Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
mkr-1.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
166 Кб
Скачать
☆

Рембо. Зло. Голосні.

Французька поезія кінця XIX – початку XX століття – справжній квітник дивовижних образів і художніх відкриттів. У цей період співіснувало багато літературних напрямів течій, шкіл, працювали видатні митці, вплив яких на всю наступну епоху – Ш.Бодлер і "парнасці", П.Верлен і А.Рембо, С.Малларме і П.Валері та ін.

Таємниця злету французької поезії кінця XIX – початку XX століття криється передовсім у тих мотивах ,що скеровували шукання митців. Вони перші замислили проникнути в глибини людської душі, осягнути вічну таїну світу і створити художню дійсність , яка нічим не поступалася б реальності. Прагнули пізнати сутність усього ,що є на землі і в душі людини, розкрити моральний зміст існування особистості і утвердити велику місію культури в духовному оновленні світу.

Невипадково у цей час виникають різні школи й течії, в яких письменників об’єднують велика віра в силу мистецтва, потяг до прекрасного на противагу брутальній реальності.

Символісти вбачали мету мистецтва в тому, щоб втілити ідею у зрозумілий людині символ та розвинути її за допомогою нескінченних гармонійних варіацій. Тому поети-символісти іноді дивували читача згадками про звучання запаху, колір ноти, аромат думки.

У пошуках вічної Ідеї, вічної Істини символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, музичність, сугестію, багатозначність слів, аналогії, абстрагованість образів тощо. Все це обумовлює і складність сприйняття символістських творів.

Існувала усталена думка, що Західна Європа знаходиться у стані хвороби, старіння і руху до повного занепаду. Люди мистецтва усвідомили, що зла в світі набагато більше, ніж добра, "немає більш богів", а "зневірена Любов... плаче серед вуличного бруду" ("Рембо Місто"). І душа людини постійно веде двобій з собою і зі світом. Виникає символічне сприйняття поета як посередника між землею і небом, обранця природи. Для символістів митець – це Бог, оскільки він інтуїтивно відчуває шлях до істини і створює свій художній світ. А точніше для символістів, які приречені на "вічне блукання й поривання у нетрях духу", єдиним дійсним Богом є Мистецтво в усіх його проявах.Вже Бодлер проголосив, що досягнення гармонії у світі неможливо, сам поет страждає від нелегкого дару бачити більше і глибше, ніж звичайні люди. З легкої руки П.Верлена виникає визначення "прокляті" поети. Однак на відміну від поетів, що співпрацювали в середині 80-х років з журналом "Декадент", "прокляті" поети намагалися перебороти свій хворобливий стан.

Уітмен Листя трави

2. Уїтмен відосіться до письменників-трансцеденталістів. Трансценденталізм - філософсько-літературне протягом, сформоване в 19 в. в США представниками радикальної інтелігенції бостонського «Трансцендентального клубу».

Опосередковано спираючись на ідеї Канта та інших представників німецького ідеалізму, представники цього руху намагалися здійснити свою програму. З позицій романтизму критикувалися просвітницький сенсуалізм, позитивізм і сучасна трансценденталістам цивілізація. Об'єднуючи етичне та естетичне бачення світу, вони розглядали людину в якості повноправного представника гармонійного і динамічного космічного початку і наділяли природу невичерпної духовної силою. У наближенні до не зіпсоване цивілізацією природі, в її інтуїтивному переживанні і розгадуванні її символічних змістів вони бачили шляху морального очищення і осягнення. При цьому трансценденталісти принижували значення чуттєвого досвіду, роблячи особливий наголос на інтуїцію і фантазію.

Основні ідеї трансценденталізму: соціальна рівність [джерело не вказано 567 днів] «рівних перед Богом» людей, духовне самовдосконалення, близькість до природи, що очищає людину від «вульгарно-матеріальних» інтересів, інтуїтивне осягнення макрокосму через мікрокосм.

3. Ця поезія «Одного разу, коли я проходив містом», входити до збіркі «Листя трави". У збірці віршів «Листя трави» (1855-1891) ідеї про очищувальну людини близькості до природи взяли космічний характеру; будь-яка людина і будь-яка річ сприйняті священними на тлі нескінченної в часі і просторі еволюції Всесвіту. Почуття спорідненості з усіма людьми і всіма явищами світу виражено за допомогою перетворення ліричного героя в інших людей і неживі предмети. Уітмен - співак «світової демократії», всесвітнього братства людей праці, позитивних наук, любові і товариства, які не знають соціальних кордонів. Новатор вільного вірша.

4. Неабияка роль в творчості Уїтмена відіграє тема ідентичності. Ідентичність (однаковість, тотожність) Уїтмен бачить всюди, як писав К.Чуковський, і про будь-яку річ автор казав: це я. Поеми Уїтмена часто базуються на його перевтіленні в нових людей, підкреслюючи цим свою рівність з ними. Часто це виходить ексцентрично.

Поет виявляє глибокий інтерес до подій соціального життя сучасників, усвідомлюючи власну, причетність до подій епохи, відчуваючи себе краплиною «океану натовпу», рядовим учасником суспільного життя. У цьому розумінні себе як частини спільноти полягає відхід поета від романтичної концепції особистості.

