- •Тема 1. Біогеохімія. Основні поняття.
- •1. Міграція хімічних елементів.
- •3. Закон Кларка-Вернадського про всезагальне розсіювання.
- •4. Вид міграції.
- •Жива речовина.
- •2. Біосфера.
- •4. Біогеохімічні процеси - це процеси взаємодії між живою речовиною й інертною матерією Землі.
- •5. Циклічність біогеохімічних процесів.
- •Історія розвитку біогеохімії.
- •Поділ біогеохімії.
- •2. Дослідження біогеохімії птк різних рівнів організації:
- •Зв'язок біогеохімії з іншими науками.
- •Практичне значення бгх.
- •Сучасні завдання біогеохімії
Зв'язок біогеохімії з іншими науками.
Б
іогеохімія,
як згадувалося, тісно пов'язана з
геохімією, а також з іншими науками про
Землю, особливо з тими, які вивчають
склад гірських порід, мінералів, природних
вод і газів, а також розвиток природного
середовища протягом геологічної історії.
Часто навіть важко провести чіткі лінії розділу, див. схему вище.
Практичне значення бгх.
Через те, що основні види виробничої діяльності людей - сільське господарство й промисловість - здійснюються на суходолі, спрямованість практичного використання біогеохімії також пов'язана з вивченням процесів, що протікають у межах Світової суші.
Серед основних напрямків найбільший розвиток одержали:
а) застосування біогеохімічних методів при пошуках корисних копалин;
б) кількісна характеристика геохімічних умов для оцінки здоров'я тварин і людини;
в) застосування біогеохімічних стандартів для мінімізації антропогенного впливу на навколишнє середовище.
1. Ще при житті Вернадського практичне застосування біогеохімії було пов'язане з діяльністю геологічної служби, з так званим біогеохімічним методом пошуків родовищ корисних копалин.
Сутність цього методу полягає у виявленні ділянок підвищених концентрацій рудоутворюючих елементів у рослинах, продуктах їхнього відмирання й метаболізму.
Ділянки підвищених концентрацій металів у рослинах і верхньому обрії ґрунту — мають назву біогеохімічні аномалії і дають підставу припускати наявність на глибині покладів руд, що не виходять на поверхню.
У цьому випадку біогеохімічні аномалії можуть розглядатися як ореоли розсіювання рудних акумуляцій. Вони утворюються в результаті залучення металів у біологічний круговорот і нагромадження їх у рослинності й ґрунті.
Застосування біогеохімічного методу пошуків родовищ корисних копалин у важко досяжних лісових районах або на територіях, перекритих пухкими алохтонними відкладеннями, полегшує виявлення родовищ і сприяє здешевленню комплексу геолого-пошукових робіт.
Досвід застосування біогеохімічного методу узагальнений у працях А.П.Виноградова (учень Вернадського - 1954), Д.П.Малюги (1963), А. Л. Ковалевского (1984). В 1960-их рр. ці роботи у Швеції й Фінляндії проводилися Н. Брундином. Надалі біогеохімічні методи пошуку корисних копалин стали розвиватися в Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Індонезії, Шрі-Ланці, Гвінеї й інших країнах.
Біогеохімічні дослідження зіграли важливу роль у відкритті багатьох родовищ руд кольорових і рідких металів, сировини для атомної промисловості й інших корисних копалин.
У наш час біогеохімічний метод значно вдосконалений, є його різні варіанти розроблені з урахуванням досягнень біогеохімії й сучасних технічних можливостей.
В залежності від типу природного об`єкту, за яким проводять пошуки, виділяють: атмогеохімічні, гідрогеохімічні, літогеохімічні, біогеохімічні методи пошуку корисних копалин.
Мета пошуків – виділення ділянок земної кори, перспективних на виявлення певної корисної копалини.
При виділенні цих ділянок користуються двома поняттями:
1. Пошукові критерії відповідних корисних копалин: наприклад, рудні геохімічні асоціації елементів (для Zn родовища- Zn, Cu, Pb), мінеральні супутники (мінерали для алмазних родовищ).
2. Пошукові ознаки відповідних корисних копалин: первинні та вторинні геохімічні аномалії (ореоли).
Геохімічна аномалія - це локальна ділянка (повітря, вод, грунтів, кристалічних порід, рослинного шару) із вмістом одного або комплексу хімічних елементів, що перевищує їх геохімічний фон, або, при його відсутності, кларк.
Біогеохімічний, а саме, фітогеохімічний метод базується на використанні особливостей складу рослинного шару.
Застосовується він для пошуків переважно рудних корисних копалин.
Біогеохімічні пошуки корисних копалин засновані на використанні змін живих організмів та продуктів їх життєдіяльності, що виникають під впливом підвищених концентрацій хімічних елементів, властивих для відповідного родовища корисних копалин.
