7. Стиль викладу та оформлення курсової роботи

7.1. Вимоги до стилю писемного мовлення курсової роботи

Курсова робота загалом повинна свідчити про вміння студента стисло, логічно та аргументовано викласти матеріал. Серйозну увагу при цьому слід приділити мові і стилю роботи.

Мова і стиль будь-якої наукової праці – науковий, суть якого полягає в інтерпретації власної та запозичених точок зору з метою обґрунтування наукової істини. Найхарактерніша ознака писемної наукової мови – формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Він досягається завдяки використанню спеціальних синтаксичних засобів, що вказують на послідовність викладу думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже), заперечення (проте, часом, але, тоді як, однак, аж ніяк), причинно–наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок, крім цього, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до…, звернімося до…, розглянемо, зупинимось на, розглянувши…, перейдемо до…, треба зупинитись на…, варто розглянути…), результат, висновок (отже, значить, як висновок, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати…).

Ще однією ознакою наукового писемного мовлення є використання наукових термінів. Якщо наукові терміни, що використовуються в тексті курсової роботи мають безпосереднє відношення до предмету дослідження, слід подати їх визначення.

Наукові терміни – це не особливі слова, а тільки слова в особливій функції, вузькоспеціальна лексика, яка виникла у сфері певної науки. Це головним чином найменування (тривожність, Я–концепція), рідко дієслова (надати зворотній зв’язок, підвищити самооцінку), прикметники (виховний вплив) і прислівники (регулярно, об’єктивно), стійкі термінологічні сполучення (психокорекційний вплив, сиблінгові взаємини).

Морфологічні особливості наукового стилю української мови полягають у деякій обмеженості граматичних форм і частої повторюваності деяких частин мови. Так, у мові науки переважають іменники і прикметники. До того ж переважають іменники, що означають неістоти, збільшується використання слів середнього роду і форм однини; серед відмінкових форм перше місце посідає родовий відмінок. Службові частини мови в науковому стилі поповнюються за рахунок самостійних частин мови, перш за все іменників. Наприклад, у значенні прийменників уживаються в міру, в силу, за певних обставин, у разі потреби, у випадку, згідно з, у значенні, у процесі, внаслідок, у результаті, за допомогою чого, за рахунок, у вигляді, на підставі, шляхом чого, методом, через що, яким чином тощо.

Для наукового стилю мовлення, більш ніж для інших стилів, характерна значна кількість неозначено особових речень (без підмета) (у залежності від … виділяють…), безособових речень (після цього залишається з’ясувати…). Вживаються також дієприкметникові і дієприслівникові звороти (експериментальні дані отримано в результаті тестування та інтер’ювання; застосований метод порівняння даних підтвердив значущість відмінностей).

Стиль писемної наукової мови – це безособовий діалог. Тому виклад зазвичай ведеться із застосуванням безособових речень.

Інколи при написанні наукового тексту зловживають запозиченими та чужомовними словами, тим самим невиправдано ускладнюючи вираз. Так замість „нічого екстраординарного”, можна вжити „нічого особливого”, замість індиферентно – байдуже, ігнорувати – не помічати, лімітувати – обмежувати, орієнтовно – приблизно, функціонувати – діяти, диверсифікація – різноманітність, детермінувати – визначати, дефініція – визначення, інтеракції – взаємини, апробація – перевірка.

Подамо зразок наукового тексту з психології з дотриманням та порушенням вимог до писемного наукового стилю:

Приклад порушення науковості писемного мовлення в курсовій роботі, присвяченій психологічній адаптації дитини у зв’язку з особливостями сімейного виховання:

„Мій дім – моя фортеця. Давнє прислів’я нагадує нам про те, що саме вдома, в родині людина повинна почуватись безпечно та вільно. Саме родина повинна бути місцем, де відчуваємо любов, спокій та набираємось сили, щоб протистояти стресу щоденного життя. Однак, для багатьох людей їхня оселя, їхня сім’я не є тим місцем, де можуть перечекати незгоди та проблеми, де відчувають, що їх люблять. Сьогодні все більше людей сприймають свою домівку як небезпечне місце, де вони постійно зазнають фізичних та емоційних знущань, принижень, неприйняття та відкинення. Ще більш боляче стає від думки, що тією особою, яка переживає неспокій та страх перед своєю домівкою, перед людьми, які там на неї чекають, або і зовсім не чекають, є дитина – особа, яка лише починає вчитись жити, лише набирається досвіду та нових знань”.

Приклад дотримання правил науковості писемного мовлення:

„Питанням впливу незадоволення основних потреб на розвиток дитини в сім’ї займались Дж. Боулбі, А. Джерсальд, Р. Дрейкус, А. Фрейд, З. Фрейд, В. Шутц, Р. Шпітц та багато інших [27, 85, 137, 139, 151]. В своїх працях ці автори вказують на сім’ю як джерело значних психотравмуючих переживань. На думку Е. Ейдеміллера [151, с.35], цей факт визначається низкою певних обставин. Сім’я на ранніх, найбільш важливих етапах життя дитини є єдиною та найважливішою соціальною групою. Події в сім’ї є більш значущими, ніж те, що відбувається в інших сферах соціального життя. Сімейні стосунки тісно взаємопов’язані, тому важливі зміни в житті одного з членів сім’ї спричиняють реакцію всіх інших. Всі члени сім’ї є особливо вразливими стосовно будь-яких внутрішньосімейних впливів, в тому числі і травматичних. Тривала психічна травматизація в сім’ї може спричиняти порушення адаптації її членів, виникнення адаптаційних розладів”.