1 Див.: Гернет м. Н. В тюрьме: Очерки тюремной психологии. - м., 1925.

Пенітенціарна психологія використовує досягнення інших галузей психології. Найтісніше вона пов' язана з психологією праці, дані якої використовуються для дослідження психологічних чинників, що впли­вають на виховання у засуджених працьовитості, підвищення продук­тивності праці, обрання виду і характеру виробництв, становлять ви­ховний вплив. Зв'язок пенітенціарної психології з інженерною психо­логією дає змогу визначати шляхи реконструкції виробництв, у яких працюють засуджені, і обирати оптимальні з них. Психологія мистецтва дає можливість використовувати у процесі виховного впливу дані про вплив естетичних цінностей на розвиток і становлення особи, зокрема таких її потреб, які визначають ресоціалізацію особистості, пробуджу­ючи її моральні, гуманні риси. Пенітенціарна психологія також пов'язана з загальною і соціальною психологією. Із загальної психо­логії використовуються дані про емоції, стреси, фрустрації, психоло­гічні показники темпераменту і характеру, вольові прояви, реакції на подразник як основи формування методів індивідуального впливу на засуджених. Дані ж соціальної психології, що стосуються формування настроїв і почуттів різних соціальних груп (формальних і неформаль­них), застосовуються для дослідження закономірностей формування настроїв і почуттів колективів засуджених, у тому числі окремих мікро-колективів, у праці і побуті, психологічних основ групових злочинів, масових конфліктів, що дезорганізують діяльність установ виконання покарань.

До основних напрямів досліджень у галузі пенітенціарної психо­логії належать: а) вивчення закономірностей зміни психіки засуджено­го, розвитку його особистісних якостей і мотивів поведінки з метою визначення впливу на його свідомість чинників, пов' язаних з ізоляцією від суспільства; б) дослідження морального впливу на засудженого кримінального покарання як чинника, що ганьбить людину, вивчення психічних станів засудженого, викликаних усвідомленням вини або невинуватості, з метою створення необхідних умов для його адаптації; в) дослідження психологічних особливостей засуджених, обумовлених їхнім віком, життєвим досвідом, національною належністю, видом злочинної діяльності і покаранням, з метою розроблення методів фор­мування колективів засуджених і видів виховного впливу; г) розроблен­ня групових та індивідуальних методів психолого-педагогічного впли­ву з метою найбільш ефективної корекції засуджених.

Розв' язання названих завдань не є чимось раз і назавжди даним, за­стиглим, воно набуває нових напрямів і форм, обумовлених специфікою установ виконання покарань, а також результативністю теоретичних положень і методик, впроваджених у практику їхньої діяльності.

Комплекс проблем, що належать до предмета пенітенціарної психо­логії, вивчають за допомогою традиційних, прийнятих у психології мето­дів, які специфічно відображаються в об' єктах дослідження. У пенітенці­арній психології найбільш поширені методи вивчення особи засуджених, що мають на меті одержання інформації щодо виховного впливу на них. До таких належать методи спостереження, експерименту, бесіди, неза­лежних характеристик, анкетування, аналізу результатів діяльності, при­чому сутність кожного методу визначається виконуваними функціями.

Метод спостереження полягає у планомірному, систематичному, цілеспрямованому сприйнятті фактів у діяльності установи виконання покарань (засуджених і вихователів) з метою вивчення природи і роз­витку виховної діяльності. Спостереження охоплює діяльність засу­джених і осіб, які здійснюють у різних формах виховні функції. Науко­ве спостереження передбачає не тільки обрання відповідного об' єкта, а й чітке розроблення його методики, що поєднує планування, техніку спостереження, способи фіксації результатів. Спостереження пов'язане з вивченням різних форм виховного впливу — праці, навчання, лекцій тощо, причому впливу на поведінку осіб, які включаються у сферу спостереження (вихователів і засуджених). Результати спостереження аналізуються та узагальнюються.

