17. Вчення про буття Арістотеля.

Однією з центральних ідей, яку проводить у своїй фізиці Арістотель, є спроба обґрунтування того, що істинне буття притаманне лише світу окремих речей і предметів, а не абстрактним ідеям. Тобто він веде мову про те, що кожен одиничний предмет має своє власне, визначене буття, що характеризується рухом, зміною. Даючи конкретне тлумачення руху, як зміни, філософ зупиняється на аналізі чотирьох видів руху, що притаманні фізичним тілам у природі. Серед них: 1.виникнення і знищення, 2.кількісні зміни (ріст, збільшення, зменшення), 3.якісні зміни (зміна властивостей предметів, їх внутрішнього стану), 4.зміна місця (просторові переміщення тіл) Серед головних видів руху на перше місце ставиться рух у просторі, найбільш досконалою формою якого є рух по колу, оскільки саме такий вид руху є вічним і безперервним. Саме таким і є Всесвіт, який рухається у вічному коловому русі навколо свого центру. Розглядаючи проблему часу, Арістотель наголошує на єдності часу і руху, на тому, що час слід трактувати як число руху по відношенню до попереднього і наступного. Тобто сам час не є рухом, але вимірюється ним, і навпаки.

Космос Арістотель поділяє на дві сфери: земну і небесну. Небесна сфера досконаліша за земну, і її основу складає повітря (ефір), яке є вічно рухомим, змінним і поєднує в собі матерію і форму. Земний світ складається з чотирьох першоелементів: землі, вогню, повітря і води, які мають кількісну і якісну визначеність і складають основу фізичного буття світу, і які мають здатність переходити одні в одних, але в певному порядку (напр. вогонь безпосередньо не переходить у воду, а лише через повітря або землю, з якими є спорідненим).

18. Суспільно-політичні погляди Арістотеля.

Політичне вчення Арістотеля відображене в трактаті "Політика". Філософ чітко визначає, що „держава є формою співжиття вільних і рівних громадян, особливого роду спілка, що організована для певного добра". Арістотель намагається довести, що в самій природі людини є внутрішня потреба, схильність до особливого суспільного об’єднання, яким і є держава. Так вперше в античній філософії Арістотель визначив людину як "політичну істоту", спосіб буття якої, її сутність окреслені суспільними факторами, політичною діяльністю, і, найголовніше – життям у державі. Стосовно походження держави, то історично розвиток суспільства йде від сім'ї до общини (поселення) а від нього до держави (міста, полісу) Сім'я розглядається як перша форма співжиття людей. Вже на рівні сім'ї Арістотель віднаходить низку специфічних взаємовідносин, що складаються і існують між господарем і рабом, між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми. Всі вони репрезентують відповідні форми влади: панування, шлюбну і домашнього господаря. Перша поширюється на рабів, друга на подружжя, і третя – на дітей. Владу домашнього господаря порівнює з монархічною формою влади у державі, стосунки між дітьми – демократичною, а взаємини між подружжям – аристократичною. Отже, влада у державі – це продовження влади глави сім'ї, тому монархія – найдосконаліша форма правління.

Заслуговують на увагу важливі думки Арістотеля у сфері економічної науки. Серед них варто назвати спробу Арістотеля проаналізувати такі явища суспільного життя, як поділ праці, товарне господарство, обмін і функція грошей. Окремо і детально зупиняється він на аналізі двох протилежних типів господарювання, що існували в античному світі: "економіці" і "хремастиці". Перший вид господарювання – економіку, він називає правильним типом господарювання, і пов'язує його з розумним і поміркованим задоволенням господарських потреб на рівні сім'ї. До негативного типу господарювання відносить Арістотель "хремастику", мета якої – прагнення до наживи, нагромадження багатств, тобто до всього того, що суперечить природі людини. Аналізуючи суть економічних відносин, Арістотель бачить в них виключно соціальні форми спілкування, серед яких називає три типи: 1.cпілкування в межах окремої сім'ї чи дому; 2.спілкування щодо спільних господарських справ; 3. cпілкування з метою обміну господарськими благами. У всіх економічних відносинах проглядається, на його думку, одна мета – вигода.