Пабло Пікассо

Пабло Пікассо народився 25 жовтня 1881 у містіМалага,анадалузской провінції Іспанії. При хрещенні Пікассо отримав повне ім'я Пабло Дієго Хосе Франсіско деПаула ХуанНепомусено Марія делосРемедиосКриспинКриспиньяно делаСантисима ТринідадРуис і Пікассо - що у іспанському звичаєм було низкою імен шанованих святих і його родичів сімейства. Пікассо - прізвище матері, якою і взяв Пабло, оскільки прізвище батька здавалася йому дуже повсякденною, при цьому батько Пікассо, ХосеРуис, був художником.

Пабло рано виявив талант до малювання. Вже із сьомої років навчався хлопчина свого батька техніці малювання, який спершу доручав йому дописувати лапки голубів у своїх картинах. Але якось, довіривши тринадцятилітньому Пабло дописати досить великий натюрморт, він був такий вражений технікою сина, що, за легендою, сам кинув займатися живописом.

У віці 13 років Пабло Пікассо блискуче вступив вБарселонскую академію мистецтв. На підготовку до іспитів, зазвичай що займала студентам місяць, у Пікассо пішла тиждень. Він вразив комісію своїм майстерністю і прийнято до Академії попри юний вік. Батько Пікассо що з його дядьком вирішили послати Пабло вМадридскую академію "Сан Фернандо", що вважалася тоді найбільш передовою Школою мистецтв в усій Іспанії. Так, Пабло в 1897 року, двадцятидворічним 16 років приїхав до Мадрид. Проте заняття в Школі мистецтв продовжились недовго, менше року, і Пабло захопили іншими принадами мадридської життя, і навіть вивченням робітвпечатливших його художників - Дієго Веласкеса, Франсіско Гойї, і особливо Ель Греко.

Під час навчання у Мадриді Пікассо вчинив свою перше турне до Парижа - визнану тоді підкорилася мистецтв. Там протягом кількамісячної відвідав все без винятку музеї, вивчаючи живопис великих майстрів: Делакруа, Тулуз-Лотрека,Ван-Гога, Гогена і багатьох інших. Він також захоплювався мистецтвомфиникийцев і єгиптян, готичної скульптурою, японської гравюрою. Пабло цікавило геть усе. Тоді ж, у перші роки життя жінок у Парижі він познайомився з колекціонером і торговцем живописомАмбруазомВолларом, поетами МаксомЖакобом і ГійомомАполлинером і багатьма іншими. Він знову відвідував до Парижа в 1901 й у 1902 року вже остаточно перебрався туди до 1904 року.

2. «Блакитний» і «Рожевий» періоди

У 1900 року Пікассо зі своїми іншомуCasagemas їде до Париж. Саме там Пабло Пікассо познайомився має з доробком імпресіоністів. Його життя цей час поєднана з багатьма труднощами, а самогубство його другаCasagemas глибоко вплинула молодого Пікассо.

За цих обставинах, у початку 1902 року він почав робити роботи у стилі, згодом названий «блакитний період». Стиль цей Пікассо розробляє після повернення Барселону в 1903—1904 роках. У працях цього періоду яскраво виражені теми старості та смерті, характерні образи злиднів, меланхолії й смутку (Пікассо вважав — «хто сумний, той щирий»); руху людей уповільнені, вони як услухуються у собі («>Любительница абсенту», 1901; «Жінка з шиньйоном», 1901 р; «Побачення», 1902; «Жебрак старий із хлопчиком», 1903; «Трагедія», 1903). У палітрі майстра переважають блакитні відтінки.Отображая людські страждання, Пікассо у період малював сліпих, жебраків, алкоголіків і повій. Їх почасти подовжені тіла на картинах нагадують роботи іспанського художника Ель Греко. Твір затяжного перехідного періоду — від «блакитного» до «рожевому» — «Дівчинка на кулі» (1905, Музей образотворчих мистецтв, Москва).

У 1904 року Пікассо поселяється у Парижі, де знаходить пристановище у знаменитіймонмартрском гуртожитку бідним художниківБато-Лавуар: починається так званий «рожевий період», у якому смуток і злидні «блакитного періоду» змінилася образами з більш живого світу театру й цирку. Художник віддавав перевагурозово-золотистому ірозово-серому тонах, а персонажами були мандрівні комедіанти, танцівники і акробати; картини цього періоду просякнуті духом трагічного самотності знедолених, романтичного життя мандрівних комедіантів («Сім'я акробатів з мавпою», 1905).

«Блакитний період» (1901-1904)

До "блакитному" періоду відносять роботи, створені у проміжку між 1901 і 1904 рр.Серо-голубие і синьо-зелені глибокі холодні кольору, кольору суму чи зневіри, постійно є у них. Пікассо називав блакитний "кольором усіх кольорів". Часті сюжети цих картин - виснажені матері з дітьми, бродяги, злиденні, сліпі. Найвідоміші цього періоду: "Життя" (1903), "Сніданок сліпого" (1903), "Убога трапеза" (1904), ">Любительница абсенту" (1901), "Побачення" (1902), "Мати і дитя" (1903), "Жебрак старий із хлопчиком" (1903, ">Гладильщица" (1904), "Двоє" (1904).

