36. Правовий режим окремих видів активних операцій банків.

До активних належать операції, здійснюючи які банки забезпечують клієнтові можливість одержання необхідних йому коштів, і тим самим розміщуючи власний і залучений капітали. Це кредитні операції, пов'язані з наданням клієнтам різноманітних позик та їх погашенням, інвестиційна діяльність банків, тобто вкладання коштів у цінні папери підприємств усіх форм власності на відносно тривалий час, формування касових залишків та резервів, лізингові, факторингові, іпотечні, трастові операції.

Кредитування є основним видом активних операцій комерційних банків. Конкретні сфери застосування банківського кредиту визначаються залежно від його цільового призначення та складу учасників кредитних правовідносин.

Ураховуючи особливості позикових операцій комерційних банків, виділяють:

- кредитування поточної діяльності підприємств, пов'язане із задоволенням їх потреб в оборотних коштах;

- кредитування інвестиційної діяльності підприємств, призначене для збільшення основних фондів, реконструкції та розширення виробництва;

- кредитування приватних осіб для задоволення різноманітних потреб споживчого характеру;

- кредитування держави для покриття бюджетного дефіциту. Важливою умовою кредитування є видача банками кредиту під забезпечення. Формами забезпечення повернення кредитів є: застава, гарантія, страхування, право притриманий у кредитора. Крім того, застосовують переуступку контрактів та дебіторської заборгованості, товарні запаси (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція), шляхові документи, іпотеку (нерухоме майно, земля), цінні папери, майнові права, права вимоги, що належать заставодавцю, дорогоцінні метали та інші активи позичальника. Щодо інвестиційних операцій комерційних банків, метою яких є отримання доходу і нарощування капіталу, то сфера їх застосування обмежена і це зумовлено різними факторами: недосконалістю чинного законодавства, нестабільністю економічного становища країни (інфляція, нерозвиненість ринку капіталів та його інфраструктури, дефіцит бюджету, державний борг тощо).

Комерційні банки можуть також здійснювати інші види активних операцій: лізингові операції, факторинг і форфейтинг.

Лізинг - це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку (статті 292, 351 ГК України).

Розрізняють фінансовий і оперативний лізинги.

Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 11 грудня 2003 р. за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікації та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше від одного року за встановлену плату (лізингові платежі). При цьому об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше як 75% його первісної вартості за нормами амортизації.

Оперативний лізинг - це господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу передачу орендарю майна, яке належить до категорії основних фондів, придбаного або виготовленого орендодавцем на інших, ніж передбачено фінансовим лізингом, умовах.

У разі здійснення таких операцій банки організовують одержання довгострокової позики в одного або у кількох кредиторів та отримують від орендаря додаткову винагороду.

Особливою банківською операцією є факторинг (гл. 73 ЦК України). Факторинг - це різновид торговельно-комерційної операції, яка поєднується з кредитуванням його дебіторської заборгованості (несплаченими рахунками-фактурами клієнта у процесі реалізації ним товарів і послуг).

Факторинг - це придбання банком у клієнта термінових вимог платежу, пов'язаних з постачанням товарів або наданням послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги. Факторинг - це уступка права вимоги (цесія), що оформлюється відповідним чином укладеним договором між банком і клієнтом. Договір факторингу - це відплатний цивільний правочин, відповідно до якого фактор надає комплексні фінансові послуги з фінансування клієнта коштами під відступлення права грошової вимоги до боржника. За договором факторингу одна сторона (фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи боржника (ст. 1077 ЦК України).

У договорі банк зобов'язується не тільки стягувати борги, а й визначає власні функції щодо обслуговування боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати та ін. Договір факторингу є дійсним незалежно від угоди між клієнтом та його боржником про заборону або обмеження передавання грошової вимоги.

Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші (готівка, переказ, оплата чека тощо) у розмірі 80-90% суми боргу, а залишені 10-20% банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За факторингові операції банк стягує з клієнта плату.

Різновидом факторингової операції є форфейтинг - форма коротко - і середньострокового кредитування зовнішньоекономічних операцій шляхом купівлі комерційним банком векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупця. Форфейтинг передбачає перехід усіх ризиків до покупця векселя (банку), тому останній вимагає гарантій банку країни-імпортера. Перевагою форфейтинга є тверда ставка кредитування та простота оформлення переуступки векселів. У перспективі форфейтинг посяде належне місце серед банківських операцій.