5. Охарактеризуйте причини проголошення Української Народної Республіки та проаналізуйте війну Радянської Росії проти унр.

У розвитку української революції та діяльності УЦР наступив момент, коли потрібно було показати народові свою здатність управляти й вирішувати практичні проблеми. Але до цього українські проводирі виявилися неготовими. Стрімко падав життєвий рівень населення.

Тим часом розбурхана революцією Росія не могла стати до нормального життя. Різні політичні рухи за допомогою сили намагалися захопити владу. На початку листопада (наприкінці жовтня) 1917 р. більшовики вчинили заколот проти Тимчасового уряду і повалили його. Перед УЦР постав вибір: підтримати прихильників поваленого російського уряду, визнати владу більшовиків або проголосити незалежність Української держави.

Розв’язання ситуації прискорили самі більшовики, спробувавши захопити владу в Києві. 10 листопада (29 жовтня) 1917 р. у місті розпочалися бої між більшовиками й прихильниками ТУ. Скориставшись цим, війська, віддані УЦР, змусили ворогуючі сторони припинити бої і встановили свій контроль над містом. У цій ситуації 22 (7) листопада 1917 р. УЦР видала свій ІІІ Універсал. У ньому зазначалося: «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб уся Російська Республіка стала Федерацією рівних і вільних народів. До Установчих Зборів України вся власть творити лад на наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому правительству – Генеральному Секретаріатові України».

Крім цього III Універсал проголошував широку програму перетворень, що мали би змінити життя українців на краще.

В Універсалі містилася й обіцянка негайно розпочати мирні переговори, про вихід України з Першої світової війни. 11 (24) грудня 1917 р. Генеральний Секретаріат звернувся до всіх воюючих і нейтральних країн із нотою, в якій говорилося, що УНР буде здійснювати міжнародні відносини самостійно. Українська делегація приєдналася до мирних переговорів, що розпочала радянська Росія з країнами Четверного союзу у Брест-Литовську. Напередодні від’їзду делегації, яку очолив В. Голубович (згодом О. Севрюк), її докладно інструктував М. Грушевський.

Делегація повинна була домагатися включення до складу УНР Східної Галичини, Буковини, Закарпаття, Холмщини, Підляшшя, а в разі відмови – утворення з цих земель у складі Австро-Угорщини окремого коронного краю з широкими правами автономії.

Переговори розпочалися 28 грудня 1917 р. (10 січня 1918 р.).

9 лютого 1918 р. було укладено договір УНР із країнами Четверного союзу. За договором, УНР зобов’язалася поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2750 тис. пудів м’яса, 400 млн яєць й іншої сільськогосподарської продукції та сировини. Делегації Німеччини та Австро-Угорщини погодилися на приєднання Холмщини та Підляшшя до УНР і утворення на західноукраїнських землях окремого коронного краю. Берестейський договір поклав початок міжнародно-правовому визнанню України як незалежної держави і продемонстрував успіх молодої української дипломатії. Окреслені договором кордони України набули міжнародного визнання.

Після підписання мирного договору делегація УНР оголосила, що Центральна Рада перебуває у важкому становищі й вимагає негайної допомоги.

У лютому 1918 р. війська Четверного союзу перейшли в наступ на території України, попереду них просувались українські частини. 3 березня 1918 р. у Брест-Литовському мирний договір із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною підписала і РСФРР. Росія зобов’язувалася визнати право українського народу на самовизначення, законність влади Центральної Ради на території України, визнати договір держав австро-німецького блоку з УНР, укласти з нею мирний договір, вивести з її території частини Червоної гвардії, припинити будь-яку агітацію і пропаганду проти уряду і громадських установ УНР.

1 березня 1918 р. радянські війська залишили Київ, а вже 7 березня сюди повернулась УЦР. Протягом березня-квітня радянські війська були витіснені з усієї території України. Одним із важливих рішень УЦР було прийняття закону про новий адміністративно-територіальний устрій.

