1. Удосконалення технологій супозиторіїв

Удосконалення технології супозиторіїв як у напрямку розширення асортименту супозиторних основ, поліпшення їх якості, так і по створенню нових лікарських форм, наприклад:

• порожні супозиторії, що мають усередині порожнину для заповнення її в аптеці лікарськими речовинами. Недолік порожніх супозиторіїв - при розплавлюванні основи на слизову оболонку можуть попадати висококонцентровані розчини лікарських речо­вин, що приводить до її подразнення;

• двошарові і багатошарові супозиторії, що складаються з оболонки і стержня. Останній може бути приготовлений з низькоплавких жирів з диспергованими речови­нами, оболонка - зі сплавів гідрогенізованих жирів з ПАР. Двошарові супозиторії да­ють можливість сполучити різні за властивостями лікарські речовини;

• ректальні капсули - ємкості, заповнені лікарськими речовинами. Ректальні кап­сули рекомендують готувати з желатинової маси, яка містить цукор, кислоту саліцило­ву, натрію метабісульфіт та інші речовини;

• пресовані супозиторії готують на твердих основах методом пресування за ана­логією з таблетками. У нашій країні для цієї мети використовують гранульовані порош­ки - магнію карбонат, магнію стеарат, крохмаль, заліза лактат, натрію гідрокарбонат у суміші з гідрогенізованими жирами. Перспективні ректальні клізми, мазі, вливання;

• ліофілізовані супозиторії одержують з водних суспензій чи емульсій, основною масою яких є активна речовина, а кількість допоміжних речовин обмежена до мініму­му. Принцип виготовлення полягає в глибокому заморожуванні емульсії чи однорідної суспензії (ліофілізації). Супозиторії, отримані таким чином, мають пористу структуру і велику внутрішню поверхню, легко розчиняються в незначній кількості секрету слизо­вої прямої кишки, не викликаючи подразнення слизових оболонок;

• пористі супозиторії готують шляхом виливання розплавленої маси у форми з на­ступним вакуумуванням при глибині вакууму 600 мм рт.ст. Такі супозиторії збільшу­ють поверхню контакту зі слизовою прямої кишки і полегшують вивільнення лікарсь­ких компонентів;

• супозиторії з плівковим покриттям контролюють доставку лікарських речовин,

сповільнюють дифузію активного компонента. Як плівкове покриття найчастіше вико­ристовують гідрофільні полімери (ефіри целюлози, альгінати, желатин та ін.); .

- шипучі супозиторії одержують із твердої високополімерної водорозчинної речо­вини, піноутворювача, що утворює піну при розчиненні супозиторіїв у водному середо­вищі з виділенням газу, і стабілізатора піни (ПАР), здатного знижувати поверхневий натяг води. (3, 4, 7, 8, 9)

4. Пілюлі (Pilulae)

Пілюлі – дозована лікарська форма для внутрішнього застосування у вигляді кульок вагою від 0,1 до 0,5г, що приготовані з однорідної пластичної маси.

Пілюлі масою більше 0,5 г називаються болюсами (Ьоіі) і застосовуються у вете­ринарії для лікування великих тварин. Пілюлі масою менше ОД г називаються грану­лами (grапиІае) і застосовуються в гомеопатії, а також у ветеринарії для лікування дрібних тварин і птахів. Найбільш оптимальна маса пілюль - 0,2 г.

У даний час пілюлі можуть бути прописувані при необхідності призначення індиві­дуального дозування чи оригінальної комбінації лікарських речовин, для виготовлення препаратів, нестабільних при тривалому зберіганні, тобто насамперед при виготов­ленні прописів, промисловий випуск яких відсутній.

З недоліків даної лікарської форми слід зазначити: трудомісткість, складність і тривалість виготовлення, необхідність використання при цьому спеціальної апаратури; необхідність застосування великої кількості допоміжних речовин; складність дотри­мання санітарно-гігієнічних умов при виготовленні пілюль; нестабільність при тривало­му зберіганні (пілюлі висихають, можуть піддаватися мікробному обсіменінню). (4, 10)