2. Структура курсової роботи

Структурними елементами курсової роботи є:

1. Титульна сторінка.

2. Зміст (план) курсової роботи.

3. Вступ.

4. Розділи та підрозділи (іноді також підрозділи поділяються на пункти чи параграфи).

5. Висновки.

6. Список використаної літератури.

7. Додатки (за потреби).

Деякі з цих складових (Титульна сторінка (див. Додаток 3.), Зміст (див. Додаток 4.), Список літератури) більшою мірою регулюються формальними вимогами до курсової, тоді як для решти визначальними є змістовні.

У свою чергу, в межах згаданих структурних елементів можна визначити їхню власну (внутрішню) структуру. Найбільшою мірою сказане стосується Вступу до курсової роботи, який слід розглянути докладніше.

Вступ до курсової роботи повинен складатися з:

• Актуальності

• Ступеня розробки проблеми

• Мети

• Завдань

• Об’єкта

• Предмета

Актуальність теми – це, в першу чергу, обґрунтування студентом власного права виконувати курсову роботу на підставі важливості для наукового пізнання або соціальної практики питань, які в ній висвітлюються. Актуальність не є лише формальною складовою Вступу, а тому не можна нехтувати її важливістю. Чітке, лаконічне та несуперечливе обґрунтування актуальності роботи свідчить про те, що студент усвідомлює проблему, яку намагається вирішити у курсовій. При визначенні актуальності студентові слід мати на увазі наступне:

а) Потрібно обґрунтовувати актуальність предмета дослідження:

Тобто, якщо предметом дослідження курсової роботи під назвою „Поняття масової культури у філософії Х.Ортеги-і-Гассета” може бути визначений зміст поняття „масова культура”, то й актуальність повинна стосуватися саме цього поняття, а не, до прикладу, актуальності філософії Х.Ортеги-і-Гассета. Логіка міркувань в цьому випадку наступна: у своїй творчості Х.Ортега-і-Гассет здійснив таку інтерпретацію поняття „масова культура”, яка може бути ефективно застосована до оцінки сучасної ситуації.

б) Актуальність теми бажано визначити в трьох аспектах: по-перше, в чому полягає значущість аналізу зазначеної проблеми для світової та вітчизняної науки, по-друге, для соціальної практики загалом та по-третє, конкретного типу відносин (економічних, культурних, політичних тощо).

Зокрема, тема курсової роботи „Поняття кризи у західноєвропейській соціальній філософії ХХ ст.” є актуальною, по-перше, з огляду на недостатній рівень опрацювання цієї проблеми вітчизняними дослідниками, по-друге, у зв’язку з появою нових кризових явищ у соціальному житті на початку ХХІ ст., та, по-третє, із включеністю певних сфер соціального життя України до світового контексту та, як наслідок, поширенням кризових явищ на вітчизняну дійсність.

в) В актуальності не варто: цитувати авторитетів (оскільки вона – це власний доробок студента, який засвідчує розуміння ним самим доцільності аналізу); перелічувати праці філософа чи філософів, творчість яких досліджується; називати періодичні видання, де були опубліковані ті чи інші матеріали (для цього існує список літератури).

г) Актуальність не повинна бути написана метафоричною мовою (художній стиль викладу), тобто, текст слід подавати якомога конкретніше, чіткіше, можна навіть сказати, „сухіше”. Це означає, що студентові не слід уникати усталених зворотів, іноді навіть „канцеляризмів” тощо.

ґ) Лаконічність актуальності: тема може бути актуальною в багатьох аспектах, але акцентувати варто на найважливіших та найпродуктивніших для вирішення проблем, які підіймаються у курсовій. Загальна формальна порада до обсягу актуальності – до 2 / 3 стандартного аркуша (А4).

Ступінь розробки проблеми – це коротка характеристика основних (чи традиційних) підходів до проблеми, що підіймається у курсовій, або перелік найвідоміших її рішень. Цей пункт Вступу укладається на основі джерел, які опрацьовані студентом та зафіксовані у Списку літератури. Таким чином, що відповідальніше підійшов студент до опрацювання джерельного матеріалу, тим повнішим та багатограннішим буде висвітлення теми.