Провал спроби більшовиків наприкінці жовтня збройним шляхом захопити владу в Україні змусив їх змінити тактику. Більшовики взяли курс на усунення УЦР шляхом її переобрання на Всеукраїнському з’їзді рад. 4 (17) грудня 1917 р. об’єднаний виконком Київських Рад робітничих і солдатських депутатів оголосив про скликання Всеукраїнського з’їзду Рад. На з’їзд запрошувалися представники губернських, міських і повітових рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Норми представництва були розроблені таким чином, щоб найбільше делегатів було від рад, які знаходилися під впливом більшовиків. У цей час, на противагу більшовикам, УЦР готувала вибори до Установчих зборів на основі загального, рівного виборчого права з таємним голосуванням і дотриманням принципу пропорційного представництва.

Використовуючи політичні методи боротьби за владу, більшовики не забували про збройні сили. У Києві було створено Військово-революційний комітет (ВРК), який готував нове повстання. Раднарком Росії протиправно проголосив Україну в стані облоги і зобов’язав місцеві революційні гарнізони (55 запасних революційних полків) рішуче діяти проти ворогів революції, тобто проти УЦР.

У відповідь на дії Раднаркому Росії Генеральний Секретаріат наказав розрізненим українським частинам, що перебували за межами України, повернутися на батьківщину, а 30 листопада (12 грудня) 1917 р. обеззброїв і вислав із Києва більшовицькі частини. Провалом закінчилася спроба більшовиків захопити Київ силами 2-го армійського корпусу, який перебував під їхнім контролем. У Вінниці корпус перехопили сили 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського, роззброїли і вислали за межі України.

Спочатку УЦР ігнорувала Всеукраїнський з’їзд Рад у Києві, але за тиждень до нього змінила свою позицію, розіславши на місця лист із вимогою направити на з’їзд якомога більше делегатів від селянських спілок і українізованих військових частин.

На з’їзд у Київ зібралося понад 2 тис. делегатів, серед яких більшовиків було тільки близько 100. Делегати з’їзду однозначно висловилися на підтримку УЦР.

Більшовики вирішили продовжувати роботу в Харкові. Вони об’єдналися з делегатами обласного з’їзду Рад Донбасу та Криворіжжя і проголосили початок роботи першого Всеукраїнського з’їзду Рад. На ньому були представлені всього 82 Ради. Делегатів від селянства, яке становило майже 2/3 населення України, майже не було.

Перший Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові працював 11 – 12 (24 – 25) грудня 1917 р.; більшістю голосів він висловився за встановлення радянської влади і проголосив Україну республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів (Радянська УНР). З’їзд закінчив свою роботу обранням Центрального виконавчого комітету (ЦВК) у складі 41 особи (з них 35 – більшовики). Головою ЦВК обрали українського соціал-демократа Є. Медведєва. ЦВК затвердив перший радянський уряд України – Народний Секретаріат. До його складу увійшли С. Бакинський, Є. Бош, В. Затонський, Ю. Коцюбинський, Ф. Сергєєв (Артем), М. Скрипник та ін.

Народний Секретаріат одразу скасував заборону на вивіз хліба до Росії й опублікував постанову про недійсність усіх постанов Генерального Секретаріату. Також Народний Секретаріат звернувся до Раднаркому Росії за воєнною допомогою у боротьбі проти УЦР.

Поряд із «війною декретів» розгорталася збройна боротьба. Ще 17 грудня 1917 р. Раднарком надіслав ультиматум УЦР за підписами В. Леніна і Л. Троцького.

Наголошувалося на тому, що в разі невиконання вимог ультиматуму Раднарком вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії й Україні.

20 грудня 1917 р. УЦР відхилила цей ультиматум. Більшовицьке керівництво відразу оголосило стан війни з Центральною Радою.

Наявність в Україні двох центрів влади – київського національного і харківського радянського – дала змогу РНК Росії формально залишатись осторонь подій в Україні, представивши їх як внутрішній конфлікт між Радами робітничих і солдатських депутатів та УЦР. Йшла відкрита підготовка до збройної боротьби.

Радянські війська концентрувалися в Харкові, у районі Гомеля і під Брянськом. Вище політичне керівництво здійснював В. Антонов-Овсієнко, а військове – колишній царський полковник М. Муравйов. Більшовицькі сили, які нараховували 160 тис. вояків, складались із частин регулярної армії, червоногвардійських загонів із Росії та України, загонів моряків. Їх тактика полягала в просуванні лініями залізниць і встановленні контролю над великими промисловими й транспортними центрами. Ради розраховували на допомогу робітничих загонів у цих містах.

