Футуризм

Становлення футуризму (від лат. futurum — майбутнє) пов'язують,насамперед, з ім'ям італійця Філіппо Томмазо Марінетті (1876—1944). Проте футуризм не можна вважати явищем лише італійським.Вплив футуризму позначився на творчості митців України та Росії.

З часу появи першого маніфесту футуристів розпочалася боротьба за«пріоритет у перебудові естетичного середовища». Хто перший — кубізм чи футуризм?

На початку XX ст. з'явилися теоретичні праці, в яких мали бути обґрунтовані принципи футуризму: «Футуризм» Ф. Марінетті, «Футуристська антитрадиція: «маніфестсинтез» Г. Аполлінера, «Футуристичний маніфест Монмартра» Ф. Дель Марля та ін. На особливу увагу заслуговує теоретична праця одного з фундаторів українського кубофутуризму Олександра Богомазова «Живопис та елемент» (1914). Богомазов простежив генезис художньої форми, що постає від руху первісного елемента — крапки, — і далі, підпорядковуючись динаміці руху, складаються лінії, живописні площини, середовище тощо. Живопис, вважав Богомазов, це самостійна система, що живе своїм внутрішнім життям, постійно змінюється і набуває ритму (категорія «ритм», на думку художника, має кількісні і якісні ознаки).

О. Богомазов вважав кубофутуризм новим мистецтвом, яке нетільки кидає виклик традиції, а й становить «самостійну цінність як елемент живопису, як носій відчуттів» митця. Одна з важливих ознак пошуків футуристів, кубістів чи кубофутуристів полягає в тому, що носієм відчуттів митця мають бути не зміст твору, а елементи форми.

Наголошуючи на тому чи іншому елементі (кольорі, освітленні, деформації предмета, композиції), живописець «анатомує» власні почуття. Теоретична програма футуристів абсолютизувала значення форми мистецького твору. Заперечуючи культуру минулого, футуристи фетишизували техніку, індустрію, швидкість, привнесені технічним розвитком нові ритми. Схиляючись перед рівнем технічних досягнень XX ст., вони водночас намагалися довести, що технічний прогрес спричинює духовне зубожіння, що техніка з часом знищить свого творця — людину. Варто зазначити, що футуристи, хоч, можливо, й на інтуїтивному, емоційному рівні, однак відчули суперечності між технічним прогресом як процесом творення нового і його наслідками, що можуть мати руйнівну силу для людини й людства Італійські футуристи не обмежувалися лише художніми пошуками. Ф. Марінетті та його прибічники намагалися впливати на соціально-політичні процеси в Італії, претендували на створення нової філософсько-естетичної концепції. Італійська модель футуризму стане згодом прикладом утвердження антигуманізму, поштовхом до підтримки реакційної ідеології фашизму та режиму Муссоліні. Маніфести італійців містили відверті заклики до жорстокості й насильства. Дегуманізація мистецтва підтверджувалася їх орієнтацією на «механічну людину», людину-автомат, на пробудження в людині примітивних інстинктів агресії, боротьби за існування: «Мистецтво може бути тільки ґвалтуванням і жорстокістю»; «Нема шедеврів без агресивності»1. Така філософія творчості призводила італійських футуристів до естетизації потворного. Поети-футуристи ламали художній образ, руйнували звичайну мову, вважали алогізм обов'язковим принципом побудови твору. Перед Першою світовою ійною італійські футуристи пророкували початок «великої симфонії» — війни, яку вони називали «найкращою гігієною світу». Слід зазначити, що італійські футуристи (Ф. Марінетті, Аж. Севе- ріні, І. Боччоні, К. Карра) намагалися організаційно і творчо об'єднати футуристів Європи, Росії, створити «загальноєвропейський фронт» — міжнародне товариство митців із центрами у Флоренції, Парижі, Мюнхені й Москві. Саме ці організаційні зусилля дуже швидко виявили принципові розбіжності у розумінні футуризму представниками різних країн. Так, для французів футуризм, за висловом Г. Аполлінера, — «свідчення світового впливу французького живопису від імпресіонізму до кубізму включно». Для росіян та українців (В. Каменський, В. Маяковський, О. Богомазов, В. Пальмов, Д. БурлюкМ. Ларіонов, Н. Гончарова, В. Хлєбников, О. Екстер та ін.) — це оновлення старослов'янської традиції, «діалог» з мистецтвом X ст. — «золотим віком слов'янства», морально-етичні пошуки російської воль-ниці часів Степана Разіна. Футуризм у Росії починався з діяльності «будетлян» — провісників майбутнього (В. Хлєбников, В. Каменський, Д. Бурлюк, О. Гуро, М. Матюшин). Період 1910—1914 pp. пов'язаний у російських фу-туристів саме з міфопоетичним світосприйманням, з легендаризацією слов'янської минувшини. У 1909 р. в листі до В. Каменського В. Хлєбников поділяє людей не за націями, релігіями чи соціальними станами, а за принципом «стан — «ми» і наші проклятущі вороги». Ми новий рід люд-променів. Прийшли озорювати всесвіт. Минепереможні»1.Наголошуючи на міфопоетичних джерелах російського футуриз-му, його представники зробили багато плідного для вивчення й по-пуляризації стародавніх фресок, ікон, скіфської пластики, зверталисядо традицій народної творчості.У 1908 р. В. Хлєбников пише вірш «Жарбог», де язичницький богслов'ян постає як носій свободи, як сила, що єднає людей:Жарбог! Жарбог!Волю видеть огнезарнуюСтаю легких жарирей,Дабы радугой стожарноюВспыхнул морок наших дней... .2

