1. Підготовка до написання курсової роботи

Процес виконання курсової роботи поділяється на наступні етапи:

1. Підготовка до написання.

2. Робота над текстом.

3. Оформлення курсової роботи.

4. Захист курсової роботи.

Підготовка до написання курсової роботи передбачає здійснення студентом наступних дій:

1. Вибір теми курсової роботи зі списку, затвердженого кафедрою або узгодження власної теми з науковим керівником. Такий вибір чи узгодження здійснюються впродовж першого семестру та реалізовуються у вигляді написаної студентом та завізованої керівником заяви на ім’я завідувача кафедри, в якій вказується сформульована тема та прізвище керівника (див. Додаток 1.).

2. Підбір літератури з теми.

3. Узгодження з керівником графіка опрацювання літератури, підготовки орієнтовного плану, чорнового варіанту роботи, написання та оформлення чистовика курсової роботи.

Якщо студент має бажання запропонувати власну тему курсової роботи, то бажаним є підготувати для наукового керівника короткий (розміром до одного стандартного аркуша) проспект роботи наступного зразка (див. Додаток 2.):

• кілька варіантів формулювання теми;

• орієнтовна структура (план) роботи;

• основна проблема (проблеми), вирішення якої пропонується у роботі (тобто, відповідь на питання: „Наскільки актуальною є запропонована тема та які труднощі наукового пізнання чи соціальної практики дозволяє подолати її розкриття?”);

• короткий опис змісту роботи, тобто, розгорнута відповідь на питання: „Про що я писатиму в курсовій роботі?”, який повинен бути „прив’язаний” до пунктів орієнтовного плану;

• орієнтовне коло літературних джерел (вказівка на імена дослідників, праці яких плануються до розгляду, або на самі конкретні праці, якщо є така змога).

Такий проспект служить обґрунтуванням того, що студент усвідомлює зміст власної роботи, а також допомагає науковому керівникові максимально вдало та адекватно сформулювати остаточний варіант теми.

Тема роботи, яку пропонує студент, має відповідати наступним критеріям. Вона повинна бути:

а) не надто широкою:

(наприклад, помилкою є, якщо студент пропонує тему: „Філософське розуміння людини”, оскільки проблема людини у філософії має давню історію та велику кількість аспектів, що неминуче приведе до неповного розкриття теми в кінцевому підсумку);

б) не надто вузькою, спеціалізованою:

(наприклад, тема: „«Стадія дзеркала» Ж.Лакана як початковий етап конституювання психічного «імаго»” може бути лише невеликим структурним елементом курсової роботи (зокрема, підрозділом розділу), який забезпечуватимется невеликою кількістю літературних джерел);

в) такою, що має пряме відношення до дисципліни, з якої виконується курсова робота:

(наприклад, тема „Проблема людини в бахаїзмі” не є придатною для роботи з філософських дисциплін, хоча може бути запропонованою для курсової з релігієзнавства);

г) забезпечена необхідним літературним матеріалом (тобто, джерела, які студент планує використовувати для написання роботи, повинні бути наявні у достатній кількості, фізично доступні для опрацювання (до прикладу, в місцевих бібліотеках чи в Інтернеті), написані мовою, якою володіє виконавець курсової):

(зокрема, тема „Трансформація принципів філософії Ч.С.Пірса у неопрагматизмі Роберта Брендома” буде важкою для розкриття внаслідок відсутності як перекладів українською мовою праць Р.Брендома, так і оригінальних його творів у місцевих бібліотеках);

ґ) такою, що чітко фіксує проблему. Така вимога лише бажана, оскільки курсова робота є, в першу чергу, навчальною, а не науковою, тобто, покликана допомогти студентові відпрацювати свої вміння та навички на вже адаптованому матеріалі:

(наприклад, студент зробить помилку, сформулювавши тему так: „Раціоналізм Р.Декарта як новочасна опозиція до емпіризму”, оскільки подібна постановка є занадто очевидною та не пропонує нового погляду на картезіанство).

