантаження 150 Н прогин

сітки не повинен бути більше 25 мм.

7.1.9.* У разі прикладення до замкнутої стулки

центрально-розсувних (односторонньо-розсувних) дверей шахти на

висоті 300 +- 20 мм від рівня посадочної (завантажувальної)

площадки зусилля 150 Н, направленого в бік відчинення стулки,

зазор, яким утворений знизу між стулками (стулкою і обв'язкою

дверей), не повинен бути більше:

а) 30 мм - для дверей з боковим відкриттям;

б) 45 мм - з центральним відкриттям.

7.1.10. Двері шахти, крім дверей, які відчиняються

автоматично, а також обгороджених сіткою або склом, повинні мати

оглядовий отвір, обгороджений прозорим матеріалом або металевою

сіткою, з якої дозволено виготовляти огорожу шахти.

У разі застосування з цією метою скла, його товщина повинна

бути не менше 6 мм. У разі обгородження оглядового отвору іншим

прозорим матеріалом, його міцність повинна бути не менше ніж скла,

товщиною 6 мм.

Дверні панелі зі скла повинні бути встановлені так, щоб

зусилля передавались без пошкодження кріплення скла.

У дверях шахти ліфта, до кабіни якого не дозволяється вхід

людей, оглядові отвори дозволяється не виконувати за умови

наявності сигналізації про перебування кабіни на рівні вантажної

площадки.

7.1.11. Ширина або діаметр оглядового отвору дверей шахти

повинні бути не більше 120 мм і не менше 50 мм.

Площа оглядового отвору повинна бути:

а) у ліфта самостійного користування - не менше 300 см2;

б) у ліфта, в кабіні якого не дозволяється транспортування

людей, а також який експлуатується в супроводі ліфтера, - не менше

20 см2.

У разі ширини оглядового отвору більше 80 мм, його нижній

край повинен бути розміщений на висоті не менше 1000 мм від рівня

посадочної (завантажувальної) площадки.

7.1.12. У ліфта самостійного користування, в якому

дозволяється рух порожньої кабіни з відчиненими дверима, виямки

більше 50 мм на стулках дверей шахти, які звернені всередину

шахти, повинні мати скоси під кутом не менше 60 град. до

горизонталі.

Скоси повинні перешкоджати людині, яка перебуває в кабіні,

стати на обв'язку стулки або на поріг посадочної

(завантажувальної) площадки у випадку, коли двері шахти зачинені.

7.1.13. Висота прорізу дверей шахти повинна бути:

а) в ліфті, до кабіни якого дозволяється вхід людей, - не

менше 1960 мм;

б) в ліфті, до кабіни якого не дозволяється вхід людей, - не

більше 1250 мм.

У висоту прорізу дверей шахти (від рівня порога до верхньої

обв'язки дверного прорізу) не враховуються елементи дверей (упори,

деталі замків і т. ін.), які виступають в проріз на 50 мм і менше.

У вантажного ліфта, який завантажується за допомогою

наземного транспорту з водієм, висоту дверей слід визначати з

урахуванням можливості його в'їзду до кабіни ліфта.

7.1.14. Ширина прорізу дверей шахти не повинна перевищувати

ширину дверного (вхідного) прорізу кабіни більше ніж на 50 мм на

сторону.

7.1.15. Горизонтально-розсувні і вертикально-розсувні двері

шахти в зачиненому стані повинні відповідати вимогам:

а) між зімкненими стулками з боку зачинення стулки зазор

повинен бути не більше 3 мм;

б) зазор між її лицевою поверхнею і обв'язкою дверного

прорізу повинен бути не більше 8 мм, з верхнього боку стулки - не

більше 10 мм;

в) стулки повинні перекривати не менше як на 15 мм обв'язку

дверного прорізу з бокових сторін у горизонтально-розсувних дверей

і з усіх сторін - у вертикально-розсувних дверей. У

односторонньо-розсувних дверей з боку зачинення стулки

дозволяється не перекривати стулкою обв'язку дверного прорізу;

г) у горизонтально-розсувних дверей за

односторонньо-зачинених стулок перекриття однієї стулки другою -

не менше 15 мм, а зазор між цими стулками - не більше 8 мм;

д) у горизонтально-розсувних дверей у зачиненому стані зазор

між стулками і порогом має бути не більше 10 мм.

