3. 2. Творчість визначних ювелірів модерну

Новий стиль у ювелірній справі став останнім втіленням ідеалів романтизму в художній творчості. Модерн, проник майже у всі сфери мистецтва в останнє десятиліття ХIХ в., Дуже швидко поширився по всій Європі і, перемахнувши через океан, знайшов прихильників у Сполучених Штатах.

Головним героєм, а вірніше, героїнею нового напряму в образотворчому мистецтві стала жінка. Довгі, хвилеподібно спадаючі волосся, плавні і м'які лінії жіночого тіла особливо добре відповідали стилістичним уподобанням модерну. На полотнах художників нового напряму жінка з'являється набагато частіше, ніж чоловік. Та й весь характер стилю - жіночий: в ньому ясно відчувається бажання подобатися. Тут прагнення до зовнішньої красивості доповнюється схильністю до самозамилування й неабиякою часткою кокетства. Не випадково одне з численних прізвиськ модерну - стиль жінок і квітів. Цю жіночність мистецтва кінця століття, мабуть, краще за інших зумів виразити в своїй творчості чех Альфонс Муха. Народився він у 1860 р. в моравському містечку Іванчиці і на кінець століття домігся гучної слави в столиці світового мистецтва Парижі. У Франції художника називали Мюша. Але перш ніж добитися тріумфу і дозволити собі перетворити майстерню в музей дорогоцінних речей і раритетів, йому довелося випробувати всі тяготи і знегоди життя безвісних, невизнаних художників, яких у Парижі завжди було в надлишку.

Можливість стати професійним художником з'явилася у Альфонса Мухи тільки в 25 років, хоча малювати він почав мало не в дитинстві, притому лівою рукою. Навчався він спочатку в Мюнхені, а потім у Парижі. Тут йому не відразу, але пощастило - він влаштувався працювати в театр божественної, як її тоді величали, Сари Бернар. З 1894 по 1901 рр.. Альфонс Муха писав для спектаклів її театру декорації та плакати. Першою роботою, моментально прославила ім'я чеського художника, була афіша до спектаклю театру Сари Бернар «Жісмонда», що з'явилася вранці 1 січня 1895 р. на плакатних щитах Парижа. Вже в ній цілком визначається характер багатьох наступних плакатів, календарів і декоративних панно Альфонса Мухи.  Слідом за «Жісмондой» з'явилися інші, не менш вдалі плакати, вони час від часу перевидавалися, а потім були випущені у вигляді поштових листівок. Замовлення сипалися на художника як з рогу достатку. Альфонс Муха не був ювеліром. Все почалося з тих же афіш Сари Бернар, де часто були присутні незвичайні ювелірні прикраси. Для їх створення Муха вивчав історію та фольклор. І лише потім Муха почав розробляти ескізи прикрас на замовлення. Ця незвичайна ювелірка і була виконана в матеріалі відомим паризьким ювеліром Жоржем Фуке.

Співпраця між художником і ювеліром почалося в 1898 році або близько того. На Всесвітній виставці 1900 року в Парижі Фуке показав ювелірну колекцію Мухи, наробила багато шуму. Дійсно, колекція складалася з фантастичних театральних предметів, які були складені з великої кількості компонентів і з'єднували безліч технік та матеріалів. Як і прикраси, зображені на графічних роботах Мухи, які тепер перетворилися на моделі для реальних речей, відтворені предмети в більшості своїй були незвичайно східними і візантійськими одночасно. У своїй витонченої розкоші ці скарби суперничали з сучасним мальовничим ювелірним мистецтвом, натхненним символізмом, таким, як мистецтво Рене Лаліка. З тим, щоб залучити більш широку клієнтуру, у наступних творах Муха відкинув орнаментальну надмірність на користь більшої строгості.   Найвідоміше прикраса, створене Фуке за ескізами Мухи - це золотий браслет, який отримав в Європі назву «роза руки». Небачений раніше в Європі браслет згорнулася кільцем змією обвивав передпліччя, жало переходило в кільце за допомогою тонкої ланцюжка. Вперше його зображення з'явилося на афіші до "Медеї". Браслет і кільце шокують своєю натуралістичністю (згорнувся кільцем змії), яку до певної міри згладжує екзотика матеріалів - опалів, рубінів, діамантів та емалі.

Сара Бернар допомогла Мусі реалізувати його ювелірні фантазії. Жорж Фуке, славнозвісний в той час паризький ювелір, запропонував Мусі співробітництво по її рекомендації. Прикраси на театральних афішах Мухи представляли собою витончену історичну стилізацію в дусі справжніх артефактів Середньовіччя: широкий декоративний пояс, рельєфна орденська ланцюг і багато орнаментований зброю ("Лорензаччо", "Гамлет" ;-). Розробка сценографії спектаклів зажадала від художника вивчення історичного і фольклорного матеріалу. І ось театральні прикраси та аксесуари з'явилися на рекламних плакатах і декоративних панно в якості необхідних декоративних елементів.

Образи ефектно підкреслювали неймовірні дорогоцінні предмети. Прикраси для волосся, віддалено нагадують діадеми, складні багатоярусні намиста, пояси-Шатель з підвісками, застібки-Горпини і пластини, які плавно переходять в сукні ("Брюнетка", "Зодіак" та ін.) Сценічні прикраси, намальовані уявою художника, визначили також тематику серії декоративних панно ("Коштовні камені"). Оригінальні малюнки Мухи припали до душі ювеліра. Треба зауважити, що Фуке наступали на п'яти не менш імениті ювеліри Р. Лалік і А. Вевер. Останній замовляв ескізи малювальнику Е. Грассе, - тут-то і підвернулася зі своїми порадами Сара Бернар, і Жорж Фуке найняв Муху як художника.

