5.Схарактеризуйте причини та процес формування антигітлерівської коаліції

Антигітлерівська коаліція — воєнно-політичне об'єднання держав і народів, які під час Другої Світової війни боролися проти нацистської Німеччини та її союзників. Основні учасники – США, Велика Британія та СРСР. Станом на 1945 р. до коаліції належало 57 держав. Ці країни мали різні суспільно-політичні устрої та інтереси, однак необхідність спільної боротьби проти агресорів змусили їх тимчасово поєднати зусилля.

Причини створення антигітлерівської коаліції:

1. Наявність спільної загрози для країн-учасниць з боку нацистської Німеччини та її союзників.

2. Прагнення країн-учасниць зберегти незалежність власних держав, життя та свободу громадян.

У 1939-1940 рр. у стані війни з Німеччиною перебували Франція (емігрантський уряд на чолі з Ш. де Голлем), Польща, Чехо-Словаччина, Греція, Британія та її домініони, Бельгія та Скандинавські країни. Напад Німеччини на СРСР дав поштовх до створення антигітлерівської коаліції та розробки програми і принципів майбутнього світоустрою. 16.7.1941 р. – підписано радянсько-британську угоду про спільні дії у війні проти Німеччини, що вважається початком процесу створення антигітлерівського союзу. 14.8.1941 р. – США, Британія, згодом СРСР підписали програмний документ антигітлерівської коаліції – Атлантичну хартію. Передбачено розгром Німеччини та її союзників, відмову від територіальної експансії, визнання незалежності та територіальної цілісності народів – жертв агресії, їх право на вибір форми правління, створення системи колективної безпеки по війні. 30.9.-1.10.1941 р. – конференція та Московські угоди Британії, США, СРСР про постачання ними до СРСР техніки і матеріалів, з листопада 1941 р. на СРСР поширився закон США про ленд-ліз. 1.1.1942 р. – підписано „Декларацію Об’єднаних Націй” 26 державами антигітлерівської коаліції. Висловлено мету союзників воювати до остаточного розгрому агресорів, надавати допомогу всім антифашистським та антинацистським силам і поневоленим народам для відновлення їх незалежності і суверенітету, створити систему колективної безпеки у повоєнному світі. 26 травня 1942 р. в Лондоні був підписаний англо-радянський «Договір про союз у війні проти гітлерівської Німеччини». Передбачав відмову сторін від переговорів з нацистським урядом, надавати обопільну підтримку. Зобов'язалися після війни діяти спільно з метою відвернення нової агресії. 11 червня 1942 р. у Вашингтоні підписано американо-радянську угоду про принципи, застосовані до взаємної допомоги у веденні війни проти агресорів. Проводилися переговори про відкриття другого фронту в Європі. Договори між США, СРСР та Британією про взаємодопомогу та принципи повоєнного світоустрою завершили у червні 1942 р. процес створення антигітлерівської коаліції та основних принципів її діяльності.

6.Рух опору в окупованих країнах

Рух опору – боротьба народів Європи проти окупації нацистської Німеччини та її союзників у часи Другої Світової війни. Включав в себе повстанську (партизанську) та підпільну діяльність. Носив багатонаціональний характер та об’єднував різноманітні верстви населення, людей різних політичних та релігійних переконань. До Руху опору приєднувалися втікачі-військовополонені з різних країн. В концтаборах був наявний опір та нелегальні зв’язки з зовнішнім світом. Франція: рух „Вільна Франція” на чолі з генералом Ш. де Голлем (створений в Лондоні 18.6.1940 р.), який закликав французьких солдат і офіцерів не складати зброю. З 1942 р. до цього руху приєдналися французькі комуністи. Створено „Французький Комітет Національного Визволення” – тимчасовий емігрантський уряд на чолі з де Голлем. Югославія: 1942 р. створено партизанську армію з представників різних югославських народів на чолі з Й. Броз Тіто. Італія: на територіях, окупованих німцями, діяли партизани (бригади ім. Гарібальді) і підпільники, керовані комітетами національного визволення (представники демократичних партій). У гірських районах створювалися „партизанські республіки”, фактично не контрольовані німцями та маріонетковим урядом „Республіки Сало” на чолі з Муссоліні. Польща: одна з найбільш переслідуваних націй (загинуло 22% населення, 6 млн. чол.). Колабораціонізм не мав тут значної підтримки. Емігрантський уряд у Лондоні керував „Армією Крайовою”, яка мала найбільший авторитет серед населення. Авторитет створених комуністами та підтриманих СРСР „Гвардії Людової” та „Батальйонів хлопських” був слабшим. Чехо-Словаччина: саботаж роботи на військових заводах, зростала солідарність антинацистів різних політичних та релігійних переконань. Еміграційний уряд у Лондоні очолював Е.Бенеш, Президент ЧСР у 1935-1938 рр. Він налагодив контакти з радянським урядом. В СРСР було створено чехо-словацький батальйон на чолі з Л.Свободою, який з часом був перетворений на бригаду. Греція: діяли загони партизанської Народно-визвольної Армії (ЕЛАС), які часто контролювали цілі райони країни. СРСР – створював альтернативні національно-визвольним прорадянські формування в Русі Опору (приклад Польщі та України). В Україні діяв як радянський Рух опору, так і УПА, що протистояла нацистам і комуністам.