7.1.16. У обертально-розкривних і комбінованих дверей шахти в

зачиненому стані зазор між стулкою і обв'язкою дверей або між

стулками повинен бути не більше 10 мм.

7.1.17. Під час пропускання крізь проріз дверей шахти

рейкової колії відстань між обома рейками, а також між рейками і

боками обв'язки дверного прорізу повинна бути перекрита на висоту

рейок, з урахуванням можливості проходу реборди коліс.

7.1.18. Двері шахти повинні бути обладнані автоматичним

замком, який повинен замикатися до того, як кабіна відійде від

рівня посадочної (завантажувальної) площадки на відстань 150 мм.

У разі перебування кабіни за межами цієї відстані двері

повинні бути замкнені.

7.1.19.* У пасажирського ліфта, двері шахти і кабіни якого

автоматично відчиняються, дозволяється їх відчинення у разі

наближення кабіни до посадочної (завантажувальної) площадки, якщо

відстань від рівня підлоги кабіни до рівня підлоги посадочної

(вантажної) площадки не перевищує 150 мм, за швидкості руху кабіни

не більше 0,4 м/с.

У вантажного ліфта з внутрішнім або зовнішнім керуванням

дозволяється доведення кабіни з швидкістю руху кабіни не більше

0,15 м/с до рівня завантажувальної площадки з відчиненими дверима

шахти і кабіни, якщо рівень підлоги кабіни перебуває в межах

150 мм від рівня підлоги вантажної площадки.

7.1.20. У двостулкових і багатостулкових дверей шахти

дозволяється не встановлювати автоматичний замок на кожну стулку,

якщо встановлений на дверях замок (замки) виключають можливість

відчинення будь-якої стулки за відсутності кабіни в зоні

посадочної (завантажувальної) площадки.

7.1.21. Автоматичний замок повинен мати конструкцію та бути

встановлений так, щоб виключалась можливість відмикання дверей

ззовні шахти.

Відмикання дверей, замкнених автоматичним замком, ззовні

шахти, повинне виконуватися тільки обслуговуючим персоналом за

допомогою спеціального пристрою, конструкція якого розроблена

підприємством - виробником ліфта.

7.1.22. У разі встановлення ліфта в шахті, яка обгороджена

металевою сіткою, повинне бути виконане додаткове обгородження

металевим листом товщиною не менше 1 мм з бокової сторони шахти, з

боку якої знаходиться ролик автоматичного замка.

Розмір огорожі повинен бути не менше 400 х 600 (ширина х

висота) мм, а розміщення за висотою - симетричне відносно ролика

автоматичного замка.

У ліфта з обертально-розкривними дверима, крім обгородження з

бокової сторони, повинна бути обгороджена дільниця з боку

посадочної (завантажувальної) площадки, яка розміщена

безпосередньо над роликом автоматичного замка, висотою не менше

300 мм і обмежена обв'язкою дверного прорізу і стояком шахти.

7.1.23. Двері шахти, які зачиняються вручну, крім

автоматичного замка, повинні бути обладнані неавтоматичним замком

або пристроєм, який утримує двері в зачиненому стані.

7.1.24.* У дверей шахти лікарняного і вантажного ліфтів з

внутрішнім керуванням, які відчиняються вручну, в випадку

застосування обладнання, яке утримує двері в зачиненому стані (за

відсутності неавтоматичного замка), не дозволяється установлення

ручок ззовні дверей, крім дверей нижньої посадочної

(завантажувальної) площадки.

У тротуарного і вантажного ліфтів із зовнішнім управлінням, а

також у вантажного ліфта із змішаним управлінням, який не

призначений для самостійного користування, відмикання ззовні

дверей шахти, замкнутої неавтоматичним замком, повинно

здійснюватися тільки спеціальним ключем.

7.1.25. Замок дверей шахти повинен витримувати навантаження

без залишкової деформації, прикладене на рівні елемента замикання

в напрямку відчинення дверей, не менше:

- 1000 Н для розсувних дверей;

- 3000 Н для обертально-розкривних дверей.

7.1.26. Двері шахти, які зачиняються автоматично приводом

дверей кабіни, повинні самостійно зачинятися і замикатися в разі

відсутності кабіни в зоні дії приводу її дверей на двері шахти.

