4 Максимальна величина податкових надходжень 5. Державний бюджет.Доходи і видатки держ бюджету. Бюджетні дефіцити. Державний борг.

Головною ланкою фінансової системи є державний бюджет(б) – централізований грошовий фонд, що акумулюється головним чином за рахунок податків і витрачається державою для здійснення її функцій і завдань. Тут концентруються основні доходи і найважливіші загальнодержавні видатки, тз дві взаємозв’язані частини: прибуткова, що містить перелік надходжень, і витратна, що об’єднує всі види видатків. Через систему доходів(податків), обсяг і напрям фінансових засобів бюджету держава впливає на соціально - економічні процеси – ділову активність, зайнятість, ринок капітального обладнання та споживчих товарів, обсяг ВВП. Бюджет, в якому в=д, називається збалансованим. Бюджетний дефіцит – це перевищення видатків над доходами. Головним матеріальним джерелом державних доходів(дд) є НД. Створення дд відбувається в процесі перерозподілу НД, який здійснюється державою відповідними фінансовими методами. Усі джерела доходів поділяються на дві групи: внутрішні і зовнішні. До внутрішніх належить НД і національне багатство, до зовнішніх – НД іншої країни, якщо він позичається, а також національне багатство, якщо воно виступає джерелом формування доходів для іншої країни. Основними методами, за допомогою яких держава акумулює необхідні для неї засоби, є податки, позики, емісія грошей. Співвідношення цих методів є не однаковим і залежить від фінансової політики, що визначається станом господарської кон’юнктури, гостротою тих чи інших економічних та соціальних проблем. Центральне місце в системі доходів займають податки (80-90%) за їх рахунок створюється ряд соціальних урядових фондів. Другим за своїм значенням доходом є державні позики. Раніше позики виступали надзвичайним джерелом доходів, коли уряди були змушені покривати ними дефіцит при виконанні державного б. Тепер вони стали звичайним джерелом доходу. Випуск позик створює держ. борг (дб). Дб, що виникає для фінансування видатків дб, являє собою борг центрального уряду. Поширеним методом мобілізації коштів є також емісія паперових, а тепер і кредитних, грошей. Емісія кредитних грошей, завданням якої є покриття дефіциту державного бюджету, спричинює посилення інфляційних процесів. Зміст і характер державних видатків(дв) органічно пов’язані з функціями держави. Традиційними є видатки на утримання державного апарату, на військові цілі. На даний час коло дв значно розширилось, а їхній обсяг різко зріс. Основна частина дв ~70% - припадає на дб, тут концентруються найважливіші, найбільші видатки, пов’язані із здійсненням державою своїх політичних та економічних функцій. Коло дв, що закріплені за дб встановлюється в законодавчому порядку і відображає прагнення центральних урядів до концентрації влади і фінансових ресурсів. Існують видатки місцевих фінансів, видатки фінансів держ підприємств, видатки спеціальних державних фондів. У кожній країні структура дб має свої національні особливості. Вона залежить від характеру адміністративної системи, структурних особливостей економіки та інших факторів. У довгостроковому періоді залежність доходу держави від податків описує так звана крива Лафера.

Криву Лафера пояснюють так. За нульових податкових ставок жодних податкових надходжень не буде. Якщо ж податки сягнуть 100%, тобто держава привласнюватиме всі результати праці громадян, ніхто не матиме бажання працювати в офіційній економіці і вся національна економіка стане тіньовою. Тому знову ж не буде податкових надходжень. Якщо ж податкові ставки зростають від нуля, то податкові надходження збільшуються. Тоді за певного рівня ставок податків (вважається, що він становить 40%) люди починають менше працювати в офіційній економіці та спрямовують свою активність у тіньову економіку. Відтак державні податкові надходження фактично зменшуватимуться, навіть якщо податкові ставки збільшуватимуться. Хоча багато економістів скептично оцінюють криву Лафера, все ж підвищення податків як метод збалансування державного бюджету є обмеженим. Державний борг. Фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою запозичень веде до виникнення державного боргу. Державний борг – це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, яка дорівнює сумі всіх дефіцитів за вирахуванням надлишків бюджету. Абсолютний розмір державного боргу не є показовим макроекономічним показником. Тому для оцінки величини боргу найчастіше використовують відносні показники заборгованості: 1)державний борг як відсоток ВВП; 2)відношення суми обслуговування боргу до ВВП. Обслуговування боргу пов’язане з поступовою сплатою основної суми боргу та щорічною виплатою процентів. Одним із способів визначення рівня державного боргу країни є його порівняння з величинами боргу, нагромадженого іншими країнами. За міжнародними мірками уряд України не є занадто марнотратним. Проценти за державний борг становлять значну статтю видатків державних бюджетів багатьох країн і інколи перевищують 3% ВВП. Державний борг складається з двох частин: внутрішнього та зовнішнього боргу. Внутрішній борг – це заборгованість держави домогосподарствам і фірмам країни. Зовнішній борг – це заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам, урядам та міжнародним фінансовим організаціям. Упродовж повоєнного періоду державний борг зростав у багатьох країнах світу. Причини збільшення боргу: 1) зниження податків задля стимулювання економіки без відповідного зниження державних видатків; 2)відсутність політичної волі та рішучості державних діячів. Важливою причиною зростання дефіцитів і державного боргу у країнах з розвинутою економікою є циклічні спади, а в Україні – трансформаційний спад.

46. Валютні курси. Плаваючі і фіксовані валютні курси. Економісти розрізняють номінальний і реальний валютний курси. Номінальний валютний курс – це відносна ціна валют двох країн. Існує два способи визначення валютного курсу : європейське числення, або пряме котирування, та британське числення, або обернене котирування. Європейське числення валютного курсу передбачає визначення кількості національної валюти, яка потрібна для купівлі одиниці іноземної валюти. Британське числення оцінює одиницю національної валюти певною кількістю іноземної. Реальний валютний курс – це відносна ціна товарів, що вироблені у двох країнах. Він показує, в якому співвідношенні товари однієї країни можна обміняти на товари іншої. Реальний обмінний курс нерідко називають умовами торгівлі.