Рембо Зло

Порубіжжя 19-20 століть- це період різких змін у житті людей Західної цивілізації. Це час надзвичайного прискорення науково-технічного технічного прогресу, який докорінно змінив життя людей. З'явилися фотографія та звукозапис, які виявилися здатними відтворювати життя більш точно, ніж це може робити мистецтво.І це було, мабуть, найсуттєвішою зміною в культурному житті людства, адже реалістичне мистецтво ХІХ століття, яке досягло небувалих успіхів у наслідуванні природи, раптом виявилося зайвим, тож виникла потреба пошуку нових шляхів розвитку. Руйнуються традиції, з'являються численні експерименти пов'язані з пошуком нових орієнтирів. Крах християнства, неокласичне мистецтво відміняє авторитети, криза патріархальної культури, доба порубіжжя проголошує себе духовною сиротою, культура порубіжжя це дисгармонія понять етика та естетика (домінує). Важливо не про що писати, а те як писати.

Артю́р Рембо́— французский поэт, один из основоположниковсимволизма, представитель группы «прóклятых поэтов».

Символізм  — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку ХХ ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією установою поетика символізму вирізнялася глибоким культом «слова, як такого» («світ слова»), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок, в уживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо. Символізм виник у Франції у 1880-их, як реакція проти міщанства і позитивізму, зокрема проти поезії «Парнасців», натуралістичного роману йреалістичного театру. Основоположниками його були Поль Верлен і Стефан Малларме та їхні тодішні чи й пізніші учні поети і есеїсти .Своїм предтечею вони вважали Шарля Бодлера.

Мова у вірші йде про франко-прусську війну і жертв війни.Вірш при всій своїй стислості і специфічній тісноті сонетної форми насичений змістом і дає простір для розвитку кількох тем, у тому числі і антирелігійної теми. Використовуючи антитезу, автор протиставляє життя – смерті, красу і вічність природи – життю молодих людей, яке у час війни нічого не коштує.Тільки Бог є спостерігачем цих нещасть. Він як ніхто інший бачить лицемірство, сміється з нього, Йому набридлі «славо співи хору» і Він засипає під них. І лиш схлипи матерів змушує Його прокинутись. Очима Бога і ми бачимо весь той жах, що принесла війна.\

Артюр Рембо Голосні

У сонеті «Голосівки» Рембо пропонує новий принцип формування образу, який будується на вільній асоціації між звуком і кольором, зорових враженнях. У «Голосівках» «поет-ясновидець» усе підкоряє своїй свідомості й здатен бачити природу та світобудову позбавленими об'єктивних закономірностей, причинно-наслідкових зв'язків.  Важливу роль у «Голосівках» відіграє принцип контрастності: чорне — біле, смерть — життя, потворне — прекрасне, швидкоплинне — випадкове. Рембо використовує форму сонета, який традиційно складається з тези, антитези та їх синтезу, тобто в самій його будові закладене протиріччя, і це дозволяє розглядати «Голосівки» як зразок символістського пошуку «відповідностей» між різними началами життя, як панорамну картину Всесвіту.

Уподібнення голосного звука кольору означало нехтування словом як смисловою одиницею, як носієм певного значення. Звук, ізольований від смислового контексту, набуває функцію «навіювання», прямого впливу на почуття, «сугестивності», за допомогою чого й виявляється «невідоме». Таку літературну техніку провіщав уже принцип Верлена «музика понад усе» (який, безсумнівно, прямо вплинув на Рембо), але верленівський імпресіонізм зберігав як образ даної душі, так і конкретний природний образ, а у Рембо непізнаванним стає все просте й відчутне.