7.1.27. Для розсувних дверей шахти слід використовувати

напрямні, залежно від типу дверей:

- горизонтально-розсувних - зверху і знизу;

- вертикально-розсувних - з боків.

Конструкція дверей шахти повинна запобігати виходу стулок з

напрямних.

7.1.28.* Зачинення дверей шахти і їх замикання автоматичним

замком повинно контролюватись вимикачами; при цьому контроль

замикання повинен бути здійснений незалежно від контролю

зачинення. Дозволяється контролювати одним і тим же вимикачем

замикання однієї стулки і зачинення другої. При цьому на дверях

повинно бути установлено не менше двох вимикачів. В розсувних

дверях, які мають декілька панелей, що з'єднані між собою побічним

чином (наприклад, за допомогою каната чи ланцюга), і в яких

контроль зачинення і замикання однієї панелі виключає можливість

відчинення інших панелей, а також в горизонтально-розсувних

дверях, дозволяється контролювати зачинення і замикання дверей

одним і тим же вимикачем, конструкція якого забезпечує примусове

розмикання контактів, навіть коли вони спаялися між собою.

У вантажного малого ліфта дозволяється не контролювати

замикання дверей автоматичним замком, якщо двері обладнані

неавтоматичним замком, замикання якого контролюється вимикачем.

7.1.29. Аварійні двері шахти повинні відповідати вимогам

пунктів 7.1.2, 7.1.4-7.1.9, 7.1.12, 7.1.14-7.1.16, 7.1.25, 7.1.28.

У разі влаштування в аварійних дверях оглядового отвору він

повинен мати ширину не більше 120 мм і бути обгороджений

матеріалом, який відповідає вимогам пункту 7.1.10.

Висота прорізу аварійних дверей повинна бути не менше

1800 мм, а ширина в просвітку не менше 350 мм. Висота прорізу

повинна вимірюватись у відповідності з пунктом 7.1.13.

7.1.30. Аварійні двері шахти повинні бути обладнані

неавтоматичним замком, який відмикає двері зсередини шахти без

ключа, а ззовні спеціальним ключем.

7.1.31. Зачинення стулок і замикання аварійних дверей шахти

замком повинне контролюватися вимикачем, контроль замикання

повинен бути здійснений незалежно від контролю зачинення.

7.2. Люк тротуарного ліфта

7.2.1. У тротуарного ліфта розміщений у верхній частині шахти

люк, крізь який кабіна виходить з шахти, повинен зачинятися

кришкою (стулками).

7.2.2. Зачинений люк повинен запобігати попаданню в шахту

дощових і стічних вод.

7.2.3. Кришка (стулка) люка повинна бути розрахована на

навантаження в 2000 Н.

7.2.4. Кришка (стулка) люка повинна автоматично відчинятися

під час виходу кабіни з шахти і зачинятись з її поверненням в

шахту.

7.2.5. Після зачинення кришки (стулок) люка вона повинна бути

замкнена автоматичним замком.

7.2.6 Зачинення кришки (стулок) люка і замикання її

автоматичним замком повинне контролюватися вимикачами, контроль

замикання повинен здійснюватись незалежно від контролю зачинення.

7.2.7. Відстань між поверхнею відчиненої стулки і стіною,

огорожею люка або іншою перешкодою повинна бути не менше 500 мм.

7.3. Напрямні

7.3.1. Рух кабіни і противаги повинен здійснюватись по

жорстким напрямним.

7.3.2. Напрямні кабіни і противаги, а також елементи їх

кріплення повинні бути розраховані на навантаження, які виникають

в робочому режимі ліфта і під час посадки кабіни і противаги на

уловлювачі.

Навантаження, які діють на напрямні у разі посадки кабіни

(противаги) на уловлювачі, повинні визначатись за швидкістю руху

кабіни (противаги) і завантаження кабіни у відповідності з

вимогами пункту 7.7.3.

7.3.3. Висота напрямних кабіни (противаги) повинна бути

такою, щоб у можливих переміщеннях кабіни (противаги) поза межі

крайніх робочих положень башмаки не сходили з напрямних.

7.3.4. Кінці суміжних відрізків напрямних в місці стику

повинні бути забезпеченими від взаємного зміщення.

7.3.5. Конструкція складових частин кріплення напрямних

кабіни (противаги) повинна забезпечувати можливість їх регулювання

(переміщення в горизонтальній площині) під час монтажу, технічного

обслуговування та ремонту ліфта.

