62. Собівартість окремих виробів, калькулювання

При розробці поточних планів підприємства (об'єднання) застосовуються наступні методи визначення собівартості продукції: калькулювання собівартості кожного виду продукції, складання кошторису і зведення витрат на виробництво, профакторний метод, який полягає у визначенні впливу техніко-економічних чинників на витрати виробництва в планованому році по порівняно з попереднім роком.

Планування собівартості методом калькуляції окремих виробів засновано але нормативному розрахунку прямих витрат на виготовлення виробів і розподіл непрямих витрат на собівартість окремих виробів. Калькуляції бувають планові і звітні.

Планова калькуляція визначає собівартість окремого вироби на основі прогресивних норм використання устаткування, витрат праці, витрат матеріалу та інших витрат з управління та обслуговування виробництва.

Звітна калькуляція складається на основі фактичних розмірів витрат по всіма статтями:

1. сировина та матеріали;

2. поворотні відходи (віднімаються);

3. паливо і енергія на технологічні цілі;

4. основна заробітна плата виробничих робітників;

5. додаткова заробітна плата виробничих робітників;

6. відрахування на соціальне страхування;

7. витрати на утримання та експлуатацію обладнання;

8. загальновиробничі витрати;

9. загальногосподарські витрати;

10. витрати на підготовку і освоєння виробництва;

11. позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

Сума перших восьми статей формує цехову собівартість, десяти - виробничу, а всіх статей - повну собівартість.

63. Методи обчислення собівартості продукції

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:

* з кошторису віднімають витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку);

* віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

* додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції.

Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції -- факторний. Його непогано опрацьовано методично, і він цілком може бути застосований як допоміжний.

Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів ДСОТ обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:

ДСОТ=(C2-C1)N2

Де С1, С2 - витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу;

N2 -- обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.

Оскільки в розрахунковій собівартості Стр умовно-постійні витрати взято на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор:

ДСу.п. = Су.п.б. *(Ру.п.-Рв)\100

Де ДСу.п -- відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді;

Су.п.б -- абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді;

Рв, Ру.п. -- зміна у плановому періоді відповідно обсягу виробництва та умовно-постійних витрат, %.

Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.

Ср=Смп+(Сс.п.-Сс.к.),

де Ср -- собівартість реалізованої продукції;

Сс.п., Сс.к. -- собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду.