- •Питання до іспиту з «Історії України».
- •1. Проаналізуйте геополітичні плани країн Антанти та Троїстого союзу щодо України на передодні Першої світової війни.
- •2. Охарактеризуйте воєнні дії на території України в роки Першої світової війни.
- •3. Проаналізуйте діяльність легіону Українських січових стрільців.
- •4. Охарактеризуйте причини утворення Центральної Ради та проаналізуйте зміст і та іі Універсалів цр.
- •5. Охарактеризуйте причини проголошення Української Народної Республіки та проаналізуйте війну Радянської Росії проти унр.
- •6.Охарактеризуйте причини гетьманського перевороту та проаналізуйте зовнішню та внутрішню політику Української Держави за часів п.Скоропадського.
- •7. Охарактеризуйте причини утворення Директорії, та надайте оцінку політичній діяльності.
- •8. Проаналізуйте історичне значення акту злуки унр та зунр від 22 січня 1919 року.
- •9. Проаналізуйте причини та наслідки поразки визвольного руху 1917 – 1921 років.
- •10. Проаналізуйте культурне та духовне життя в Україні в 1917 – 1921 роках.
- •11. Охарактеризуйте основні етапи встановлення комуністичного режиму в Україні та проаналізуйте політику «воєнного комунізму».
- •12. Проаналізуйте причини та наслідки голоду 1921 - 1923 років.
- •13. Проаналізуйте економічне, соціальне та повсякденне життя населення в роки неПу.
- •14. Охарактеризуйте суть політики «українізації», зіставляючи різні точки зору щодо її оцінки.
- •15. Проаналізуйте факти щодо входження України до складу срср, статус України, та обґрунтуйте власну позицію з цього питання.
- •16. Охарактеризуйте релігійне життя в Україні в 30 – ті роки хх ст..
- •17. Охарактеризуйте, та надайте власну оцінку, політиці індустріалізації на Україні в 30 –ті роки хх ст..
- •18. Проаналізуйте основні етапи колективізації та її наслідки для України.
- •19. Проаналізуйте причини та наслідки голодомору 1932 – 1933 років.
- •20. Охарактеризуйте культурні процеси на Україні в 30 – ті роки хх ст.., та надайте їм власну оцінку.
- •21. Охарактеризуйте соціально – економічне становище українських земель у складі Польщі в 1921 – 1939 роках.
- •22. Проаналізуйте політичну ситуацію в Східній Галичині та причини розгортання українського націоналістичного руху.
- •23. Проаналізуйте причини створення та діяльність Української Військової Організації та Організації українських націоналістів.
- •24. Проаналізуйте соціально – економічне становище українського населення у складі Румунії в 1921 – 1939 роках.
- •25. Охарактеризуйте соціально – економічне становище українських земель у складі Чехословаччини в 1921 – 1939 роках.
- •26. Проаналізуйте причини та наслідки проголошення незалежності Карпатської України.
- •27.Охарактеризуйте культурне життя на західноукраїнських землях на передодні Другої світової війни.
- •28. Проаналізуйте геополітичні плани Німеччини та срср стосовно українських земель на передодні Другої Світової війни.
- •29. Проаналізуйте основні етапи встановлення комуністичного режиму на західноукраїнських землях в 1939 – 1941 роках.
- •30. Охарактеризуйте основні події на початку Великої Вітчизняної війни 1941 – 1942 роки.
- •31. Охарактеризуйте та надайте оцінку нацистському «новому порядку».
- •32. Охарактеризуйте основні течії Руху Опору в Україні, визначте причини створення упа.
- •33. Проаналізуйте основні події під час визволенні Лівобережжя України від фашистських загарбників..
- •34. Охарактеризуйте основні події під час визволення Правобережної та Південної України від фашистських загарбників.
- •35. Проаналізуйте внесок України у перемогу антигітлерівської коаліції.
- •36. Повоєнна відбудова народного господарства урср.
- •37. Причини та наслідки повоєнного голоду. Дії влади, щодо подолання кризової ситуації.
- •38. Боротьба за владу в срср після смерті і.В.Сталіна.
- •39. Прихід до влади Хрущова . Відлига.
- •40. Хх з’їзд кпрс і Україна. Розвінчання культу особистості Сталіна.
- •42. Розвиток сільського господарства. Урср за часів Хрущова. Реформи в сільському господарстві урср та їх наслідки для республіки.