Зміни живих організмів проявляються у:
- зміні хімічного складу організму та продуктів деструкції у напрямку підвищення вмісту хімічних елементів, відповідних родовищу ;
- зміні морфологічних особливостей організмів та процесів життєдіяльності (інтенсифікація або пригнічення). Так, підвищення вмісту U, Th, Ra – призводять до прискорення росту та розвитку; F – рання пожовклість листя; B – затримка у рості; Mg – почервоніння стебла та черенків листків, відмирання краів листя; Cr – пожовклість листя; Cu – освітлення листя; Co – білі плями на листі; Zn – хлороз листя та відмирання кінців.
Біогеохімічна аномалія стає пошуковою ознакою корисної копалини у літосфері при наявності статистичної кореляційної залежності між вмістом елементу у рослині та рудному об`єкті.
Внаслідок розширення кореней рослини вглиб та в боки, кожна рослина це ніби-то середня проба для відповідного об’єму гірських порід: для дерев - 3-4 м, дубу - 10-12 м, трав’яних видів - 2-3м.
50-річний досвід біогеохімічних пошуків свідчить про групове накопичення рудних елементів-індикаторів у рослинах над родовищами Cu (Кк до 300), Pb (Кк до 200), Zn (Кк до 30), Au (Кк до 1000), Ni (Кк до 700) за А.А.Беусом. (Кк – кларк концентрації - відношення середнього вмісту елемента в даній системі(в рослині) до його середнього вмісту в земній корі)
Накопичення хімічних елементів у рослинному шарі над рудними родовищами та відповідно формування рудних біогеохімічних аномалій (за цих умов їх визначають терміном “біогеохімічний ореол”) відбувається за законами природної біогенної міграції.
Біогеохімічні ореоли рудних родовищ формуються внаслідок окремих головних біогеохімічних процесів. Коренева система рослин контактує з первинними або вторинними літо- та гідрогеохімічними ореолами родовищ.
Це визначає глибинність методу у відповідності до досліджуваного біооб`єкту: 30 м - верблюжа колючка, саксаул; 3-15 м - листяні дерева.
За О.П.Виноградовим біогенну концентрацію елементів рослинами можна поділити на:
1. Групову - в умовах, коли всі рослини території містять підвищену кількість окремих хімічних елементів, яка залежить від їх присутності у грунтах, водах, грунтових породах).
2. Селективну – в умовах, коли певні види або роди рослин накопичують окремі хімічні елементи. Такі рослини визначають як рослини- концентратори.
Безбар`єрність фітооб`єкту до пошукових елементів - індикаторів визначає їх як інформативні у пошуковому відношенні. Такими біоб`єктами часто вибирають рослини досліджені раніше та оцінені за рівнями коефіцієнтів концентрації. Кк 30-300 у мохах та лишайниках встановлено для 28 хімічних елементів – Li, Cu, Ag, Mo, W та ін.; у корі берези для 21елементів (благородні та оксофільні); у сухих шишках сосни для 20 елементів; у корі вільхи для Ra, As, Mo; у гілках вільхи для Rb, Au, Ra, As; у гілках берези для Au, Sr, Ba, Ra, Zn, Co.
Біологічна особливість окремих рослин - потреба до необхідного підвищеного вмісту у їх складі окремих хімічних елементів (концентратори другого роду за Вернадським) - обумовлює їх існування в умовах підвищених концентрацій елементів у грунтах та робить іх локальними геоботанічними індикаторами відповідних родовищ корисних копалин. Наприклад, галмейська ярутка та фіалка - Zn, астрагал - Se; мохи бріофіти - Cu.
На Україні біогеохімічні пошуки розпочали з 1965 року. Всього методи проводилися на 22 ділянках, де було відібрано 35000 проб. На рідкометальних рудопрявах Пержанської зони збагаченої Cu, Zn, Ni, Au зруденіння виявлялось на глибинах до 60 м.
Послідовність робіт при біогеохімічних пошуках включає ряд необхідних етапів.
1. Дослідно-методичні роботи з`ясування інформативних біооб`єктів (вид та частина рослини: кора, гілки, корені), визначення коефіцієнтів відносного вмісту елементів-індикаторів (при зміні фітооб`єктів).
Проводять на ділянці відомого розташування дослідженого об`єкту (родовища корисних копалин).
2. Польові роботи.
Намічають точки опробування, відбирають проби рослин інформативних біооб`єктів.
Для виключення впливу фаз вегетації проводять в одному періоді: до цвітіння, цвітіння, визрівання, відмирання, листопад та ін. На періоди дощу випробування припиняють. Вилучення елементів з листя, дерев та трав дощами зафіксовано для Fe, Zn, B, Mo.
