Розділ 3 Модерн у ювелірній справі

3. 1. Орнаментальний декор стилю модерн в ювелірних виробах

В епоху модерну на перший план в ювелірній справі вийшов не майстер-ремісник, який виготовляв схожі один на одного «комерційні коштовності», а ювелір, який створював індивідуальні і по-справжньому художні прикраси, які володіли нової образністю, що відображала дух часу. Завдяки таланту авторів таких прикрас ювелірне мистецтво, поряд з архітектурою і художнім склом, вийшло на авансцену розвитку мистецтва, багато в чому визначивши декоративні особливості нового стилю.

На початковому етапі в образному ладі ювелірних прикрас, так само як і в мистецтві модерну в цілому, яскраве розвиток отримало флоральное напрямок (від французького слова floral - квітковий), яке найбільшою мірою відповідало художнім устремлінням того часу. В основі його лежала трансформація мотивів, народжених природою, причому якщо для епохи історизму було характерно натуралістичне зображення квітів і комах, то майстри стилю модерн трактували їх як своєрідні знаки, що несуть в собі нервову символіку рубежу століть. В орнаментальному декорі флорального напрямки модерну знайшов відображення чарівний і поетичний світ рослин і тварин: смарагдові ящірки та змії, пестрокрилие бабки і метелики, величаві соняшники і очерети, розкішні орхідеї, елегантні іриси, ніжні конвалії, ефектні цикламени та особливо багато улюблених поетами «срібного століття »лілій. Серед улюблених мотивів художників-ювелірів були також морська хвиля, лебедина шия, спокусливі жіночі голівки або фігури з розпущеним волоссям і извивающимися руками в «летять» рукавах. У ювелірних прикрасах своєрідна витонченість флорального напрямки модерну проявлялася також у плавній плинності асиметричних форм з вишуканими, витонченими обрисами, в примхливій витонченості композиційних побудові та й майже містичному колориті речей, який виникав від поєднання мерехтливих як старовинні вітражі, емалей і зелених, фіолетових, блакитних, білих, червоних каменів. У прикрасах багато перлів, опалів, рубінів, демантоїд, аметистів, алмазів, хризопразів, перламутру, при цьому вибір каменів визначався не їх вартістю, а декоративними якостями і кольором. Мистецтво ювелірів модерну отримало загальне визнання на Всесвітній виставці, що проходила в Парижі в 1900 році. Появу нового стилю ювелірних прикрас майстри зустріли з надзвичайним ентузіазмом, відразу побачили його креативні можливості і спрямованість у майбутнє. Власне, заперечення обридлих всім неостилей і орієнтація на нове оригінальне мистецтво декларувалися вже в самій назві стилю.

Однак претензії основоположників модерну на абсолютну новизну і повне забуття мистецтва минулого дещо перебільшені. Новий стиль виник не відразу і не на порожньому місці. Він складався з безлічі тенденцій і напрямків, серед яких не останнє місце займало і звернення до історичних стилів. На початковому етапі формування модерну особливо відчутно вплив готики. І це не випадково, атмосфера духовного життя другої половини XIX століття була насичена чарівної містикою Середньовіччя. Вона звучала в операх Ріхарда Вагнера, надихала поетів-символістів, панувала в декадентських колах того часу.