Якщо у В. Хлєбникова носієм свободи виступав бог давніхслов'ян, то у В. Каменського цю функцію виконував Степан Разін, аВ. Маяковський спирався на свої російсько-украінсько-грузинськівитоки. Новатори, революціонери, зазвичай, не бояться звинуваченьв архаїзмі, тому що для них давні за часом символи, міфи, звичаї —це свідчення загальнолюдських начал, шлях до взаєморозуміння.Європейські здобутки кубістів і футуристів певним чином впли-нули на українських митців. Так, О. Богомазов та О. Екстер працю-вали над поєднанням кубізму та футуризму і вважали себе кубофу-туристами. Авторську концепцію кольору — кольоропис — розробивВ. П альмов, який вважав за потрібне замінити метод творення зречово-сюжетно-ілюзорного на кольоровий. Річ мала «існувати» вкартині лише як символ, як графічний знак, що доповнює колір.На початку XX ст. широку популярність здобули українськіпоети-футуристи О. Полторацький, М. Семенко та Г. Шкурупій.Спільними зусиллями українських футуристів розроблялася науко-ва система мистецтва, що дістала назву «панфутуризм».Футуризм — одне з найяскравіших явищ української й російськоїкультури початку XX ст. Він об'єднав надзвичайно талановитих, ори-гінальних митців, яких, на жаль, спіткали глибоко трагічні як творчі,так і людські долі.

Е.Мунк

Едвард Мунк (норв. Edvard Munch; 12 грудня 1863, Летен, Гедмарк - 23 січня 1944, Екель, поблизу Осло) - норвезький живописець і графік, театральний художник, теоретик мистецтва. Один з перших представників експресіонізму. Його творчість вплинула на сучасне мистецтво. Творчість Мунка охоплено мотивами смерті, самотності, але при цьому і жагою до життя. Біографія Едвард Мунк був другою дитиною військового лікаря Крістіана Мунка. Коли Едварду було п'ять років, від туберкульозу померла його мати, а в 1877 році від тієї ж хвороби - старша сестра Софі, якій було п'ятнадцять років.

У 1879 році Мунк вступив у Вищу технічну школу в Осло, але незабаром перейшов в Державну академію мистецтв та художніх ремесел. Спочатку його викладачем був скульптор Міддльтун, а з 1882 року - живописець Крістіан Крог. У 1885 році він отримав можливість здійснити поїздку до Парижа, де відвідав восьму і останню виставку імпресіоністів. Тоді ж він створив свою першу широко відому картину, «Хвора дівчинка», в якій знайшли відображення хвороба і смерть Софі Мунк [1]. Перша персональна виставка художника відбулася в 1889 році. Потім він виїхав до Європи завдяки стипендії, жив у Парижі та Берліні.

