8. Дивідендна політика підприємства та можливості її вибору.

Дивідендна політика — це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення.

Основні підходи (методи) нарахування та виплати дивідендів:

1) залишковий метод і стратегія припинення дивідендних виплат. Метод ґрунтується на теоретичних висновках М. Міллера та Ф. Модільяні, згідно з яким за джерела фінансування підприємства насамперед слід використовувати його прибуток. На дивіденди повинна спрямовуватися частина чистого прибутку, що залишилася у підприємства після здійснення всіх необхідних реінвестицій.Переваги: - забезпечення високих темпів росту підприємства- платоспроможність- фінансова незалежність

Недоліки: - нестабільність дивідендів- відтік дрібних інвесторів.

-2) метод стабільних дивідендів; Зміст методу зводиться до того, що ставка дивідендів та їх абсолютна сума на одну акцію тривалий час залишаються незмінними або коливаються в незначних, заздалегідь визначених межах. Сума дивідендів при цьому не прив’язується до фактичних фінансових результатів за звітний період.

Переваги: - збільшення довіри до підприємства,- стабілізація котировок акцій

Недоліки: - слабкий зв’язок з фінансовими результатами,- мінімізація самофінансування

3)метод гнучкої дивідендної політики; метод ґрунтується на принципі залежності розміру дивідендів від фінансових результатів у періоді, за який виплачуються дивіденди. Метод побудований на тезі про те, що, на відміну від облігацій, корпоративні права є ризиковими вкладеннями і тому винагородою за ризик повинен бути відповідний дохід, який коливається залежно від рівня прибутковості підприємства.Переваги: зв’язок з фінансовими результатами. Недоліки: нестабільність розмірів дивідендів

4)метод стійкого приросту дивідендів; Метод ґрунтується на моделі виплати дивідендів М. Гордона і передбачає стабільне їх зростання, як правило, в твердо встановленому проценті приросту до розміру дивідендів у попередні роки.Переваги: - забезпечення зростання ринкового курсу акцій,- привабливість для інвесторів при додатковій емісії.Недоліки: -відсутність гнучкості,- постійне зростання фінансової напруги

5)метод стабільної та бонусної частини. Використовуючи цей метод, підприємство регулярно виплачує стабільні невисокі дивіденди плюс додаткові бонуси за наявності високих прибутків чи у разі святкування знаменних подій, ювілейних дат тощо. Така політика є ефективнішою, ніж у разі виплати стабільно високих дивідендів та їх зниження за незадовільних фінансових результатів.

Переваги: - регулярність виплати мінімальної частини,- залежність від фінансових результатів

Недоліки: нестабільність розмірів дивідендів.

Обрана підприємством дивідендна політика має узгоджуватися з податковим законодавством.

Ставка оподаткування розподіленого прибутку (як і нерозподіленого) становить 21 %, безпосереднім платником податку на дивіденди є суб’єкт підприємницької діяльності — емітент корпоративних прав.

Якщо одержувачем дивідендів є юридична особа, то цей вид доходів не включається до складу валового доходу такого підприємства для цілей оподаткування за умови, що з дивідендів утримано податок на рівні емітента корпоративних прав. Аналогічний порядок встановлений для одержувачів дивідендів — фізичних осіб: до сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами, не включаються суми дивідендів, що були оподатковані під час їх виплати.