При підборі літератури з теми студентові слід керуватися наступними принципами:

• принцип академічності (науковості), який передбачає, що джерела повинні мати визнаний статус наукової літератури:

(зокрема, при написанні курсових робіт із філософії не варто робити посилання на періодичні видання, брошури та книги, що випускаються масовим тиражем (до прикладу, газети, що публікуються за рахунок приватних чи громадських коштів, агітаційні брошури, матеріали релігійних громад, мистецьких об’єднань, аматорських спілок чи опубліковані авторським коштом без належного рецензування тощо. Такі джерела слід використовувати лише в тому випадку, якщо вони самі є предметом аналізу курсової та це передбачено завданнями роботи); Інтернет-публікації без вказування авторства та посилань на джерела; реферати, огляди, конспекти, повідомлення, що мають навчальний чи розважально-популярний характер тощо);

• принцип аналітичності: використовувати в курсовій роботі навчальні джерела (підручники, посібники, адаптовані хрестоматії, словники, енциклопедії тощо) слід лише тією мірою, якою це необхідно, тобто, такі джерела не повинні становити основу джерельної бази. Таким чином, основний акцент студент повинен робити на першоджерелах, монографіях, статтях та повідомленнях у наукових журналах та збірках тощо;

• принцип авторитетності джерела: слід обов’язково брати до уваги класичні з точки зору розгляду тієї чи іншої проблеми праці, а не обмежуватися доступними автору маловідомими публікаціями;

• принцип актуальності (новизни): бажано користуватися найновішими джерелами (наприклад, цитувати останні за часом видання праць, які публікувалися неодноразово), а також враховувати можливість кон’юнктурного (з точки зору тих чи інших історичних, ідеологічних, культурних обставин) тлумачення розглядуваної автором проблеми;

• принцип повноти (паритетності): дотримуватися співвідношення першоджерел та коментаторської літератури, тобто, не будувати курсову роботу лише на одному із різновидів. Цей принцип також передбачає, що студент повинен використовувати достатню кількість джерел, дотримуватися пропорційності у цитуванні, за умови цитування джерел іноземними мовами не нехтувати вітчизняними дослідженнями;

• принцип демаркації: слід відділяти першоджерела від коментаторської літератури, яка містить оцінку та інтерпретацію матеріалу, викладеного у першоджерелах;

• принцип альтернативності: брати до уваги не лише ті джерела, які узгоджуються із авторським баченням проблеми, але й ті, що суперечать йому, пропонують альтернативне трактування теми.

Узгодження графіка роботи над курсовою необхідне, в першу чергу, для того, щоб праця над текстом була систематичною, послідовною, без поспіху та допускала можливість внесення необхідних правок. Якість курсової роботи зазвичай забезпечується неодноразовим виправленням тексту, уточненням ключових тверджень, складових Вступу (мети, предмета, об’єкта тощо), збагаченням тексту новими матеріалами, які не потрапили в поле зору студента на початковому етапі підготовки тощо. Також наявність графіка дисциплінує виконавця, забезпечує вчасне закінчення роботи над текстом.

Робота над текстом курсової роботи передбачає, передусім, опрацювання джерел. Для того, щоб таке опрацювання було ефективним, студент повинен усвідомлювати, що саме він хотів би відшукати у текстах, які читає. А тому доцільним видається розпочати ознайомлення з проблемою зі словникових та енциклопедичних повідомлень по темі, матеріалів, які містяться у навчальній літературі тощо. Таким чином студент має змогу:

• по-перше, одержати деяке цілісне уявлення про проблему;

• по-друге, з’ясувати найбільш поширені та традиційні погляди на неї;

• по-третє, укласти категоріально-поняттєву схему проблеми (тобто, засвоїти внутрішні зв’язки між її складовими);

• по-четверте, виявити, хто саме займався проблемою, тобто, сформувати джерельну базу власного дослідження.

Таке попереднє „входження” у тему корисне тому, що опрацьовуючи в подальшому інші тексти (зокрема, першоджерела), студент значно полегшить собі роботу, знаючи, на що саме він повинен звернути увагу. В процесі може навіть з’ясуватися, що деякі праці (особливо, наукові статті), попри те, що в їхніх назвах чи анотаціях до них фігурують використовувані студентом у курсовій імена та поняття, не потребують до себе звернення, оскільки акцентують на колі тих проблем, які не мають прямого стосунку до розглядуваної ним:

(наприклад, при написанні курсової роботи на тему, пов’язану з етичними поглядами І.Канта, студентові не обов’язково залучати до розгляду деякі статті, що аналізують ідеї „критичної” філософії, навіть попри те, що зв’язок між етикою та гносеологією німецького класика можна прослідкувати).

