Членні прикметники

Членні (займенникові, або повні) прикметники утворилися в ранній період праслов'янської мови (а можливо,, у балто-слов'янський період). Членні форми утворювали лише якісні й відносні прикметники; присвійні прикметники у повній формі не виступають.

Процес утворення членних прикметників — складний, тривалий і становить значний інтерес, оскільки він свідчить про остаточне оформлення прикметника як окремої частини мови, що набула не тільки синтаксичної, а й граматичної характеристики. Діставши граматичну самостійність, членні форми поступово витіснили з ужитку в слов'янських мовах нечленні форми.

Нормою української мови є стягнені форми прикметників у називному відмінку однини жіночого і середнього роду, у знахідному відмінку однини жіночого роду та в називному множини всіх родів. Проте в окремих жанрах з певною стилістичною метою вживаються і нестягнені форми членних прикметників. У прикметників чоловічого роду давня флексія -ъи фонетично змінилася на -ий.

Збереження членних нестягнених форм прикметників у називному відмінку однини чоловічого роду вчені пояснюють тим, що іменні прикметники в називному відмінку однини втратили кінцеві ъ, ь у слабкій позиції і мали нульову флексію. Тому короткі прикметники, що перейшли у повні, набули закінчення, яке і зберігають: добрий, великий і т. д„ У м'якій групі флексія -ій виникла не фонетичним шляхом, а за аналогією, очевидно, до займенникових форм типу мій, твій — синій, братній.

В українській мові, на відміну від російської і білоруської, у родовому, давальному і місцевому однини чоловічого і середнього роду та в родовому й орудному однини жіночого роду як у твердій, так і в м'якій групах виступають однакові флексії (м'який варіант відрізняється від твердого лише пом'якшенням кінцевого приголосного основи або кінцевим і основи: безкраїм, довговіїм): добр-ого — син'-ого, добр- ому — син'-ому, (на) добр-ому, добр'-ім — син'-ому, син'-ім, добр-ої — син'-ої, добр-ою — син'-ою.

Членні прикметники чоловічого роду в знахідному однини (і у множині для всіх родів) мають форми, паралельні з називним і родовим відмінками. У називному відмінку вони виступають тоді, коли узгоджені з іменником, що означає неживий предмет (купив червоний олівець). При іменниках — назвах істот прикметник стоїть у формі родового однини (пасу сивого вола), а у множині можлива ще й форма називного відмінка (доглядаю сірих овець, пасу сивих волів і доглядаю сірі вівці, пасу сиві воли).

У місцевому відмінку однини чоловічого і середнього роду наявні паралельні форми: (на) добрім, синім — збереження давньої форми (добромь — добрім, синемь — синім) і (на) доброму, синьому — нова, частіше вживана форма, що виникла внаслідок поширення форми давального однини на місцевий однини, можливо, не без впливу прикметників жіночого роду, які в давальному і місцевому однини мають однакову флексію.

У називному множини виступає повна стягнена форма з флексією -і для всіх родів: добрі, сині, безкраї.

У непрямих відмінках прикметники твердої групи мають у флексії -и, а м'якої групи — і (добрих, добрим; синіх, синім і т. д.).

У російській мові давня флексія -ъи фонетично змінилася на -ой: дорогой, прямой, слепой, кривой, нагой. Ця флексія виступає під наголосом. Флексія –ый (добрый старый), яка наявна в ненаголошеній позиції прикметників російської мови, відбиває книжну старослов'янську традицію

Прикметники жіночого роду в родовому, давальному, орудному і місцевому однини мають флексію -ой, -ей, причому в орудному відмінку поряд із цією флексією вживається також -ою, -ею, але остання в сучасній російській літературній мові використовується головним чином у певних стилях мови, у віршованій мові, :коли цього вимагає ритм і рима. У російській мові наявні стягнені форми жіночого роду, утворені від повних прикметників: добрая — добра, новая — нова, старая — стара. Стягнені форми членних прикметників відрізняються від іменних форм місцем наголосу: в нечленних прикметниках жіночого роду в називному відмінку однини наголос падає на закінчення (добра́, нова́́, стара́), а в стягнених формах — на корінь (до́бра, но́ва, ста́ра).