При викладі цього пункту Вступу слід уникати поширеної помилки, суть якої у тому, що студент згадує усіх авторів, що входять до Списку літератури. По-перше, це може суттєво збільшити обсяг Вступу (якщо джерельна база є багатою), в чому зовсім немає потреби. По-друге, студентові не уникнути повторів, оскільки позиції певних авторів можуть співпадати, бути дуже близькими чи доповнювати одна одну. Нарешті, по-третє, деякі праці є несуттєвими з точки зору проблеми, яка аналізується у курсовій роботі, але включені до Списку літератури як джерела цитат. Технічно такої помилки можна уникнути, погрупувавши найважливіші (в кількості 10-15 позицій) праці відповідно до того, якого аспекту проблеми вони торкаються, або, як варіант, для вирішення яких завдань використав їх студент.

Наприклад, автори А., В. та С. аналізують проблему під кутом зору Т., у джерелах Е., І., К. та М. акцент робиться на аспекті У., а праці О. та Р. тлумачать тему, виходячи з позиції Х.

Умови лаконічності, конкретності та чіткості стосуються і такого огляду, тому загальна формальна порада до обсягу цього пункту Вступу – до 2 / 3 стандартного аркуша (А4).

Важливо, що після такого короткого огляду джерел студент повинен зробити підсумок, в якому зафіксувати, що, на його думку, не знайшло належного відображення в опрацьованій літературі. Таким чином студент легітимізує власне право на дослідження теми і може логічно перейти до формулювання мети своєї роботи.

Мета роботи є ключовим пунктом не лише Вступу, але всієї курсової, оскільки прямо пов’язується з темою, завданнями, розділами та підрозділами, висновками. Разом із тим, з формулюванням мети зазвичай виникають найбільші труднощі.

Мета, по суті, відповідає на питання, чого студент бажає досягти своїм дослідженням, що є очікуваним результатом. Типовою помилкою при визначенні мети є вказівка на шлях її досягнення. Тобто, щоб уникнути такої помилки, мета не повинна містити слів „проаналізувати”, „дослідити”, „обґрунтувати” тощо. Замість цього студентові слід дати відповідь на питання „Заради чого я аналізую, досліджую, обґрунтовую?”.

Наприклад, мета роботи на тему „Традиція трансценденталізму в європейській філософії ХVІІІ-поч.ХХ ст.” може бути сформульована наступним чином: „Метою роботи є спільні світоглядно-методологічні принципи, які виявляються в ідеях І.Канта, Й.Фіхте та Е.Гуссерля”.

Мета не повинна виходити за межі теми, тобто, бути ширшою. Недоліком також вважається надто вузьке формулювання мети. Формальною вимогою до цього пункту Вступу є лаконічність формулювання, одним реченням.

Завдання прямо пов’язані із метою роботи та є, по суті, її конкретизацією. В цьому пункті студент коротко накреслює схему дій, за допомогою яких має намір досягти мети. Завдання формулюються з використанням таких слів, як „виділити”, „проаналізувати”, „встановити”, „довести”, „аргументувати”, „виявити”, „дослідити”, „обґрунтувати” тощо. Важливими вимогами до завдань є:

• завдання не повинні виходити за межі обсягу мети (претендувати на дещо більше, ніж сформульовано в меті);

• вони не повинні дублювати одне одне;

• їхні кількість та зміст повинні узгоджуватися із пунктами плану (розділами та підрозділами) (тобто, завдання 1 реалізується у Розділі 1, завдання 2 – у Розділі 2 і т.д.);

• їхні кількість та зміст повинні узгоджуватися із прикінцевими Висновками (тобто, підсумком (висновком) 1 є вирішення завдання 1, підсумком (висновком) 2 є вирішення завдання 2 і т.д.).

