4. Чинники впливу на попит на гроші та методологічне значення теорії касових залишків для грошово-кредитної політики держави

Традиційні чинники, що визначають параметри попиту на гроші і визнаються представниками всіх теоретичних концепцій попиту на гроші, представлені відомим в економічній літературі рівнянням обміну І.Фішера:

МV = PQ (4.1)

де М – кількість грошей, необхідна для забезпечення обігу товарів і послуг;

V – швидкість обігу грошової одиниці;

PQ – номінальний обсяг виробництва або номінальний доход.

Звідки (4.2)

Вплив цих чинників обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей і уявляє собою трансакційний варіант Фішера попиту на гроші. Величина трансакційного (transactionary) залишку залежить від обсягу грошового доходу, що його отримує окрема особа чи господарство. На макрорівні трансакційний попит визначається обсягом валового внутрішнього доходу. Попит на гроші зростає при зростанні цін, тому що реальні касові залишки суб’єктів знижуються.

Отже, основними чинниками впливу на трансакційний попит на гроші є: динаміка рівня цін; рівень реального обсягу виробництва; швидкість обігу грошей.

Рівняння Фішера є близьким за формою до широко відомої в економічній літературі формули К.Маркса, яка розкриває зміст закону, що регулює кількісні параметри грошового обігу.

Але ці формули не розкривають усієї розмаїтості чинників, що впливають на динаміку Мd. Більш глибоким за змістом вважається “кембриджський варіант попиту на гроші” Пігу та Маршалла, як подальший розвиток рівняння Фішера, що визначає величину всього попиту на гроші як за трансакційним так і за спекулятивними мотивами.

Мd = К · Р · У (4.3)

де К – коеффіцієнт, який визначає співвідношення між номінальними доходами і тією часткою грошей, що економічні суб’єкти бажають тримати у грошовій (ліквідній) формі.

В кембріджському рівнянні відсутній показник швидкості обігу. Його замінено на коефіцієнт К. Йдеться про поглиблення закону грошового обігу і теоретичного аналізу механізму формування попиту на гроші.

Кембріджський варіант визначення попиту на гроші отримав у монетарній теорії назву “теорії касових залишків”(Nominal cash balance theory). Одним із чинників, що визначає величину касових залишків є норма відсотка (r), яка значною мірою прямо впливає на норму доходу на капіталізовані активи (на альтернативну вартість зберігання грошей), яка в свою чергу обернено пропорційно впливає на попит на гроші. Коли норма відсотка зростає, величина касових залишків(К) знижується, і навпаки. Існує і інша залежність: при зростання норми відсотка швидкість обігу грошей прискорюється. Але швидкість обігу грошей – явище потоку, і воно не кореспондує з попитом на гроші, який є явищем залишку. Попит на гроші скоріше кореспондується з тривалістю зберігання їх індивідом. Тривалість зберігання грошей є протилежним показником швидкості обігу. Чим довше гроші зберігаються в індивідів, тим більше буде їх залишок. А тривалість зберіганняя залежить від зміни очікуваного доходу унаслідок зміни норми відсотка. Таким чином, попит на гроші обернено пропорційно залежить від норми відсотка.

Сучасна теорія грошей визнає ще ряд чинників впливу на попит:

• чинник накопичення багатства;

• чинник інфляції;

• очікування погіршення кон’юнктури ринків.

Використання в системі теоретичного аналізу показника касових залишків вносить якісно нові аспекти у визначення структури попиту на гроші та його впливу на розвиток реальних економічних процесів. У кембриджському варіанті попиту на гроші враховуються не тільки об’єктивні аспекти обігу грошей, але й суб’єктивна реакція господарських суб’єктів. Крім того, економічний ефект касових залишків пов язується з визначенням їх впливу на попит товарів і послуг. Зміни величини касових залишків впливає на попит на товарному ринку. Якщо ціни та маса товарів не змінюється, то збільшення реальних касових залишків породжує надлишковий попит на товари і впливає на динаміку рівня цін.

Величини, що характеризують структуру загального попиту на гроші можна представити у вигляді математичної формули:

Мd = Md_t + Md_s = f (P · У) +f (rm – r) = f (Р · У, rm – r ) (4.4)

де Md_t і f (P · У) – компоненти попиту на трансакційні залишки;

Md_s і f (rm – r) - компонент попиту на спекулятивні залишки;

rm – ринкова відсоткова ставка;

r – нормальна очікувана норма відсотка.

Якщо розглядати процес формування Мd у динаміці, то величина P·У є достатньо чутливою до зміни процентної ставки: чим вища норма відсотка, тим меншими є стимули до виробничих інвестицій, а це впливає на динаміку номінального доходу. Показник r є тією ланкою, що поєднує в єдину структуру трансакційний і спекулятивний попит, підпорядковуючи їх виробничій функції.

Графічно загальний попит на гроші можна представити у вигляді кривої попиту Мd.

Р

Мd ліквідна пастка

і

Мd_t

%

Мd

ис. 4.1. Загальний попит на гроші та ліквідна пастка

% -очікуваний дохід на альтернативні рошам активи, включаючи норму депозитного процента;

Мd_t – величина, яка відтворює параметри трансакційного попиту на гроші.

Існує ставка процента (ліквідна пастка), за якої економічні суб`єкти перестають вкладати ліквідні кошти в цінні папери. Спекулятивний попит на гроші необмежено зростає.

Залежність попиту на гроші від норми очікуваного доходу (і) виявляється у переміщенні вздовж кривої, залежність попиту від інших чинників виявляється у зміщенні кривої.