Масу проби (для аналізу треба 100-200 мг золи) розраховують в залежності від видів аналітичних вимірів з урахуванням зольності. Наприклад, зольність кори сосни, кедра, піхти - 2-3%, кори вільхи, осики - 6-10%; кори берези 0.4-0.6%.
Необхідним є дотримання принципу одноманітності опробування: всі проби за всіма змінними факторами по можливості повинні бути одноманітні: один вид рослин (або кількох видів); один вік рослин; один орган рослин; однакове положення на рослині.
Орган рослини: обирається той, для якого властива максимальна концентрація; зручність відбору, небажаність травмування рослини. Береться однакова висота відбору.
Листя беруться всі з урахуванням ярусності гілки. У листі та у квітках вегетаційні зміни або вимивання атмосферними опадами обумовлюють сезонні коливання значень - їх відбір небажаний. У гілках, деревині, корі - вегетаційні зміни більш повільні і відбір їх переважний.
Максимальна концентрація, як правило, у коренях. Але при підготовці потрібно ретельно їх відмивати від грунту.
Відбір кори травмує рослину, тому це екологічно недоцільно.
Перевагу віддають 2-х річним гілкам (визначають за вузлами). Сукупно брати листя та гілки не рекомендують.
Трав’янисті види беруться загалом. (Надземна частина береться з підземною для виключення особливостей перерозподілу в органах).
Для виключення вегетаційних коливань опробують за найкоротший час.
Дерева беруть або молоді або старі, але завжди одного віку. Проби відбираються у довгий період без дощів, через 5-7 днів після них. У дощовий період з’являється можливість пропустити родовище, особливо при відборі листя.
Проби бувають: прості (гілка) та складені (4-5 гілок). У складених зменшується рівень випадкових коливань та усереднюється значення.
Технічно відбір проб виконують садовими ножицями, пакують у мішечки.
3. Аналіз проб. Головна трудоємність та непопулярність біогеохімічного методу полягає у трудоємності підготовки проб до аналізу: висушення; подрібнення; озолення (втрачається частина легких елементів, а для Hg до 97%) ведеться ступінчасто: 200º-400º-500º С. Перед цим підсушують і палять до обвуглювання у муфелі із доступом кисню, озолюють у тиглях. Використання неозолених проб дає дуже мінливі результати.
Серед аналітичних методів сьогодні найбільш поширені емісійний спектральний аналіз, рентгеноструктурний та флюоресцентний. Результати фіксуються у відповідних журналах опробування.
4. Обробка та оцінка результатів аналізу.
На цьому етапі виділяють ділянку біогеохімічних аномалій, статистично розраховують Сф(фактичну) та Сан по кожному елементу; Сан наносять на карту, оконтурюють границі аномалій – моноелементних або поліелементних (комплексних).
Завершуються пошуки оцінкою аномалії, виділивши аномалії рудної природи, тобто біогеохімічні ореоли.
2. Геохімічна екологія та біогеохімічне районування.
Іншим практично важливим напрямком у застосуванні біогеохімічних досліджень є - кількісна характеристика геохімічних умов для оцінки здоров'я тварин і людини.
Ним займається геохімічна екологія, що розглядає живі організми у єдності із властивостями природного геохімічного середовища.
Датою виникнення геохімічної екології можна вважати 1973 рік. У виданні “Знання” вийшла монографія В.В.Ковальського “Геохімічна екологія”. Її основою були науково-практичні дослідження Біогеохімічної лабораторії ім.Вернадського. У 40-х роках нею керував Олександр Павлович Виноградов (1895-1975 рр.) - директор інституту Геохімії та аналітичної хімії АН СРСР з 1947 р., а у 70-90 роках – сам В.В.Ковальський.
Геохімічну екологію автор визначив як науку про залежність життя від місця існування, умов зовнішнього середовища та умов існування; про взаємодію організмів та їх сукупностей з геохімічним середовищем в біосфері як єдиній системі “організм-середовище”.
Предметом дослідження геохімічної екології є стан живого організму, його біологічна структура й система функціонування у нормальному та паталогічному станах.
Методи дослідження - геохімічні та біологічні.
Як відомо, у біосфері живі організми та геохімічне середовище взаємодіють.
Геохімічне середовище та адаптивні можливості живих організмів формують діапазон змін, в межах якого організм або залишається здоровим, або з’являються реакції на надлишок чи нестачу мікроелементів - патології та захворювання.
Біогеохімічні провінції - це область на поверхні Землі, що відрізняється вмістом хімічних елементів у ґрунтах, водах і інших середовищах. (Виноградов А.П., 1962);
- це території з постійним характером реакції організмів (ендемічні захворювання, фітопатології, тощо).