Творчість художників модерну не уникнуло і впливу мистецтва інших епох-крито-мікенської культури, своєрідною пластики етрусків, краси форм і орнаментики кельтських речей, італійського маньєризму кінця XVT століття. Однак в епоху модерну звернення до мистецтва минулого носило принципово інший характер, ніж у попередній період. Воно полягало не в запозиченні елементів якихось певних стилів і відтворенні історичних зразків, а в синтезі різних культур, узагальненні художнього досвіду попередніх поколінь. Помітний вплив на стиль модерн зробило також знайомство Європи з Країною висхідного сонця, яка довгий час була закрита для європейців. Витончене світосприйняття японців, культ природи, вишукана декоративність костюма і оточуючих їх речей, заворожували художників і не могли не опанувати їх уявою. Приваблювало і вміння японців бачити і цінувати красу, здавалося б, найпростіших матеріалів. Співзвучними уявленням того часу про красу виявилися і улюблені мотиви японського мистецтва - зображення хризантем і орхідей, хвиль і скель, мешканців морських глибин і снігових вершин. Інтерпретація всіх цих мотивів органічно увійшла в образну систему модерну. Новий стиль заявив про себе спочатку у Франції і в Німеччині, а потім майже одночасно - в Бельгії, Англії, Австрії, Скандинавських країнах і в Росії. Він охопив багато сфер художньої діяльності, але найбільш яскраво проявив себе в архітектурі і прикладних мистецтвах. Навіть костюм, та й весь образ жінки, підкоряючись диктату стилю, придбали найбільш характерні його риси. До 1890-м рокам мода перестала бути привілеєм вищих класів. Завдяки модним журналам широка публіка мала змогу познайомитися з самими останніми її тенденціями, народжується в світі богеми і в модельних будинках Парижа, які, як і поети того часу, створювали культ «інфернальної» жінки, примхливої ​​і томної, чуттєвої і екзотичною. У відповідності зі смаками тієї епохи силует жінки придбав змієподібні контури і став нагадувати латинську букву S. Найбільш активно стиль модерн вторгався в оформлення вечірніх нарядів, надзвичайно ефектних через асиметрію і манірно вигнутих ліній. Новий костюм вимагав відповідних аксесуарів, і перш за все прикрас нового типу. З'явилися оригінальні види кольє - намиста з перловою або діамантовою «бахромою», добре поєднувалися з мисообразнимі декольте; широкі нашийники, рясно прикрашені камінням; тонкі обручі з каменем на довгому стрижні, спускається на груди; вражаючої краси гребені, декоровані золотом і камінням. Але і традиційні види прикрас придбали нові оригінальні риси. В епоху модерну на перший план в ювелірній справі вийшов не майстер-ремісник, який виготовляв схожі один на одного «комерційні коштовності», а ювелір, який створював індивідуальні і по-справжньому художні прикраси, які володіли нової образністю, що відображала дух часу. Завдяки таланту авторів таких прикрас ювелірне мистецтво, поряд з архітектурою і художнім склом, вийшло на авансцену розвитку мистецтва, багато в чому визначивши декоративні особливості нового стилю.

На початковому етапі в образному ладі ювелірних прикрас, так само як і в мистецтві модерну в цілому, яскраве розвиток отримало флоральное напрямок (від французького слова floral - квітковий), яке найбільшою мірою відповідало художнім устремлінням того часу. В основі його лежала трансформація мотивів, народжених природою, причому якщо для епохи історизму було характерно натуралістичне зображення квітів і комах, то майстри стилю модерн трактували їх як своєрідні знаки, що несуть в собі нервову символіку рубежу століть.

В орнаментальному декорі флорального напрямки модерну знайшов відображення чарівний і поетичний світ рослин і тварин: смарагдові ящірки та змії, пестрокрилие бабки і метелики, величаві соняшники і очерети, розкішні орхідеї, елегантні іриси, ніжні конвалії, ефектні цикламени та особливо багато улюблених поетами «срібного століття »лілій.

Свого роду відмітним знаком орнаментального декору модерну став мотив вигинається в повітрі бича, який отримав назву «удар бича». Серед улюблених мотивів художників-ювелірів були також морська хвиля, лебедина шия, спокусливі жіночі голівки або фігури з розпущеним волоссям і извивающимися руками в «летять» рукавах. У ювелірних прикрасах своєрідна витонченість флорального напрямки модерну проявлялася також у плавній плинності асиметричних форм з вишуканими, витонченими обрисами, в примхливій витонченості композиційних побудові та й майже містичному колориті речей, який виникав від поєднання мерехтливих як старовинні вітражі, емалей і зелених, фіолетових, блакитних, білих, червоних каменів. У прикрасах багато перлів, опалів, рубінів, демантоїд, аметистів, алмазів, хризопразів, перламутру, при цьому вибір каменів визначався не їх вартістю, а декоративними якостями і кольором.