7.4. Лебідка і блоки

7.4.1. Лебідка ліфта та елементи її кріплення повинні бути

розрахованими на навантаження, які виникають у робочому режимі,

під час випробування ліфта, а також під час зняття кабіни

(противаги) з уловлювачів.

Барабанна лебідка або лебідка з зірочкою, які застосовуються

в ліфті, обладнаному противагою, повинні бути також розрахованими

на навантаження, які виникають під час посадки противаги на буфер

(упор), крім випадків, коли відсутні буфери (упори) для взаємодії

з противагою.

7.4.2. Барабанна лебідка або лебідка з зірочкою не повинні

застосовуватись у ліфті, номінальна швидкість якого перевищує 0,63

м/с.

7.4.3. Використання електричної талі як лебідки ліфта не

дозволяється.

7.4.4. Спадання канатів (ланцюгів) з приводних і напрямних

елементів повинно бути неможливим як у робочих режимах ліфта, так

і під час його випробування.

7.4.5. Між приводними елементами канатів або ланцюгів (канат,

тяговий шків, барабан, зірочка) і гальмовим шківом повинен бути

нерозривний кінематичний зв'язок.

7.4.6.* Необгороджені неробочі поверхні інших відкритих

частин, які обертаються, повинні бути пофарбованими в жовтий колір.

7.4.7. Лебідка, крім безредукторної лебідки, встановленої в

шахті ліфта, повинна бути обладнана пристроєм, який дозволяє

переміщувати кабіну вручну. Зусилля, яке прикладається до пристрою

під час підіймання кабіни з вантажем вручну, маса якого дорівнює

вантажопідйомності ліфта, повинне бути не більше 400 Н.

Штурвал, який використовується в пристрої, може

встановлюватись на валу постійно або бути знімним. Застосування

штурвала зі спицями або кривошипною ручкою не дозволяється.

У безредукторної лебідки з'єднання такого знімного пристрою з

лебідкою повинно контролюватись вимикачем.

На лебідці слід указувати напрямок обертання штурвала (або

пристрою, що його замінює) для підіймання і опускання кабіни.

Вимоги цього пункту не поширюються на ліфти, безредукторна

лебідка яких розташована у шахті ліфта.

25/Гідроізоляція (від др.-греч. Υδωρ - вода та ізоляція) - захист будівельних конструкцій, будівель і споруд від проникнення води (антифільтраційна гідроізоляція) або матеріалу споруд від шкідливого впливу омиваючої або фільтруючої води або іншої агресивної рідини (антикорозійна гідроізоляція). Роботи з влаштування гідроізоляції називаються гідроізоляційними роботами. Гідроізоляція забезпечує нормальну експлуатацію будівель, споруд та обладнання, підвищує їх надійність і довговічність.