Метод експерименту застосовується для вивчення чинників, що впли­вають на характер кримінально-виправної діяльності. Мета наукового експерименту в пенітенціарній психології — перевірка ефективності психолого-педагогічних методів виховання, визначення оптимальності форм праці, що обираються, організації навчання, з'ясування причин утворення неформальних груп засуджених, найбільш ефективних (мож­ливих) форм організації їхніх колективів. За своїм характером експеримент є науково поставленим дослідом, що має конкретну мету і проводиться у певних умовах за спеціально розробленою методикою. Він може бути обмеженим (у межах бригади) чи широким (у межах загону, колонії), а за часом здійснення — коротким або тривалим. Найбільш прийнятними формами експериментів можуть бути такі, що пов'язані з перебудовою роботи установ виконання покарань і переведенням їх на загонову систе­му, запровадженням нових видів виробництва, найбільш ефективних методів виховного впливу на засуджених тощо. Проведення експеримен­ту потребує ретельної підготовки, визначення основних параметрів, а та­кож методів фіксації. Звичайно експеримент вимагає повторного відтво­рення з метою одержання матеріалів для порівняння.

Метод бесіди спрямовано на одержання необхідної інформації шляхом проведення співбесіди за певною програмою. Бесіди можуть бути груповими або індивідуальними і своїм об' єктом мають засудже­них, вихователів, педагогів, інструкторів виробничого навчання — за­лежно від характеру відомостей, що з'ясовуються. Звичайно бесіда поєднується з методом спостереження, в єдності вони дають більш достовірні результати. Бесіда може проводитися також з метою одер­жання індивідуальних даних про ставлення засуджених до режиму, видів робіт, справедливості призначеного покарання тощо.

Метод незалежних характеристик, як правило, використовується для всебічного вивчення особи засудженого, його трудових, соціальних, психологічних показників. Характеристики виходять від різних осіб, що дає можливість скласти досить повне і об'єктивне уявлення про ту чи іншу особу. Найбільш широко цей метод використовується при аналізі ступеня виховного впливу на засудженого, його готовності до життя на волі, виконання соціальних функцій.

Метод анкетування передбачає опитування тієї чи іншої категорії осіб з метою одержання кількісних і якісних даних. Анкети звичайно містять перелік запитань, а нерідко і можливих відповідей на них типу «так», «ні» тощо. Варіантність запитань може бути дуже широкою і, як правило, зу­мовленою групою проблем, аспектів, з' ясування яких є важливим з метою одержання відомостей про ставлення до них груп засуджених. Анкетуван­ня не повинно використовуватися для з' ясування даних, які можуть бути одержані шляхом бесіди або спостереження. Цей метод спрямовано на більш глибоке ознайомлення зі ставленням засуджених до тих чи інших сторін діяльності установ виконання покарань. Анонімність анкети є необ­хідною умовою, що забезпечує щирість засудженого, його прагнення висловити свої думки. Результати анкетування використовуються з метою вдосконалення діяльності установ виконання покарань.

Метод аналізу результатів діяльності стосовно цілей пенітенціарної психології може співвідноситися з декількома галузями, зокрема з ре­зультатами виробничої діяльності в установах виконання покарань, виховної діяльності на рівні засуджених або осіб, які здійснюють орга­нізаційні і виховні функції. Систематичний, у певних часових межах, такий аналіз може не тільки сприяти з' ясуванню негативних і позитив­них сторін кримінально-виконавчої діяльності, а й формувати методи найефективнішого впливу на засуджених з урахуванням ситуацій, що виникають у певний період. Аналіз результатів діяльності як метод на­уки у практичному застосуванні повинен бути підпорядкований конкрет­ній програмі, містити значну кількість показників, що виключають дані випадкові і такі, що не відповідають справжньому становищу.

^^^^^в § 2. Методи впливу на особу засудженого в установах виконання покарань

В установу виконання покарань потрапляє особа з досить устале­ними поглядами, навичками, звичками, манерою спілкування з людьми. Методи психолого-педагогічного впливу, застосовувані у звичайній обстановці, тут повинні бути трансформовані з урахуванням характе­ристик, притаманних особам, які відбувають покарання за вчинений ними злочин. Соціально-психологічні відхилення (дефекти) у поведін­ці і способі життя індивіда, що вкоренилися у процесі злочинної ді­яльності, вимагають соціального контролю, який спрямовано на руй­нування злочинних потреб, ліквідацію негативного соціального до­свіду, що нагромадився у нього, створення основи для подальшого розвитку позитивної структури зв' язків¹.

¹ Див.: Дулов А. В. Судебная психология. - С. 437.

Необхідною передумовою для обрання методів психолого-педагогічного впливу є вивчення особи засудженого, його поведінки в генезисі (до надход­ження до установи виконання покарань і під час перебування у ній), став­лення до праці, навчання, режиму, комплексу заходів соціального впливу.

