4. 6. Різні прийоми обмірів

При виконанні обмірних робіт потрібна певна винахідливість, тому що часто буває важко дістатися до тієї або іншої частини будинку і доводиться вибирати на місці відповідний спосіб для отримання потрібного розміру.

Однак у більшості випадків придатні загальноприйняті прийоми, найголовніші з яких викладаються нижче. У всіх випадках треба починати з великих габаритних розмірів, а потім переходити до більш дрібних, перевіряючи, щоб у сумі вони давали загальний розмір. Така перевірка повинна здійснюватися в процесі обміру, тому що навіть невеликі неточності й допуски в окремих промірах можуть у сумі дати значне нев'язання.

а) Обміри в горизонтальній площині.

Обміри плану будинку потрібно вести в одній горизонтальній площині. При простих архітектурних обмірах й обмірюванні будинків, що мають регулярну основу побудови, таким природним горизонтальним перетином є рівень поверхів: площина підлоги, рівень підвіконь.

У випадку більш точних обмірів, особливо археологічних, при обмірюванні старих будинків з неоднорідною структурою по вертикалі на різних ділянках плану, з розташуванням прорізів на різних рівнях і таке ін., а також будинків, що зазнали сильних деформацій, необхідно всю споруду за допомогою рівня розсікти уявною горизонтальною площиною, зробивши відповідні відмітки на стінах, стовпах та інших елементах будинку. Цей перетин варто вибрати з таким розрахунком, щоб він найбільш повно відбивав особливості плану.

Для обміру плану в іншій горизонтальній площині можна користуватися раніше зробленим перетином, відкладаючи від нього відповідні розміри по висоті. При наявності в абрисі плану значних прямолінійних частин, розбитих на більш дрібні елементи, наприклад, протяжні ділянки стіни із прорізами, потрібно прикласти рулетку до початку ділянки, відраховувати всі проміри від нуля, тобто з наростаючим результатом, а не окремо загальний промір і проміри елементів.

Такий спосіб виключає необхідність розганяти нев'язання між загальним розміром і сумою окремих розмірів і прискорює роботу (Рис. 4.3, а).

При вимірі відстаней між осями різних елементів прорізів, стовпів, простінків зручніше брати відстань від краю одного прорізу або простінка до відповідного краю іншого (Рис. 4.3, б), а при вимірі осьових розмірів між колонами зручніше зробити вимір між відповідними сторонами плінтів баз (Рис. 4.3, в). Якщо колони не мають плінтів, то варто виміряти відстань між фустами колон і додати до нього розмір діаметра колони, що дасть у сумі розмір в осях (Рис. 4.3, г).

Діаметр колон найпростіше вивести з довжини окружності перетину колони, вимірявши її рулеткою. Якщо в будинках більш пізньої будівлі досить точно витримана правильність геометричних побудов плану, то в будинках більш старих, які зазнали деформації, геометрична основа часто буває порушена. Іноді подібні відхилення зустрічаються також у будинках більш пізнього часу, де вони зроблені свідомо з композиційних міркувань. Особливо часто спостерігається порушення правильності кутів при примиканні стін або інших елементів. Кут, що по композиції плану повинен бути прямим, на перевірку виявляється більше або менше 90°. Часто приміщення, що здаються прямокутними, у дійсності виявляються трапецеїдальними або у вигляді паралелограма в плані. Якщо в першому випадку обмір довжини стін приміщення виявить дійсну форму плану, то при обмірюванні сторін паралелограма це не може бути виявлено: протилежні сторони рівні як у прямокутника, так і в паралелограмі. Виявити на око відхилення форми плану приміщення від прямокутної вдається, тільки коли ці відхилення стають значними й перевершують певну межу. Тому при обмірах не задовольняються промірами стін приміщення, а беруть також проміри по діагоналях. Таким чином, план приміщення розбивається на трикутники, які при кресленні легко будуються за допомогою зарубок циркулем і дають дійсну картину плану. Цей спосіб зарубок або тріангуляції знайшов широке застосування в техніці архітектурних обмірів і є основним у геодезії (Рис. 4.4, А).

Рис. 4.3.

Особливо цей спосіб ефективний при обмірах планів зі складним обрисом. У такому випадку користуються звичайно так званим базисом, тобто двома точками, відстань між якими відома. З кожної з цих опорних точок роблять проміри до намічених точок плану. Таким чином, виходить система трикутників, по яких способом зарубок можна отримати на кресленні положення кожної з точок плану й викреслити самий контур плану (Рис. 4.4, а, б).

