5. Зрушення в зовнішній політиці

Нове керівництво країни після 1985 р. прагнуло максимально знизити рівень конфронтації на міжнародній арені як необхідну умову проведення внутрішніх реформ.

15 лютого 1989 р. сталася подія, на яку давно чекали радянські люди й увесь світ, — завершилося виведення радянського військового контингенту з Афганістану. По-новому радянське політичне керівництво стало розглядати міжнародні проблеми, визнавши пріоритет загальнолюдських цінностей, міжнародних угод, у тому числі Загальної декларації прав людини, зобов'язавшись привести внутрішньосоюзне законодавство у відповідність з міжнародним правом.

Кардинально змінилися радянсько-американські відносини. Відбулися зустрічі М. Горбачова і Р. Рейгана в Женеві (1985 р.) й у Рейк'явіку (1986 р.). 8 грудня 1987 р. під час візиту М. С. Горбачова до СЇЇІА було підписано радянсько-американський договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності. Під час зустрічі на о. Мальта з президентом США Д. Бушем наприкінці 1989 р. М. С. Горбачов виступив з ініціативою про те, що СРСР не буде розглядати США як свого потенційного противника. Д. Буш від імені США взяв зобов'язання ніколи не загрожувати безпеці СРСР.

Однією з центральних у Європі була німецька проблема. Демократичні процеси в НДР і ліквідація Берлінської стіни привели до активізації руху за об'єднання в країні. СРСР, США, Велика Британія і Франція підтримали цей процес. Об'єднання НДР і ФРН на демократичній основі остаточно вирішило німецьку проблему.

Лідери західних країн на зустрічі "великої сімки" у Лондоні влітку 1991 р. дали зрозуміти радянським керівникам, що Захід подасть СРСР необхідну економічну допомогу у випадку переходу Радянського Союзу до ринкових реформ.

Радянський Союз з розумінням поставився до антитоталітарних революцій у Східній Європі 1989-1990 рр., коли один за одним під натиском демократичних сил припиняли своє існування прорадянські режими, відновлювалися свободи й права людини. Лідери нового зовнішньополітичного курсу СРСР М. С. Горбачов і Е. А. Шеварднадзе довели, що Радянський Союз шанує норми міжнародного права, і не застосували ніяких силових дій. Поступово з країн Східної Європи виводилися радянські війська, незабаром припинили своє існування Організація Варшавського Договору (1 липня 1991 р.) і РЕВ (28 червня 1991 р.). Народи східноєвропейських країн самі вирішували свою подальшу долю.

Перемога нового політичного мислення у зовнішній політиці СРСР, реальні кроки щодо її реалізації ознаменували на початок 90-х років завершення періоду "холодної війни" між Заходом та Сходом, періоду розколу та конфронтації. Радянський Союз ставав більш відкритою країною для світового товариства.

6. Серпневий заколот 1991 року

Восени 1990 р. праві сили перейшли до відкритого наступу. 28 листопада 1990 р. міністр оборони Д. Т. Язов на засіданні ВР СРСР виступив із вимогою "відновити порядок у країні і забезпечити проведення призову в армію". У грудні з посади міністра МВС звільнено В. Бакатіна, який намагався реформувати органи внутрішніх справ у дусі часу. У своєму виступі на телебаченні голова КДБ Й. Крючков обрушився на неформалів. Дуже гостра обстановка склалася під час обговорення кризової соціальне економічної та політичної ситуації на IV з'їзді народних Депутатів (17-27 грудня 1990 р.). Усіх депутатів приголомшив виступ Е. А. Шеварднадзе про змову правих сил, що насувається, і його заяву про свою відставку з посади міністра закордонних справ. Тоталітарний режим рішуче виступив проти прагнення республік Прибалтики до незалежності. Мирні виступи жителів Вільнюса і Рига на початку 1991 р. найжорстокішим чином було придушено десантними військами, були людські жертви. У країні наростали центробіжні устремління. Для зміцнення своїх позицій центральне керівництво і призначило на 17 березня 1991 р. Всесоюзний референдум із питань збереження СРСР. Хоча за це висловилися 70% опитуваних, референдум не вніс ясності в протиріччя з приводу нового союзного договору і подальшої долі СРСР. Після референдуму почався так званий "новоогарьовський процес" — переговори керівників дев'яти республік (Росії, України, Білорусії, Казахстану, Узбекистану, Туркменистану, Киргизстану, Таджикистану, Азербайджану) із президентом СРСР. "Заява 9+1", підписана 23 квітня 1991 р.» декларувала принципи нового союзного договору. Подальші переговори виявили значні розбіжності в позиціях і протиріччя. 24 липня 1991 р. М. С. Горбачов заявив, що роботу над союзним договором закінчено. Республікам передбачалося надати додаткові повноваження, більшість центральних структур втрачала свою владу при укладенні нового договору. Попереднє підписання документа було призначено на 20 серпня 1991 р.