Особа засудженого являє собою складну структуру, що поєднує комплекс соціально-психологічних поглядів, потреб, відносин, в яких домінують негативні тенденції. В основі поведінки і діяльності кожної людини лежать потреби. Життя передбачає задоволення потреб, у тому числі матеріальних і духовних. Потреби людини спонукають її до ак­тивності, створення і розвитку суспільного виробництва. Водночас рівень і характеристика потреб у нормі і при кримінальних відхиленнях можуть бути принципово різними. Аналіз і узагальнення рівнів потреб та інтересів у правопорушників дають змогу виявити: 1) порушення рівноваги між різними видами потреб та інтересів; 2) перекручений характер окремих потреб; 3) примітивність потреб та інтересів; 4) амо­ральність, злочинні прояви у способах задоволення потреб. У злочин­ців матеріальні потреби домінують над духовними, коло останніх дуже вузьке і передбачає лише спілкування з людьми або одержання тих чи інших відомостей, потрібних для «злочинного престижу». Такі по­няття, як дружба, прихильність, злочинці у більшості своїй розуміють викривлено: будуть гроші — будуть і друзі. Як правило, злочинці де­яких категорій уникають праці, бажають жити «легко і красиво», не ускладнюючи себе фізичною роботою.

Методи психолого-педагогічного впливу, використовувані в устано­вах виконання покарань, відповідають за своєю принциповою схемою загальним педагогічним заходам виховання, однак мають певну специ­фіку, зумовлену контингентом, щодо якого вони застосовуються. До цих методів поряд з високою і послідовною вимогливістю щодо режиму праці і відпочинку належить метод переконання, основною рисою яко­го є такий вплив на психіку засудженого, за якого досягається розуміння завдань і формується згода з необхідністю їх виконання. Реалістичність, доказовість суджень і міркувань, що повинні мати силу переконання, — головні сторони методу переконання. При цьому слід добирати досто­вірні та яскраві факти, що аргументують доводи переконання. Основною формою переконання є бесіда. Багаторазово повторювана, така, що має певну варіантність, вона в усіх випадках дає позитивний ефект.

До найбільш важливих методів кримінально-виконавчого впливу належить метод навіювання, який передбачає вплив на психіку люди­ни без критичного його сприйняття останньою. Навіювання має на меті змінити ставлення засудженого до його негативних установок, прищепити йому нові прагнення. Навіювання, як правило, пов' язане з авторитетом людини, яка його здійснює. У загальній психології під навіюванням розуміють різні способи вербального і невербального емоційно забарвленого впливу на людину з метою створення в неї певного стану або спонукання до певних дій. В основі навіювання лежить послаблення дії свідомого контролю, здійснюваного щодо сприйманої інформації¹. Виділяють два способи навіювання: словес­не — шляхом прямого мовного впливу на засудженого і непряме — опосередковане яким-небудь предметом чи дією². Навіювання може викликати не тільки ті чи інші емоційні стани, а й вольові спонукання, що є дуже істотним для практики діяльності установ виконання по­карань. Навіювання може бути як прямим, безпосередньо зверненим до засудженого, так і непрямим, що має своєю метою повідомлення позитивної інформації про інших осіб, причому в такій формі, що не вимагає безпосередньої відповідної реакції. Методи непрямого наві­ювання включають демонстрацію фільмів, вплив музикою, читанням художньої літератури тощо. При здійсненні методів впливу важливо зазначити, що домінантні вогнища, які виникають у засудженого і під­тримують позитивні прагнення, мають тенденцію до згасання. Тому такі домінанти необхідно стимулювати повторенням впливу. Доцільно також керувати самонавіюванням засудженого.

Важливим методом впливу на особу засудженого у пенітенціарній психології називають метод передання інформації. На думку А. Дуло­ва, інформація, яка спеціально і цілеспрямовано відбирається з тієї, що надходить до засудженого, повинна сприяти доповненню його соці­ального досвіду, одержанню і засвоєнню ним відомостей, яких він раніше не одержував (чи ігнорував), — про життя суспільства, інтереси і діяльність людей, трудові процеси, культуру та ін.Специфічним методом впливу на особу засудженого є метод регу­лювання психічних спілкувань. Тут є певні можливості регулювати психічні спілкування, впливати на взаємодію з іншими засудженими, рідними та близькими. Такий метод також передбачає контроль за входженням засудженого до мікроколективів (у тому числі з негатив­ною спрямованістю).