У Німеччині Мунк виставлявся разом з місцевими художниками, але його картини спровокували скандал, так що його виставка була закрита достроково. Пізніше багато з цих художників увійшли в Берлінський сецессіон. Там же Мунк близько зійшовся з польським письменником Станіславом Пшибишевського і його дружиною норвежкою Дагні Пшибишевського. Остання на кілька років стала музою Мунка. Вона позувала йому для багатьох відомих картин, включаючи «Мадонну», «Вампіра», «Ревнощі», «Поцілунок» [2].

Влітку 1889 сім'я Мунка орендувала маленький будиночок в Осгордстранде на березі Ослофьорда, місце яке згодом стало відправною точкою у творчості Мунка і в його житті. У цьому ж році він купив власний будинок у Осгордстранде і повертався туди майже щоліта понад 20 років. Це було місце куди він прагнув коли він був закордоном або відчував себе втомленим або виснаженим. «Гуляти по Осгордстранду - це ніби гуляти серед моїх картин. У мене непереборне бажання писати, коли я нахожусть в Осгордстранде »говорив Мунк. [3]

Наприкінці 1890-х Мунк працював над циклом картин, що отримав назву «Фриз життя - поема про любов, життя і смерті». У нього увійшли роботи, об'єднані тематикою любові, жіночності, страху, відчаю і смерті. Багато з цих картин Мунк протягом життя створював в декількох варіантах, знову і знову повертаючись до однієї і тієї ж теми. Наприклад, «Мадонна» і «Хвора дівчинка» існують у п'яти примірниках кожна. У 1893 році Мунк створив «Крик» - свій найвідоміший твір. «Крик» вважається знаковою подією експресіонізму; Мунку вдалося передати охопив героя жах чисто художніми засобами: кольоровою гамою та вигинались лініями, в центрі яких знаходиться герой

На рубежі 1900-х Мунк пережив невдалий роман з багатою молодий норвежкою. Вона була закохана в художника і наполягала на весіллі, що дуже його гнітило. Це тривало близько чотирьох років, і одного разу в 1902 році дівчина і друзі Мунка розіграли його, сказавши, що дівчина померла, і показавши її тіло. За задумом «воскресіння» дівчата повинно було розпалити почуття художника. Мунк переніс розіграш дуже болісно, ​​в той же день між ним і друзями сталася сварка, в якій Мунк пошкодив собі ліву руку, пізніше йому ампутували палець [5]. Пізніше він ще кілька разів вступав у сварки зі знайомими і незнайомими людьми, зрештою в 1908 році його помістили в психіатричну клініку в Копенгагені з душевним розладом. Всього він провів там більше півроку [6]. За час перебування в клініці Мунк залишив малюнки і гравюри, в тому числі портрет лікував його професора Якобсона.

Починаючи з 1909 року стиль Мунка змінюється в бік більш різкою і грубою манери. Пізні картини написані широкими мазками і рясніють яскравими контрастними кольорами [7]. У 1920-ті роки у художника стався крововилив у склоподібне тіло правого ока, через який він майже повністю припинив писати, в той же час він малював ескізи з відображенням наслідків цього крововиливи у вигляді спотворених форм. Також він страждав від маніакально-депресивного психозу.

В останні десятиліття життя до Мунку прийшли слава і визнання. У найбільших містах Європи пройшли його персональні виставки, в 1933 році він став кавалером Великого хреста ордена Святого Олафа.

«Крик» - робота 29-річного Едварда Мунка Найвідоміша робота Мунка - картина «Крик». Існує чотири її примірника, написаних між 1893 і 1910 роками. Спочатку картина називалася «Відчай». Охоплений жахом людина з цієї картини став одним із найбільш упізнаваних образів у мистецтві. У приватних руках залишається тільки один варіант картини (1895); він був продати 2 травня 2012 на аукціоні Sotheby's за 119,9 мільйона доларів. Це найдорожчий витвір мистецтва, продане на відкритому аукціоні [8].