У біогеохімічних аномаліях спостерігається дефіцитний або надлишковий вміст життєво важливих елементів у харчових ланцюгах, що приводить до порушень здоров'я тварин і проживаючого населення. Мова йде про концентрацію хімічних елементів, обумовлену винятково природними факторами!!!!! В окремих районах геохімічні відхилення настільки великі, що викликають відповідні, часто патологічні реакції організмів.
Важливим розділом геохімічної екології є біогеохімічне районування - виділення біогеохімічних регіонів, субрегіонів та провінцій.
При розробці критеріїв районування геохімічна екологія базується на пороговій чутливості організмів до визначеного ступеню нестачі чи збитку у природному середовищі певних есенціальних хімічних елементів та розрізняє їх верхні та нижні порогові концентрації у грунтах, рослинності (кормах тварин), питній воді, тощо.
В.В.Ковальский і його співробітники (1974) виявили зв'язок між продуктивністю сільськогосподарської худоби й надлишком і нестачею бору, кобальту, міді, молібдену, селену. Аналогічні дослідження в 1973 р. були виконані в Англії й Ірландії під керівництвом Дж.Уэба (1964, 1966), у США - Р. Ібінсом і ін. У деяких місцях встановлений вплив вмісту мікроелементів у питній воді й місцевих продуктах на здоров'я людини. Одним з перших за кордоном до цієї проблеми привернув увагу канадський біогеохімік Х.Уорен (1961). Фінський геохімік М.Сальми (1963) виявив зв'язок між вмістом свинцю в гірських породах і захворюванням розсіяним склерозом. Для організації методико-гігієнічних заходів була розроблена методика картографування природних геохімічних умов (Добровольський В. В., 1967).
У другій половині 20 сторіччя було розгорнуте вивчення мікроелементів у зв'язку із проблемами сільського господарства й медицини. Одним з ініціаторів цих досліджень став великий вітчизняний ґрунтознавець В.А. Ковда. Під керівництвом В. А. Ковди й Н.Г. Зиріна вперше були складені карти вмісту бору, марганцю, цинку, міді й молібдену в ґрунтах на великій території Східно-Європейської рівнини.
На початку 1990-х років була опублікована монографія А.Л. Ковалевского «Біогеохімія рослин», у якій розглянуто хімічний склад багатьох рослин у зонах геохімічних аномалій. Ці дані важливі як для пошуку рудних тіл, так і для розуміння біогеохімічних механізмів міграції елементів по харчових ланцюгах.
В 1993 році була опублікована книга "Біогеохімічні основи екологічного нормування (В.Н. Башкін і співавтори, Росія), де проблеми екологічного нормування обговорювалися з біогеохімічних і фізіологічних позицій.
Біогеохімічні ендемії обумовлені природним надлишком або нестачею тих або інших хімічних елементів у природному середовищі.
Іноді це може бути прямий вплив хімічного елемента, але в більшості випадків ендемії пов'язані з порушенням співвідношення вмісту мікроелемента з іншими хімічними елементами.
Зараз відносно добре вивчений взаємний вплив наступних мікроелементів: Со-Сu-Мn; Сu-Мо-Рb; N-Сu; Мо-Сu.
Мідь. У концентраціях понад 6*10-4 % токсична для живих організмів. Але є культури, що потребують у підвищених кількостях цього елемента. Так, чай може накопичувати міді до 15 мг/кг сухої речовини.
При нестачі міді (6–15 х 10-4%) порушуються процеси метаболізму рослин, вони захворюють: звертається й засихає листя, затримується розвиток кореневої системи, проявляється хлороз, у злаків — не формується колос, у фруктових дерев - жовтіють листки.
У тварин спостерігаються анемії, захворювання кісткової системи.
Однак при надлишкових кількостях міді також спостерігаються анемії, росте захворюваність гемолитичной жовтяницею, можливі поразки печінки. Рослини реагують проявом хлорозу.
Цинк. У великих кількостях (>7*10-3%) токсичний для рослин, тому що спостерігається пригнічення процесів окислювання.
Нестача цинку (3*10-3%) приводе до затримки або припинення росту більшості рослин. У фруктових дерев спостерігаються дрібнолистість та опад листя. У цитрусових - плямистість листків, у кукурудзи - хлороз, у томатів - дрібнолистість і скручування листків. Захворюють паракератозом (висип, лущення тріскання шкіри, втрата апетиту, фертильність) свині.
Марганець. У багатьох рослин при нестачі марганцю (<4*10-2%) знижується засвоюваність йоду, а в дубильних рослин (чай) скорочується утворення танінів.
Більшість рослин при дефіциті марганцю накопичує залізо, у кукурудзи спостерігається хлороз і некроз тканин, у цукрового буряка – жовтяниця.
У тварин і людини розвиваються захворювання кісткової системи.