- •43. Політика влади в галузі культури за часів Хрущова м.С. В урср.
- •44. Соціально –політичні рухи в урср. Шестидесятники.
- •45. Рівень життя населення в урср за часів Хрущова м.С.
- •46. Згортаня реформ Хрущова. Завершення епохи відлиги.
- •47. Усунення Хрущова від влади, прихід до влади Брежнева.
- •48. Економічне та політичне життя урср за часів Брежнева.
- •49. Обмеження політичних та економічних можливостей України за часів Брежнева.
- •50. Становлення дисидентського руху в Україні. Особливості розвитку та трансформації дисидентства в Україні.
- •51. Сутність періоду застою в урср. (Рівень життя населення).
- •52. Застій в політичній, економічній та соціальній сферах урср за часів Брежнева.
- •53. Політична криза в срср за часів Брежнева, її вплив на урср.
- •54. Прихід до влади Горбачова. Курс на перебудову.
- •55. Поясніть сутність понять: перебудова, гласність, плюралізм, прискорення.
- •56. Становленя багатопартійної системи в урср. Перші вибори за багатопартійною системою.
- •57. «Рух за підтримку пребудови» та його трансформація в політичну партію.
- •58. Катастрофа на чаес, як трагедія національного масштабу.
- •59. Погіршення економічної та політичної ситуації в урср в останні роки перебудови.
- •60. Путч ккчп , спроби державного перевороту в срср. Вплив Московських подій на Україну.
- •61. Декларація про державний суверенітет України. Акт проголошення незалежності України.
- •62. Перший президент України Кравчук. Проблема розбудови державних інститутів в незалежній Україні.
- •63. Проблема становлення державного суверенітету України. Відносини України з країнами снд.
- •65. Військово –політична доктрина України, проголошення безядерного статусу України.
- •66. Сутність зовнішньої політики багатовекторності України за часів президентства Кучми л.Д.
- •67. Прихід до влади та президентство в.Ющенка.Зміна політичного курсу України.
- •Євроатлантичний напрямок зовнішньої політики України
60. Путч ккчп , спроби державного перевороту в срср. Вплив Московських подій на Україну.
Частина вищого керівництва СРСР. очолювана віце-президентом СРСР Г.Янаєвим. посилаючись на хворобу М.Горбачова. 19-21 серпня 1991 р. спробувала здійснити державний переворот, намагаючись цим не тільки загальмувати хід демократичних перетворень у республіках, але й змусити останніх залишитися в складі Союзу.
Зберегти СРСР мав антиконституційний, так званий Державний Комітет з Надзвичайного Стану, відомий за російською абревіатурою як ГКЧП – «Государственный Комитет по Чрезвычайному Положению», створений у Москві.
До його складу входили перші особи з вищого партійного та державного керівництва, а справся він на консервативні сили КПРС, правоохоронні органи та військову силу.
Комітет оголосив про зупинення діяльності політичних партій, громадських організацій і масових рухів, заборонив проведення мітингів, демонстрацій і страйків. У країні. згідно з рішеннями Комітету. встановлювався контроль і цензура над засобами масової інформації.
Прийняті ДКНС рішення загрожували суверенітету України, нищили паростки завойованої демократії.
Заколотники планували ввести до Києва, Львова, Харкова, Донецька та інших міст України війська. Уповноважений від «гекачепістів» генерал армії В.Варенніков 19 серпня в присутності командувача Київського військового округу пред'явив Голові Верховної Ради України Л.Кравчуку ультиматум: у разі неспокою в республіці, акцій протесту, страйків, не підтримки рішень, новоявленого комітету, військові підрозділи, які перебувають у бойовій готовності, вийдуть на площі міст республіки. Це означало б запровадження надзвичайного стану. Змовники одразу наразилися на рішучий опір демократичних сил. Зокрема, у Києві, Львові, Тернополі, Донецьку, Івано-Франківську почалося створення депутатських штаб-квартир. Активно діяла в Києві штаб-квартира Руху, служби якої оперативно налагодили зв’язки з демократами в Москві, Прибалтиці. із зарубіжжям, іноземними кореспондентами.
Демократичні сили України розцінили дії гекачепістів як «військово-більшовицький переворот». Заява про те, що постанови Комітету не мають юридичної сили для України, з незначним запізненням була зроблена і Президією Верховної Ради України.
