3. Зовнішня політика Росії

Російська Федерація на міжнародній арені стала правонаступницею СРСР. Росія посіла місце постійного члена Ради Безпеки ООН, затвердивши за собою статус великої ядерної держави. Основні напрямки зовнішньої політики були такі: відносини з країнами ближнього зарубіжжя в рамках СНД і відносини з іншими країнами світу (дальнє зарубіжжя) у нових геополітичних умовах.

У рамках СНД Росія прагнула налагодити політичне й економічне співробітництво, забезпечити захист російськомовного населення в колишніх союзних республіках. Гостро стояла проблема поділу "спадщини" колишньої Радянської Армії, проте спроби створити Об'єднані Збройні Сили (ОЗС) СНД не вдалися.

Відповідно до указу президента Росії від 7 травня 1992 р. російську армію було скорочено до 1,5 млн. чол., виведено війська з країн Варшавського Договору, що створило додаткові проблеми їхнього розміщення й облаштування. Узявши на себе зобов'язання по виконанню умов договорів СНО-1 і СНО-2, Росія повинна була скоротити свій ядерний потенціал. Одночасно Україна, Білорусія і Казахстан, оголосивши про свій без'ядерний статус, передавали ядерну зброю Росії.

Російські війська взяли участь у ліквідації збройних конфліктів у Придністров'ї й Абхазії, охороняють зовнішні кордони Таджикистану.

Внутрішньополітичне становище й економічна криза істотно вплинули на формування зовнішньополітичної доктрини Росії, яка мусила робити значні поступки Заходу у відповідь на економічну допомогу. Росія втратила свій вплив у "третьому світі", ослабли її позиції на Ближньому Сході в перебігу врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту, пасивна була її позиція в ході Балканського конфлікту.

Водночас візити Б. Єльцина до ФРН, США, Франції, Японії, відповідні візити лідерів провідних країн до Москви, участь Росії в нарадах "великої сімки" свідчать про зростаючу увагу Заходу до розвитку Росії в пострадянський період. США, Японія, розвинуті європейські країни бажали б бачити неподільну Росію зі стабільною внутрішньою ситуацією і передбаченою зовнішньою політикою.

З 1994 р. особлива активність Росії виявляється в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Інтенсивно налагоджуються відносини з Індією, Китаєм, Південною Кореєю, Японією, Індонезією. Позначилася позиція щодо планів НАТО поширення на схід. Підключившись 1994 р. до мирної ініціативи "Партнерство заради миру", Росія посіла негативну позицію по відношенню до зростання НАТО за рахунок країн Східної Європи і Прибалтики, що, на її думку, ускладнить міжнародну обстановку. Така позиція Росії призвела до загострення відносин з країнами НАТО, насамперед зі США. Лише зустрічі Б. Єльцина з Б. Клінтоном у березні 1997 р. у Хельсінки та Мадридський самміт НАТО в червні 1997 р., де було детально з'ясовано позиції сторін і підписано договір про стратегічне партнерство Росії з НАТО, виправили становище. Хмари над Східною Європою розвіялись. Збалансована в усіх відношеннях зовнішня політика Росії можлива тільки на основі внутрішньої стабільності і демократичного розвитку держави.