Надлишок марганцю в кислих ґрунтах (> 30*10-2%) приводить до зменшення в рослинах заліза й викликає в них хлороз, що проявляється в плямистості листів.
Бор. Нестача бору впливає тільки на рослини, тому що тваринним організмам цей елемент не потрібний.
При вмісті бору в ґрунті менше 6*10-4% рослина, як правило, гине, захворювання починається із загибелі точки росту, відмирання корінь, у буряка нестача бору викликає гниття серцевини.
Надлишок бору (> 30*10-4%) викликає захворювання людини й тварин (борні ентерити).
Кобальт. Нестача кобальту в ґрунті (<7*10-4%) приводить до розвитку в рослин захворювання - погіршення розвитку кореневої системи; поганий ріст.
Систематична нестача кобальту в їжі тварин і людини також приведе до різних порушень і навіть викликає важкі захворювання, обумовлені недоліком вітаміну В12. Ці захворювання виражаються в руйнуванні волосяного покриву («сухотка» і «лизуха» великої рогатої худоби), порушенні функції печінки, що приводить до розвитку анемії й недокрів'я.
Молібден. Гостро реагує на нестача молібдену (до 1,5*10-4%) конюшина.
Тварини, що харчуються рослинами, що виросли на ґрунтах з недоліком молібдену, хворіють на анемію, тому що в їхньому організмі спостерігається нагромадження міді.
Навпаки, надлишок молібдену в кормах є причиною недоліку міді в організмі тварин і приводить до розвитку молибденозу.
При нестачі кальцію в їжі тварин високий вміст молібдену приводить до розвитку захворювання - ендемічна атаксія (уражається шлунково-кишковий тракт), а людина страждає ендемічною подагрою - захворюванням суглобів.
Свинець. Міститься в ґрунтах у невеликих кількостях (кларк - 1,6*10-3 %). Однак у ґрунтах рудних зон вміст свинцю підвищується до 2,6*10-1%, і ці зони виділяються як біогеохімічні провінції.
Підвищену кількість свинцю виявляють і в ґрунтах промислових зон, особливо уздовж автомагістралей. Підвищений вміст свинцю в ґрунтах біогеохімічних провінцій приводить до нагромадження його в рослинах до 8*10-3 – 7*10-2%, але тварини найчастіше адаптуються до таких підвищених кількостей свинцю в кормах, і в них не виникає патологічних змін.
Однак у промислово забруднених регіонах живі організми не мають пристосувальної реакції, і підвищення концентрації свинцю в харчових продуктах вище 10-4 % викликає токсичні явища. Уражаються всі органи, але найбільше сильно - нервова система. Для людини токсичною вважається добова доза більше 0,35 мг. Нейтралізувати свинець в організмі людини можна високими дозами аскорбінової кислоти, а запобігти надходженню свинцю в рослини - внесенням міді в ґрунт.
Иод. Нестача цього елемента в їжі викликає захворювання ендемічним зобом. Обумовлено це тим, що йод необхідний для синтезу гормонів щитовидної залози.
Раз в 30-50 днів організм повинен одержувати нові порції йоду в кількості 10-15 мг на 70 кг маси. Якщо йод надходить в організм у менших кількостях, то вона починає збільшуватися в розмірах, що спричиняю утворення зобу. Це захворювання може супроводжуватися різким погіршенням розумових здібностей. Причому хвороба може вразити людини в будь-якому віці.
Якщо ж йоду не вистачає в їжі грудної дитини, то це може викликати розвиток слабоумства, причому кретинізм супроводжується погіршенням діяльності серця, втрачається слух, зір, слабшають м'яза, настає стадія ідіотії.
Відомий історичний приклад - середньоазіатське місто Коканд. На початку XX сторіччя багато жителів цього міста через нестача йоду в харчуванні, обумовленого низьким вмістом цього елемента в ґрунтах і воді, страждали ендемічним зобом і слабоумством.
Багато територій Землі належать до ендемічних по йоду: не менше півтора мільярда чоловік проживає в цих регіонах (дані Всесвітньої організації охорони здоров'я). В Росії дефіцит йоду виявляється в Центрально-європейському регіоні, Східному Сибірі, на Уралі, Північному Кавказі й Крайній Півночі, на Україні – територія Карпат.
Для запобігання цих захворювань у районах з нестачею йоду в ґрунтах і воді вводять невеликі порції цього елемента в їжу.