Під тиском опозиції було вирішено скликати надзвичайну сесію парламенту. Але у цей переломний час демократичним силам Росії не тільки вдалося вистояти, а й за підтримкою демократів усіх республік зірвати спробу державною перевороту.
61. Декларація про державний суверенітет України. Акт проголошення незалежності України.
Надзвичайно активізували суспільно-політичне життя України вибори до Верховної Ради та місцевих органів влади. Вибори відкривали можливості для відкритої боротьби за владу, за визначення державного статусу України.
В суспільстві загострилося протистояння між національно-демократичним табором і бюрократичним апаратом Компартії.
Воно окреслилося уже в ході обговорення Закону Української РСР про вибори, проект якого Верховна Рада оприлюднила 10 серпня 1989 р.
Законопроект в основному дублював тогочасний союзний закон про вибори. Він передбачав квоту для Компартії та громадських організацій, які були їй підконтрольні. Це означало, що частина депутатів мала не обиратися, а призначатися партійною номенклатурою.
Антидемократичні положення запропонованого закону викликали масове невдоволення виборців і протести громадськості, 28 жовтня 1989 р. Верховна Рада під тиском демократичних сил зняла статті про квоту, а також положення про скликання З'їзду народних депутатів.
Прийнятий закон передбачав проведення виборів на альтернативній основі. Поряд з трудовими колективами право висувати кандидатів отримали також громадські організації.
Верховна Рада України і місцеві Ради обиралися в березні 1990 р. Це були перші за радянських часів демократичні вибори до Рад.
На 450 мандатів до парламенту претендувало близько 3 тис. кандидатів. Ще в листопаді 1989 р. для проведення виборчої кампанії було створено Демократичний блок, до складу якого увійшли 43 громадські організації, серед них Народний Рух, «Меморіал», Українська Гельсінська спілка, Товариство української мови ім. Тараса Шевченка тощо.
Виборчий маніфест Демократичного блоку закликав виборців голосувати за тих кандидатів, які виступають за досягнення реального політичного й економічного суверенітету України, прийняття нової Конституції, за національне відродження українського народу.
Проведені вибори показали, що Україна має реальні можливості вийти на демократичний шлях розвитку.
Демократичний блок домігся значного успіху: з 443 обраних депутатів Верховної Ради 111 користувались його підтримкою. Демократи отримали переважну більшість голосів у п'яти областях (Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській і Київській). Вибори до місцевих Рад засвідчили перемогу Демократичного блоку у Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській областях.
Монополія Компартії на владу була порушена. Склад Верховної Ради оновився на 90%, що означало прихід нової генерації політиків до владних структур.
Вперше в історії України Верховна Рада розпочала роботу у парламентському режимі. Поступово депутати переходили до виконання своїх повноважень на постійній основі, почали готувати й приймати закони.
Цим було зроблено важливий крок до подолання антидемократичної традиції, за якою Верховна Рада була парадно-святковим органом, традиційно засідала один – два дні, а депутати голосували за заздалегідь підготовлені рішення.
Законотворча діяльність новообраного парламенту стала проходити в умовах плюралізму думок, гострого протистояння різних політичних поглядів.
Народні депутати від Демократичного блоку об'єдналися на своїй платформі і створили парламентську опозицію – «Народну Раду» (125 депутатів).
Це була перша за часів радянської впади політична опозиція у вищому законодавчому органі України. До складу опозиції увійшли як депутати від організацій національно-демократичної орієнтації, так і представники депутатської групи «Демократична платформа Компартії України». Головою «Народної Ради» обрали депутата І.Юхновського.
Парламентська більшість оформилася в депутатську групу «За Радянську Україну» (239 депутатів). її очолив депутат О.Мороз, У ній консолідувалися поряд з прагматиками, що адекватно реагували на різні зміни ситуації, і відверті консерватори. В їх складі переважали комуністи, оскільки 85% депутатів Верховної Ради на момент їх обрання представляли комуністичні організації. Вибори до Верховної Ради та місцевих Рад засвідчили, що населення України пов'язувало з ними свої великі надії на зміни 9 суспільно-політичному житті республіки.
Верховна Рада 16 липня 1990 р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України.
Декларація проголосила, що суверенна Україна маг розвиватися на основі здійснення українською нацією невід'ємного права на самовизначення.