Рис. 4.4 Рис. 4.5

Положення базису потрібно вибирати таким чином, щоб:

1. Самий довгий промір не перевищував довжину рулетки.

Лінії, що з'єднують кожну із точок плану з опорними точками базису, не перетиналися під дуже гострими або дуже тупими кутами, тому що в цих випадках зарубка на кресленні буде нечіткою. Тому звичайно обмір планів доводиться вести з декількох базисів, також взаємно зв'язаних системою тріангуляції. Збільшувати кількість базисів необхідно внаслідок значної довжини споруди, що обмірюється, коли доводиться вводити нові опорні точки па продовженні прямих, на яких перебували первісні точки (Рис. 4.5.). При обмірах планів внутрішніх приміщень неправильного обрису за базис можна прийняти одну зі стін або кути прорізів. Спосіб зарубок дуже зручний для обміру криволінійних ліній у плані. Кількість точок на кривій береться залежно від її розмірів і ступеня точності обміру. Точки краще сполучити з кутами прорізів, ніш, ребрами пілястр, виступів і т. ін., щоб одночасно з фіксацією кривизни визначити положення цих елементів (див. Рис. 4.4, А).

При обмірюванні інтер'єру іноді практикується спосіб тріангуляції не від двох, а від однієї точки - полюса, намічуваного ближче до центра приміщення. При цьому способі всі точки плану проміряются від полюса й одне від одного й, таким чином, весь план також розбивається на трикутники. Перевага цього способу в тому, що він сполучає обміри зарубками з обміром уздовж стін (див. Рис. 4.5; 4.4, Б). Однак помилка в одному вимірі спричиняє подальшу невірну побудову інших точок, причому помилку буває важко відшукати, і це є слабкою стороною даного прийому.

При обмірюванні старих будинків доводиться зіштовхуватися з тим, що стіни в принципі прямолінійні, але в дійсності мають значні відступи від прямої лінії. При обмірюванні методом зарубок дійсна конфігурація обрису стіни виявляється при наявності достатньої кількості взятих точок. Однак не завжди вдається знайти зручне місце розташування для базису і тоді перевірку лінії стіни можна виконати, натягаючи уздовж стіни шнур, вимірюючи від нього відстань по перпендикуляру або зарубками до стіни в різних точках (Рис, 4.6, А). У деяких випадках цей прийом зручно застосовувати і при обмірах кривих ліній (Рис. 4.6, А). Для промірів зовнішніх кутів будинку прикладають до стін рейки так, щоб їхні виступаючі кінці, перетинаючись, давали кут, подібний вимірюваному (Рис. 4.6, Б).

Рис. 4.6.

Рис. 4.7.

б) Обміри на висоті.

При виконанні точних обмірів, особливо археологічних, коли немає впевненості, що горизонтальні членування дійсно є такими, весь будинок ніби розсікають уявною горизонтальною площиною, що відобразиться на стінах у вигляді горизонтальної лінії, прокресленої крейдою. Звичайно для цього використовують розбивку, зроблену для обміру плану. При менш точних обмірах і при обмірюванні будинків, в яких горизонтальні членування не деформовані, за нульову лінію можна прийняти одне із цих членувань, зручніше за все - обріз цоколя. Від цієї нульової, горизонтальної лінії й ведуться всі проміри по вертикалі (див. Рис. 4.1.). Для перевірки вертикальності площин або ребер (кутів) опускають поруч схил та у випадку відхилення їх від вертикалі фіксують величину цього відхилення (Рис. 4.8, А, Б). За допомогою схилу можна визначити базис колони по точкам, обмірюваним від шнура схилу (Рис. 4.8) . Можна визначити утонение колон і за допомогою вимірів довжини кола перетинів на різних висотах, але при такому способі обміру не можна виявити нахил колон, як це має місце в деяких античних пам’ятках; для пам’яток XVIII - XIX ст. цей метод цілком прийнятний (Рис. 4.8, Б). При обмірюванні фасадів і розрізів можна застосовувати спосіб тріангуляції, як і при обмірюванні планів. Особливо спосіб зарубок зручний для обміру криволінійних елементів; арок, зводів, закомарів і таке ін. (див. Рис. 4. 7, а,б).

