14. Проблема пізнання та вчення про ідеї у філософії Платона.

Життя і діяльність Платона (427-347 до н.е.) випали на час найвищого розквіту Афін. Справжнє ім'я Платона – Арістокл (з гр. "платус"– широкоплечий). Засновник школи – Академії (ім'я античного героя Академа),яка знаходилася в гаю. Всіх тих, хто належав до цієї школи, називали академіками. Майже всі твори Платона (близько 36) написані в діалогічній формі. Погляди Платона складають систему, куди входять вчення про ідеї, теорія пізнання , етичне вчення, вчення про державу, тощо. Точкою опори для свого філософського вчення Платон бере т.зв. "світ ідей", як особливий вид буття, реальності, який не сприймається відчуттями, але існує незалежно від фізичного світу. Ідеї Платон подає в трьох аспектах: онтологічному (ідея – як прототип, модель, взірець всього існуючого), логічному (ідея – як загальне поняття, що служить засобом пізнання речей і предметів), телеологічному (ідея – мета, до якої прямує все існуюче) Кожна ідея як окрема сутність є вічною і незмінною, вона не може ні словом ні назвою, існує об’єктивно і самодостатньо. Ідеї перебувають у відносинах підпорядкування і співпідпорядкування, роду і виду. В такому випадку одна ідея (вид) підпорядкована іншій (рід). Дві або більше ідей можуть входити в одну і ту ж родову ідею (напр. ідея кота і пса входять в ідею чотириногого).

Щодо світу речей, або матерії, то вона мертва, мінлива, джерело народжуваності і смертності. Матеріальне є нетривким, виникає на час, а гине навічно. Тому світ речей є недосконалим, вторинним по відношенню до світу ідей.

У теорії пізнання Платон повністю заперечує можливість через чуттєвість (зір, слух, нюх, дотик) пізнати світ ідей, оскільки чуттєві дані є набутими в сфері вражень і уявлень людини, особистих припущень, власних бачень світу. А істинне, справжнє знання, як відомо, не може бути осягнуте людиною на чуттєвому рівні. Мислення на противагу людським уявленням, припущенням, має зовсім інший зміст. (наприклад, із простого спостереження ми не можемо почерпнути поняття рівності, бо предмети і речі реально рівними ніколи не бувають. Тобто, не поняття виникають з спостережень, а спостереження з понять. Іншими словами, людина вже володіє певними поняттями, і лише на цій основі виникають спостереження.).

Основоположним принципом етичного вчення Платона стає ідея добра. Поділяє людську душу на три частини, яким відповідають три головні доброчинності.: розумній частині душі – мудрість, вольовій, імпульсивній – мужність, пристрасній – поміркованість.

15. Вчення Платона про державу.

Вчення про державу Платона викладене в діалогах "Держава", "Закони" і "Політик" Його теорія держави є фактично тією ж самою етикою, яке філософ застосував до держави, як особливої спільноти людей. Подібно до того, як у космосі все має внутрішню потребу об'єднатися з іншим, так само і людина, згідно своєї суті, прагне об'єднатися з іншими людьми і створити державу. Держава Платона є фактично його ідеальним проектом найкращого, на його думку, політичного устрою. Розумній частині душі, що є носієм мудрості відповідає в державі клас правителів-філософів, які мають очолити державу і забезпечити вищу справедливість. Такій доброчинності, як мужності, в державі відповідає клас воїнів-охоронців. Третю групу громадян складають ремісники, землероби, купці, тобто ті, хто займається фізичною працею і створюють матеріальні блага. Їм відповідає поміркованість (стриманість). Держава Платона – це своєрідна комуністична спільнота, в якій відсутнє родинне життя, сім’я, де проголошується спільність жінок і дітей. Рішуче заперечується приватна власність, в якій Платон вбачає головне джерело соціальної несправедливості, суспільного зла, що породжує злочинність, безліч пороків, моральну деградацію особи. Приватну власність слід замінити колективною, спільною власністю, що здатна гарантувати цілісність держави, усунути конфлікти і забезпечити спільне добро усім громадянам. Концепція ідеальної держави Платона є утопічною, тобто такою, що реально не могла здійснитися.(з гр. "у" – не, "топос" – місце, тобто "неіснуюче місце").