Об’єкт – це частина дійсності (явище, процес, річ), яка досліджується студентом. Важливо відзначити, що об’єкт існує дійсно, а не є конструкцією уяви дослідника, він має певне матеріальне вираження (наприклад, зафіксований документально). Об’єкт прямо пов’язаний із темою курсової роботи, її метою, завданнями та, врешті-решт, висновками.

До прикладу, при написанні курсової роботи на тему „Поняття масової культури у філософії Х.Ортеги-і-Гассета” об’єктом виступатиме масова культура як феномен.

Ще однією складовою, що системно узгоджена із об’єктом, є предмет. Предмет – це та частина об’єкта, яка безпосередньо цікавить дослідника та аналізується у роботі. Найчастішою помилкою при формулюванні предмета є те, що він виявляється ширшим за обсягом, ніж об’єкт. Щоб уникнути такої помилки, слід уявляти співвідношення об’єкта і предмета по аналогії зі співвідношенням цілого та частини.

Вже згадана курсова робота своїм предметом буде мати підхід Х.Ортеги-і-Гассета до проблеми масової культури.

Також слід вказати на важливі змістовні вимоги до інших складових курсової роботи.

Зокрема, при формулюванні Змісту роботи слід брати до уваги наступні рекомендації:

• кількість розділів та підрозділів не повинна бути надто великою (чи навпаки): оптимальним варіантом є 2-3 розділи з двома-трьома підрозділами в кожному;

• назви розділів та підрозділів повинні бути лаконічними, формулюватися за допомогою однозначних понять та фраз (наприклад, категорично не рекомендується використовувати метафори, жаргонізми, маловживані слова, вузькопрофесійні терміни, архаїзми, фразеологізми та образні вислови, як от приказки, прислів’я, „крилаті” фрази тощо);

• підрозділи повинні підпорядковуватися відповідному розділу, тобто, не виходити за межі проблемного поля чи широти охоплення предмета, як вони окреслені у розділі;

• назви розділів та підрозділів повинні відображати те, про що фактично йде мова у тексті курсової роботи (це передбачає, що орієнтовний план роботи майже завжди потребує суттєвої корекції з огляду на те, що стало результатом опрацювання студентом джерел).

Основний зміст курсової роботи повинен бути викладеним обґрунтовано, аргументовано, несуперечливо, впорядковано, послідовно. Розділи та підрозділи, по змозі, не повинні суттєво різнитися за обсягом. Слід суворо дотримуватися правил цитування та всіляко уникати плагіату, тобто, не видавати чужий текст, твердження або висновки за власні. З іншого боку, курсова робота має бути самостійною, а, отже, вона не повинна рясніти цитатами. Рекомендована формула, яка відображає оптимальне співвідношення власного тексту та цитованого: кількість цитат = кількість сторінок тексту (без титульної сторінки, змісту, списку використаних джерел та додатків) +/- 20 %. Щодо загального обсягу цитат, то оптимальним варіантом є такий, коли обсяг цитат не перевищує 25 % загального обсягу тексту.

Кожен розділ повинен закінчуватися короткими – до 2 / 3 стандартного аркуша (А4) – висновками, в яких підсумовується те, про що йшла мова у відповідних підрозділах (тому бажано, що кількість коротких висновків співпадала з кількістю підрозділів). Важливо також, щоб у проміжних висновках мова йшла лише про те, що дійсно досліджувалося у розділі, тобто, щоб висновки не виявилися багатшими за сам зміст розділу.

Нарешті, Висновки до роботи мають, по-перше, узгоджуватися (і за змістом, і за кількістю) із завданнями та розділами (важливо: висновки до курсової роботи – це не сума проміжних висновків), по-друге, бути чітко та лаконічно сформульовані (їхній обсяг не повинен перевищувати двох стандартних аркушів), по-третє, їх бажано подати не суцільним текстом, а окремими тезами (перше, друге, третє і т.д.).

Решта структурних елементів доцільно розглянути з точки зору формальних вимог, які до них ставляться.