Методика опрацювання текстів залежить від особистих звичок студента, але в цьому процесі слід дотримуватися наступних принципів:

1. Старанно фіксувати бібліографічний опис джерел. Докладніше мова про це йтиме у розділі 4.

2. Старанно вивіряти цитати (за умови конспектування джерел). Для того, щоб в майбутньому цитати не були спотвореними, їх потрібно фіксувати мовою оригіналу. Якщо студент випускає деяку неважливу з його точки зору частину цитати, у тексті це слід позначати трьома крапками. Також важливо відділяти прямі цитати (брати їх у лапки) від непрямих, а також авторський текст від власних коментарів. Більш докладно особливості цитування пояснюватимуться у розділі 4.

3. Уважно слідкувати за нумерацією сторінок джерела, яке опрацьовується (оскільки необхідна цитата може починатися на одній сторінці, а закінчуватися на іншій).

4. Зберігати повну електронну адресу Інтернет-публікації. Бажаним також є фіксація дати, коли було здійснене її збереження (опрацювання), оскільки з часом деякі публікації вилучаються із мережі.

5. Прагнути встановити зв’язки між різними публікаціями, тобто, в процесі конспектування джерел здійснювати первинну обробку матеріалів. Для цього слід залишати „поля”, призначені для позначок, коментарів, навхрестних посилань тощо.

6. Рубрикувати цитати, тобто, відносити їх до того чи іншого пункту орієнтовного плану або категоріально-поняттєвої схеми курсової роботи.

Після того, як опрацювання джерел завершене, студент одержує певний підготовлений матеріал, який сам по собі ще не може вважатися курсовою роботою. Завдання, яке тепер слід вирішити – це розташувати відповідні цитати різних авторів у послідовності, яка відповідала б логіці розгляду предмету курсової роботи, її поняттєво-категоріальній схемі. Зрозуміло, що чим стрункішою та зв’язнішою буде така послідовність, тим аргументованішою буде робота студента.

У свою чергу, пов’язування між собою цитат повинно бути:

• по-перше, творчим, а не механічним. Це означає, що зв’язки між цитатами далеко не завжди є очевидними і завдання студента полягає якраз у тому, щоб відшукати (та навіть сконструювати) їх;

• по-друге, критико-аналітичним, а не описовим. Це передбачає, що студент не просто відтворює вилучені з цілісності текстів фрагменти інших авторів, а намагається розтлумачити та оцінити ті чи інші твердження, з’ясувати їхній, можливо, прихований зміст, співставити (порівняти) різні позиції тощо;

• по-третє, узгодженим із найважливішими структурними елементами курсової роботи, а не хаотичним, не випадковим. Тобто, на етапі роботи над текстом студент повинен мати певне уявлення про те, що він досліджує, якого результату очікує, якими шляхами можна забезпечити досягнення такого результату. Слід мати на увазі, що поширеною помилкою при написанні курсових робіт є залучення цитат, які не мають прямого відношення до суті (частіше за все таке залучення пов’язане із прагненням виконавця виконати формальні вимоги до курсової, зокрема, щодо її обсягу; однак, потрібно брати до уваги, що змістовні характеристики тексту завжди важливіші, ніж формальні). Щоб уникнути такої помилки, студент повинен мати уявлення про такі складові курсової роботи, як мета, завдання, об’єкт, предмет, висновки.

Більшість цих складових містяться у Вступі до курсової, але їхнє формулювання визначає зміст всієї роботи. Традиційно Вступ оформляють вже тоді, коли сама робота завершена, але таке оформлення полягає в уточненні та переформулюванні тих орієнтовних мети, завдань, об’єкта, предмета тощо, які були визначені ще на початковому етапі праці над курсовою. Тому слід детально розглянути ці та інші складові структури курсової роботи.