Однак тут необхідно виявляти обережність, тому що надлишок йоду також може призвести до захворювання - базедової хвороби, відомої також за назвою тріада Базедова (збільшення щитовидки, витрішкуватість, серцебиття). Для вирішення проблеми вчені Медичного радіологічного центра РАМН розробили препарат - йодказеїн -аналог природної сполуки йоду з білком молока. Коли в ґрунті й воді йоду недостатньо, потреба в ньому на 70-90% реалізується за рахунок молока. Не є небезпечним і надлишок органічного йоду, тому що він виводиться природним шляхом, оминаючи щитовидну залозу. Йод-казеїн не містить йод у вільному стані: при виготовленні цієї харчової добавки включення йоду в білок іде по чотирьох незамінних амінокислотах (тирозину, гістидину, триптофану й фенілаланіну). Це дуже важлива перевага йодказеїна в порівнянні з леткими неорганічними сполуками йоду, що добавляються, наприклад, у поварену сіль. До речі, під час зберігання солі втрати йоду становлять 15-20% на місяць. А йодказеїн може довго зберігатися, не втрачаючи своїх корисних якостей. При чому при додаванні йодказеина в хлібобулочні вироби останні не змінюють ні смаку, ні запаху, ні кольору.
Фтор. Нестача фтору приводить до розвитку карієсу, тому що поступово руйнується емаль зубів (у яку входить 0,02% фтору). У деяких організмів спостерігаються деформація кісток, їх крихкість і переломи.
Підвищення вмісту фтору може призвести до порушення функції щитовидної залози. При надлишку фтору в їжі й воді в людей виникають також захворювання зубів (флюороз - руйнування емалі).
У тварин спостерігаються явища, що посилюють виділення з організму йоду, при цьому гальмується активність деяких ферментів.
Установлено, що оптимальною добовою дозою для дорослих людей є 0,6-1,5 мг фтору. Для деяких тварин ця доза може бути вище (до 20 мг на 1 кг маси). Понад ці норми фтор і його сполуки токсичні.
Вдихання повітря, що містить фтору більше 0,5 мг/л, діє на людей отруююче, а 0,8 мг/л - смертельно. Засіб першої допомоги при отруєнні фторидами - 2% розчин хлориду кальцію.
Неендемічні захворювання (атеросклероз, ішемічна хвороба, діабет, інфекційний гепатитт, лейкоз та інше) вражають весь організм, порушують різні форми обміну речовин, включаючи мікроелементи. Наприклад, при атеросклерозі у крові підвищується вміст Mn та Fe та знижується вміст Ni та Cu; при ішемічній хворобі серця у плазмі крові зростає рівень Cu, Ni, Mn та знижується Zn; цукровий діабет супроводжується зниженням у крові Mn.
Вивчення здоров’я населення сьогодні все частіше проводиться у відповідності до гетерогенності (неоднорідності) біогеохімічних властивостей навколишнього середовища.
3. Третій напрямок - застосування біогеохімічних стандартів для мінімізації антропогенного впливу на навколишнє середовище - виник наприкінці 1960-х - початку 1970-х рр. і остаточно визначився в 1972 р. після Стокгольмської конференції ООН, присвяченій проблемам стану й охорони навколишнього середовища.
Світове співтовариство серйозно стурбовалося, що виробнича діяльність досягла небезпечного рівня й стала негативно позначатися на стані природи.
Вживаються зусилля по координації досліджень в області вивчення вмісту й розподілу небезпечних забруднювачів, в розробці національних і міжнародних програм, спрямованих на організацію контролю за забрудненням навколишнього середовища, вивченням закономірностей, що підтримують нормальний стан біосфери.
Були створені програми ООН по навколишньому середовищу (UNEP - United Nation Environment Programme), глобального моніторингу (GEMS - Global Environmental Monitoring System), «Людина й біосфера» (МАВ - Man and the Biosphere), «Глобальні зміни» (Global Changes). Програми курують ЮНЕСКО й Науковий комітет по проблемам навколишнього середовища Міжнародного союзу наукових суспільств (SCOPE - Scientific Committee on Problems of the Environment).
Біогеохімія, предметом вивчення якої слугують процеси міграції й масообміну хімічних елементів, що зв'язують у єдине ціле навколишнє середовище й живі організми, може стати теоретичною основою для комплексних біосферних досліджень і здійснення згаданих вище програм.
Біогеохіміки приймають активну участь у вивченні сучасного геохімічного стану природних систем і їхньої трансформації під впливом антропогенного фактору.
На Стокгольмській конференції ООН серед пріоритетних забруднювачів були названі важкі метали. Результати досліджень у цій області були розглянуті на серії конференцій, присвячених проблемі «Важкі метали в навколишньому середовищі» («Heavy metals in the Environment»), початі роботи по консолідації досліджень в області біогеохімії розсіяних елементів на міжнародному рівні у формі регулярних міжнародних конференцій: International Conference on the Biogeochemistry of Trace Elements - ICOBTE. Результати біогеохімічних досліджень публікуються в періодичній науковій літературі багатьох країн.