Гідроізоляційні матеріали Для гідроізоляції застосовуються гідроізоляційні матеріали, до яких належать [1]:     * Металеві листи;     * Рулонні і листові матеріали (наприклад, геосинтетики або ПВХ мембрани);     * Матеріали рідкого нанесення (наприклад, рідка гума, напилювані коркове покриття);     * Мінеральні в'яжучі матеріали;     * Матеріали на основі бентонітових глин;     * Сухі будівельні суміші проникаючої дії (проникаюча гідроізоляція). [Ред] Типи гідроізоляції Антифільтраційна гідроізоляція застосовується для захисту від проникнення води в підземні і підводні споруди (підвали та заглиблені приміщення будівель, транспортні тунелі, шахти, опускні колодязі та кесони), через підпірні гідротехнічні споруди (греблі, їх екрани, понуро, діафрагми), а також для захисту від витоку експлуатаційно-технічних або скидних вод (канали, тунелі та ін водоводи, басейни, відстійники, резервуари та ін.) Антикорозійна гідроізоляція призначена для захисту матеріалу споруд від хімічно агресивних рідин і вод (мінералізовані грунтові води, морська вода, стічні води промислових підприємств), від агресивного впливу атмосфери (надземні металеві конструкції, гідротехнічні споруди в зоні змінного рівня води) і від електрокорозії, що спричиняється блукаючими струмами (опори ліній електропередач, трубопроводи та ін підземні металеві конструкції). По виду основного матеріалу розрізняють гідроізоляцію асфальтову антикорозійну, мінеральну, пластмасову і металеву; за способом пристрою - фарбувальну, штукатурну, обклеювальну, литу, просочувальну, ін'єкційну, засипних, вмонтовувану; за основним призначенням і конструктивними особливостями - поверхневу, шпонкові, що працює «на притиск »і« на відрив », ущільнюючу шви і сполучення, комплексного призначення (теплогідроізоляція, пластичні компенсатори). Фарбувальна гідроізоляція (гаряча і холодна) виконується у вигляді тонкого (до 2 мм) багатошарового покриття, зазвичай з бітумних і полімерних лаків і фарб, для Протикапілярну і антикорозійного захисту залізобетонних і металевих конструкцій. Найбільш надійні гарячі бітумно-полімерні і холодні епоксидно-каучукові покриття. Усе більше застосування отримують нові полімерні матеріали холодного затвердіння. Штукатурна гідроізоляція (гаряча і холодна) являє собою багатошарове (до 2 см) покриття; найбільш поширені для залізобетонних споруд: цементний торкрет, холодні і гарячі асфальтові штукатурні розчини та мастики, які не потребують захисного огородження і дозволяють механізувати процес їх нанесення. Розширюється застосування полімербетонний і полімерцементні покриттів, колоїдного цементного розчину. Обклеювальна гідроізоляція проводиться наклейкою рулонних матеріалів у вигляді багатошарового (зазвичай в 3-4 шари) покриття з обов'язковим захистом поверхневими стяжками й стінками. Незважаючи на велике поширення, оклеечная гідроізоляція у ряді випадків замінюється фарбувальною і штукатурної гідроізоляцією. Відрізняється підвищеною трещиностойкостью; вдосконалення її йде по шляху застосування полімерних плівок, склопластиків. Лита гідроізоляція - найбільш надійний вид гідроізоляції; виконується, як правило, з гарячих асфальтових мастик і розчинів розливанням їх по горизонтальному підставі (в 2-3 шари загальною товщиною 20-25 мм) і заливкою за стінку або опалубку на стінах (завтовшки 30-50 мм); внаслідок складності і дорожнечі виконується в особливо відповідальних випадках. Розвиток її йде по шляху застосування асфальтокерамзітобетона, бітумоперліта, пеноепоксідов та ін пінопластів. Засипна гідроізоляція влаштовується засипкою сипких гідроізоляційних матеріалів у водонепроникні шари і порожнини, наприклад, огороджені опалубкою. Аналогічна по конструкції і призначенню литої гідроізоляції, але має велику товщину (до 50 см) і комплексне теплогідроізоляційні призначення (гідрофобні піски і порошки, асфальтоізол) при невеликій водонепроникності. Просочувальна гідроізоляція виконується просоченням будівельних виробів з пористих матеріалів (бетонні плити та блоки, азбестоцементні листи і труби, блоки з вапняку і туфу) в органічному в'яжучому (бітум, кам'яновугільний пек, петролатум, полімерні лаки). Просочувальна гідроізоляція найбільш надійна для збірних елементів, що піддаються інтенсивним механічним діям (палі, труби, тюбінги, фундаментні блоки). Ін'єкційна гідроізоляція здійснюється нагнітанням в'яжучого матеріалу в шви і тріщини будівельних конструкцій або в примикає до них грунт методами, аналогічними пристрою протифільтраційних завіс; використовується, як правило, при ремонті гідроізоляції. Для її пристрою все ширше застосовуються