19 серпня о 6 годині ранку на всю країну пролунало повідомлення ТАРС про створення Державного комітету з надзвичайного становища у складі 8 чоловік: віце-президента Г. І. Янаєва, прем'єр-міністра В. С. Павлова, міністра оборони Д. Т. Язова, голови КДБ В. А. Крючкова, заступника голови Ради оборони О. Д. Бакланова, міністра внутрішніх справ Б. К. Пуго, голови Селянської спілки В. А. Стародубцева., президента Асоціації державних підприємств А. І. Тизякова. Президент СРСР знаходився на відпочинку в Криму. Було оголошено надзвичайне становище в окремих регіонах країни. Розформовувалися структури влади, що діяли, на думку ДКНС, усупереч конституції. Припинялася діяльність опозиційних партій і рухів, заборонялися мітинги і демонстрації. До Москви стягувалися війська і військова техніка. Члени ДКНС хотіли не просто врятувати старий Союз, а взагалі повернути його до старих порядків, покінчивши з гласністю і демократією.

Основні події путчу розгорнулися в Москві з 19 по 21 серпня 1991 р. Народ не підтримав путчистів. На заклик Б. Єльцина вже до вечора 19 серпня біля "Білого дому" Росії зібралися тисячі людей, серед яких переважала молодь. 20 серпня в більшості міст Росії й інших республік пройшли мітинги і демонстрації протесту. 21 серпня організатори перевороту, зрозумівши, що більшість населення їх не підтримує, припинили виступ. Президент СРСР Горбачов повернувся до Москви. Змовників було заарештовано, законність відновлено.

У розгромі путчистів особливу роль відіграв Б. М. Єльцин. Борис Миколайович Єльцин народився 1 лютого 1931 р. у с. Бутка Свердловської обл. 1955 р. закінчив Уральський політехнічний інститут, де одержав фах інженера-будівельника. Тривалий час потім працював у різноманітних будівельних організаціях Свердловська. 1968 р. перейшов на партійну роботу. Був завідуючим відділом, секретарем, а з 1976 по 1985 рр. — першим секретарем Свердловського обкому партії. З 1985 р. — в апараті ЦК КПРС, секретар ЦК КПРС. У грудні того ж року обраний першим секретарем ММК КПРС. З 1986 по лютий 1988 рр. — кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС. У 1987-1989 рр. — перший заступник голови Держбуду СРСР, міністр СРСР. 1989 р. обраний народним депутатом СРСР. У березні 1990 р. обраний народним депутатом Російської Федерації. На першому з'їзді народних депутатів РРФСР на альтернативній основі обраний Головою Верховної Ради РРФСР. На XXVIII з'їзді КПРС добровільно вийшов з рядів партії. 12 червня 1991 р. обраний Президентом РРФСР. З липня 1996 р. обраний Президентом Росії на повторний термін.

Після краху перевороту події набрали революційного характеру. Було припинено діяльність КПРС, оголошено про початок реформи КДБ із метою його остаточної ліквідації і заміни службою розвідки і контррозвідки, прийнято рішення про радикальну військову реформу.