Приклади найпоширеніших елементів-токсикантів:
I клас небезпеки – As, Cd, Hg, Se, Pb, Zn,F;
II клас небезпеки – B, Co, Ni, Mo, Cu, Sb, Cr;
III клас небезпеки – Mn, V, W, Sr, Ba.
Цей розподіл зроблений на основі ступеня шкідливого впливу на організм людини.
Ясно, що для кожного біологічного виду величина граничних концентрацій і ступенів токсичності індивідуальна.
Є види, здатні без шкоди для них самих бути накопичувачами токсикантів. Є в цьому розподілі й певна частка умовності, пов'язана з відмінностями форм знаходження елементів у середовищі. Той самий хімічний елемент, залежно від входження до складу різних хімічних сполук, може виявляти або більше, або менший токсичний вплив. Але, з врахуванням того, що в природі можливі переходи будь-якого хімічного елемента з однієї форми знаходження в іншу, оцінка ступеня токсичності дається кожному елементу по можливому рівню його небезпеки.
Процес техногенної біогенної міграції набуває визначального значення при формуванні хімічного складу живої речовини на забруднених територіях.
Хімічне забруднення - це процес зміни хімічного складу компонентів довкілля, що шкідливо впливає на живі організми.
Кожен з компонентів довкілля зазнає техногенного навантаження (кількість твердих, рідких та газових відходів на одиницю площі т/км2). Але рівень цей різний.
Співвідношення між структурою природного середовища та якісно-кількісним складом техногенного навантаження визначає граничний рівень безпечного техногенного навантаження у кожному конкретному випадку.
При перебільшенні цього рівня спостерігаються процеси деградації, деструкції та руйнування екосистеми, включаючи живі організми.
Усвідомлення того, що на початкових етапах деградація не спостерігається, як будь-яка хвороба у людини або фітопатологія у рослин, обумовила необхідність визначення граничного рівня саморегуляції екосистеми, за яким починаються незворотні зміни внутрішнього стану та хімічного складу живих організмів.
Кількісними критеріями цих рівнів приймаються границі техногенних геохімічних аномалій - територій довкілля з аномально високим (зрідка – низьким) по відношенню до геохімічного фону вмістом хімічних елементів.
Це біологічні реакції організмів, будь-які відхилення в організмах, що достовірно пов'язані із забрудненням довкілля. Головна ознака - централізованість, комплексність, поліелементність.
В залежності від компонента довкілля, у якому вони зафіксовані, виділяють - літогеохімічні, атмо-, гідро-, біо- (зоо-, фіто-) геохімічні аномалії, за розмірами - глобальні (СО2 в атмосфері), регіональні, локальні (площинні, лінійні) аномалії.
За якісним складом визначають джерело забруднення.
Наприклад, автотранспорт - Pb, Cu, Cr, Fe, N; пасовища – Zn, Sr; підприємства чорної металургії - Mn, Cr, V, Fe; лісова та лісопереробна промисловість – органічні сполуки.
Визначення геохімічного фону - питання проблемне і неоднозначне.
При екологічних дослідженнях приймають рівні елементів як екологічно безпечні - статистично розраховані Сф, кларк, ГДК.
ГДК – це норматив кількості шкідливої речовини в природному середовищі, при якому воно не виявляє несприятливого впливу на людину і його потомство при постійному контакті або впливі за певний проміжок часу.
Величина ГДК установлюється законодавчо. Тому ГДК можна вважати поняттям більш юридичним, чим природничонауковим (хоча величини ГДК визначаються на основі наукових рекомендацій).
І тому ж у різних країнах ухвалюються свої нормативи гранично припустимих концентрацій, які можуть відрізнятися одна від одної в рази й навіть на порядки.
Це завжди слід мати на увазі при зіставленні результатів екологічних досліджень, що виконуються в різних країнах, у тому числі суміжних (наприклад, коли фахівці двох сусідніх держав оцінюють незалежно наслідки однієї техногенної аварії, що сталася в прикордонному районі). При цьому є загальні нормативи, рекомендовані Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ), і рекомендується, щоб національні нормативи були не менш жорсткими. А от жорсткість національних норм у порівнянні з міжнародними цілком допускається й навіть заохочується.
Величини токсичності й ГДК пов'язані в цілому зворотньою пропорцією. Чим токсичніше речовина, тем нижче величина ГДК.
Значення ГДК встановлюються не тільки для кожної речовини окремо, але й для кожного із середовищ, у яких воно може втримуватися. Для кожного середовища застосовуються свої одиниці вимірів:
Для ґрунтів – мг/кг, води – мг/л, повітря – мг/м3.
