1.2. Модерн як стиль декоративно-прикладного мистецтва

Особливо широке розповсюдження отримав модерн в декоративно-прикладному мистецтві, якому притаманні ті ж риси, що й архітектурі та скульптурі, в тому числі уподібнення предметів і їх окремих деталей органічним формам (керамічні і залізні вироби Гауді; металеві огорожі метро Е. Гимара, скляні вироби Е. Галле, прикраси Р. Лаліка у Франції; скляні судини Л. К. Тіффані в США, меблі ван де Велде). Тяжіння до конструктивності, чистоти ліній, лаконізму форм виявилося в меблях Макінтоша, Хофмана, І. А. Фоміна. Розвиток декоративного мистецтва модерну на ранньому етапі частково було пов'язано зі спробою відродження художньо-ремісничих майстерень, які утопічно протиставлялися капіталістичної індустрії (прообраз їх - майстерні Морріса, 1861, і "Виставкове товариство мистецтв та ремесел", 1888, в Великобританії; "Об'єднані художньо- ремісничі майстерні ", 1897, і" Німецькі майстерні художніх ремесел ", 1899, в Німеччині; майстерні в Абрамцеве, 1882, і Талашкине, ок. 1900, в Росії). Великий розвиток в модерні отримала графіка, провідними представниками якої були англієць О. Бердслі, німці Т.Т. Хейне, Г. Фогелер, швейцарець Ф. Валлоттон, голландець Я. Тороп, норвежець Мунк; в Росії А.Н. Бенуа, К.А. Сомов; майстри афіші французи А.де Тулуз-Лотрек, Е. Грассе, чех А. Муха, австрієць К. Мозер. Графіка модерну була тісно пов'язана з розквітом книжкової справи і розповсюдженням художніх журналів, які пропагували ідеї модерну ("Revue blanche", осн. В 1891, Париж; "The Studio", осн. В 1893, Лондон; "The Yellow Book", осн. в 1894, Лондон; "Jugend", осн. в 1896, Мюнхен; "Ver sacrum", осн. в 1898, Відень; "Світ мистецтва", Росія).

Для модерну характерно взаємодія станкових і декоративно-прикладних форм мистецтва. Тут твори живопису та скульптури втрачають свій самостійний характер, включаючись в загальний ансамбль інтер'єру модерну. Оригінальність стилю модерн базувалася на орнаментальної хвилястості ритмічних ліній природних форм рослинного і тваринного світу, підкоряють собі композиційну структуру твору. Для живопису модерну переважне значення одержують панно, характерні поєднання «килимових» орнаментальних фонів і натуралістичної відчутності фігур і деталей, силуетність, використання великих колірних площин. Динамікою і плинністю форм відрізняється скульптура модерну (в основному це рельєфи), а графіка - віртуозною грою тендітних ліній і силуетів. Звивисті візерунки металевих плетінь поручнів і маршових сходів, балконних огорож, вигини покрівлі, стилізований орнамент з кучерявих водоростей і жіночих голів з розпущеним волоссям нерідко поєднувалися з вольно переробленими формами історичних стилів минулого (головним чином стилів Сходу або середньовіччя - еркери, романські башточки і т. д.), надаючи спорудам кілька романтичний характер. Стилізований рослинний орнамент модерну домінував у декоративному оздобленні стільців і крісел, шаф, вітрин, скляних абажурів. Вже на початку XX століття модерн називали не художнім стилем, а «стилем життя», так як нові віяння пронизували собою всі сторони існування людини. Архітектори, дизайнери та художники модерну в єдиному стилістичному ключі вирішували організацію простору, проектували меблі, освітлювальні прилади, посуд, розробляли мозаїку підлог, малюнки шпалер і вітражів. Модерн зазвичай ділять на два основних напрямки - декоративне і конструктивне.