У ній зазначалося, що державна влада в республіці поділяється на законодавчу, виконавчу та судову.
У Декларації були зафіксовані найважливіші положення, що відбивали зміст поняття державного суверенітету, який визначався як верховенство і неподільність влади республіки у межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».
На території України маг забезпечуватися верховенство її Конституції та законів, говорилося в Декларації.
Особливого значення набувало положення про те, що викладені в ньому документі принципи мали бути використані для укладення нового союзного договору.
В Декларації було заявлено про право України на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема, в загальносоюзному та валютному фондах, золотому запасі.
Передбачалося створення власної банківської, фінансової, митної та податкової систем, формування власного бюджету, запровадження національної грошової одиниці.
Було проголошено право України мати власні Збройні Сили, внутрішні війська й органи держбезпеки.
Декларація передбачала, що Україна самостійно здійснюватиме безпосередні зносини з іншими державами, братиме рівноправну участь у міжнародному спілкуванні.
Декларація про державний суверенітет України проголошувала пріоритет республіканських законів над союзними й відкривала тим самим легальну можливість перебирання владних повноважень республіканськими органами влади.
Щоб зберегти СРСР, покласти край «параду суверенітетів», центральне керівництво вирішує укласти новий союзний договір.
Запропонований проект не визнавав державною суверенітету республік і, більше того, забороняв їм виходити зі складу СРСР.
В Україні прокотилася хвиля протестів, спрямованих проти її участі в підписанні нового договору. 1 жовтня 1990 р. було оголошено звернення Асоціації демократичних Рад народних депутатів і демократичних блоків до парламенту й уряду, в якому вимагалося від них відмовитися від підписання пропонованого центральним керівництвом нового союзного договору.
Пропонувалося надати Декларації про державний суверенітет України статусу конституційного акта, розпустити КПРС (КПУ) і націоналізувати її майно.
В ті ж дні в Україні пройшли масові мітинги та маніфестації піл гаслом «Ні – союзному договору» В жовтні 1990 р. провели тривале голодування студенти. Це була вражаюча акція, вона не залишила байдужими громадян республіки. В ній взяли участь 157 студентів із 24 міст України.
Голодуючі студенти висунули перед Верховною Радою політичні вимоги, серед яких: проведення нових виборів до парламенту на основі багатопартійності, відмова від підписання союзного договору, повернення в Україну всіх її громадян, що несли строкову військову службу за межами республіки. Студенти вимагали націоналізації майна КПРС і ВЛКСМ на території республіки, відставки уряду та ін.
17 жовтня 1990 р. Верховна Рада змушена була прийняти постанову, в якій визнавалася передчасність підписання нового союзного договору до затвердження нової Конституції України.
Ставлення українського народу до Декларації про державний суверенітет України було висловлено на референдумі, проведеному в березні 1991 р.
Прагнучи зберегти унітарну державу, консервативна частина депутатів Верховної Ради СРСР домоглася винесення на всесоюзний референдум запитання: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?»
Український парламент після тривалих дебатів ухвалив рішення внести до бюлетеня додаткове запитання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна мас бути у складі Союзу радянських Суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?»
У ході референдуму на перше запитання ствердно відповіли 70,2%, на друге – 80,3%. Цим самим громадяни республіки, які взяли участь у референдумі, підтвердили вимоги, викладені в Декларації про державний суверенітет України.
Характерно, що Прибалтійські республіки, Вірменія, Грузія, Молдови взагалі відмовилися брати участь у проведенні всесоюзного референдуму.
На підтримку суверенітету України, досягнення нею повної незалежності висловилися і робітничі колективи.
21-23 червня 1991 р. в Києві відбувся установчий з'їзд Всеукраїнського об'єднання страйкових комітетів. На ньому були присутні 313 делегатів з 23 областей України. Вони представляли трудові колективи, які налічували понад 1,5 мли. чоловік.
Поряд з економічними, з'їзд висунув низку політичних вимог, зокрема. про вихід України зі складу СРСР, розпуск КПРС і Компартії України, припинення урядом УРСР усіх фінансових відрахувань до центру, проведення в республіці на основі нового закону виборів під міжнародним контролем.
В Україні наростали вимоги демократичних сил забезпечити реальний суверенітет республіки, надати їй самостійності.