Величина ПДК встановлюється з урахуванням різних показників шкідливості, пов'язаних з особливостями впливу на організм або способами перенесення (обміну між середовищами). Зокрема, для оцінки величини ГДК у ґрунтах, оскільки речовина ґрунту прямого впливу на організм людини не справляє, використовуються кілька показників можливого опосередкованого впливу.
Водно-міграційний показник ураховує здатність речовини утворювати розчинні форми, передаватися через водне середовище й, відповідно, попадати в організм людини при вживанні води.
Повітряний показник ураховує «летючість» речовини, здатність його випаровуватися й переноситися по повітрю, потрапляючи в організм людини в процесі дихання.
Транслокаційоний показник враховує здатність хімічного елемента накопичуватися в рослинах і потрапляти в організм людини або тварин при їхньому вживанні в їжу.
Показник, заснований на шкідливості прямого потрапляння токсичної речовини в організм, називається санітарно-токсикологічним.
Для атмосферного повітря й природних вод, що використовуються для водопостачання, може застосовуватися органолептичний показник, що враховує не тільки токсичний вплив, але й появу неприємних відчуттів при вдиханні забрудненого повітря або вживанні забрудненої води.
В результаті, за підсумковий, лімітуючий показник при встановленні ГДК приймається той, який є найбільш жорстким. При встановленні ГДК для повітряного середовища враховується не тільки вміст речовини, але й час, який людина може без шкоди для здоров'я провести в даній атмосфері. Це обумовлене тим, що вплив токсичних речовин, розсіяних в атмосфері, не є разовим, а здійснюється безупинно в процесі дихання. Чим довше людина перебуває в забрудненій атмосфері, тим вище небезпека для її здоров'я.
Для найбільш токсичних речовин значення ГДК не встановлюються. Це означає, що будь-які, навіть самі незначні вмісти їх у природних середовищах, становлять небезпеку для здоров'я людини. Такий високий ступінь токсичності можуть мати деякі речовини, синтезовані штучно, що не мають природних аналогів.
Спостереження та вивчення впливу техногенного забруднення на біоту включає визначення трьох головних характеристик: визначення джерела забруднення, забруднених компонентів довкілля, біологічного стану та склад біоти.
Джерело забруднення для промислових підприємств вивчають на еталонних об`єктах в межах санітарно-захисної зони - території, де вміст токсичних елементів може перевищувати ГДК, тому заборонена всяка діяльність крім промислової (не розміщується житло).
Реакції живих організмів раціонально розглядати за ступенем підвищення небезпеки антропогенного впливу. Результати впливу повинні розглядатися на різних рівнях організації живої матерії: органызмовому; популяційному - видовому; біосферному. Просторово онтогенічні та популяційні оцінки тісно пов`язані з технічними геохімічними аномаліями.
Послідовний ряд біологічних реакцій живих організмів на забруднених територіях у загальному випадку включає такі етапи:
Біогеохімічна концентрація забруднювача.
Поява фізіологічних та функціонально-морфологічних відхилень.
Ріст загальної захворюваності та окремих видів захворювань.
Зниження функції розмноження, біопродуктивності, мутагенні зміни.
Підвищення смертності та скорочення щільності популяцій.
Методику еколого-геохімічних досліджень узагальнюють три етапи.
1. Відбір проб діагностичного біооб’єкту, що найбільш чутливо відображає стан довкілля і зміни. У ньому хімічний склад корелюється з рівнями забруднення.
2. Хіміко-аналітичні дослідження.
Виділяють критичний орган - орган, у якому накопичення ксенобіотика завдає найбільшої шкоди живому організму. Визначають цей орган за тестом накопичення за біохімічним нормативом. За Ю.Е.Саєтом інформативним біосубстратом людини для F – сеча, волосся, зуби; Мn – волосся; As – волосся; Pb – кров, волосся, зуби, Нg - кров, волосся.
3. Визначення та кількісна оцінка кореляційних зв’язків «техногенна геохімічна аномалія – організм».
Практично всі хімічні елементи техно-, літо- та гідро аномалій засвоюються організмами і формують біогеохімічні аномалії в інформативному біосубстраті. У волоссі дітей (за даними Ю.Є.Саєта) виявлені кореляційні зв’язки за Sb, Te, Ag - на техногенних аномаліях металургійних комбінатів.
Найбільш чутливим видом реакції організмів є зміна функціонально-морфологічних характеристик. Використовують їх за біотестуванням, дослідженнями гемоглобіну, лейкоцитів, змінами фізичних показників організму (вага, ріст). У рослин спостерігається порушення фенофаз, некрози (омертвіння тканин), хлороз, гігантизм, карликовість. Ксенобіотики можуть діяти вибірково (на один орган) або загально (зміна всіх функцій) – сумарна дія на здоров’я. На територіях комплексно сполучених техногенних аномалій спостерігаєься однотипова структура зміни показників здоров’я.