Формування нової чтливості у збірці здійснюється шляхом дотичності з темами природи, соціального, реального:

- Повставши проти умовностей романтичної поетики, Уїтмен проголошує ідеалом, мірою прекрасного-дійсність, реальний світ і стає співцем краси звичайного життєвого факту(автор глибинно торкається різних питань і здійснює це шляхом проникнення проблемою, тобто чуттєво);

- Уїтмен бачить вищу духовність в самій матеріальності світу і складає гімни людській природі, плоті або проклятій романтиками сучасній індустрії(письменник ніби входить у сферу духовного через соціальне і таким чином знову ж таки через сенситивність сприйняття);

- Головний тон його поезії – захоплення світом, людством. Для нього всі грані життя одинаково прекрасні, всі його прояви для нього важливі і сповнені духовного значення(свій захват митець трансформує у слово способом занурення у світ, торкаючись при цьому всіх його граней );

- він захоплюється досконалістю людського єства і дуже страждає, спостерігаючи невідповідність між красою і величчю людини та її жалюгідною долею(чутливість прявляється у замилуванні людиною, її внутрішнім світом);

- Ліричний герой «Листя трави» є представником «всіх епох і всіх земель», і тому автор прагне за допомогою завершених циклів різних за жанром віршів і поем розкрити його в усьому розмаїтті часових і просторових взаємозв’язків від народження і до самої смерті, розповісти про об’єктивну дійсність, яка існує поза людиною, замислитись над призначенням людини у всесвіті, виявити в «звичайній людині» безсмертну(всі ці зв’язки пронизані сентиментальністю, співчуттям авторським).

Крім того, автор використовує такі новаторські прийоми стилю, через які і втілює свою „нову чутливість”:

- уїтменівський каталог (перелік реалій для створення ефекту всеосяжності),

- діалогічність (діалог з самим собою, з читачем),

- реінтерпретація (вмонтовування різних за своїм походженням і фрагментів і цитат до зовсім нового естетичного контексту).

Уітмен

1). Поразка численних революцій в Зх. Європі, які призводять до зміни таких понять як рівність, честь, героїзм. -відбувається остаточна дискримінація людської природи внаслідок 1 і 2 Світової війни, що призводить до кризи маскулінності. - руйнування традиції, численні експерименти в пошуку духовних орієнтирів – крах християнства, який супроводжується ніцшеанською філософією (всі боги померли) - втрата Англією своїх колоній, процвітання Нового Світу (Америки) 2)Декаденс – загальний стан культури, що базується на відчутті кризи цивілізації: - розробляє міф «кінця століття»: міф спрямований на переоцінку західноєвропейської. традиції, ситуація занепаду цивілізації (античність, християнство, патріархальна. система) – переоцінка, руйнування традиції, що супроводжується дегуманізацією (втрачається людське начало через відмову від Бога, моральних цінностей) - криза реалізується через фемінізацію, кризу маскулінності. Образ денді вбирає всі деструктивні начала. - декаданс стає симвлом перехідності, амбівалентної, парадоксальної культури, що зависла між минулим і майбутнім. - митець розриває всі контакти з реальністю, бо боїться заплямувати себе нею. - ескепізм (прагення втекти від реальності), тематичність (прагнення культивування смерті) - культупа декадансу як стан епохи еклектична: прагне поєднати минуле з сучасним, синтезувати стилі та напрямки. - проявляється інтерес до маргінальних явищ: адорація сметрі, естетика хвороби, почуття дисгармонії, естетизація потворного, посилюється генерна асиместрія. 3) -багатство фонетично-синтаксичних та фонетично-семантичних зв»язків, коли смисл підтверджується фонетично, за допомогою гри зі словами та їх звучанням. -використання жаргонної лексики (мовних неправильностей) Наприклад: «эту женщину, которая страстно прилепилась ко мне» – лібералізація вірша, збільшення поетичного лексикону. - в поезії виробляється ціла філософія звуку і граматична новація.

4) Оскільки н другу пол.ХІХ ст.. припадає розвиток течії символізму, Уїтмен стає одним з її найяскравіших представників. У своїх віршах використовує ряд прийомів:

  • Синестезія–— художній прийом, поєднання в одному тропі різних, іноді далеких асоціацій. Випливає із природної властивості людини переживати водночас враження, одержані від кількох органів чуття, що приводить до синтезу кількох відчуттів.

  • Одним з провідних потивів поета-символіста було викликати,за домогою вірша, певні асоціації у читача– явище сугестії (сугестія – це мистецтво навіювання вражень, створення ефекту присутності). Ліричний герой блукає містом і пригадує свої зустрічі з коханою жінкою,з»являються давно забуті емоції. Внаслідок вищезгаданої сугестії:

- досягається ефект навіювання вражень

- виклик асоціацій

-активізація несвідомого

  • Заради втілення своїх творчих задумів Уїтмен докорінно перебудовує поетичну систему романтизму, вводить вільний вірш і ритм, які передають рух самого життя. Вільний вірш, чи верлібр, стоїть на межі вірша й прози. У ньому не зберігається більшість особливостей, притаманних віршованій мові. Відсутні рима та постійний розмір, рядки різняться кількістю складів, а строфи — кількістю рядків В. Уїтмен вважається одним із основоположників верлібру. Його твори іноді називають "словесними ораторіями".

  • Кожен рядок вірша становить смислову одиницю, а складний ритмічний малюнок органічно пов'язаний з ідейним змістом твору. Уїтмен використовує техніку захвату – розривання строфічного рядку, кінець одного рядка у наступному. - Образ фланера-герой блукає вулицями міста і хоче розчинитися в ньому : «Опять мы блуждаем вдвоем, мы любим, мы расстаемся опять». Фленер шукає прихисток в натовпі. - туга за минулим – характерна риса людини епохи декадансу. Наприклад: «Однажды, когда я проходил по большому, многолюдному городу, я пытался внедрить в свою память его улицы, зданья, обычаи, нравы»

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]