2. Застосування методу осереднення при аналізі гравімагнітних спостережень

Для виявлення аномалії саме від геологічного об'єкту, що нас цікавить, в сумарному гравітаційному полі необхідно, щоб величина її переважала над величинами аномалій від інших тіл. З цією метою необхідно домогтися “підсилення” “цікавих” нас аномалій і “ослаблення” інших, тобто зробити певне перетворення чи трансформацію спостереженого гравітаційного поля. Очевидно, що ефективність подібного перетворення буде залежати від розходження властивостей аномалієутворюючих тіл  розходження їхніх глибин залягання, розходження їхніх форм, густин та ін.

Існують кілька способів трансформації гравітаційних полів. Найбільш поширені три основних операції:

4. аналітичне продовження спостереженого поля аномалій сили тяжіння на інші рівні;

5. осереднення аномального поля;

6. обчислення вищих похідних потенціалу сили тяжіння.

Сутність способу осереднення складається в послідовному розрахунку середньоарифметичних значень Δg у “вікні осереднення” радіуса R чи в квадраті зі стороною 2а. Значення Δg_ср, зняті в вузлах квадрата чи кола, відносять до центра “вікна”. Потім зміщують “вікно” по поверхні карти, знову підраховуючи середнє, і т.д. При цьому одержують нову карту згладжених значень Δg, що відбиває поводження регіонального поля. Дрібні аномалії, зв'язані з густинними неоднорідностями верхньої частини розрізу, при такому осереднені практично зникають. Аномальні значення Δg визначаються як різниця спостереженого значення Δg у даній точці і середнього Δg_ср у цій самій точці. Величини аномалій, одержуваних способом осереднення, залежать від величини R і a, названих радіусом осереднення. Найкращі результати виходять, коли в межі площадки попадає досить велике число аномалій, по площі в кілька разів менше площі осереднення.

Близький до описаного і спосіб варіації, що застосовується для виділення локальних аномалій. Локальна аномалія вираховується за формулою: , де Δg_с — значення сили тяжіння в точці С; Δg‑_R, Δg_+R - значення сили тяжіння на кінцях радіуса R. За знайденим значенням будують новий графік Δg_Л.

3. Застосування 3d сейсморозвідки для вирішення геологічних задач

Тривимірна(3-D) сейсморозвідка

З погляду просторових характеристик систем спостереження, сейсмрозвідка буває або 3D, або 2D. Відносні об’єми 3D ростуть стабільно і швидко. Цей процес незворотній і закономірний в силу принципових переваг 3D.

- Роботи 3D дають щільне і рівномірне (зазвичай по мережі від 12,5 х 25 до 25 х 50 м) "заповнення" досліджуваної площі обробленими даними сейсмрозвідки, тоді як роботи 2D, за визначенням означають високу щільність даних по лініях профілів і "порожні" проміжки між профілями.

- При роботах 3D забезпечується набагато більш повне, ніж при 2D, використання енергії, випроміненої джерелом, завдяки в багато разів більшому числу прийомних каналів у межах того самого діапазону відстаней джерело – приймач.

- 3D може забезпечити близький до рівномірного азимутальний розподіл напрямків джерело - приймач у вузлах сітки спостережень. Така рівномірність важлива для коректного обліку просторового сейсмічного зносу й оцінки азимут-залежних властивостей геологічного розрізу, наприклад, орієнтування вертикальної тріщинуватості порід-колекторів. Роботи 2D, за визначенням не дозволяють забезпечити таку рівномірність. Інтегрально переваги 3D- перед 2D-сейсмрозвідкою можна визначити як здатність до азимутально регульованого просторового фокусування поля [5] у кожній точці досліджуваного простору. Однак практично реалізувати ці переваги буває непросто: додання третього виміру призвело до такого різноманіття можливих систем спостереження, що планування робіт 3D виросло в самостійну проблему, що розв’язується за допомогою спеціальних комп'ютерних систем.

Відомі кілька таких систем. Усі вони засновані на одних і тих самих принципах і близькі функціонально. Схема планування спостережень включає наступні етапи.

1. Задання вихідних параметрів - контуру зйомки, розміру біну¹ х х у, кратності F, канальності станції.

2. Вибір системи спостережень (спряжені широкі смуги - типу "хрест", "цеглина" і ін., кругова, нерегулярна і т.п.), розрахунок параметрів системи спостережень, задання схеми відпрацювання всієї площі і визначення техніко-економічних показників.

3. Розрахунок і аналіз карт атрибутів кожного біну реальної кратності , мінімального і максимального віддалень джерело - приймач (офсетів), розподілів офсетів за величиною і азимутом.

4. Коректування мережі, визначене умовами переміщення на місцевості і глибинною структурою, для забезпечення бажаного розподілу атрибутів у "підземних" бінах, тобто бінах, приурочених до поверхні цільового горизонту. У складних випадках таке корегування може призвести до переходу від регулярної сітки спостережень до практично нерегулярної. Біни - це прилеглі одна до одної, зазвичай прямокутні площадки, на які умовно розбивають всю площу 3D-робіт. Зміст такої розбивки в тому, що запис відбиттів від точок, що потрапили за межі одного біна, підсумовуються і дають одну трасу “сумарного масштабу даних”, яка відноситься до центру біна. Відстані х и y між центрами бінів, рівні сторонам біна, визначають розмір сітки х х у, а число трас, що відносяться до одного біну це кратність перекриттів F. Відповідно до принципів методу СГТ, записи від спільних точок відбиттів мають загальну середню точку - середину відстані джерело-приймач(офсета). Регулярну сітку спостережень насамперед планують так, щоб загальні середні точки збігалися з центрами біна.

Білет №25