2. Принципи, завдання та система цивільного права

Цивільно-правові норми та інститути поділяються на загальні й спеціальні (особливі). Загальні норми складають Загальну частину ЦП, особливі – Особливу частину. Загальна частина ЦП включає в себе норми, які стосуються всіх суспільних відносин, які регулюються нормами ЦП. Загальну частину сучасного цивільного права становлять норми про суб’єктів, об’єкти цивільних правовідносин, правочини, представництво, позовну давність. Правила Загальної частини враховуються при застосуванні всіх інших норм цивільного права. Особливу частину ЦП складають окремі види зобов’язань: договірні зобов’язання (купівля-продаж, дарування, рента, довічне утримання, найм, підряд, перевезення) та позадоговірні зобов’язання (делікти та зобов’язання з набуття, збереження майна без достатніх підстав тощо).

Загально-прийнято наразі виділяти у структурі цивільного права п’ять підгалузей цивільного права, норми яких регулюють однорідну групу цивільних відносин і мають свої загальні положення. До таких підгалузей цивільного права відносять: 1) речове права, норми якої оформляють належність речей до суб’єктів цивільних правовідносин, що є необхідною умовою для товарообігу; 2) зобов’язальне право, норми якої регламентують власне товарообіг. Зобов’язальне право у свою чергу поділяється на договірне та деліктне право, які мають спільну для себе Загальну частину. Зобов’язальне право виступає найбільш детально розробленою частиною цивільного права; 3) виключне право, що охоплює інститути інтелектуальної власності; 4) спадкове право, що регулює перехід майна у випадку смерті однієї особи до іншої; 5) особисті немайнові права, норми якої регулюють правовий режим різних видів особистих немайнових прав.

Під принципами ЦП розуміють основні начала цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Ними пронизується все цивільне право, відображаючи його найбільш суттєві властивості. В цьому полягає теоретичне значення принципів цивільного права.

Практичне значення принципів цивільного права полягає в тому, що вони можуть безпосередньо застосовуватися при регулюванні суспільних відносин, які входять в предмет цивільного права. Вони застосовуються, зокрема, якщо є прогалини у законодавстві та виникає необхідність застосування аналогії права. Саме дозвільний характер регулювання цивільних правовідносин завчасу передбачає, що можуть виникнути такі відносини, які неописані в жодній нормі цивільного права, але такі відносини відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Оформлення таких відносин та подальша їх оцінка правозастосовчим органом не може здійснюватися без загальних засад цивільного права.

Принципи цивільного права закріплені в ст.3 ЦК України і до них належать: 1. Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Саме цей принцип характеризує цивільне право як приватне. Він звернений у першу чергу до органів публічної влади, втручання яких у приватні справи можливе тільки у випадках, вказаних у законі. На виконання положень цього принцип діє велика кількість норм, що гарантують недоторканість приватного життя, особистої та сімейної таємниці громадян. В Україні передбачається майнова та кримінальна відповідальність суб’єктів публічних відносин за порушення вказаного принципу. 2. Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом. Всі власники, незалежно від форми власності мають можливість вільно використовувати належне їм майно у своїх інтересах. Ніхто не можу бути позбавлений свого майна інакше як за рішенням суду. Вилучення майна у публічних інтересах допускається тільки у випадках, що прямо вказані у законі, але з обов’язковою грошовою компенсацією. Зокрема, у ст. 350 передбачається викуп землі у зв’язку з суспільною необхідністю, де вказується, що власнику земельної ділянки відшкодовується не тільки вартість землі та нерухомого майна, що там розташована, але всі збитки, що виникли у зв’язку з викупом (в тому числі й упущена вигода) у повному обсязі. Цей принцип гарантує стабільність відносин власності, що є основою товарообігу. 3. Свобода договору. Цей принцип є базовим для розвитку товарно-грошових відносин, оскільки він вказує, що всі суб’єкти майнового обігу вільні у виборі сторони договору, визначенні умов договору та виборі моделі договірних відносин. За загальним правилом примус з боку держави по укладенні договору виключається. Але дія цього принципу завжди знала певні обмеження: сторони можуть домовитися на майбутнє про укладення певного договору, а потім вимагати його примусового виконання; є можливість з боку держави вимагати поставки певних товарів для державних потреб (договір контрактації) тощо. 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.