³

¹ Див.: Психологический словарь. - М., 1983. - С. 51.

² Див.: Васильев В. Л. Юридическая психология: Учебник. - М.: Юрид. лит., 1991. - С. 454.

³ Див.: Дулов А. В. Судебная психология. - С. 453.

Особливі умови перебування засудженого в місцях позбавлення волі передбачають застосування методу примушування. Вчені, які до­сліджують пенітенціарну психологію (О. Ковальов), вважають, що покарання діє в одних випадках залякуюче, в інших — примушує ду­мати про те, який спосіб поведінки виявляється не тільки більш зруч­ним у певний час, а й перспективним у справі самовиправлення.

Розділ 16 ^^^^^^^^^^^^^^^^^н

Психологія особи засудженого

^^^^^в § 1. Колективи засуджених

та їх психологічна характеристика

Вивчення колективів засуджених, їх формування, розвитку, роз­паду (розформування) становить значний інтерес, оскільки дає змогу визначити закономірності потягу людей один до одного, основи їхньої психологічної сумісності в процесі діяльності.

Відомі безліч класифікацій колективів, в основу яких покладено різні ознаки: вікові, професійні, виробничі, кількісні, організаційні та ін. Ці кла­сифікації стосуються колективів вільних людей, під якими розуміють групи людей, що спілкуються між собою, розв' язують певні завдання, пов' язані спільністю цілей, волі, дисципліни і взаємної відповідальності.

Загальне поняття колективу притаманне і колективу засуджених, який має певну специфіку, що відрізняє його від колективу вільних людей. Для колективу засуджених характерні такі особливості: а) це колектив закритого типу; б) колектив формується з правопорушників, позбавлених волі; в) перебування засуджених у колективі є примусо­вим; г) діяльність колективу докладно регламентується нормами кримінально-виконавчого законодавства; ґ) колектив характеризується істотними відмінностями (віковими, професійними, моральними); д) формування і специфіка колективу визначаються видом кримінально-виконавчої установи; е) особливості колективу зумовлюються видом і характером виробничої діяльності¹.

¹ Докладніше про це див.: Пирожков В. Ф., Щерба С. П. Формирование коллектива осужденных в ИТК. - М., 1983. - С. 7-9.

Формування психології колективу засуджених визначено відповід­ними чинниками, найбільш важливими з яких є: кримінально-виконавча політика держави; економіка суспільства, що зумовлює характер ви­робничої діяльності в установі виконання покарань; характер викону­ваних засудженими виробничих завдань; соціальні, національні, ві­кові, кримінологічні особливості засуджених; організація культурних заходів і побуту; організація педагогічного процесу, його форми і ме­тоди, рівень результативності, особливості відносин, що склалися в середовищі засуджених, а також між співробітниками установи і за-судженими¹. Наведені чинники не вичерпують усього різноманіття обставин, що впливають на засуджених, до яких входять як об'єктивні причини, так і суб'єктивні характеристики засуджених. Значною мірою вплив окремих чинників, що визначають психологічну структуру ко­лективу, зумовлений періодом перебування засуджених в установі виконання покарань, ступенем їх ресоціалізації.

За структурою колективи засуджених поділяються на формальні і неформальні. Формальні колективи поділяються на види: первинні, проміжні, загальні. Первинні колективи мають такі підрозділи, як ланка, бригада, відділення; проміжні поєднують декілька бригад. Усі формальні підрозділи функціонують у загальному колективі засудже­них. Неформальні колективи, мікрогрупи утворюються у результаті тяжіння осіб, заснованого на різних характеристиках, наприклад на­ціональній належності, подібності доль, вікових особливостях, виді вчиненого злочину, потребах і прагненнях тощо.

Комплексні дослідження соціологічних характеристик колективів засуджених, проведені філософами, педагогами, психологами і юрис­тами, свідчать про те, що до складу цих колективів входять окремі невеликі неофіційні групи. Типи таких груп традиційно визначаються за певними характеристиками: 1) групи з позитивною спрямованістю; 2) групи з невизначеною спрямованістю; 3) групи з негативною спря­мованістю. Основою формування кожного типу мікрогруп є найбільш привабливі для їх учасників особливості засуджених.

