14. Характеристика базових інстинктів за а. Адлером.

Індивідуальна психологія А. Адлера заперечує фатальний зв'язок психічного розвитку особистості з органічними інстинктами, більше того, вона стверджує, що цей розвиток керований логікою суспільного життя. Однак, погляди А. Адлера у наш час сприймаються як надмірно механістичні, що надто спрощують складні діалектичні зв'язки між індивідом і суспільством. А. Адлер підкреслював, що основне в людині – не її природні інстинкти, а “суспільне почуття” або “почуття спільності”. Це почуття є природженим, але має розвиватися впродовж життя.На думку А. Адлера, структура особистості єдина і тому не може бути розчленованою на три інстанції.

15. Механізми виникнення неврозу за а. Адлером.

вважав, що у психіці кожної людини відбувається конфлікт між бажанням (волею до могутності) та можливістю (неповноцінністю). Поряд з волею до могутності є "органічна неповноцінність", поняття якої було розроблене А. Адлером. Органічна неповноцінність виникає внаслідок компенсації "неповноцінних" функцій, коли, наприклад, людина з вадами опорно-рухового апарату прагне високих досягнень у стрибках. Також з теорії А. Адлера випливає поняття "почуття неповноцінності", яке виникає у тому випадку, коли наші успіхи не отримують схвалення з боку значимих осіб. У разі низки невдач неповноцінний індивідуум може зневіритися у можливості досягнення успіху; внаслідок цього він намагається втекти у хворобу, захворює на невроз, отримуючи своєрідний виграш за рахунок тиранії усіх навколо, спонукаючи їх до турботи про себе та матеріальних затрат. Тобто А. Адлер вважав, що неврози мають на меті неправильним шляхом піднести хворого над усіма навколо і що всі невротики хворіють "комусь на зло". А. Адлер звернув увагу на те, що відносини пацієнтів з близькими їм людьми,психологічна атмосфера у сім'ї можуть або заважати розвитку психіки, або сприяти йому.

16. Біхевіоризм: історія формування і основні ідеї.

Біхевіоризм (від англ. поведінка) напрям в американській психології, представники якого заперечують свідомість як предмет психології. Засновником цього напрямку був Дж. Уотсон (1878 - 1958). Він виступив проти погляду на психологію як науку про безпосереднє переживання суб'єктивних явищ. Натомість Уотсон запропонував вважати предметом психології поведінку. Поняття про образи, мислення, почуття тощо замінив поняттям про м'язові та секреторні реакції. Уотсон запропонував схему "стимул - реакція" (S - R), яка означає, що в кожній ситуації стимулу S відповідає певна поведінка чи реакція R. Він вважав, що за допомогою цієї схеми можна пояснити будь - яку діяльність людини. Під стимулом розуміється кожен фізичний, хімічний чи механічний агент, який здатний подразнити рецептори сенсорної системи. Проте, такі погляди виявились обмеженими і на зміну біхевіоризму прийшов необіхевіоризм. А. Басе, А. Бандура, Р. Сіре 17. Необіхевіоризм: тенденції розвитку, представники.

Необіхевіоризм напрям в американській психології, який виник у 30-х роках ХХ століття. Сприйняв головне положення біхевіоризму, згідно з яким предметом психології є об'єктивне спостереження реакції організму на стимул зовнішнього середовища (схема S-R). Проте, представники необіхевіоризму ввели в загальну схему "проміжну змінну" сполучну ланку між стимулом і реакцією (S - O - R). Вони вважають, що поняття "проміжна змінна" (О) визначає пізнавальні та мотиваційні компоненти поведінки. Прихильники цього напряму обгрунтували "закон ефекту" ("закон вигоди"), розглядаючи поведінку особистості як сукупність впливів (реакції) за певні нагороди (стимули), які одержує людина. Вони вважають, що середня ланка (О) не піддається аналізу за допомогою об'єктивних методів.Представники Скінер, 18. Теорія оперантного научіння Ф. Скіннера як варіант біхевіоризму.

Б. Ф. Скіннер — автор теорії оперантного научіння поясню-вав суть цієї форми здобування досвіду так. Індивід здійснює різноманітні поведінкові реакції, деякі з яких підкріплюються. Підкріплена реакція набуває тенденції до повторення, а не підкріплена або покарана згасає. Б. Ф. Скіннер виділяє два рівні підкріплень: первинні, що не залежать від научіння (їжа, секс тощо) й вторинні, тобто умовні, які набувають функції підкріплення через зв'язок із первинними. Особливої уваги заслуговують генералізовані підкріплення — гроші, схвалення, влада, увага, гарні оцінки, які в людському суспільстві набули статусу універсальних вторинних заохочень. Підкріплення означає контроль поведінки. За модальністю він може бути двох видів: позитивним (настання бажаної події) і, навпаки, негативним (аверсивним) і здійснюватись у вигляді підкріплення як заохочення і покарання. У сукупності — усе це створює специфічну систему контролю поведінки індивіда, у межах якої підкріплення як заохочення може відбуватись і як наближення позитивного наслідку, й як віддалення аверсивного. Ана-логічно й покарання реалізується через пред'явлення аверсивного стимулу та віддалення позитивного.

19. Сутність соціально-когнітивної теорії А. Бандури. вважає, що в научінні як зміні поведінки вихованця доцільно виділяти два різні види: научіння із самостійним пошуком реакцій і з підкріпленням готових реакцій — це предмет вивчання біхевіоризму, та научіння з одержуванням через спостереження та без підкріплення готових реакцій з різних джерел (дорослі, інші діти, зображення). Таке вікарне научіння й є предметом аналізу в теорії А. Бандури, суть якої полягає у спроможності людини засвоювати нові форми поведінки завдяки саморегуляції, тобто у здатності її пізнавальних процесів через символьні моделі (вербальні, образні репрезентації) виробляти, засвоювати й зберігати досвід, який слугує орієнтиром для дальшої поведінки. Детермінантами розвитку змістових і процесуальних характеристик соціального научіння особистості виступають насамперед дорослі (батьки й вихователі), а також раніше набуті знання та вміння конкретного й загального змісту. Дорослі демонструють способи та правила поведінки й створюють дитині умови для опанування ними шляхом спостереження й наслідування. 20. Базові ідеї теорії соціального научіння Дж. Роттера.

Теорія Джуліана Роттера (1916-1995) базується на припущенні, що когнітивні чинники сприяють формуванню реакції людини на вплив навколишнього середовища. Роттер відкидає концепцію класичного біхевіоризму, відповідно якої поведінку формують безпосередні підкріплення з навколишнього середовища, і вважає, що основним чинником, який визначає характер діяльності людини, є її очікування щодо майбутнього.

Головним внеском Роттера в сучасну психологію стали формули, на підставі яких можливо прогнозувати людську поведінку. Роттер стверджував, що ключем до прогнозування поведінки є наші знання, минула історія та очікування, і наполягав на тому, що людську поведінку найкраще можна передбачити, розглядаючи взаємини людини зі значущим для неї оточенням.

Основна формула, яку розробив Роттер, дозволяє прогнозувати цілеспрямовану поведінку в конкретній ситуації, використовуючи поняття "потенціал поведінки", "очікування", "підкріплення", "цінність підкріплення":

потенціал поведінки = очікування + цінність підкріплення.