Сюрреалізм

Сюрреалізм (від франц. surrealisme — надреалізм) існує вже понад піввіку і нині належить до популярних і впливових течій. Теоретична програма сюрреалізму формувалася за безпосередньої участі З. Фрейда. Відомі листування його з А. Бретоном, фактичним засновником цього напряму мистецтва, зустріч з С. Далі, айвизначнішимпрактиком сюрреалізму. Сьогодні сюрреалістичні мотиви можна виявити майже в усіх видах мистецтва Не буде перебільшенням сказати, що сюрреалізм — це також своєрідна художня ілюстрація психоаналізу. Сюрреалісти повністю підтримали думку Фрейда про невичерпність позасвідомого, його активний вплив на життя кожної людини. А. Бретон розглядає творчість як стан «позасвідомих спонтанних процесів». Творчість, на його думку, — процес загадковий і не піддається логічному осмисленню. Тому справжній художник працює лише асоціативним, алогічним методом, спираючись на власні сновидіння. Сюрреалісти, абсолютизуючи сновидіння, які начебто шокують сміливістю, таємничістю, ефектом алогічного і хаотичного, намагаються довести загальнолюдський характер мистецтва, побудованого за методом образної інтерпретації сну. Розповіді про власні сни стають для сюрреалістів своєрідною творчою лабораторією. Образи живописних, літературних, кінематографічних, театральних сюрреалістичних творів запозичені з єдиного джерела — сновидінь.

Перші експерименти сюрреалістів деякі критики характеризували як «божевільні аномалії». Проте це не зупинило представників цієї течії. І поступово сюрреалізм став одним із провідних напрямів західної культури. Спотворені істоти, породжені хворобливою фантазією, символи, зрозумілі тільки творцям їх, — такі образи і теми творів М. Ернста, Г. Арпа, С. Далі, X. Міро, П. Руа, Е. Іонеско, С. Беккета та багатьох інших. Слід зазначити, що сюрреалістичні твори ніколи не мають оптимістичного змісту, їх загальна тема — приреченість людини. Головні психологічні мотиви сюрреалізму — пригніченість, чекання смерті, руйнування всього, що оточує людину. Більшість сюрреалістів свідомо ігнорують у своїх творах часові ознаки. Доволі часто натрапляємо на такий символ, як «мертвий годинник», нездатний показувати час. Таким чином, прибічники цієї течії ніби прагнуть довести загальнолюдськість тематичної спрямованості го мистецтва, його філософії, що властива, як вони намагаються показати, всім — незалежно від часу або умов суспільного розвитку. Простежимо за етапами формування цього напряму. Сюрреалізм відокремився від дадаїзму (від франц. dada — гра в коника або безладне дитяче лепетання). Твори дадаїстів були своєрідною спробою живописців і поетів «жити й творити, керуючись дитячою психологією». Ця течія виникла у 1916—1918 pp. у Швейцарії, Німеччині та Франції. Вона склалась як позанаціональне об’єднання молодих митців, переконаних, що можна створити «утопічне, міжкласове суспільство експлуатованих», яке за допомогою мистецтва звільнить світ (те, що зіпсувала політика, виправить мистецтво).

Дуже часто центральне місце в сюрреалістичних полотнах не лише композиційно, а й з погляду філософського осмислення посідають дивовижні скелети, що нібито навмання мандрують землею. Поруч — мікроскопічна постать людини, на очах якої згорає невідомо ким підпалений жираф, або розірване жіноче тіло, біля якого лежать чиїсь череп, кістки тощо. Людина не може знайти свого місця серед страховиськ, що її оточують. Такий страшний світ бачимо на картинах С. Далі. Жах, песимізм викликають ці твори. Залежно від сили уяви їх можна «прочитувати» як завгодно. Та вони завжди ілюструють фрейдівську тезу про приреченість людини на залежність від світу спогадів, сновидінь, що породжують постійне передчуття трагедії. Героями сюрреалістських творів стають психічно хворі люди,сновидіння та символіка несуть основне філософське навантаження.