нові полімери (карбамідні, фурановиє смоли). Змонтована гідроізоляція виконується із спеціально виготовлених елементів (металеві та пластмасові листи, профільні стрічки), прикріплюються до основної споруди монтажними зв'язками. Застосовується в особливо складних випадках. Вдосконалення її йде по шляху використання етилен-пропіленовий каучуку, приклеиваемого до твердого основи або укладають на грунт, склопластиків, жорсткого полівінілхлориду, індустріального виготовлення збірних залізобетонних виробів, покритих в заводських умовах фарбувальною або штукатурною гідроізоляцією. Найбільш поширений конструктивний вигляд гідроізоляції - поверхневі покриття у поєднанні з ущільненням деформаційних або конструктивних швів і пристроєм сполучень, що забезпечують безперервність всього напірного фронту споруди. Поверхневі гідроізоляції конструюються таким чином, щоб вони притискалися натиском води до ізольованих несучої конструкції; розроблені також нові види конструктивної гідроізоляції, що працює «на відрив». Істотне значення в гідроізоляції споруд мають ущільнення деформаційних швів; вони влаштовуються для додання швам водонепроникності і захисту їх від засмічення грунтом, льодом, плаваючими тілами. Крім водонепроникності, ущільнення повинні також володіти високою деформативних здатністю, гнучкістю, з тим щоб вони могли вільно слідувати за деформаціями сполучених елементів або секцій споруди. Найбільш поширені типи ущільнень - асфальтові шпонки і прокладки, металеві діафрагми і компенсатори, гумові та пластмасові діафрагми, прокладки і погонажні герметики. Передбачається також широке застосування бітумно-полімерних герметиків, склопластиків і стеклоеластіков, що дозволяють створювати більш прості і надійні ущільнення. Гідроізоляція, працююча «на відрив», виконується у вигляді покриттів, що наносяться на захищає конструкцію з боку, зворотнього натиску води. Застосовується головним чином при ремонті та відновленні гідроізоляції споруд (наприклад, шляхом оштукатурювання зсередини затоплюваних підвалів будівель) і для гідроізоляції підземних споруд, несучі конструкції яких бетонуються впритул до навколишнього грунту або скельних підставах - тунелі, опускні колодязі, підземні приміщення великого заглиблення (при антіфільтраціонной їх захисті). Для влаштування гідроізоляції цього типу застосовуються гідроізоляційні покриття, що допускають анкеровку за основну конструкцію (лита і монтовані гідроізоляції) або мають високу адгезію до бетону при тривалому впливі води (цементний торкрет, холодна асфальтова і епоксидна фарбувальна гідроізоляція). Проникаюча гідроізоляція: сухі суміші, що складаються з цементу, кварцового піску певного хімічного і гранулометричного складу хімічно активних добавок. Розчинені у воді іони хімічно активної добавки проникають по мікропорами у внутрішню структуру бетону і там кристалізуються, в результаті хімічних реакцій, утворюючи надійну перепону на шляху води. Активні хімічні компоненти, що проникли вглиб тіла бетону, розчиняючись у воді, вступають в реакцію з іонними комплексами кальцію алюмінію, різними оксидами і солями металів, що містяться в бетоні. У ході цих реакцій формуються більш складні солі, здатні взаємодіяти з водою і створювати нерозчинні кристалогідрати - освіти у вигляді ігловідних, хаотично розташованих кристалів. Мережа цих кристалів заповнює капіляри, мікротріщини і пори шириною до 0,5 мм. При цьому кристали є складовою частиною бетонної структури. Завдяки силі поверхневого натягу води, кристали стають нездоланною перешкодою на шляху води. Тим самим блокується фільтрація води крізь товщу бетону, при цьому відбувається захист арматурного каркаса від агресивного середовища грунтових (техногенних) вод. Термін дії проникаючої гідроізоляції відповідає терміну експлуатації бетонних конструкцій, оскільки кристалогідрати знаходяться глибоко в структурі бетону, змінюючи його механічні властивості. Додатково збільшується міцність бетону на стиск. Напилювана гідроізоляція застосовується для захисту від проникнення води покрівлі, фундаментів, водойм, підвалів [2] і підземних приміщень. Напилювана гідроізоляція є двокомпонентної системою гідроізоляції, що складається з базисного елемента і каталізатора затвердіння. Покриття наноситься на оброблювану поверхню методом холодного розпилення, після застигання утворює міцну мембрану. Напилювана гідроізоляція має високу адгезію до будь-якої підстави (сталь, бетон, руберойд), незалежно від його рельєфу, не містить швів, що не вогненебезпечна, не має запаху, має тривалим терміном служби [3]. Комплекс робіт з влаштування