Роботи ювелірів модерну були настільки прекрасні, що, можливо, вперше публіка побачила в прикрасах не просто дорогоцінний аксесуар костюма, а справжній витвір мистецтва. У 1890-ті роки у Франції навіть амбітні представники «високого мистецтва» змінили своє ставлення до творчості ювелірів: їх твори почали допускати на виставки Національного товариства витончених мистецтв, в Товаристві французьких художників відкрилася секція прикладного мистецтва, влаштовувалися персональні іиставкі художників-ювелірів, їх вироби стали публікуватися в журналах, закуповуватися музеями. Мистецтво ювелірів модерну отримало загальне визнання на Всесвітній виставці, що проходила в Парижі в 1900 році. Кращим серед ювелірів вже в той час був визнаний французький художник Рене Лалік, якого вважають одним із творців стилю модерн. Закінчивши Паризьку національну школу декоративного мистецтва і пропрацювавши пару років в Англії, Лалік розпочав свою діяльність в Парижі як художника. Потім він расписував тканини, віяла, шпалери, займався аквареллю, офортами і скульптурою, але особливе задоволення приносила йому робота в найбільших ювелірних майстерень Парижа, включаючи ювелірні будинки Картьє і Бушерон. У віці двадцяти п'яти років Лалік очолив власну ювелірну майстерню, де від виконання малюнків перейшов до виготовлення авторських речей. Прикраси, створені молодим ювеліром для великої Сари Бернар, зробили його знаменитим. В них він вперше використав мотив оголеної жіночої фігури, який потім неодноразово повторював у своїх творах, вирізаючи фігурку або особа жінки з хризопразу або халцедону і прикрашаючи виріб вітражної емаллю і коштовним камінням. Лалік підкорив Париж небувалими до тієї пори прикрасами, в яких був відображений барвистий світ природи - царство квітів і рослин, комах і рептилій, фруктів і німф, світ, в якому реальне змішувалося з фантастичним. Новаторським для того часу з'явилося використання художником, здавалося б, другорядних для ювелірної справи матеріалів: роги, перламутру, скла, слонової кістки, які він майстерно поєднував з емаллю, перлами, коштовними і камінням. Лалік віртуозно володів різноманітними прийомами художньої обробки металів, і зокрема техніками емалі. Не випадково сучасники називали його «ювеліром-поетом» і «паризьким Челліні». Не меншу славу здобув Рене Лалік як художник по склу, яким він захопився в кінці 1900-х років. Великим успіхом у сучасників користувалися і прикраси паризькій фірми братів Вевер, що спеціалізувалася на виготовленні дорогих речей, виблискували діамантами та іншими дорогоцінними каменями, що скоряли тонкими переливами вітражної емалі і витонченістю рельєфних зображень.

Принципи модерну визначали і творчість парижан Люсьєна Гайар та Жоржа Фуку (останній часто працював за малюнками знаменитого живописця, декоратора і скульптора епохи модерну Альфонса Марії Мухи). Найбільш послідовним виразником стилю югендстиль в Німеччині був берлінський ювелір Вільгельм Лукас фон Кранах. У Лондоні стиль модерн отримав розвиток у творчості Чарлза Роберта Ешбі. До початку XX століття флоральное протягом модерну досягло апогею свого розвитку. І хоча окремі прояви цього стилю зустрічалися аж до 1914 року, форми виробів стали менш витонченими, а хвилясті лінії замінив геометризований декор. На зміну флоральному течією модерну прийшло геометричне, однак воно виявилося в ювелірних прикрасах не настільки яскраво і виразно. В архітектурі і творах декоративно-прикладного мистецтва пізнього модерну вже простежувалися риси конструктивізму. Хронологічні рамки епохи модерну дуже вузькі, трохи більше двох десятиліть, але значення цього стилю для розвитку ювелірного мистецтва надзвичайно велике. Поєднавши традиції Заходу і Сходу, античності та середньовіччя, аристократичного та фольклорного мистецтва, узагальнивши досвід всього попереднього художнього розвитку, художники-ювеліри епохи модерну створили яскраве самобутнє мистецтво.