«Рожевий період» (1904-1906)

"Рожевий період" характеризується більш життєрадісними тонами - вохристими і рожевими, і навіть стійкими темами зображень -арлекинами, бродячими акторами, акробатами ("Сімейство комедіантів" (1905), ">Акробат й молодий Арлекін" (1905), "Блазень" (1905). Зачарований комедіантами, стали моделями його картин, він часто відвідував циркМедрано; тим часом арлекін - улюбленого персонажа Пікассо. У 1904 року у Пікассо зустрів модельФернанду Олів'є, яка надихнула його за створення багатьох значних робіт цього періоду. Вони жили, в центрі богемної паризького життя і мецці паризьких художниківБато-Лавуар. Ця дивна напівзруйноване будинок із темними східцями і звивистими коридорами було домом дуже різношерстій компанії: художники, поети, торговці, двірники... Тут, в досконалої бідності за межею злиднів і невимовномутвоорческом безладді Пікассо постійно писав своюФернанду і шукав свій шлях.Фернанда Олів'є Знамениту "Дівчинку на кулі" (1905) належать до перехідним картинам між "блакитним" і "рожевим" періодами. Художник грає на контрасті і балансі форм чи ліній, тяжкості і легкості,устойчивости-неустойчивости. Також у кінці "рожевого періоду" з'явилися "античні" картини - "Хлопчик, провідний кінь" (1906), "Дівчинка з козлом" (1906) та інші.

На картині зображено бродяча трупа акробатів. Майже весь полотно займають двоє: тендітна гімнастка репетирує цирковий номер, балансуючи на кулі, та потужний атлет сидить поруч, відпочиваючи. Картина наповнена внутрішнім драматизмом, який покладено основою композиції картини, й на зіставленні контрастів. Пейзаж,изображенний до картини, є сумну, випалену сонцем пагористу рівнину, за нею простягласяпроселочная дорога, що й зупинилася кибитка бродячого цирку. На задньому плані картини зображено випадковапрохожая із дитиною іпасущаяся біла кінь. Тужливий фон контрастує з веселим ремеслом артистів, працюючих серед гучноївеселой натовпу глядачів. Куля і куб, які стоять землі, — цирковий реквізит — також є протилежності. Обігрується контраст руху, і нерухомості. Дівчинка граціозно погойдується, утримуючи рівновагу, атлет сидить застиглий, як моноліт. Він практично злився за одну ціле зі своїми постаментом, уособлюючи нерухомість і сталість. Червоний квітка в волоссі гімнастки — є яскравим плямою серед пастельних блакитнуватих і рожевих квітів картини.

 3. Кубізм

У "кубічному" періоді Пікассо виділяють кілька етапів. ">Сезанновский" кубізм, поданий у роботах ">Бидон і миски" (1908), "Три жінки" (1908), "Жінка з віялом" (1909) та інших, характеризується ">сезанновскими" тонами - вохристими, зеленуватими, коричневими, а більш розмитими, каламутними та використанням простих геометричних форм, у тому числі будується зображення. "Аналітичний" кубізм: предмет дробиться на дрібні частини, які чітко відокремлюються друг від друга, предметна форма хіба що розпливається полотні. "ПортретАмбруазаВоллара" (1910), "Завод вХорта де Сан Хуан" (1909), "ПортретФернанди Олів'є" (1909), "ПортретКанвейлера" (1910). На етапі "синтетичного" кубізму роботи Пікассо приймають декоративний і контрастний характер. Картини зображують по більшу частину натюрморти з різними предметами: музичними інструментами, нотами, пляшками вина, курильними трубками, їдальнями приладами, афішами... Також, побоюючись перетворення кубізму в доти чисто абстрактні естетичні вправи, зрозумілі лише вужчому колу, Пікассо і Шлюб використовували у свої роботи реальні предмети: шпалери, пісок, мотузки та інших. Роботи "синтетичного" періоду: "Натюрморт з плетеним стільцем" (1911-1912), Пляшкаперно (столик до кав'ярні)" (1912) "Скрипка м гітара" (1913).

«Герніка» Попри неприйняття кубізму більшістю, картини Пікассо дуже добре купуються. Нарешті закінчується злиденне існування й Пабло зФернандой у вересні 1909 року переїхали в простору і світлу майстерню наКлиши, 11. Звісно, Пікассо не забув перевезти і свій обов'язковий безладдя: вигадливі бутля і вази, гітари, старий килим, картини улюблений художників - Матісса, Сезанна, Руссо, колекція африканських масок... Він говорив, що відчуває жах перед гармонією та гарним смаком. Він купував речі, що йому подобалися, не переймаючись тим, як вони виглядають разом.

Восени 1911 року Пікассо попрощався зФернандой. Його нової музою стала Єва (МарсельУмбер), з якою жив і створював свої кубічні роботи зМонпарнасе й у Авіньйоні. Один із робіт, присвячених Єві - ">Обнаженная, Я люблю Єву" (1912). Потім настали сумні роки: війна, мобілізація й розлука із багатьмадрузями, несподівана хворобу і трагічна смерть Єви.

На мадридської площі, носить ім'я Пабло Пікассо, стоїть монумент з рожевого граніту. Напис у ньому говорить: "Жителі Мадрида на згадку про ПаблоРуисе Пікассо - іспанському генії світового мистецтва. Травень, 1980".