1. Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.

Наприклад, Укази Президента України: від 16 березня 1995 р. "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України", "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 р., від 18 липня 2006 р. "Про заходи щодо посилення захисту прав громадян, які є вкладниками банків, та інших клієнтів банків і забезпечення стабільності у банківській системі". Постанови Кабінету Міністрів України, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України, є обов'язковими до виконання на всій території України. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери" від 22 вересня 1999 р. "Про повноваження Державного експортно-імпортного банку України на виконання міжбанківських угод, укладених з групою італійських кредитних інститутів" від 21 серпня 2000 р., "Про затвердження порядку участі держави у капіталізації банків" від 4 листопада 2008 р. та ін.

2. Нормативні акти міністерств, державних комітетів, що стосуються сфери банківської діяльності, а також нормативні акти нбу.

Ці акти приймаються в межах компетенції того органу, що їх видає, у вигляді постанов, положень, наказів, інструкцій, правил тощо.

Наприклад, постановою Правління НБУ від 14 серпня 2003 р. № 337 затверджено Інструкцію про касові операції в банках України; постановою Правління НБУ від 30 травня 2007 р. Правила використання готівкової іноземної валюти на території України; наказом Міністерства фінансів та Міністерства економіки України від 25 лютого 1997 р. затверджено Порядок виписування та погашення простих векселів, що видаються вітчизняними нафтопереробними заводами у разі поставки на ці заводи нафти суб'єктами підприємницької діяльності - резидентами.

До своєрідної групи джерел належать також нормативні акти, прийняті асоціаціями та господарюючими суб'єктами (рішення Асоціації комерційних банків та локальні акти - статути комерційних банків, установчі договори, положення про філії, представництва).

У правовому відношенні важливе значення має введення Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 в Україні державної реєстрації відомчих нормативних актів, що здійснюється Міністерством юстиції України (стосовно актів, прийнятих центральними органами та управліннями юстиції областей і міст Києва й Севастополя, стосовно актів місцевих органів управління). Це правило поширено і на нормативні акти, що видаються НБУ. Державна реєстрація відомчих нормативних актів спрямована на дотримання принципу верховенства закону та забезпечення законності актів відомчого нормотворення, їх відповідності законам, додержання охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні1.

Розвиток міжнародного співробітництва в банківській сфері, інтернаціоналізація банківського бізнесу зумовлює важливу роль у правовому регулюванні таких специфічних джерел банківського права, як міжнародні звичаї та міжнародні договори.

До міжнародних звичаїв, які склалися в міжнародній практиці, слід віднести, наприклад, Уніфіковані правила та звичаї МТП для документарних акредитивів у редакції 1993 р., Уніфіковані правила МТП за інкасо в редакції 1995 р.

У ст. 9 Конституції України зазначено, що чинні міжнародні договори, які ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. До таких слід віднести

Женевські вексельні конвенції 1930 р., Одноманітний закон про чеки 1931 р., Конвенцію з міжнародного фінансового лізингу 1988 р. та1 ін. До міжнародних джерел банківського права належать стандарти, розроблені Базельським комітетом з банківського нагляду, які забезпечують об'єктивну оцінку внутрішньої системи з боку наглядових і офіційних органів та дозволяють порівняти їх зі встановленими критеріями.

Важливе місце в банківській практиці займають також правові звичаї та правила ділового обороту. У визначенні місця звичаю в ієрархії правових норм слід виходити з того, що в більшості зарубіжних країн звичай становить насамперед норму, що доповнює закон, у тих випадках, коли відповідний припис у законі взагалі відсутній або він неповно врегулював те чи інше положення. Прикладом легалізації впровадження звичаю як джерела права є ст. 7 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України "Звичай". Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

Місце звичаю ділового обороту визначено в п. 2 ст. 630 ЦК України таким чином: якщо в договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватися як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК України.

Отже, звичаї ділового обороту, що застосовуються в банківській практиці, включають як міжнародні звичаї, що склалися в міжбанківській практиці, так і правила ділового обороту, що мають міжнародний характер.