У групах з позитивною спрямованістю їх члени пов'язані духовними інтересами, спільністю смаків і особистою симпатією. Більш глибокими підставами формування мікрогрупи тут є працьовитість і ретельність. Члени груп з позитивною спрямованістю пов'язані також прагненням до навчання, що може виявлятися як бажання одержати загальну освіту, на­бути певну професію або суміжну спеціальність. Ініціатива у цьому ви­ходить не від адміністрації установи, а від самих засуджених. Такі групи справляють величезний виховний вплив не тільки на своє середовище, а й на колектив, у якому вони визначили своє позитивне прагнення.

¹ Див.: Пирожков В. Ф., Щерба С. П. Формирование коллектива осужденных в ИТК. - С. 8.

Підставами для формування груп з невизначеною спрямованістю, що при відповідних умовах може стати як позитивною, так і негативною, можуть бути: а) національні ознаки; б) матеріальні інтереси (разом хар­чуються, діляться посилками); в) професійні інтереси (особи однієї або подібних професій); г) схожі долі (невдачі у сімейному житті); ґ) вік (літ-

ні або молодь одного віку, пов' язана прагненням до розваг і зухвалих випадів). Такі групи характеризуються низькою стійкістю, становлять значну складність для виховного впливу на їх членів. Нестійкість прагнень, відсутність твердої установки на перевиховання, недостатня спаяність, відсутність референтів, що комплексом своїх характеристик можуть впли­вати на них, вимагають індивідуального підходу до таких формувань і обрання нетрадиційних методик виховного впливу на засуджених. Підставами для формування груп з негативною спрямованістю є:

а) негативне ставлення їх членів до будь-яких форм виховного впливу;

б) гіперболізація уявлень про власну значущість, почуття «власної гідності»; в) прагнення до типових порушень режиму і підвищена у зв' язку з цим конфліктність; г) однотипність вчинених ними злочинів або співучасть в одному злочині. Перелічені підстави не мають ви- черпного характеру, можуть виникнути й інші приводи для створення таких формувань. У названих групах є ватажки, однак немає ні підпо- рядкування, ні рівності, переважають «мої інтереси».

Виявлення і вивчення неформальних мікрогруп (мікроколективів) сприяє прогнозуванню поведінки окремих їх членів, визначенню мож­ливого позитивного або негативного впливу групи на формальне фор­мування, до складу якого вона входить, обранню найефективніших прийомів виховного впливу. Виявлення, вивчення та правильна оцінка спрямованості такого мікроколективу створюють передумови для мо­більного використання засобів виховного впливу на його членів, ви­значення їх ефективності і поширення в діяльності установ виконання покарань. Більше того, знання про характер і принципи (основи) фор­мування неформальних груп дають можливість розробляти диферен­ційовані форми психолого-педагогічного впливу на засуджених.

Практика кримінально-виконавчих установ підтверджує тенденцію, що підсилюється, до формування різних мікрогруп і свідчить про правильність наведеної класифікації. Подальші дослідження мають бути спрямовані на визначення тих параметрів, що сприяють утворен­ню неформальних об'єднань і розробленню ефективних заходів щодо стимулювання їх позитивної спрямованості.

^^^^^в § 2. Вплив соціальної ізоляції на особу

Пенітенціарна психологія вивчає динаміку особи засудженого у процесі відбування покарання. Покарання має на меті не тільки кару,

221

а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК України). Позбавлення волі має каральну функцію — заподіяння засудженому фізичних і моральних страждань. Заподіяння страждань пов'язане з додержанням вимог режиму, жорстким контролем за поведінкою за­судженого, обмеженням особистісних проявів, зміною діяльності.

Соціальна ізоляція впливає на психіку засудженого. Слід зазначити, що перебування у місцях позбавлення волі по-різному впливає на засу­джених. Так, М. Гернет писав: «Ми далекі від думки, що особливості того чи іншого режиму у тій або іншій в' язниці проходять через психіку кожного ув' язненого завжди і скрізь однаково. Навпаки, ми визнаємо, що сліди у психіці від такого проходження через неї тюремного режиму дуже різні: в одних вони такі ж глибокі, як глибокі колії від важко навантаже­ного воза на брудному путівці. В інших ці сліди — лише брижі на річці після пароплава, що пройшов, які швидко зовсім зникають»¹. Існують і такі кримінальні типи, для яких «тюрма — дім рідний».

