Верлен п. Поетичне мистецтво

2. З розвитком «наукового світу» та створенням індустріального суспільства неухильно зростала роль символів та знаків, що змінило характер комунікації та світосприйняття цієї епохи. Саме з цим дослідники пов*язують виникнення символізму. В контексті кризи західної цивілізації, а саме християнства як її основної опори, завданням словесності стає не розвага чи прикрашання дійсності, а пошук нової релігії, сенсу життя - свого і всезагального. Тобто письмо набуває екзистенційного характеру. Як художня течія символізм перепрацьовує здобутки парнасців та романтизму: 1) дійсність має два виміри: емпіричний та ідеальний(духовний); останній проглядає крізь позірність речей нібито об*єктивного світу. 2) Митець – це складова частина живого космосу, він дотичний до Духу, який творить життя. У своїй поезії митець відтворює ритми першотворення світу- тобто має має містичні, езотеричні та окультні знання. 3) підкреслено велика роль відводиться творчій уяві та стану гармонії в душі поета. Митець виходить за межі традиційної образності. Символізм здійснює кардинальні зміни у царині поетичного слова: руйнує класичну просодію, що ґрунтувалася на сталому розмірі, впорядкованій строфіці, обов*язковій римі. Символ глибинний, динамічний, змінний, його не можна роз*яснити звівши до певної аксіоми або твердження. Він розшифровується лише через ланцюг символів, тому його пояснення може бути безкінечним.

3. Музичність поезії Верлена — це не просто віртуозний звукопис чи мистецтво алітерації, це — музична стихія. Для нього важливим є не стільки зримо — пластичний образ, скільки звук, який передає і переживання автора, і явища зовнішнього світу.

Художній метод Верлена виник на перехресті різних напрямів: він утвердив імпресіонізм і став загальновизнаним метром символізму, хоча сам і не визнавав за собою такої честі.

4. Вірш пізнього Верлена «Поетичне мистецтво» часто витлумачується як естетична декларація не лише поетичного імпресіонізму, а й символізму. Поетичний символізм Верлена невимушено переходить у символічну сугестію, що має навіювати невизначене, позбавлене чіткого сенсу й обрисів («про неясне говорити неясно»). Слова стають своєрідними сигналами відчуттів і мають сприйматися на кшталт музикальних фраз і акордів. Він рішуче не приймає кольору, віддаючи перевагу відтінку та півтону, бо «відтінок лиш єднати може…Сурму і флейту, мрію й сон». Поет виступає проти точного підбору слів, необхідного для точної передачі інформації, йому «наймиліший спів – сп*янілий: він невиразне і точне сплів». Від поезії вимагається насамперед музикальності, його вірш-декларація починається категоричним твердженням: «Найперше-музика у слові!» і завершується тим самим закликом: «Так музики всякчас і знов!». Це не лише індивідуальна риса Верлена, а й завершене вираження спрямованості французького символізму до прямого вираження інтуїтивно- емоційного, несвідомого., настроєвого.

Об'єктивно вірш «Поетичне мистецтво» Верлена став маніфестом усієї поетичної генерації кінця століття. «Найперше — музика у слові» — це гасло й імпресі-оністів, і символістів. Імпресіонізм перетворюється на «трамплін» символізму. Вже в поезії Верлена імпресіонізм еволюціонував настільки, що виробив образну систему, спроможну поєднатися із символізмом. У вірші «Поетичне мистецтво» йдеться і про імпресіонізм (тяжіння до передачі «пейзажу душі» — настрою, його найтонших відтінків і нюансів), і про символізм (прагнення сягнути інших небес, тобто світу втаємниченого і прекрасного). Принциповим для всіх поетичних новацій Верлена було прагнення розширити межі поезії та поетичного зображення, доповнити об'єктивний світ внутрішнім світом людини. То була поезія внутрішнього зору і внутрішнього життя.

У своєму програмному вірші «Поетичне мистецтво» Верлен виступав проти сповненої логіки раціоналістичної поезії, утверджуючи інший стиль у поетичному мистецтві — мелодійно-емоційний, легкий.

Поезія Верлена індивідуалістична. Особистість поета, його настрій і світосприйняття — головна поетична тема його творчості. Всі поетичні книги Верлена — це його сповідь, це, за словами Максима Горького, «відчайдушний крик, біль чулої і ніжної душі, яка прагне світла, прагне чистоти, шукає Бога і не знаходить, хоче любити людей і не може». Трагізм, світосприйняття Верлена відчувається не у вибухах відчаю, а в м'якому сумі.