13. Банківська система як основа розвитку фінансового ринку та ринку фінансових послуг в Україні.

Ринок фінансових послуг в Україні знаходиться на початковому етапі становлення, так само як і інші складові ринкової інфраструктури. Складний і суперечливий процес зміни характеру виробничих відносин усе ж таки приносить певні результати. В Україні створена дворівнева банківська система, працюють фондові біржі та позабіржові системи, поступово входять в обіг цінні папери та похідні цінні папери, розвиваються існуючі і з’являються нові страхові компанії тощо. Однак темпи розвитку ринку фінансових послуг в Україні стримуються нескоординованими діями влади, нестійким і недосконалим законодавством, податковою системою, повільним ходом приватизації та іншими факторами.

Функціонування ринку неможливе без роботи фінансової системи, що забезпечує його нормальне існування і розвиток. Фінансовий ринок є важливим каналом фінансування економіки, фундаментом фінансової системи, що надає їй стабільності й усталеності.

Як показує світовий досвід, основними елементами ринкової економіки повинні бути тісно пов’язані між собою ринки: матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, основних фондів, предметів споживання, фінансовий та інші. Ринки, на яких обертаються досить однорідні матеріальні або фінансові активи, можуть входити до складу інших, більш об’ємних. До такої категорії складних ринків належить фінансовий ринок.

Фінансовий ринок є похідною трансформаційних процесів і повинен бути створений відповідно до таких критеріїв, як відкритість, справедливість і необоротність. Він повинен управляти потоками інформації, заохочувати тих, хто виконує правила, карати порушників і гарантувати кожному інвестору, що він може розбагатіти чи збанкрутувати на зовсім рівних умовах з усіма іншими.

Сучасний рівень розвитку фінансового ринку в розвинених країнах обумовлюється, головним чином, рівнем накопичення, господарськими традиціями, розмірами суспільного багатства та благополуччя нації. На фінансовому ринку формуються взаємовідношення заощаджень та інвестицій, де для залучання заощаджень вкладника необхідно запропонувати прибуток, що мінімально компенсуватиме втрати від інфляції. Інакше заощадження будуть переведені у товарну форму.

Розвинені фінансові ринки відображають стійке економічне зростання, відносно однорідний розвиток галузей та регіонів, низькі темпи інфляції, розумні режими оподаткування, стабільну законодавчу базу, сприятливий політичний клімат у країні та певний баланс фінансово-економічних інтересів у суспільстві.

Для нормального функціонування економіки постійно необхідна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між її сферами і секторами. Мобілізація та розміщення цих ресурсів можуть бути виконані за допомогою бюджету, що мобілізує ресурси через податки і розміщує їх відповідно до потреб уряду; фінансового ринку, що мобілізує заощадження на добровільних засадах і надає позички чи інвестиції, реагуючи на ринкову ситуацію.

14. Комерційні банки: їх види та операції.

Сучасний комерційний банк — це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду.

За формою власності комерційні банки можуть бути:

- унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя;

- з колективною формою власності.

Унітарні банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Укрощадбанк та Укрексімбанк. Статутні фонди цих банків створюються за рахунок бюджетних коштів. Решта вітчизняних комерційних банків — це банки з колективною формою власності. Приватними вони не можуть бути, оскільки частка кожного із засновників законодавчо обмежена 35% статутного фонду банку. Отже, кількість засновників не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.

Залежно від організаційної форми діяльності банки з колективною формою власності поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки).

Усі комерційні банки незалежно від форми власності, величини капіталу та спеціалізації виконують операції із залучення тимчасово вільних грошових коштів у депозити (депозитні операції); операції, пов’язані із розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтури (розрахункові та касові операції) й операції з кредитного обслуговування клієнтів (кредитні операції). Звичайно, коло операцій, що їх виконують банки, може бути значно ширшим, але саме ці операції є обов’язковими, і тому їх називають базовими операціями комерційних банків. Усі банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх прийнято поділяти на пасивні й активні.

Пасивні операції — це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених та позичених ресурсів.

Операції з формування власних ресурсів включають:

· операції з формування статутного фонду банку;

· операції з формування резервного фонду банку;

· операції з формування страхових фондів банку;

· операції з формування інших фондів банку спеціального призначення, які створюються за рахунок прибутку банку і використовуються відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою комерційного банку;

· операції, пов’язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

Активні операції — це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні фонди і товарно-матеріальні цінності. Отже, до активних операцій банків належать:

· операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формі з метою підтримання ліквідності банку;

· розрахункові операції, пов’язані з платежами клієнтів;

· касові операції з приймання і видавання готівки;

· кредитні операції, пов’язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;

· інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

· фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

· валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;