4. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин.

Виникнення цивільних правовідносин (ЦПв), їх розвиток та припинення залежить від певних умов, які в юридичній літературі прийнято називати передумови або підстави. До них належать норми цивільного права, цивільна правоздатність та юридичні факти.

Норми ЦП – це загальнообов’язкові правила поведінки, що регулюють цивільні відносини. Важливе значення норм ЦП полягає в тому, що вони регулюють відносини між суб’єктами шляхом визначення їх прав та обов’язків. Норма встановлює модель, загальну формулу, згідно якої можуть виникнути цивільні відносини в усіх однотипних ситуаціях. Таким чином, норма ЦП правами та обов’язками пов’язує дії суб’єктів цивільних відносин в одне правовідношення. Вони придають правове значення поведінці даних суб’єктів. При чому, цивільна норма не тільки визначає права та обов’язки, але й показує їх взаємний характер та порядок їх реалізації.

Цивільна правоздатність. У всіх фізичних осіб з моменту народження виникає цивільна правоздатність. Для того щоби вступити у цивільні відносини даним суб’єктам непотрібна мати цивільну дієздатність, бо вони можуть у відносини вступити через поведінку свого законного представника. Це є загальне правило, яке поширюється на всіх фізичних осіб. Стосовно юридичних осіб, то їх цивільна правоздатність як і цивільна дієздатність у часі виникнення збігаються, бо вони виникають з моменту державної реєстрації юридичної особи.

Юридичні факти. Навіть при наявності правової норми, яка передбачає правило поведінки та правомочного суб’єкта правовідносини по процесу не виникнуть, якщо останній не почне використовувати на дані йому законом можливості. Саме тому, третьою передумовою до появи ЦПв є юридичні факти (ЮФ) – дії або події, які передбачені в нормах ЦП. За вольовою ознакою ЮФ поділяються на дії та події. Як правило для виникнення, зміни та припинення ЦПв одного ЮФ достатньо. Але інколи на цивільні правовідносини будуть впливати не один, а декілька ЮФ, що отримало назву юридичний склад.

5. Цивільна правоздатність і дієздатність фізичної особи

Цивільна правоздатність – це природна здатність людини мати цивільні права та обов’язки. Правоздатність являється якісною характеристикою суб’єкта як здатність особи мати права та обов’язки, а не кількісна характеристика як коло прав та обов’язків. На проблему цивільної правоздатності в теорії цивільного права є дві точки зору. Представники першої вважають, що правоздатність – природна властивість людини (Дзера, Кузнєцової). Інша точка зору полягає в тому, що правоздатність – це соціально-юридична властивості (Сергеев, Толстой). Соціальні – тому, що ці якості пов’язані виключно з людським індивідумом, – юридичні тому, що саме законом визначаються обсяг і зміст цих властивостей. Правоздатність виникає з моменту народження особи в припиняється з моменту її смерті, причому в деяких випадках правоздатність виникає в особи до фактичного народження (при спадкуванні, беруться до уваги майнові права осіб, які народилися після смерті спадкодавця). Правоздатність являється невідчужуваною якістю особи, особа не вправі нею розпоряджатися (продати, обміняти) не вчинити інші дії, стосовно правоздатності. Рівень правоздатності не залежить від віку, стану здоров’я, майнового стану, освітнього рівня, національної ознаки. Але висловлюється точка зору, що здатність мати цивільні права та обов’язки у момент народження проявляється не сповна (зокрема, Ромовська виділяє рівні правоздатності повнолітніх, неповнолітніх, малолітніх та недієздатних). Вказані рівні правоздатності є однаковими, але в ряді випадків для вказаних категорій громадян закон не визнає за ними певних прав (так, недієздатний не може вступити до політичної партії, скласти заповіт, зайнятися підприємницькою діяльністю). Гарантії захисту правоздатності: ніхто не може позбавити особу правоздатності, навіть суд своїм рішенням; ніхто не вправі обмежити правоздатність особи, крім випадків застосування до особи кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі та виправних робіт, та позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю; громадянин не може розпоряджатися своєю правоздатністю, будь-яка угода спрямована на розпорядження правоздатністю, вважається недійсною повністю або в частині, що суперечить чинному законодавству.