гідроізоляції включає: підготовку підстави, пристрій гідроізоляційного покриву і захисного огородження, ущільнення деформаційних швів і сполучень гідроізоляції. При виборі типу гідроізоляції віддають перевагу таким покриттям, які, при рівній надійності і вартості, дозволяють комплексно механізувати гідроізоляційні роботи, ліквідувати їх сезонність. [Ред] Гідроізоляція фундаментів Гідроізоляція фундаменту і підвалу вважається одним з найважливіших і технологічно складних етапів будівництва. Як показує практика, усунення помилок, допущених при монтажі гідроізоляції на початковому етапі зведення будівлі або споруди, набагато дорожче якісного монтажу при зведенні будівлі. Матеріали для гідроізоляції фундаменту використовуються самі різні: починаючи від класичних рулонних і закінчуючи ін'єкційними у випадках проблемного грунту. Гідроізоляція конструкцій фундаменту включає в себе обробку так званих холодних швів, що утворилися в результаті нерівномірної заливки моноліту, міжблочних швів і мікротріщин, що з'явилися як наслідок усадки грунту. Гідроізоляція конструкцій фундаменту в деяких випадках може бути облаштована лише за допомогою дренажу. [Ред] Гідроізоляція підлог Для гідроізоляції підлоги використовуються так звані проникаючі матеріали. Вони підходять для захисту від проникнення вологи навіть підвальних підлог з наявними на них значними тріщинами. Однак повністю гарантований результат, дають тільки рулонні матеріали з проклеюванням швів - плівка утворює суцільний і непроникний бар'єр для води, застосовувати бажано ще до зведення капкострукцій. Гідроізоляція підлоги у ванній здійснюється шляхом нанесення безперервного килима з рулонних матеріалів на основі бітуму або полімерів. Крім того, досить поширений метод фарбувальної гідроізоляції, тобто нанесення спеціального лаку в кілька шарів. Недолік останнього методу полягає у порівняно невеликому терміні служби такої гідроізоляції підлоги, який складає зазвичай не більше шести років. Гідроізоляція дерев'яної підлоги має ряд особливостей, однією з яких є відсутність розривів або швів. Там, де гідроізоляція дерев'яної підлоги примикає до інших конструкцій, необхідно без переривання покрити захисним шаром 30 см стіни вгору від площини підлоги. [Ред] Гідроізоляція надземної частини Гідроізоляція стін підвалу зазвичай здійснюється обмазувальних матеріалами. У випадках великої кількості в грунті води і неможливості влаштування дренажу, такий спосіб може виявитися недостатньо ефективним і привести до появи вогкості і цвілі. Вихід з цієї ситуації - використання для гідроізоляції підвалу зсередини ін'єкційних матеріалів. Гідроізоляція підвалу зсередини відбувається наступним чином: гелі-акрилати насосами вбираються в стіну, після чого вони виходять назовні у вигляді захисної плівки. Для того щоб правильно здійснити гідроізоляцію фундаменту і підвалу, слід врахувати наступні фактори: характер експлуатації підвального приміщення, інтенсивність впливу води, наявність дренажної системи та її конструктивні особливості. [Ред] Гідроізоляція основи стін 1-го поверху Більшість легких пористих стінових каменів (легкі керамічні камені [4], газобетон і пінобетон, керамзитобетон, вапняк), на сирому підставі працюють як гніт гасової лампи - із за капилярного ефекту своєї внутрішньої пористої структури - це призведе до дуже швидкого зростання вологості стіни, і руйнування, мороз багаторазово прискорить руйнування. Всі легкі стінові камені [5], вимагають герметичній гідроізоляційної відсічення - від усіх примикань до стін і монолітах з підвищеною вологістю - відсічення повинна бути тільки плівкового типу, гнучка і не посічених, з абсолютно повної водонепронецаемостью. Зазвичай так відрізають цокольний і 1-й поверх - від усіх «мокрих» конструкцій - фундаменту, цоколя, підземної частини цокольного поверху. Загальноприйнята в СРСР, відсічення високомарочних цементним розчином не працює - підсмоктування вологи в суху стіну вона повністю не обмежує, спочатку пористість є - з часом, цикли заморожування і відтавання, відкривають і розширюють капіляри в розчині. Починається постійний підсос води в товщу стіни будівлі, нові порції вологи остаточно вимивають і відкривають капіляри. Чи не полегшений цегла [6] менш схильний капілярному ефекту, але за відсутності відсічення може вимкнути на висоту декількох поверхів, до самої покрівлі. [7] Крім цього, частина легких пористих стінових каменів, дуже гігроскопічна - накопичення атмосферної вологості може досягати 30%, а деякі вапняки з Кіпру, набирають вологість до стану сирої стіни «на дотик».

26/

Схема конструкції даху