6. Внутрішні резерви відновлення платоспроможності підприємства.

У літературі з питань фінансової санації вказують на два види реакції підприємств на фінансову кризу:

1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегменту, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції.

2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація обладнання, уведення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробка і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

Залежно від вибраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Водночас, на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпано такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація. Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами:

1. Реструктуризація активів.

2. Зменшення (заморожування) витрат.

3. Збільшення виручки від реалізації.

7. Фа ктори виникнення та розгортання кризи розвитку підприємства.

8. Внутрішня рерганізація підприємства як інструмент фінансового оздоровлення.

У зарубіжній літературі процес реструктуризації підприємства, що обумовлює зміну його власників (продаж частини підприємства або фірми в цілому), організаційно-правової форми господарювання прийнято називати дивестицією (divestiture), або внутрішньою реорганізацією. Виокремлюють різні варіанти або форми дивестицій: частковий розпродаж (sell-offs), який здійснюється у формі продажу частини компанії або компанії в цілому; передача акцій (spin-off), яка передбачає розподіл між акціонерами акцій дочірньої компанії, після чого остання втрачає залежність від материнської компанії; виділення частини власного капіталу (equity carve-out), під яким розуміється відкритий продаж акцій дочірньої компанії, які знаходяться у власності материнської компанії та забезпечують її контроль за діяльністю „доньки"; приватизація (going private), тобто передача суспільної компанії у приватну. Поділ та виділення як форми реорганізації, передбачені законодавством України, також за суттю є формами дивестицій, оскільки є для власників підприємства інструментом виходу з бізнесу або поділу його на самостійні частини. Але на відміну від класичних форм дивестицій повернення інвестованого капіталу не відбувається, власники підприємства, що реорганізується, лише розподіляють наявну власність між собою, втрачаючи право власності над певною частиною бізнесу (підприємства). Внутрішня реорганізація підприємства може бути обумовлена різними мотивами або стратегічними завданнями, які вирішуються завдяки її проведенню. Узагальнення спеціальної літератури, що присвячена цій проблемі, дозволяють визначити зазначені нижче типові мотиви та задачі. Захисний мотив. Зацікавленість у проведенні внутрішньої реорганізації може бути обумовлена „відсіканням зайвого", тобто покращення показників діяльності підприємства за рахунок звільнення від збиткових та неперспективних напрямів діяльності, структурних підрозділів, „зайвих" (незавантажених активів), капіталомісткого виробництва тощо. Стимулюючий мотив. Метою проведення внутрішньої реорганізації може бути створення передумов для розвитку внутрішніх сил та потенційних можливостей новоствореного підприємства за рахунок підвищення його самостійності, зростання підприємливості, залучення нових власників, введення підприємницького стилю управління, зміни стратегії та тактики діяльності тощо. Інвестиційний мотив. Проведення внутрішньої реорганізації може розглядатися як попередній етап роботи щодо залучення зовнішніх інвестицій, завданням якого є створення інвестиційно привабливого суб'єкта господарювання. Податковий мотив. Наслідком проведення внутрішньої реорганізації є зміна організаційно-правової форми підприємств, що є передумовою зміни їхнього податкового статусу (наприклад, отримання податкових пільг, передбачених для певних категорій підприємств, а також підприємств, що здійснюють певні види діяльності або ведуть спрощений бухгалтерський облік та звітність). У Інноваційний мотив, або мотив стратегічних нововведень. Зарубіжні дослідники визначають головним саме цей мотив дивестицій. Достатньо часто на споконвічне запитання „Що повинна робити компанія, що випускати, як і де продавати?" немає однозначної відповіді з-поміж власників підприємства. Кожен з власників або певні групи в їх складі по-різному бачать майбутній розвиток підприємства, його стратегію та тактику. Виникнення такої ситуації є потужним мотивом до проведення дивестицій, оскільки дає змогу юридично та організаційно виокремити або розподілити наявні ресурси між окремими стратегічними зонами господарювання, галузями, регіонами тощо. Економічний мотив (зростання ефективності). Здійснення внутрішньої реорганізації дає можливість отримати ефект зворотного синергізму (4-2=3). Новий господар може мати ефективніший спосіб (план) використання наявного ресурсного потенціалу, що сприяє зростанню економічної ефективності здійснених вкладень. Продаж частини власності, використання якої є економічно недоцільним, дає можливість вивільнити ресурси, у тому числі управлінські, сконцентрувати зусилля і за рахунок цього забезпечити збільшення результативності використання частини ресурсів, що залишилася. Фінансовий мотив. Одним з найбільш значущим на сьогодні мотивом внутрішньої реорганізації визнається „боротьба з картотекою та заморожуванням розрахункового рахунку". У більш широкому контексті фінансовий мотив обґрунтовується доцільністю розподілу грошових потоків, отриманих від різних напрямів та сфер діяльності підприємства, необхідністю підвищення обґрунтованості економічного стимулювання персоналу залежно від реальних фінансових результатів діяльності. Враховуючи різноаспектність внутрішніх реорганізаційних перетворень, виокремлюються певні типи та різновиди внутрішньої реорганізації. Залежно від суті реорганізаційного процесу пропонується виділяти зазначені нижче типи поділу (виділу). Територіальний розподіл, який передбачає роз'єднання структурних частин підприємства, що розташовані або орієнтують свою діяльність на різні територіальні ринки. Продуктовий розподіл, сутність якого полягає у виділенні в окремі підприємства виробництва або реалізації окремих видів продукції (товарів). Функціональний (операційний) розподіл, проведення якого передбачає виділення в окремі підприємства окремих етапів виробничого (торговельно-операційного) процесу, суміжних або доповнюючих виробництв. Фінансовий розподіл, метою проведення якого є лише розмежування фінансових потоків, а в інших сферах діяльності підприємства продовжують функціонувати як одне ціле. Залежно від характеру розподілу потенціалу підприємства внутрішня реорганізація може передбачати: виділення з цілісного майнового комплексу великого підприємства певної незначної за розмірами частки малого підприємства, яке є „супутником" („дочкою") великого підприємства; поділ великого підприємства на практично рівнозначні за розмірами підприємства - „сестри" (партнери).