Цивільна дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати цивільних прав та обов’язків. Зміст цивільної дієздатності складають наступні елементи: правонабувальна здатність – здатність набувати права та обов’язки; правоздійснююча здатність – здатність самостійно здійснювати набуті права та здатність самостійно виконувати обов’язки; деліктоздатність – здатність нести відповідальність за неправомірні дії. Дієздатність пов’язана із здійсненням громадянином вольових дій, що вимагає досягнення певного рівня психічної зрілості, де в якості критерію досягнення громадянином можливості власними діями набувати для себе права та обов’язки передбачається вік.

В залежності від віку особи та психічного стану розрізняють наступні види дієздатності:

Часткова цивільна дієздатність особи, яка не досягла 14 років. В зв’язку з незначним життєвим досвідом дитини та фактичну їх нездатність самостійно усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, законодавець визначає, що практично усі права малолітніх реалізують за них власними діями їх законні представники (батьки, усиновлювачи чи опікуни). Дана малолітня особа має право вчиняти лише дрібні побутові правочини. Під поняттям «дрібний побутовий правочин» розуміється правочин, який наділений наступними ознаками: 1) стосується предмета, який має невисоку вартість; 2) задовольняє побутові потреби малолітнього; 3) відповідає фізичному, духовному чи соціальному розвитку малолітнього. При цьому важливо щоб усі ці ознаки характеризували даний правочин у сукупності. Наявність одного з них не робить його дрібним. Вона також має право здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальність за завдану шкоду: відшкодовується її батьками або опікуном чи іншою особою, яка на правових підставах здійснює виховання особи.

Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від 14 до 18 років. Обсяг цивільної дієздатності осіб віком від 14 до 18 років характеризується тим, що вони можуть набувати цивільних прав та обов’язків як самостійно – у визначених законом випадках, так і за згодою батьків. Самостійно така особа розпоряджається своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами (в судовому порядку батьки можуть обмежити неповнолітню самостійно розпоряджатися своїм заробітком чи іншими доходами або позбавити її цього права); здійснює права на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняються законом; може бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; може укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися внеском, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Якщо інші особи внесли на її ім’я кошти в банк, то ними вона може розпоряджатися за згодою батьків. Інші правочини особа у віці від 14 до 18 років вчиняє за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Неповнолітня особа несе особисту відповідальність за порушення умов договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону чи укладеного за згодою батьків, піклувальника. Якщо в неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки або піклувальник.

Повна цивільна дієздатність. Вона настає з досягненням особи 18 років. Це загальне правило, але є винятки, тобто випадки, коли особі може надаватися повна цивільна дієздатність до досягнення нею 18 р. віку. До них відносять: 1) повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини; 2) повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. Повна цивільна дієздатність поширюється на всі цивільні права та обов’язки. Неповнолітня особа, яка влаштувалася на роботу або стала матір’ю (батьком) отримує повну цивільну дієздатність за рішенням органу опіки та піклування. Для цього їй необхідно подати заяву та письмову згоду своїх батьків. При відсутності такої письмової згоди рішення про надання повної цивільної дієздатності приймає суд за заявою органу опіки та піклування. Набуває повної цивільної дієздатності особа з моменту винесення рішення органу опіки та піклування про це або з моменту набрання законної сили рішення суду про це. Якщо 16 річна особа бажає здійснювати підприємницьку діяльність, то за наявності письмової згоди батьків (а при їх відсутності – згоди органу опіки та піклування) її реєструють як фізичну особу-підприємця. Повну цивільну дієздатність вона набуває з моменту її реєстрації. Якщо неповнолітній звільнився з роботи або перестав займатися підприємницькою діяльністю, то за нею повна дієздатність зберігається.