Причини поразки та історичне значення Гетьманату

Затяжна опозиція до гетьманського режиму та початок громадянської війни України на чотири фронти не свідчать про великий державно-політичний розум українських політичних груп і фракцій, що жили й діяли під кінець 1918 року. Вони поставили свої партійні програми вище добра нації та її держави.

Це сталося в дуже рідкісній історичній хвилині, коли Галичина і Буковина, а частина й Закарпаття, після розвалу Австро-Угорської монархії проголосили свою самостійність і з перших тижнів свого державного життя покладалися на допомогу своїх наддніпрянських братів, але повалення гетьманського режиму, громадянська війна і похід більшовиків ці надії перекреслили.

+ ДОСЯГНЕННЯ

-- ПРОРАХУНКИ

+ Відновлення приватної власності

-- Повернення поміщиків у свої маєтки, реманент селян

+ Створення дійового адміністративного апарату

-- Каральні експедиції

+ Створення судової влади

-- Невирішеність аграрного питання

+ Чітка організація кордонної служби

-- Заборона страйків

+ Початок мобілізації

-- Зайняття посад адмінапарату росіянами

+ Жорстке регулювання промисловості

-- Невдала мобілізація

+ Регулювання грошово-фінансових відносин

-- Залежність від німецько-австрійської адміністрації

+ Створення мережі посольств та консульств

-- Орієнтація на держави німецького блоку

+ Визнання суверенітету Української Держави

-- Відсутність протидії пропаганді більшовицьких сил

+ Розбудова науки, освіти та культури

-- Акт про федерацію з майбутньою не більшовицькою Росією

+ Підвищення авторитету Автокефальної Української Православної Церкви

Причини поразки та історичне значення зунр

Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала 257 днів. Безсумнівно, поразку ЗУНР зумовив цілий ряд факторів. Проте жоден із них не здатний перекреслити роль цього державного утворення в історичному просуванні українського народу шляхом національної свободи і державної незалежності. Реальне існування протягом восьми з половиною місяців національної галицької державності поставило на практичний ґрунт в українському русі гасло Соборної Української держави. Досвід ЗУНР підтвердив, що здобути і відстояти незалежну національну державу можливо тільки завдяки напрузі сил усіх соціальних верств і політичних сил нації.

ЗУНР увійшла в історію як героїчна сторінка у боротьбі українського народу за незалежність, вільний демократичний розвиток.

Становище українських земель у складі Польщі, Чехословаччини, Румунії у міжвоєнний період

Польська влада проводила політику колонізації - переселення поляків до Східної Галичини та Волині.

Терор охопив всю територію Східної Галичини. Десятки тисяч українців зазнавали масових арештів, ув'язнень, концтаборів. Восени 1930 р. польський уряд провів політику «пацифікації» - масових репресій проти українців, здійснених за допомогою військових та поліції. У червні 1934 р. в Березі-Картузький (тепер м. Береза в Білорусі) був створений спеціальний концентраційний табір для репресованих українців.

Тяжкими були і соціально-економічні умови життя українського населення. Населені українцями землі (близько 25% території Польщі) являли собою нерозвинені аграрні окраїни з великою перенаселеністю і крихітними наділами. Українські селяни постачали центральним регіонам Польщі дешеву сировину і змушені були купувати дорогі готові товари. Під час економічної кризи 1929-1933 pp. значна кількість українських підприємств і господарств зазнали чималих збитків або розоришся. Польський уряд активно підтримував тільки польських підприємців і землевласників. Міжвоєнний період характеризувався гострою політичною боротьбою, у якій брали участь різні верстви українського населення. У Східній Галичині й Західній Волині найбільший вплив мало Українське. національно-демократичне об'єднання (УНДО).

У 1929р. у Відні на з'їзді Української військової організації при участі представників радикальних студентських груп була створена Організація українських націоналістів (ОУН). Ідеологією ОУН став інтегральний націоналізм, теоретиком якого був Д.Донцов. Напередодні 1939 р. ОУН нараховувала 20 тис. членів. Під королем ОУН діяли багато суспіль-но-політичних організацій, видавалася різноманітна друкована продукція. Націоналісти використовували різні методи боротьби за національне визволення України, але найбільш діючими вважалися саботаж, експропріація і терор.

Ще в гіршому становищі були українці в Румунії, яка своєю нетерпимістю до національних меншин перевершувала навіть Польщу. У межах країни мешкало близько 790 тис. українців. Вони проживали на теренах Північної Буковини, Бессарабії, повіту Марамарош.

Територія Північної Буковини була анексована румунськими військами в листопаді 1918 р. Згідно із Сен-Жерменським мирним договором 1919 р. за Румунією було визнано Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 р. - і Північну Буковину.

У 1918-1928 pp. і 1937-1940 pp. територія перебувала у надзвичайному стані. Румунізація краю досягла апогею. Румунський уряд відмовився визнавати українців за окрему націю - українці цинічно називали «громадянами румунського походження, що забули рідну мову». На території цієї країни було заборонено вживання української мови, закрито практично всі учбові та культурно-просвітницькі заклади, газети та журнали. Українські назви населених пунктів і прізвища змінювали на румунські. Переслідувалась українська церква.

8 травня 1919 р. зібралися представники ужгородської, хустської і пряшівської народних рад і, утворивши Центральну народну руську раду, проголосили об'єднання Закарпаття з Чехословаччиною. На це рішення великою мірою вплинула діяльність закарпатської еміграції, представники якої вели переговори з чехословацькими діячами, головним чином з Т. Масариком, з метою включення Закарпаття до майбутньої республіки чехів і словаків на федеративних основах. Проведений плебісцит серед закарпатських громад дав 2/3 голосів на користь приєднання. На підставі цих актів народного волевиявлення та в результаті дипломатичних зусиль чехословацьких політиків, Паризька мирна конференція і Сен-Жерменський мирний договір (10 вересня 1919 р.) санкціонували передачу Закарпаття до складу Чехословаччини, де цьому краю гарантувався автономний статус.

Особливістю політичного життя Закарпаття, що перебувало у складі Чехословаччини, була відсутність власне українських партій. Українські суспільні та політичні групи схилялися до певних національно-культурних поглядів, традицій, що склалися в регіоні.