Воєнні сили УЦР складали підрозділи Вільного козацтва – добровольчі формування, які створювалися в ході війни. За кількістю війська УНР не поступалися радянським, але були розпорошені по всій території України, у той час як більшовицькі сили діяли на головних стратегічних напрямках.

Радянське командування насамперед встановило контроль над Харківською та Катеринославською губерніями. До середини грудня 1917 р. було захоплено важливі залізничні вузли і станції – Лозову, Павлоград, Синельникове. 26 грудня 1917 р. у Катеринославі впала влада УЦР. До кінця грудня з Донбасу були витіснені білогвардійські загони генерала Каледіна. У другій декаді січня 1918 р. радянська влада була встановлена в Миколаєві, Одесі, Херсоні.

Узгодженими ударами з півночі та сходу більшовики розгорнули наступ на Київ. Використовуючи перевагу в кількості й озброєнні, діючи рішуче й жорстоко, загони Муравйова швидко просувалися до столиці України. Становище УЦР ставало критичним. В умовах деморалізованості й дезорганізованості регулярних частин УНР символом національної честі став подвиг кількохсот київських студентів і гімназистів на чолі з сотником Омельченком, які 16 (29) січня 1918 р. неподалік станції Крути вступили в нерівний бій із переважаючими силами противника й загинули за Україну.

16 січня 1918 р. в столиці розпочався збройний виступ окремих частин міського гарнізону і робітників заводу «Арсенал», спрямований проти УЦР. 22 січня війська УНР під командуванням С. Петлюри та Є. Коновальця придушили повстання в Києві. Однак це вже не мало стратегічного значення. Того ж дня було оприлюднено ІV Універсал, який проголошував незалежність України.

Але наступ більшовицьких військ тривав. 25 січня члени Малої ради й Ради Народних Міністрів залишили Київ, перебравшись спочатку до Житомира, а потім – до Сарн. Тепер врятувати УЦР від остаточного більшовицького розгрому могла лише допомога країн Четверного союзу.

26 січня 1918 р. радянські війська ввійшли в Київ.

Причинами поразки військ УЦР слід вважати: ослаблення соціальної опори УЦР (повільність, нерішучість у здійсненні соціально-економічних перетворень відштовхнули селянство, у той час як більшість робітників підтримувала більшовиків); відсутність належної уваги до воєнної політики, збройного захисту державності, що виявилося у відсутності регулярної та централізованої армії; високий ступінь організованості та боєздатності більшовицьких військ, успішна тактика боротьби за владу; вміла соціальна демагогія рад.

Перший прихід більшовиків до влади в Україні супроводжувався масовим «червоним терором». Лише в Києві радянські війська під командуванням Муравйова знищили до 5 тис. людей. Це, зрозуміло, не привертало народ України до нової влади. Непопулярними були й інші заходи більшовиків.

Центральна Рада, розуміючи, що власними силами їй не вдасться здолати більшовицьку агресію, вирішила звернутися по допомогу до Німеччини та Австро-Угорщини, з якими в цей час вела мирні переговори. Ті погодилися надати допомогу в обмін на українське продовольство й сировину. Було підписано Берестейську угоду (лютий 1918), що закріплювала домовленості. Крім того, була досягнута таємна угода, за якою українці, які проживають в Австро-Угорщині, будуть об’єднані в єдиний «коронний край».

Після укладення угоди півмільйонна армія Німеччини та Австро-Угорщини рушила в Україну. Більшовики такій силі нічого протиставити не могли і швидко відступали в Росію, знищуючи за собою все, що не могли забрати.

Та союзники українців швидко показали своє справжнє обличчя. Вигнавши більшовиків, вони самі стали поводитись як окупанти: самочинно вилучали в населення продовольство, грабували, відновлювали порядки, що існували ще за царя. Все це не сприяло зміцненню авторитету Центральної Ради, котра в очах народу виглядала як зрадниця його інтересів. Тим часом і німці прагнули замінити УЦР на більш поступливу владу. 29 квітня 1918 р. за сприяння німецьких військ у Києві було здійснено переворот. Центральну Раду усунули від влади, а правителем України проголосили гетьмана Павло Скоропадського, нащадка колишнього гетьмана Івана Скоропадського.