Відеокарта

Відеокарта, відеоадаптер, відеоконтролер, або адаптер дисплея, є пристроєм, шо безпосередньо формує зображення на моніторі. Як і будь-який інший контролер пристрою, відеокарта може бути виконана як зовнішнє або внутрішнє (інтегроване, вмонтоване) на материнську плату устаткування. Тип відеоконтролера і його можливості визначають аппаратно досяжні й підтримувані режими роботи всієї графічної системи, швидкість і якість формованого на екрані моніторів зображення.

Відеокарта, виконана як зовнішній пристрій, — вимагає підключення до материнської плати у певний слот.

Інтегрована відеокарта на материнській платі не вимагає підключення взагалі, але може бути відключена в разі потреби підключення зовнішньої.

Графічні режими допускають зображення на екрані монітора об'єктів довільної форми й складності. Загальним принципом графічних режимів є кодування зображення як набору елементарних точок — пікселів, що визначають максимальне розділення екрана. Випускаються відеокарти з різними графічними режимами (320x200, 640x480, 800x600, 1024x768, 1280x1024, 1600x1200).

У залежності від числа біт на піксель розрізняють монохромні й кольорові графічні режими з числом кольорів 16 (4 біти на піксель), 256 (8 біт на піксель), 32000 (12 біт на піксель), 64000 (16 біт на піксель), 16 млн (32 біти на піксель) — режим True color. У залежності від використовуваного графічного режиму й типу адаптера дисплея, кольори

пікселів можуть кодуватися різною кількістю біт, що в остаточному підсумку визначає кількість одночасно відображуваних на екрані кольорів

Звукова карта

Звукові адаптери, або карти — це пристрої, що дозволяють відтворювати й записувати звук. Стандартні звукові карти зазвичай бувають внутрішні, які вставляються в роз'єм системної шини на материнській платі. До звукових карт, як правило, можна підключити колонки, мікрофон й ігровий джойстик. Основні характеристики звукових адаптерів — це якість звуку (частотний діапазон відтворення і запису, стерео- або монозвучання, наявність систем цифрової фільтрації), кількість каналів відтворення ізапису, розрядність шини даних, наявність синтезатора і кількість його голосів тощо. Чим ширший частотний діапазон звукового сигналу, тим чистіше і якісніше відтворюється записуваний звук пристрою. Найбільш поширені карти з діапазоном від 20 Гц до 25 КГц. Системи цифрової

фільтрації дозволяють досить істотно поліпшити якість звучання й запису. Вони можуть бути одно- і багатоканальними і мати або не мати програмний інтерфейс управління.

Звичайні звукові карти, що застосовуються в домашніх і офісних комп'ютерах, мають один канал відтворення й один канал запису звуку.

Більш потужні й дорогі пристрої мають кілька (2, 4, 6, 10 і більше) каналів і дозволяють робити незалежне відтворення, запис і накладення декількох звукових джерел, а також повне роздільне управління каналів.

Розрядність внутрішньої й зовнішньої шин даних має пряме відношення до продуктивності й можливостей пристрою. Випускаються 8-, 16- і 32-розрядні карти, що забезпечують можливості від примітивного монофонічного до багатоканального стереозвуку й запису.

Майже кожна інша складова комп’ютера поєднується із системним блоком за допомогою кабелів. Кабелі під’єднуються в спеціальні порти (гнізда), зазвичай на задній панелі системного блока. Устаткування, яке не входить до системного блока, іноді називають периферійними пристроями або просто пристроями. ( Додаток 2 )