Щоб врятувати країну від розвалу і зберегти свої владні позиції, кремлівське керівництво почало здійснювати окремі маневри.
Верховна Рада СРСР запропонувала зміни в доповнений до союзної Конституції, які унеможливлювали реалізацію права республік не вихід із Союзу, здійснення принципу республіканського госпрозрахунку, перерозподіляли представництво палати Ради національностей на користь Російської Федерації.
Як і раніше, за союзним керівництвом залишалося право визначати головні напрями діяльності республіканських і місцевих органів. запроваджувати в будь-якому регіоні надзвичайний стан і особливі форми правління.
Ще раніше IV З'їзд народних депутатів СРСР (грудень 1990 р.) відмовився підтримати рішення республік про державний суверенітет. Звичайно ж, не була підтримана і Декларація про державний суверенітет України.
В Україні такі дії центру викликали хвилю протестів.
Тим часом, в м. Ново-Огарьові (під Москвою) проходили переговори керівників дев’яти республік із Президентом СРСР М.Горбачовим про зміст нового союзного договору. 23 квітня 1991 р. була прийнята спільна Заява, яку підписали і представники УРСР.
У травні між лідерами «дев'ятки» продовжилися консультації, внаслідок яких було в основному узгоджено текст союзного договору. Він передбачав створення Союзу Суверенних Республік.
Однак Верховна Рада України 27 червня 1991 р. відклала розгляд запропонованого проекту договору на вересень, посилаючись на необхідність проаналізувати відповідність його положень Декларації про державний суверенітет республіки.
Україна опинилася перед і вибором: продовжувати шлях до власної незалежності чи залишатися в складі «оновленої федерації».
На таємній зустрічі в кінці липня 1991 р. М.Горбачов запропонував президентам Росії та Казахстану розпочати написання союзного договору не в узгоджені строки, а раніше – 20 серпня 1991 р.
Керівництво України не змінювало своєї позиції а отже, й не мало наміру брати участь у призначеній церемонії підписання союзного договору.
Політичні процеси, що розвивалися в республіках, на порядок денний висунули більш важливе питання: «Чи буде й надалі існувати СРСР, чи відцентрові тенденції приведуть його до розпаду й утворення незалежних держав?»
Серпневі полії викликали серйозні зміни в державному і політичному житті країни, надзвичайно посилили відцентрові тенденції в СРСР.
Антиконституційні дії змовників, що входили до керівного ешелону ЦК КПРС призвели по подальшої дискредитації Комуністичної партії та прискорили розпад унітарної радянської держави.
Заколот консервативного табору в Москві показав серйозну небезпеку для України залишатись у складі СРСР. Події в Москві надзвичайно вплинули на зміну поглядів народних депутатів. Більшість з них стада схилятися до необхідності підтримати прагнення українського народу до незалежності.
Частина партійно-радянської номенклатури, представленої в Верховній Раді, розгубилася: щоб не втратити владу, вирішила також підтримати вимоги щодо проголошення самостійності України Політична ситуація зумовила застосування Україною більш рішучих заходів до захисту свого суверенітету.
24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради прийняла Акт проголошення незалежності України.
У постанові Верховної Ради зазначалося: «З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови уряду та інші акти законодавства республіки». Отже, цей день відкрив нову еру в історії України. Таке рішення було вистраждане українським народом у процесі державницьких змагань багатьох поколінь, стало цілком закономірною подією.
У наступні дні Президія Верховної Ради України прийняла указ про тимчасове припинення діяльності Компартії, постанови про «департизацію» державних органів, установ та організацій, про власність Компартії на території України.
Прийняті постанови орієнтували службовців державних установ на те, що їх діяльність має будуватися насамперед і лише на основі законів, а не на партійних позиціях.
Керуючись положеннями тогочасної Конституції України та приховуючи висновки Тимчасової комісії, яка за дорученням Верховної Ради перевіряла на території України діяльність посадових осіб, органів влади, громадських об'єднань і організацій у зв'язку з спробою державного перевороту; Президія Верховної Ради зробила висновок, що «керівництво Компартії України своїми діями підтримало державний переворот і тим самий сприяло його здійсненню на території України».
30 серпня 1991 р. вона прийняла Указ про заборону діяльності Компартії України. З припиненням діяльності Компартії було розпушено партапарат, проте майже вся попередня державна, адміністративна і господарська номенклатура залишалася при владі.