Незвичайні проекти Мухи збентежили критиків і викликали закиди у браку зв'язку з поточною модою. Прикраси, виконані Фуке, дійсно громіздкі і кілька еклектичні, як, наприклад, призначена для Сари Бернар, брошка для корсажа обтяжена гронами маленьких камінчиків неправильної форми. Якщо на афішах ці прикраси виглядали переконливо, - як і абсолютно всі зображення прикрас, зроблені Мухою, - то при втіленні виявилися чимось спірним. Проте думка це, звичайно ж, розділили не всі. І ось тому підтвердження: серії прикрас, виконані за ескізами Мухи, забезпечили успіх Фуке на ряді Всесвітніх виставок, підкоривши публіку своєю новизною. У 1902 році Муха видав альбом «Декоративні документи» (Documents decoratifs), що включив колекцію з 72 робіт в олівці відтінений білим, ескізи Ар Нуово для дизайнерів у галузі мистецтв і ремесел. Портфоліо також містить різноманітність орнаментальних і натуралістичних квіткових прикрас, етюдів жіночої голови і оголеної натури. У цих роботах ілюстративний натуралізм, обрамлений абстрактними візерунками. Малюнки для ювелірних прикрас, меблів, столових приладів, інших предметів ужитку того періоду, вказують на те що мета Мухи в створенні цих робіт була двоякою.

З одного боку він каталогізував величезний досвід роботи в декоративній області, досвід який вийшов за рамки двомірного простору в тривимірне, як це показано в його роботі для паризької міжнародної виставки 1900 року і величний позолочений інтер'єр бутіка Fouquet (до нього ми повернемося). З іншого боку його метою було висловити безумовне візуальне твердження Ар Нуво. Навіть беручи до уваги той факт, що в це просунуте час ера Art Nouveau йшла в забуття, потрібно віддати належне майстерному стилем виконання Мухи та його здатності створювати уніфікований стиль, трансформуючи матеріальний світ в елегійні і ідеалізовані форми. До 1890-м рокам мода перестала бути привілеєм вищих класів. Завдяки модним журналам широка публіка мала змогу познайомитися з самими останніми її тенденціями, народжується в світі богеми і в модельних будинках Парижа, які, як і поети того часу, створювали культ «інфернальної» жінки, примхливої ​​і томної, чуттєвої і екзотичною. У відповідності зі смаками тієї епохи силует жінки придбав змієподібні контури і став нагадувати латинську букву S. Найбільш активно стиль модерн вторгався в оформлення вечірніх нарядів, надзвичайно ефектних через асиметрію і манірно вигнутих ліній. Новий костюм вимагав відповідних аксесуарів, і перш за все прикрас нового типу. З'явилися оригінальні види кольє - намиста з перловою або діамантовою «бахромою», добре поєднувалися з мисообразнимі декольте; широкі нашийники, рясно прикрашені камінням; тонкі обручі з каменем на довгому стрижні, спускається на груди; вражаючої краси гребені, декоровані золотом і камінням. Але і традиційні види прикрас придбали нові оригінальні риси.

В епоху модерну на перший план в ювелірній справі вийшов не майстер-ремісник, який виготовляв схожі один на одного «комерційні коштовності», а ювелір, який створював індивідуальні і по-справжньому художні прикраси, які володіли нової образністю, що відображала дух часу. Завдяки таланту авторів таких прикрас ювелірне мистецтво, поряд з архітектурою і художнім склом, вийшло на авансцену розвитку мистецтва, багато в чому визначивши декоративні особливості нового стилю. Свого роду відмітним знаком орнаментального декору модерну став мотив вигинається в повітрі бича, який отримав назву «удар бича». Серед улюблених мотивів художників-ювелірів були також морська хвиля, лебедина шия, спокусливі жіночі голівки або фігури з розпущеним волоссям і извивающимися руками в «летять» рукавах. У ювелірних прикрасах своєрідна витонченість флорального напрямки модерну проявлялася також у плавній плинності асиметричних форм з вишуканими контурами, в примхливій витонченості композиційних побудові та й майже містичному колориті речей, який виникав від поєднання мерехтливих як старовинні вітражі, емалей і зелених, фіолетових, блакитних, білих, червоних каменів. У прикрасах багато перлів, опалів, рубінів, демантоїд, аметистів, алмазів, хризопразів, перламутру, при цьому вибір каменів визначався не їх вартістю, а декоративними якостями і кольором. Роботи ювелірів модерну були настільки прекрасні, що, можливо, вперше публіка побачила в прикрасах не просто дорогоцінний аксесуар костюма, а справжній витвір мистецтва. У 1890-ті роки у Франції навіть амбітні представники «високого мистецтва» змінили своє ставлення до творчості ювелірів: їх твори почали допускати на виставки Національного товариства витончених мистецтв, в Товаристві французьких художників відкрилася секція прикладного мистецтва, влаштовувалися персональні виставки художників-ювелірів, їх вироби стали публікуватися в журналах, закуповуватися музеями. Мистецтво ювелірів модерну отримало загальне визнання на Всесвітній виставці, що проходила в Парижі в 1900 році.