У білоруській мові прикметники середнього і жіночого роду в називному відмінку однини мають нестягнену форму: белае, вялікае, маладое, хітрае; белая, вялікая, маладая, добрая, цэлая і под.

У білоруській мові, подібно до російської, флексії непрямих відмінків твердої і м'якої груп відмінні: добр-ага — с'ін-ага, добр-аму — с'ін-аму, добр-ым — сін'-ім.

Прикметники жіночого роду в давальному, орудному і місцевому відмінках однини мають флексії -ой (під наголосом), -ай (-яй) (у ненаголошеній позиції): сляпой, добрай, верхняй.

У давньоруській мові присвійні прикметники відмінювалися за типом іменних прикметників, але в історії розвитку трьох мов відбулися певні зміни. Зокрема, в українській; мові форми іменного відмінювання були витіснені займенниковими, крім називного однини чоловічого роду (Н. батьків, Р. батькового, Д. батьковому і т. д.).

У називному множини тільки в російській і білоруській мовах присвійні прикметники вживаються в нечленній формі; в українській мові тут виступає повна стягнена форма: укр. батькові, материні; рос. отцовы, мамины; блр.. бацькавы, матчыны.

Поряд із спільними формами у відмінюванні повних прикметників і поділі їх на групи у східнослов'янських мовах спостерігаються і деякі специфічні для кожної мови риси.

1. Поділ прикметників на тверду і м'яку групи у трьох мовах не повністю збігається. Пор., наприклад, присвійно-відносні прикметники української і білоруської мов типу заячий, жаб'ячий (укр.), заячи, жабін (блр.), що належать до твердої групи, і відповідні російські заячий, жабий (м'яка група).

2. Прикметники з основою на г, к, х в українській мові належать до твердої групи, а в російській і білоруській — до м'якої у формі називного відмінка однини чоловічого і середнього роду та в усіх відмінках множини: укр. великий, довгий, тихий; рос. великий, долгий, тихий; біл. вялікі, доўгі, ціхі.

3. Прикметники типу всесвітній, городній, достатній, мужній і под. в українській мові належать до м'якої групи, а в російській (всемирный, огородный, достаточный, мужественный) і білоруській (сусветныи, агародны, дастаковы, мужны) — до твердої.

4. Лише в російській мові давнє закінчення -ъи фонетично змінилося на -ой (під наголосом), в українській мові — на -ий, у білоруській —на -ы (з відпадінням кінцевого й).

5. Для білоруської мови характерною є скорочена форма називного відмінка однини прикметників чоловічого роду (добры, сіні), тим часом як в українській і російській мовах виступають членні нестягнені форми.

6. Для української мови в називному, знахідному однини жіночого і середнього роду та в називному, знахідному множини для всіх родів характерними є повні стягнені форми: добра, добре, добру, добре, добрі, хоча в художній літературі та в усній народній творчості вживаються нестягнені форми: широкую долину, і високую могилу, і вечірнюю годину, і що снилось, говорилось — не забуду я (Т. Г. Шевченко); Молодії молодиці, не ходіте на вулицю (Народна пісня); Ой добраніч, широкеє поле, жито ядренеєі (Народна пісня).

7. У російській і білоруській мовах, на відміну від української, прикметники жіночого роду в орудному відмінку однини мають паралельні флексії: рос. молодой — молодою, синей — синею; біл. маладой — маладою, сіняй — сіняю.

8. Для української мови характерним є вживання паралельних флексій у місцевому відмінку однини прикметників чоловічого і середнього роду (на високому дубі — на високім дубі, на осінньому сонці — на осіннім сонці). Форма на -ім є давньою, що фонетично виникла з місцевого відмінка (вьісокомь). Російська і білоруська мови не знають паралельних закінчень у місцевому відмінку однини.