Соціальна ізоляція покликана змінити особу засудженого, зробити певну корекцію, усунути певні особистісні дефекти. Засуджені з укорі­неними соціально-психологічними дефектами мають потребу в жорстко­му соціальному контролі, що здійснюється в установах виконання по­карань і спрямований на зміну та викорінювання у них соціально-психологічних дефектів. Метою такого контролю є руйнування злочин­них потреб, розрив соціально шкідливих зв' язків, ліквідація негативно­го соціального досвіду, навичок і звичок. У цьому плані позитивний вплив на засудженого справляє режим (точно встановлений порядок життєдіяльності), залучення до праці, виховний вплив, медична і пси­хологічна допомога. Водночас відбування покарання може бути пов'язане з виникненням негативних якостей: відлюдності, жорстокості, негати­візму, конформності тощо. Може також виявлятися девіантна (така, що відхиляється від загальноприйнятих норм) поведінка, а засуджені можуть включатися до мікрогруп з негативною спрямованістю.

¹ Гернет М. Н. В тюрьме. Очерки тюремной психологии. - С. 7-8.

Позбавлення волі змінює звичний уклад життя засудженого, його поведінку, особистісні прояви. Спостерігається включення такої особи до нового колективу закритого типу, відбуваються взаємодія, контак­тування з іншими засудженими, прийняття чи неприйняття до «когор­ти». Позбавлення волі передбачає руйнування сталих соціальних зв' язків, виникають нові взаємодії з особами, що відбувають покаран­ня. Соціальна ізоляція пов'язана зі стихійним принципом «виживає найсильніший», «закон — тайга, ведмідь — хазяїн».

У динаміці особи засудженого деякі автори (В. Васильєв) слушно називають такі найважливіші періоди: арешт, набрання вироком за­конної сили, прибуття до колонії, перші 6-8 місяців перебування в спецзакладі, за 3-8 місяців до звільнення, звільнення з колонії. Такі періоди називають «критичними» точками.

Особливо важкими є періоди чекання, коли відбувається переосмис­лення цінностей, людина зазнає нестатків, відчуває невизначеність. В особливих станах перебуває особа, яка чекає на виконання смертного вироку. В такій ситуації кожен день є випробуванням. Віктор Гюго писав: «... Чого варта шеститижнева агонія і цілий день передсмертної муки? Чого варте томління цього безповоротного дня, що тягнеться так по­вільно і проходить так швидко? Чого варті ці сходи катувань, які східець за східцем ведуть до ешафоту? Очевидно, це не вважається стражданням. А невідомо, що болісніше — щоб кров йшла крапля за краплею або щоб свідомість угасала думка за думкою»¹. Багаторічні спостереження пра­цівника Іркутської обласної прокуратури, який постійно був присутній на процедурі виконання страти (декілька сотень розстрілів) свідчать про виникнення специфічних психологічних страждань приречених: «Як правило, на слимаків перетворюються вбивці, які розчленовували трупи. Вони — боягузи, що майже вмирають від страху в камері смертника. Нерідко вони страждають у чеканні виконання вироку так сильно, що покриваються струпами, коростою повністю...»Складним періодом для засудженого є період адаптації до умов позбавлення волі (перші 6-8 місяців перебування в установі). У цей період виникають негативні емоційні стани, викликані тяжкими умо­вами життя, недостатністю харчування, обмеженням соціальних і пси­хічних спілкувань, обмеженістю інтимного життя, ворожим ставленням інших засуджених, криміналізованими мікроколективами та ін. У пе­ріод адаптації виникають бар' єри між засудженим та іншими особами (вихователями, іншими засудженими). Це насамперед психологічні бар' єри (смислові та емоційні). Саме в перебігу адаптації особа на­магається пристосуватися до нових умов і нового колективу.

²

¹ Гюго В. Собрание сочинений: В 6 т. - Т. 1. - С. 137.

² Китаев Н. Н., Тельцов А. П. Проблемы расследования отдельных видов умышленных убийств. - Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1992. - 168 с.

Перебування у місцях позбавлення волі може бути пов'язане також з такими негативними явищами, як: 1) дезадаптація — неможливість звикнути до ізоляції від суспільства, нових умов життя; 2) десоціалі-зація — трансформування позитивних якостей особи засудженого в негативні (прийняття вимог кримінального світу, співвіднесення своєї поведінки зі злодійськими традиціями та ін.).