У першому особливо досягли успіху французи, у яких меблі, наприклад, могла перетворюватися майже в скульптуру, а конструктивний напрям перемогло в Росії, де фабричне виробництво серійних меблів вимагало спрощених форм і рентабельного декору. Розквіт архітектури стилю модерн в Росії був пов'язаний з ім'ям Федора Шехтеля (1859 - 1926), який народився в родині інженера з зросійщених німців. Цікаво, що після смерті батька мати Шехтеля стала економкою в будинку П. М. Третьякова. За своє творче життя Федір Шехтель побудував надзвичайно багато: багатоповерхові житлові будинки, торгові та промислові будівлі, банки, друкарні, міські особняки, дачі і навіть лазні. Класичним зразком російського модерну вважається особняк підприємця і колекціонера С. П. Рябушинського, побудований Шехтелем в 1900-1902 роках в Москві на Малій Нікітській вулиці (з 1931 року в цьому розкішному будинку проживав пролетарський письменник Максим Горький). Мистецтво модерну завершило на початку XX ст. свій стилістичний цикл розвитку і, на думку багатьох дослідників, взагалі «класичний» період романтизму європейського мистецтва. Багато хто переконаний, що художники модерну так і не змогли вирішити поставлені ними ж грандіозні завдання по створенню нового «великого стилю». Правда, і майстри наступного покоління не змогли створити свій універсальний стиль. Їх відмова від ідей модерну став взагалі відмовою від ідей художності і привів до авангарду(Фр. Avant-garde, «передовий загін»). Цим терміном в мистецтві позначають цілий ряд шкіл і напрямів в мистецтві, деколи мають діаметрально протилежну ідейну основу: кубізм, футуризм, експресіонізм, абстракціонізм, конструктивізм, примітивізм і т. д. У цих течіях часто зникало гуманістичне, художньо-образний зміст мистецтва і перервалася «зв'язок часів». Ось чому, все ж можна називати мистецтво модерну «останнім великим художнім стилем». І, якщо в перші роки за «межею віків», модерн здавався багатьом декадентським, дивним, хворобливим і занепадницьким, то вже в середині XX століття, стало зрозуміло, що саме з модерном були пов'язані важливі процеси накопичення та осмислення нових художніх ідей, пошуку форм , зближення різних видів і жанрів мистецтва.

На відміну від еклектизму XIX в., формально запозиченими окремі деталі історичних і національних стилів, "модерн" шляхом стилізації органічно засвоював риси мистецтва різних епох і стилів, у зразках архітектури минулого, а також в природі черпаючи ідеї цілісності, принципи взаємопов'язаності всіх частин художнього образу . Одним з основних виражальних засобів у мистецтві "модерну" був орнамент характерних криволінійних обрисів, часто пронизаний експресивним ритмом і підпорядковував собі композиційну структуру твору. Орнаментальне початок об'єднує всі види мистецтва "модерну". В інтер'єрах витончені лінійні плетіння, рухливі рослинні візерунки розсипані по стінах, підлозі, стелі, концентруються в місцях їх сполучення, об'єднують архітектурні площини, активізують простір. Лінії декору несуть духовно-емоційний і символічний сенс, поєднуючи образотворче з абстрактним, живе з неживим, натхненне з речовим. У майстрів віденського "модерну" - Хофмана, Ольбріха, в роботах шотландської групи "Четверо" на чолі з Макінтошем суворо геометричний орнамент варіює мотиви кола та квадрата. Для "модерну" характерне взаємопроникнення станкових і декоративно-прикладних форм мистецтва. Твори живопису та скульптури втрачають свій самостійний характер, включаючись в загальний ансамбль інтер'єру "модерну". У живописі переважне значення одержують панно, в скульптурі - рельєфи. Метою архітектора, художника, скульптора стає створення синтетичного, цілісного твору мистецтва. Ця тенденція проявляється і в народженні нового типу художника-універсала, осяжний різні види творчої діяльності (наприклад, ван де Велде). Для живопису "модерну" характерно поєднання декоративної умовності орнаментальних килимових фонів і натуралістично дотикальні окремих деталей або фігур, силуетність, використання великих колірних площин, тонко нюансованого монохрому. У творах П. Гогена і художників групи "Набі" у Франції, Г. Клімта в Австрії, Ф. Кнопф в Бельгії, Е. Мунка в Норвегії, в меншій мірі М. А. Врубеля, членів "Світу мистецтва" в Росії стилістика " модерну "часто використовується для втілення тем і мотивів, характерних для символізму. Скульптура "модерну" (бельгієць Ж. Мінне, німець Г. Обріст) відрізняється динамікою і плинністю форм і силуету. Особливо широке розповсюдження отримав "модерн" в декоративно-прикладному мистецтві, якому притаманні ті ж риси, що й архітектурі та скульптурі, в тому числі уподібнення предметів і їх окремих деталей органічним формам (керамічні і залізні вироби Гауді; металеві огорожі метро Е. Гимара, скляні вироби Е. Галле, прикраси Р. Лаліка у Франції; скляні судини Л. К. Тіффані в США, меблі ван де Велде). Тяжіння до конструктивності, чистоти ліній, лаконізму форм виявилося в меблях Макінтоша, Хофмана, І. А. Фоміна. Розвиток декоративного мистецтва "модерну" на ранньому етапі частково було пов'язано зі спробою відродження художньо-ремісничих майстерень, які утопічно противо-поставлялися капіталістичної індустрії (прообраз їх - майстерні Морріса, 1861, і "Виставкове товариство мистецтв та ремесел", 1888, в Великобританії; "Об'єднані художньо-ремісничі майстерні", 1897, і "Німецькі майстерні художніх ремесел", 1899, в Німеччині; майстерні в Абрамцеве, 1882, і Талашкине, близько 1900, в Росії).