1. Джерела права Руської Держави

Найдав­нішим джерелом права був зви­чай. У IX ст. він набув значення неписаної правової норми. У цей час звичаєве право позначалося такими староруськими термінами як "правда", "покон", "за­кон". Неписане звичаєве право знайшло своє місце у перших актах князівського законодавства, які скоріше фіксували звичаєві норми, ніж створювали нові.

Першою писаною збіркою права, яка, на жаль, не дійшла до нас, був "Устав і закон руський". На його існування вказує згадка, що міститься у статті 6 русь­ко-візантійського договору 945 року.

Писані норми права на Русі зустрічаються також у формі договорів. Відо­мі наступні договори:

• договір князя з народом. Укладався в разі обрання князя на віче або в ра­зі самовільного захоплення князівського столу. В період становлення держави (IX — XI ст.) укладалися як усно, так і письмово. Договір скріплювався взаємною присягою народу і об­раного князя. Вона складалася обома сторонами у формі хресного цілування;

• міжкнязівські договори. Відомі з XII ст., мали на меті запобігти чи при­пинити міжусобні війни, розв'язати існуючі суперечності. Зазвичай називалися "хрестовими грамотами";

договори Русі з Візантією 911, 945, 971 років.

- "Устави" та "Уроки" княгині Ольги (X ст.) є першими зразками князівсь­кої правотворчості. Уроки видавалися за власним бажанням княгині, стосувалися здебільшого фінансових справ держави, носили тимчасовий характер. Устави мали погоджуватися з представниками державної влади, насампе­ред з князівською Радою і діяли на увесь період перебування князя при владі. Серед даного виду джерел збереглися: Устав земляний князя Володимира Святославовича. Устав князя Володимира (церковний); Устав князя Ярослава (церковний)

Найвідомішою пам'яткою права цього періоду, безумовно, є "Руська прав­да" — перший відомий нам кодифікований збірник Київської Русі.

Пам'ятки іноземного права. Окрім власне руських (місцевих) джерел права, широкого застосування набули й іноземні джерела. їх поява на Русі була обумовлена впливом візантійської церкви, особливо після прийняття християнства у 988 році. До них належать:

• "Закон судний людем"- юридичний збірник, укладений болгарським ца­рем Гимеоном (893-927 рр.), який є переробкою деяких візантійських і давньо­єврейських законів;

• "Номоканони" (на Русі називалися Кормчі книги) — це юридичні збір­ники, в яких містилися як церковні правила, так і настанови римських і візантій­ських імператорів про церкву (капоп -релігійне правило, потоз — постанова імператора);

-"Еклога" (досл.—вибрані закони) — офіційний законодавчий звід візан­тійського права VIII ст., пам'ятка законодавства іконоборців. Мала на меті об­межити церковні привілеї та землеволодіння, спрямовувалася проти пишності обрядів, збільшення кількості монастирів."Еклога" зустрі­ла шалений спротив духовенства і, зрештою, була відмінена;

• "Прохірон"(879 р.) Своєрідний посібник для вивчення законодавства Ві­зантійської імперії. Ним відмінена низка положень "Еклоги", внесено зміни до багатьох діючих джерел права. В галузі спадкового права відмінив інститут заповіту, збільшив розмір передшлюбного подарунка з боку нареченого тощо;

• "Книги законні" — це переклад візантійських законів. їх джерелами бу­ли закони візантійських імператорів, "Еклога" та "Прохірон". На Русі з'являють­ся в кінці XII — на поч. XIII ст.. Основна увага приділена кримінальному праву, зокрема системі покарань за злочини проти держави, віри, життя, здоров'я, честі фізичних осіб.