При обмірах у вертикальній площині часто виникають труднощі, пов'язані з неможливістю дістатися до деяких висотних точок. Практично замість схилу, шнур якого важко зафіксувати, зручно користуватися вертикально доставленою рейкою, вирівняної за рівнем, коли біля будинку немає риштування, з яких можна легко і з достатньою зручністю робити обміри. У цьому випадку доводиться вдаватися до деяких прийомів з використанням додаткових пристосувань.

Так, недоступну висотну оцінку можна взяти знизу за допомогою «вудочки» з поперечною рейкою на кінці, до якої прикріплена рулетка. Необхідно, щоб нульова оцінка рулетки збігалася з верхом рейки. Таким способом можна обміряти по точкам криві, наприклад, арки й зводи. Деякі елементи будинку можна обміряти зверху, підтягуючи рулетку, до якої прив'язана вага (див. Рис. 4. 7, б). У цьому випадку нульовий розподіл рулетки потрібно зробити більш помітним. За допомогою «вудочки», із прикріпленої до нього поперечною планкою, на яку нанесені поділки, можна вимірювати й ширину окремих елементів, що перебувають на недоступній висоті. У будинках цегляних, не штукатурених висотні оцінки з достатнім ступенем точності можна вирахувати за рядами кладки. Для цього необхідно заміряти внизу висоту певної кількості рядів і знайти середню висоту ряду. Цей спосіб можна застосувати й до будинку із природного каменю, у випадку якщо він складений правильною кладкою, тобто висота всіх рядів однакова.

Рис. 4.8.

в) Обміри деталей

Різні деталі споруди, які не можуть бути повністю зображені на загальних кресленнях, вимірюються окремо й зображуються в більшому масштабі. На загальних кресленнях ці деталі показуються в узагальненому виді з відповідною прив'язкою до загальних розмірів для того, щоб можна було точно зафіксувати їхнє положення відносно основних частин будинку. Складні по профілюванню деталі обмірюються по системі прямокутних координат, однією з яких може служити шнур схилу. Для позначення перпендикулярності координат користуються прямокутним трикутником, прикладаючи один його катет до мірної лінійки, а інший сполучаючи зі схилом (мал. 4.9). Через те, що шнур схилу легко починає рухатися й нескоро стабілізується, то зручніше буває замість схилу користуватися вертикально встановленою рейкою. Інший спосіб - вимірювати виноси від стіни (якщо вона досить вертикальна). У такому випадку висоту кожного елемента обмірюють окремо за допомогою двох трикутників. Криволінійні елементи профілів обміряються по точкам також у системі координат (мал. 4.9, 4.10). Зручним способом фіксації криволінійних профілів є зняття шаблона за допомогою м'якого дроту.

Профіль щільно обжимають дротом, що приймає його форму. Потім обережно, щоб дріт не деформувався, його переносять на папір й обрисовують контур. Попередньо на папері потрібно відзначити точки початку й кінця кривої, обміряні способом координат. З деяких дрібних деталей можна зробити зліпки пластиліном і потім, розрізавши зліпки по осі, отримати перетин профілю.

Рис. 4.9

Рис. 4.10

Для деталей більшого розміру з невеликим рельєфом, наприклад, волюти іонічної капітелі, поличок і поясів із плоскими порізами типу меандру і таке ін. дуже зручним способом фіксації є відбитки з вологого паперу. Після висихання вони зберігають форму й малюнок і легко можуть бути переведені на креслення в умовах камеральної обробки обмірних матеріалів. Деталі з невисоким рельєфом, як наприклад, висічені написи в камені, можна копіювати безпосередньо на папір, прикладений до рельєфу, або переводити на кальку м'яким олівцем. При обмірюванні складних рельєфних, архітектурних або скульптурних деталей (барельєфів, орнаментів, масок і таке ін.) зручно користуватися системою просторових координат, визначаючи характерні точки відстанями від трьох, взаємно перпендикулярних площин. На кроках всі обмірені точки потрібно пронумерувати й проміри їхніх відстаней від координатних площин внести в таблицю (мал. 4.11).

З невеликих скульптурних деталей також можна виконувати естампажи – рельєфні відбитки із пластиліну або вологого паперу. Папір для цієї мети береться нещільний. Він накладається декількома шарами й щільно втискається в рельєф тканинними тампонами. В отриманих у такий спосіб паперових або пластилінових формах можна робити гіпсові виливки.

Рис.4.11