Бодлер

Бодлер затвердив зміну акцентів у творчості: культивує не тривалість традиції, а першопрохідність. Б.ставить вимогу оригінальності мистецтва, не підкресленого попередніми набутками традиції, закликає зламати правила, застиглість буття, які призвели лише до тупої ідеї прогресу, що нищить все живе.Символ у Бодлера – це образ, який акумулює в собі цілий світ, це поріг, переступивши який поет стає Творцем, кожного разу витворюючи щось інше, бо процес творчості – асоціативний. Стиль Бодлера зберігає чіткість форми, що нетипово для його доби, - використовує витончені рими, асонанси тощо. Одним із основних принципів творення вважає «натякові чаклування письма» - сугестію. Сугестія – це мистецтво навіювання вражень, створення ефекту присутності у тому ж просторі: широко використовуються додаткові асоціації (візуальні, слухові, нюхові), які супроводять слово. Бодлер використовує прийом синтезії – накладання одночасного «вмикання» відчуттів. В основу творчості Б. покладено принцип відповідностей, який базується на ефекті посиленого сприйняття дійсності всіма чуттями відразу. Природа може розмовляти мовою символів.

Квіти зла. Бодлер - збірка (1857), яка поклала початок європейському модернізму. Характерно: абсолютний песимізм, глобальне розчарування в світі. Життя - щось страшне, огидне, безглузде, справжній Хаос, де панує смерть, розпуста, зло, старість, злидні, хвороби, голод, злочин. Так влаштований світ, і надії змінити його нема. Невигубне зло живе в самій людині, ліричний герой Бодлера відчуває його в собі. Є вірші, яскраві, сильні, більш традиційні, в яких Бодлер засуджує зло у світі і в собі, страждає від зла внутрішнього і зовнішнього.

Вірші, бунтарські, нетрадиційні, де Бодлер по-іншому ставитися до зла - це вірші, де поет знаходить позитивне в негативному, красу у смерті, гнитті, насолоду в гріху і пороці, описує все це красиво, барвисто. Бодлер знаходить у злі те, що тягне до нього людини, звідси і назва збірки: квіти, тобто краса зла. Насолоду, яку дає зло і порок, дивне, в ньому перемішано багато протилежних почуттів - радість і жах, насолоду і огиду. І все ж до цих відчуттів людина непереборно тягнеться.

1. На початку 50-х років XIX в Бодлера виникає новий план книги віршів, задуманої ще до революції 1948 і згодом виданій під заголовком «Квіти зла». За аналогією з поемою Данте «Божественна комедія» Бодлер вирішує назвати книгу «Кола пекла» і включити в книгу нові розділи, куди входили і написані поетом богоборчі вірші («Авель і Каїн», «Молебствованіе сатані» тощо). Але в такому вигляді книгу Бодлеру видати не вдалося, і до моменту його першого видання в 1857 р. план її був знову розширений і доповнений.

2. «Квіти зла» - збірка віршів, шість «глав», своєрідна автобіографія сучасної душі в її життєвій мандрівці. 1 глава - показує поета, що роздирається протиборчими силами, які або тянуть його на дно, або підносять на небеса. 2 розділ - поет протягом доби блукає по вулицях Парижа, терзаючись своїми бідами серед гнітючого байдужості сучасного міста. 3 - він намагається знайти забуття у вині та наркотиках. 4 - це цикл спокус, незліченних гріхів, перед якими він не встояв. 5 - Заколот, йому кинутий виклик долі. Остання глава - Смерть, означає кінець мандрівки.

3. Бодлер велику роль відводить майстерності, техніці, праці, без яких не здобути максимально виразної форми. Досконалість форми у Бодлера стає засобом подолання ущербності життєвого матеріалу - реалій «епохи занепаду». його улюбленим жанром був сонет, який завдяки своїй витонченій структурі дозволяє передати найтонші відтінки сприйняття світу людиною, висловити навіть те, що здається невимовним.

4. Рух сюжету відображається в «главах», які утворюють цикли. Окремі вірші, подібно до усього збірника в цілому, теж утворюють у собі певний цикл. Символом звільнення постає море, що займає настільки важливе місце в поезії Бодлера; одночасно це символ нескінченного, виснажливого кружляння, яке не може дати спокою й відпочинку.